33. Етика психолога

• ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

• КОМПЕТЕНТНІСТЬ

• ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ КЛІЄНТА

• КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ

• ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПСИХОЛОГІЧНИХ, ДОСЛІДЖЕНЬ

• КВАЛІФІКОВАНА ПРОПАГАНДА ПСИХОЛОГІЇ

• ПРОФЕСІЙНА КООПЕРАЦІЯ

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 1.1. Психологи несуть особисту відповідальність за свою роботу. 1.2. Психологи зобов'язані всіляко запобігати і не допускати антигуманних наслідків у своїй професійній діяльності. 1.3. Психологи повинні утримуватися від будь-яких дій чи заяв, що загрожують недоторканості особи; не мають права використовувати свої знання і становище з метою приниження людської гідності, пригнічування особистості або маніпулювання нею; несуть відповідальність за додержання пріоритету інтересів людини. 1.4. На психологів покладається відповідальність за надійність використовуваних методів та програмного забезпечення, валідність обробки даних досліджень, у тому числі і тих. які проводяться з використанням комп'ютерних технологій. 1.5. Психологи застосовують лише ті знання, якими вони володіють відповідно до своєї кваліфікації, повноважень і соціального статусу.

КОМПЕТЕНТНІСТЬ 2.1. Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв'язання тільки тих завдань, які належать до сфери їх компетенції. У разі непосильності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу. 2.2. Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологів України. У тих випадках, коли психологічні методики лише проходять випробування (з дозволу контрольних органів Товариства), психологи, проводячи експеримент з обмеженим контингентом досліджуваних, попереджають їх про застосування неперевірених методів і технічних пристроїв або про свій недостатній рівень оволодіння ними. 2.3. Психолог публікує під своїм ім'ям лише ту працю, яка повністю виконана ним самим або містить істотний власний внесок; недопустима публікація з метою особистої, матеріальної вигоди недостатньо підготовлених праць, невалідизованих методик, а психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної кваліфікації та досвіду. 2.4. Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості та особливості і визначення меж власних професійних можливостей. Особистісні психологічні проблеми (які негативно впливають на якість виконання обов'язків) можуть бути показником професійної непридатності і мають якомога швидше коригуватись та розв'язуватись психологом.

ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ КЛІЄНТА 3.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі клієнта в обстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієнтами з тяжкими психічними розладами (тобто в крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добровільності, але в межах законодавчих норм; обов'язком психолога є намагання налагодити з клієнтом співробітництво. Психологи утримуються від непотрібних лікувань 3.2. Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов'язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи), не мають права змушувати клієнта повідомляти відомості поза його волею, не можуть вживати примусових заходів для одержання даних, крім випадків, коли така інформація сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта. 3.3. Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи. Вони не мають права змушувати клієнта розповідати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати відмовитися від них. 3.4. Психологи беруть на себе професійну відповідальність за кваліфіковане обстеження, консультування, лікування. Вони домовляються про терміни завершення своєї діяльності або доцільність направлення клієнта до іншого компетентного спеціаліста. Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта на себе. 3.5. Психологи не мають матеріальних або особистих привілеїв, не можуть використовувати свої знання і становище, довірливе ставлення і залежність клієнта у власних корисливих інтересах. У тих випадках, коли послуги є платними, про фінансові умови домовляються заздалегідь; не встановлюється додаткова оплата за консультації і не береться плата з тих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог інформує про це клієнта. 5.6. Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин з клієнтом, якщо це може стати на перешкоді проведенню діагностичної, консультаційної і корекційної роботи з ним. Між психологом і клієнтом не повинно бути статевої близькості у період, коли психолог несе відповідальність за нього. 3.7. Психолог має право вирішувати, на якому етапі консультування або лікування можна дати об'єктивний професійний висновок, а у випадках, коли він не може діяти в інтересах клієнта, роз'яснює йому і батькам (опікунам, піклувальникам) реальний стан справ. 3.8. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лікування робить сам психолог, він не може перекладати це на інших. Психолог повинен чітко і однозначно формулювати висновок, так щоб його можна було правильно зрозуміти і використати отримані дані на користь клієнта. 3.9. Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знань про клієнта або ситуацію, в якій він перебуває. У звіті (висновку) психолога має міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитою надійністю результатів, інформація для розв'язання поставленого завдання, вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів — постійний чи тимчасовий. 3.10. Психолог у доступній формі повідомляє обстежуваному про поставлений діагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зобов'язаний обачливо і обережно висловлюватися щодо виявлених патологій у психічному стані клієнта. Психолог обов'язково попереджає про те, хто і для чого може використати ці дані; він не може приховувати від людини, які офіційні рішення можуть бути винесені на підставі висновку. Психолог уповноважений особисто запобігати некоректному і неетичному використанню результатів досліджень і повинен виконувати цей обов'язок незалежно від посадової субординації.

КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ 4.1. Психолог зобов'язаний додержуватися конфіденційності у всьому, що стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнта та інших людей, і психолог зобов'язаний поінформувати тих, хто може надати кваліфіковану допомогу. Конфіденційності можна не додержуватись, якщо клієнт просить або згоджується, аби в його інтересах інформацію було передано іншій особі. 4.2. Психолог не збирає додаткових відомостей про обстежуваного без його згоди і задовольняється лише тією інформацією, яка потрібна для виконання професійного завдання. Запис на магнітну стрічку і відеоплівку, фотографування і занесення інформації про клієнта до комп'ютерних банків даних здійснюються лише за згодою учасників. 4.3. Психолог зобов'язаний оберігати професійну таємницю, не поширювати відомостей, отриманих у процесі діагностичної і корекційної роботи, додержуватись анонімності імені клієнта (наприклад, під час навчання, в публікаціях). Для демонстрації і прослуховування будь-яких матеріалів потрібний письмовий дозвіл людини, за чиєю згодою вони були записані; на вимогу клієнта матеріали негайно знищуються. 4.4. Документація роботи психологів повинна вміщувати лише професійно необхідні матеріали. До цих матеріалів, пов'язаних з конфіденційним змістом діяльності психологів, має виключатися доступ сторонніх осіб. У тих же випадках, коли психологи звертаються за допомогою до інших фахівців, потрібно спеціально ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов і терміну зберігання таких матеріалів, а також обмежень у використанні інформації про клієнта і попередити про міру відповідальності за недодержання конфіденційності. 4.5. Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з'ясовує, чи потрібно зберігати матеріали (також і інформацію, занесену до комп'ютера). В разі потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього функцій іншому фахівцеві. 4.6. Психолог інформує клієнтів про правила додержання конфіденційності. Смерть або зникнення обстежуваного не звільняє психолога від необхідності зберігати професійну таємницю. 4.7. Психолог не передає методичних матеріалів особам, які не уповноважені здійснювати психологічну діяльність; не розкриває суті і призначення конкретної методики (за винятком доступних роз'яснень правоохоронним і судовим органам).

ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПСИХОЛОГІЧНИХ, ДОСЛІДЖЕНЬ 5.1. Планування психологічних досліджень передбачає дотримання таких умов: визначення об'єкта дослідження; чітке й однозначне формулювання його мети і завдань; встановлення контингенту обстежуваних; прогнозування можливостей використання одержаних результатів (наприклад, оцінювання перспективи професійної успішності, формування спільного колективу, психологічного втручання тощо). Психолог самостійно вибирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обгрунтованості. 5.2. Психолог забезпечує цілковиту надійність результатів, відповідає за рішення, які приймають офіційні особи на основі його висновків та рекомендацій, запобігає можливим помилкам в діяльності непрофесіоналів, котрі допомагають у роботі, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у використанні інформації про досліджуваних. Психолог несе відповідальність за правильне і доступне роз'яснення непрофесіоналам суті застосовуваних психологічних методів, а також за можливі антигуманні наслідки. Щодо психолога використовується принцип, аналогічний принципу презумпції невинності у судочинстві. Вина психолога в порушенні Етичного кодексу повинна бути доведена Комісією з етики Товариства психологів України. 5.3. Психолог зводить до мінімуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих, хто бере участь в експерименті. Коли очікується, що дослідження або лікування може викликати у клієнта психогенну реакцію, психолог повинен отримати дозвіл на проведення роботи з ним Комісії з етики. Якщо умови експерименту потребують необізнаності досліджуваних з його суттю і результатами, психолог має пересвідчитися в тому, що це не завдасть шкоди жодному з учасників досліду. Такі відомості можуть бути розкриті після завершення експериментальної програми. 5.4. Психолог заздалегідь інформує клієнтів про право відмовитись від участі в дослідженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь у експерименті, психолог має переконатися в тому, що таке рішення прийняте незалежно від нього або інших осіб (наприклад, батьків, опікунів, піклувальників, які наполягають пройти обстеження).

