61. Формування української національної самототожності.

Формуванню національної cвідомості сприяв створений в кінці XVIII - на початку XIX ст. Визначний політичний трактат "Історія русів". На основі різноманітного історичного матеріалу невідомий автор проводив думку про те, що: а) народ України - безпосередній і єдиний нащадок давніх русів; б) що Україна з найдавніших часів постійно мала свою автономію. Автор гостро засуджував російський царизм за порушення давніх прав України, гарантованих численними договорами і трактатами. Початок науковому дослідженню української старовини заклали Василь Полетика, Андріан Чепа, Михайло Антоновський, Максим Берлинський та ряд інших діячів. Повний курс української історії у 1822 р. був виданий за авторством Дмитра Бантиш-Каменського під назвою "История Малой России".

Чудовий збірник українського фольклору опублікував у 1819 р. князь Микола Цертелєв під назвою "Попытка собрания старых малороссийских песен". Найбільш повне і наукове дослідження української етнографії "Малороссийские народные песни" за авторством Михайла Максимовича вийшло 1827 р.

Таким чином, завдяки зусиллям української інтелігенції в кінці XVIII - на початку XIX ст., не тільки зародився національний рух у вигляді збирання старовини, історичних, етнографічних досліджень, утвердження української мови як літературної, а й теоретично обгрунтована була необхідність повернення українського автономного устрою.

Зміцнення економічної незалежності Запоріжжя та величезний вплив запорожців на формування політичної свідомості українського народу становили потенційну загрозу колоніальній політиці Російської імперії на півдні України. Тому 4-5(15-16).6.1775 за наказом Катерини II російські війська під командуванням генерала П.Текелі зруйнували Запорізьку Січ. 3(14).8.1775 було видано царський маніфест, який офіційно ліквідував запорізьке козацтво. На землях Війська Запорізького було утворено дві губернії — Азовську і Новоросійську. Після скасування гетьманства російський уряд вирішив остаточно ліквідувати існуючі форми військ і місцевого адміністративно-територіального устрою на Лівобережній Україні. 1781 на Лівобережжі було ліквідовано сотенно-полковий устрій. 1781-83 в Україні було утворено Київське, Харківське, Чернігівське, Новгород-Сіверське і Катеринославське намісництва. Паралельно з намісництвами існував поділ на губернії. 1783 указом російської військової колегії на основі лівобережних козацьких полків створювались регулярні карабінерські кавалерійські полки. Таким чином, протягом усього часу перебування українських земель у складі імперії політика рос. уряду була спрямована на ліквідацію традиційного адмінистративного устрою України, збереження якого значною мірою сприяло формуванню в українського народу національної свідомості.

Поки що політики і суспільство довго й важко йдуть до розуміння мови як основи формування політичної нації, засобу зміцнення національної свідомості. Протягом усього періоду незалежності в Україні мовна проблема є предметом спекуляцій різних політичних сил з метою задоволення власних інтересів.

В умовах, коли українська національна свідомість деформована тривалим зовнішнім впливом, продовження спекуляцій з боку політичних сил навколо мовного питання, намагання штучно його загострити, - створення української мовної єдності (яка не заперечує розвиток етнічних мов всередині нації), беззаперечно, є консолідуючим чинником української політичної нації.