46. Модернізм в українському мистецтві XX ст.

Модернізм і постмодернізм

На початку XX ст. в сфері художньої творчості — у літературі, архітектурі, малярстві, музиці, театральному мистецтві — виникає безліч течій, груп, шкіл, які прийнято позначати збірним терміном «модернізм» (модерн — новий). У цьому терміні немає спроби вичленити яку-небудь спільну рису — очевидні різноманітність і різноплановість майстрів. Об'єднує їх насамперед авангардизм — розрив з визнаними нормами і традиціями, бунт проти старих форм не тільки в мистецтві, але й у житті взагалі. У той же час у різних майстрів абсолютно різними були, з одного боку, цілі, а з іншого — тон і спрямованість протесту.

Особливо цінується вироблення власного, ні на кого не схожого образу, що пов'язано зі зміною загальних естетичних настанов. Якщо раніше головною естетичною категорією було прекрасне, все мистецтво попереднього сторіччя пронизане гуманізмом, то тепер популярною категорією стає потворне, ідеал цілісної людської особистості зникає, що часом веде до підриву фундаментальних основ творчості (наприклад, образотворче мистецтво відмовляється від зображувальності, образності). Головною цінністю визнається внутрішній світ художника, право без обмежень вибирати способи вираження своїх переживань, асоціацій.

Другу половину ХХ століття в мистецтві визначають як постмодернізм. Термін також досить широкий. Епоха постмодернізму так само далека від єдності, як і модернізм. Збереглися прихильники авангардизму першої половини сторіччя, який сам перетворився на класику. Не припиняється подальше новаторство. У той же час повернувся ряд історичних традицій. Для багатьох пошук нових форм перестав бути самоціллю, а перетворився просто в один з вирізних засобів.

47. Менталітет української культури; позитивне та негативне.

Мільйон років до нашої ери

"Очевидці" стверджують, що людина оселилася на території сучасної України мільйон років тому. Власне, людиною вона ще не була. Вона була австралопітеком, а це, погодьтеся, не зовсім наша людина.

Проте саме тоді, у той мільйон років до нашої ери, й сформувалися найбільш стійкі архетипи загальнолюдського менталітету. Радше не архетипи, інстинкти: виживання, продовження роду, захист від ворогів, жадоба влади, агресія, страх перед майбутнім, прагнення умикнути те, що погано лежить, або те, що яскраво блищить. Ці базисні установки спільні для ментальності всіх людей і всіх націй, що живуть на планеті Земля. Іншими словами, український менталітет загалом мало чим відрізняється не лише від російського, японського або гондураського, але й від менталітету пітекантропа, який жив 500 тисяч років тому. 

Льодовиковий період

У льодовиковий період людство (вірніше неандертальство, що сформувалося 70 тисяч років тому), ймовірніше за все, й почало різнитися за ментальністю. Ті щасливчики, котрі спромоглися народитися в Африці, жили в теплі і, так би мовити, у затишку. Відпочивали під пальмами і жували банани. Власне, як і тепер. А їхнім північним родичам хоч-не-хоч довелося опанувати виготовлення сокир, стріл, списів, ножів, шкіротерок. Вони були змушені навчитися добувати й підтримувати вогонь, шити одяг, засвоїти стратегію мисливської вправності. Уже тоді, ймовірно, плем'я поділялося на кравців, рибалок, збиральниць плодів, кухарів, замовлявників ран, тощо. А ледарі, яких вистачало за всіх часів, прикрашали стіни печер мистецтвом.

У палеоліті (50–40 тисяч років тому) людина остаточно стала людиною. Вона навчилася виразно говорити, складати пісні, а, можливо, й вірші, вклонялася тим силам, від яких залежало її життя –  вогню, воді, землі, сонцю. З'явилися цілі "співтовариства професій" – повитух, шептух, мисливців, воїнів, чаклунів. Загалом, жила тоді людина в комуністичному минулому – ні тобі приватної власності, ні грошей, ні навіть родини: від кожного за здібностями, кожному – за потребами. Ну, не кожному, ясна річ. Це від пересічних одноплемінників за здібностями, а за потребами, як і має бути при комунізмі, вождеві.

У льодовиковий період панцир криги на території України не опускався нижче межі, на якій нині розташовані міста Львів – Житомир – Київ – Полтава – Суми. У цій природній зоні людина формувалася в умовах важкої боротьби з холодом і голодом. Що змушувало її, на противагу мешканцям Півдня, напружувати розум, вивертатися й вигадувати всілякі хитрощі. А коли льодовик розтанув (близько XІV тисячоліття до н. е.), почався "всесвітній потоп". Однак навряд чи, як описано в Біблії, вода затопила всю Землю – вона впадинами зринула до океанів, перетворила озера в моря й утворила повноводні ріки. Тут, на межі льодовика – території з буйною рослинністю, джерелами цілющої чистої води виникли ідеальні умови для фізичного й духовного розвитку аборигенів. Тут не було виснажливої спеки Півдня, тут не було безжалісного холоду Півночи. Зрештою, завдяки унікальним природним умовам, тут утворився багатий чорнозем. Саме на цій території людина опинилася в ареалі бурхливого розквіту життя

Про що тоді вона думала? Про що мріяла, чому раділа, що ненавиділа?

Як вважає Карл Юнг, людина в той час, в принципі, і думала, й діяла  так само, як і ми.  Незважаючи на те, що для неї все визначалося духами й чаклунством, а для нас – природними явищами, алгоритми її мислення, як такі,  мало чим відрізнялися від наших. Вірніше, це наші мало чим відрізняються від її.