КВАЛІФІКОВАНА ПРОПАГАНДА ПСИХОЛОГІЇ 6.1. Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, широку громадськість про свою галузь діяльності на основі об'єктивних, точних даних таким чином, щоб не дискредитувати професію психолога і психологію як науково-практичний комплекс. 6.2. Психолог не виступає з публічними заявами для реклами або самореклами. Вміщуючи у засобах масової інформації оголошення про надання психологічних послуг населенню, повідомляє лише своє ім'я, адресу, номер телефону, професійну кваліфікацію, науковий ступінь, галузь психології, години прийому. В рекламному проспекті не може йтися про суми гонорару, не даються гарантії, не перелічуються здобутки і успішні випадки лікування, консультування, експертизи. Оголошення мають містити інформацію про мету курсів, а не обіцянки, стосовно досягнення специфічних результатів. Психолог повинен брати професійну участь у навчальних програмах для населення, однак він має право робити це лише за умови, якщо вони виключають сумнівні методи і неефективні процедури. 6.3. Поради психолога у засобах масової інформації мають подаватися в узагальненій формі, без посилань па конкретні факти і ситуації, щоб не допустити розголошення конфіденційної інформації. Усні виступи, друковані матеріали, аудіовізуальна та інші публікації, в яких наводяться з ілюстративною метою клінічні випадки, повинні виключати ідентифікування особи, групи чи організації. Методики публікуються лише у формі, яка дає змогу зберегти їх валідність та надійність.

ПРОФЕСІЙНА КООПЕРАЦІЯ 7.1. Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен дискредитувати колег або представників інших професій, які використовують ті самі або інші наукові методи, він має виявляти повагу до наукових шкіл і напрямів. Психолог цінує професійну компетентність, високу культуру та ерудицію, відповідальне ставлення до справи колег та представників інших професій. Якщо ж психолог виявить ненауковість чи неетичність у професійній діяльності колеги, він повинен сприяти виправленню ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може виступити з об'єктивною, аргументованою критикою роботи колеги у психологічному співтоваристві. У тих же випадках, коли критика на адресу члена Товариства виявляється суб'єктивною, упередженою, він має право звернутися до Комісії з етики, висновок якої може використати для спростування несправедливих оцінок чи критики. 7.2. Психолог не може застосовувати маніпулятивні методи для здобуття прихильності і привернення на свій бік клієнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїй галузі. Про досягнуті результати в теоретичній і практичній психології він зобов'язаний інформувати психологічну громадськість, ділитися набутим під час своєї професійної діяльності досвідом. 7.3. Розв'язуючи конкретні завдання обстеження, консультування і лікування людей, психолог вирішує, чи може він використати знання, технічні й адміністративні можливості інших фахівців на благо клієнта та за згодою клієнта вступити в контакт з ними, зокрема особами, які лікують або лікували його раніше. Психолог бере відповідальність за клієнта, лише переконавшись, що той не має клієнтурних стосунків з іншими психологами. 7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною інформацією про клієнтів, які користуються його послугами, передає у розпорядження колег тільки надійні й валідизовані психологічні методи, технічний інструментарій і відкриття. Всі професійні взаємовідносини будуються на основі Закону про авторські права. 7.5. У вирішенні спірних питань психолог керується положеннями даного Етичного кодексу. Арбітром може бути Комісія з етики Товариства психологів України. 7.6. За порушення чинного законодавства, Статуту Товариства психологів та Етичного кодексу на психолога можуть бути накладені Комісією з етики такі стягнення: — попередження; — догана; — виключення з членів Товариства. У разі виявлення порушень психологами, які не є членами Товариства, Комісія з етики звертається до інших громадських організацій чи державних установ з тим, щоб вони вжили необхідних заходів до винного. 7.7. Рішення Комісії з етики може бути скасоване Президією або З'їздом Товариства психологів.

34. Структура свідомості

Поняття "свідомість" не однозначне. У широкому сенсі слова під нею мають на увазі психічне відображення дійсності, незалежно від того, на якому рівні воно здійснюється - біологічному чи соціальному, почуттєвому чи раціональному. Коли мають на увазі свідомість у цьому широкому змісті, то тим самим підкреслюють її відношення до матерії без виявлення специфіки її структурної організації.

У більш вузькому і спеціальному значенні під свідомістю мають на увазі не просто психічний стан, а вищу, власне людську форму відображення дійсності. Свідомість тут структурно організована, являє собою цілісну систему, що складається з різних елементів, що знаходяться між собою в закономірних відносинах. У структурі свідомості найбільше чітко виділяються насамперед такі моменти, як усвідомлення речей, а також переживання, тобто визначене відношення до змісту того, що відбивається. Спосіб, яким існує свідомість, і яким щось існує для нього, це - знання. Розвиток свідомості припускає насамперед збагачення його новими знаннями про навколишній світ і про саму людину. Пізнання, усвідомлення речей має різні рівні, глибину проникнення в об'єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також почуттєвий і раціональний рівні свідомості. Відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, мислення утворюють ядро свідомості. Однак вони не вичерпують усієї його структурної повноти: воно містить у собі й акт уважності як свій необхідний компонент. Саме завдяки зосередженості уваги визначене коло об'єктів знаходиться у фокусі свідомості.

Що впливають на нас, події викликають у нас не тільки пізнавальні образи, думки, ідеї, але й емоційні "бурі", що змушують нас тріпотіти, хвилюватися, боятися, плакати, захоплюватися, любити і ненавидіти. Пізнання і творчість - це не холодно-розумове, а жагуче шукання істини.

Без людських емоцій ніколи не бувало, немає і бути не може людського шукання істини. Найбагатша сфера емоційного життя людської особистості містить у собі власне почуття, що представляють собою ставлення до зовнішніх впливів (задоволення, радість, горе й ін), настрій чи емоційне самопочуття (веселе, подавлене і т.д.) і афекти (лють, жах, розпач і т.п.).

У силу визначеного ставлення до об'єкта пізнання знання дістають різну значимість для особистості, що знаходить своє найбільш яскраве вираження в переконаннях: вони перейняті глибокими і стійкими почуттями. А це є показником особливої ​​цінності для людини знань, що стали її життєвим орієнтиром.

Почуття, емоції суть компоненти людської свідомості. Процес пізнавання торкається всіх сторін внутрішнього світу людини - потреби, інтереси, почуття, волю. Щире пізнання людиною світу містить у собі як образне вираження, так і почуття.

Пізнання не обмежується пізнавальними процесами, спрямованими на об'єкт (увага), емоційною сферою. Наші наміри перетворюються в справу завдяки зусиллям волі. Однак свідомість - це не сумамножини складових його елементів, а їхнє гармонічне об'єднання, їх інтегральне складноструктурованих ціле.

Свідомість як вища ступінь розвитку психіки

Свідомість - вища, властива людині форма узагальненого відображення об'єктивних стійких властивостей і закономірностей навколишнього світу, формування у людини внутрішньої моделі зовнішнього світу, в результаті чого досягається пізнання і перетворення навколишньої дійсності.

Функція свідомості полягає у формуванні цілей діяльності, в попередньому уявному побудові дій і передбаченні їх результатів, що забезпечує розумне регулювання поведінки та діяльності людини. Усвідомість людини включено певне ставлення до навколишнього середовища, до інших людей.

Виділяють такі властивості свідомості: побудова відносин, пізнання і переживання. Звідси безпосередньо випливає включення мислення та емоцій в процеси свідомості. Дійсно, основною функцієюмислення є виявлення об'єктивних відносин між явищами зовнішнього світу, а основною функцією емоції - формування суб'єктивного ставлення людини до предметів, явищ, людей. У структурах свідомості синтезуються ці форми і види відносин, і вони визначають як організацію поведінки, так і глибинні процеси самооцінки і самосвідомості. Реально існуючи в єдиному потоці свідомості, образ і думка можуть, забарвлюючись емоціями, ставати переживанням.

Свідомість розвивається у людини тільки в соціальних контактах. У філогенезі свідомість людини розвивалося і стає можливим лише в умовах активного впливу на природу, в умовах трудової діяльності.Свідомість можливо лише в умовах існування мови, мови, виникає одночасно із свідомістю у процесі праці.

І первинним актом свідомості є акт ідентифікації з символами культури, організуючий людську свідомість, що робить людину людиною. За вичленовуванням сенсу, символу і ідентифікацією з ним слід виконання, активна діяльність дитини з відтворення зразків людської поведінки, мовлення, мислення, свідомості, активна діяльність дитини з відображення навколишнього світу і регуляції своєї поведінки.

Виділяють два шари свідомості (В. П. Зінченко).

I. Буттєве свідомість (свідомість для буття), що включає в себе: 1) біодинамічних властивості рухів, досвід дій; 2) чуттєві образи.

II. Рефлективне свідомість (свідомість для свідомості), що включає в себе: 1) значення; 2) сенс.

Значення - зміст суспільної свідомості, усваиваемое людиною. Це можуть бути операційні значення, предметні, вербальні значення, життєві та наукові значення - поняття.

Сенс - суб'єктивне розуміння і ставлення до ситуації, інформації. Нерозуміння пов'язано з труднощами осмислення значень. Процеси взаємної трансформації значень і смислів (осмислення значень та означення смислів) виступають засобом діалогу і взаєморозуміння.

На буттєво шарі свідомості вирішуються дуже складні завдання, оскільки для ефективного в тій чи іншій ситуації поведінки необхідна актуалізація потрібного в даний момент образу і потрібної рухової програми, тобто образ дії має вписуватися в образ світу. Світ ідей, понять, життєвих і наукових знань співвідноситься зі значенням (рефлективно свідомості).

Світ виробничої, предметно-практичної діяльності співвідноситься з біодинамічної тканиною руху та дії (буттєвого шару свідомості). Світ уявлень, уяв, культурних символів і знаків співвідноситься з чуттєвою тканиною (буттєвого свідомості). Свідомість народжується і присутня у всіх цих світах. Епіцентром свідомості є свідомість власного "Я".

Свідомість: 1) народжується в бутті, 2) відображає буття, 3) творить буття.

Функції свідомості:

1. відбивна,

2. породжує (творчо-креативна),

3. регулятивно-оціночна,

4. рефлексивна функція - основна функція, характеризує сутність свідомості.

В якості об'єкта рефлексії можуть виступати:

1. відображення світу,

2. мислення про нього,

3. способи регуляції людиною своєї поведінки,

4. самі процеси рефлексії,

5. своє особисте свідомість.

Буттєвий шар містить в собі витоки і почала рефлективно шару, оскільки значення та смисли народжуються в буттєво шарі. Виражене в слові значення містить: 1) образ, 2) операційний та предметне значення; 3) свідоме і предметну дію. Слова, мова не існують тільки як мова, в них об'єктивується форми мислення, які нами і оволодівають через використання мови.

Взаємодія свідомості та підсвідомості

У зоні ясного свідомості знаходить своє відображення мала частина одночасно приходять із зовнішнього та внутрішнього середовища організму сигналів. Сигнали, що потрапили в зону ясного свідомості, використовуються людиною для усвідомленого управління своєю поведінкою. Решта сигнали також використовуються організмом для регулювання деяких процесів, але на підсвідомому рівні. Усвідомлення ускладнюють регулювання або рішення задачі обставин сприяє знаходженню нового режиму регулювання або нового способу розв'язання, але як тільки вони знайдені, керування знову передається в підсвідомість, а свідомість звільняється для вирішення знову виникаючих труднощів. Ця безперервна передача керування, що забезпечує людині можливість вирішувати всі нові завдання, спирається на гармонійна взаємодія свідомості і підсвідомості. Свідомість залучається до даного об'єкту тільки на короткий інтервал часу і забезпечує вироблення гіпотез у критичні моменти браку інформації.

Велика частина процесів, що протікають у внутрішньому світі людини, їм не усвідомлюється, але в принципі кожен з них може стати усвідомленим. Для цього потрібно висловити його словами - вербалізувати. Виділяють:

1. підсвідоме - ті уявлення, бажання, дії, устремління, які пішли зараз з свідомості, але можуть потім прийти до тями;

2. власне несвідоме - таке психічне, яке ні за яких обставин не стає свідомим.

Людина може прийти в конфлікт з численними соціальними заборонами, у разі конфлікту у нього наростає внутрішня напруженість і в корі головного мозку виникають ізольовані вогнища збудження. Для того, щоб зняти збудження, потрібно насамперед усвідомити сам конфлікт і його причини, але усвідомленням неможливо без тяжких переживань, і людина перешкоджає усвідомленню, ці важкі переживання витісняються з сфери свідомості.

Для виключення такого хвороботворного впливу необхідно усвідомити травмує фактор і переоцінити його, ввести його в структуру інших факторів та оцінок внутрішнього світу і тим самим розрядити вогнище порушення та нормалізувати психічний стан людини. Тільки таке свідомість усуває травмуючий вплив "неприйнятною" ідеї чи бажання. Заслуга Фрейда у тому, що він сформулював зазначену залежність і включив її в основу терапевтичної практики "психоаналізу". Психоаналіз включає пошук прихованих вогнищ в корі мозку, що виникають при витіснення неприйнятних бажань, і обережну допомогу людині у свідомості і переоцінці тривожних його переживань. Психоаналіз включає пошук вогнища (його пригадування), розтин його (переклад інформації в словесну форму), переоцінку (зміна системи установок, відносин) переживання відповідно до нової значимістю, ліквідацію вогнища збудження, нормалізацію психічного стану людини. Тільки переводячи неусвідомлені імпульси в свідомість, можна досягти контролю над ними, набуваючи більшу владу над своїми вчинками і підвищуючи впевненість у своїх силах.

Свідомість як внутрішня модель, що відображає зовнішню середу людини і його власний світ в їх стабільних властивості і динамічних взаєминах, допомагає людині ефективно діяти в реальному житті.

Стан свідомості. Роль сну

Традиційно психологія визнає два стани свідомості, притаманних усім людям: 1) сон, розглянутий як період відпочинку, 2) стан неспання, або активний стан свідомості, якому відповідає активація всього організму, що дозволяє йому вловлювати, аналізувати сигнали зовнішнього світу, відправляти деякі з них у пам'ять або ж реагувати на них адекватним або неадекватною поведінкою в залежності від попереднього досвіду і навичок. Таким чином, неспання - це стан, у якому ми можемо пристосовуватися до зовнішнього світу.

У середньому наш організм функціонує з чергуванням: 16 годин неспання і 8 годин сну. Цей 24-годинний цикл управляється внутрішнім контрольним механізмом, званим біологічним годинником, які відповідальні за порушення центру сну, розташованого в стовбурі мозку, і центру неспання, яким служить ретикулярна формація мозку. Тривалий час вважали, що сон - це просто повний відпочинок організму, що дозволяє йому відновлювати сили, витрачені у період неспання. Так, нестача сну істотно позначається на поведінці: погіршується або навіть порушується розумова і трудова діяльність, деякі люди засипають буквально стоячи, галюцинує або починають марити після 2-3 днів позбавлення сну. Зараз відомо, що сон - не просто відновлювальний період для організму, а включає різні стадії, виконує різноманітні функції.Виділяють "повільний сон" і "швидкий, парадоксальний сон" залежно від особливостей мозкової активності.

Відповідно до гіпотези Хартмана (1978), відключення людини від зовнішнього середовища під час сну необхідно для змістовної обробки накопиченої за день інформації.

Сновидіння відображають мотивацію, бажання людини, ці мотивації як би спливають під час сну, коли клітини ретикулярної формації посилають збудливі імпульси центрам, відповідальним за потягу і інстинкти. Сновидіння як би служать для символічної реалізації нереалізованих бажань людини, розряджають вогнища збудження, що виникли через незакінчених справ і тривожних думок. Сновидіння забезпечують психологічний комфорт, зменшуючи виникла протягом дня емоційну напруженість і викликаючи цим почуття задоволення і полегшення. Сновидіння, інтенсивна робота мозку уві сні мають на меті допомогти людині вирішити його проблеми під час сну або ослабити або навіть усунути тривожне людини бажання, переживання.

У сновидіннях використовуються механізми образного мислення для вирішення мотиваційних конфліктів, які не вдається вирішити за допомогою логічного аналізу під час неспання, тобто сновидіння являють собою механізм психологічного захисту і стабілізації людини, завдяки якій людина черпає енергію, необхідну для розв'язання своїх проблем. Сновидіння є своєрідним "вікном" у несвідоме людини і своєрідним "каналом" обміну інформацією між несвідомим і свідомістю, коли більш інформаційно насичене "несвідоме" здатне в символічній або явній формі передати важливу інформацію для свідомості (наприклад, пророчі сни про майбутні можливі події, про виникають захворюваннях, про внутрішні душевних больових точках і т.п.).

Я-концепція

Я-концепція - одне з базових понять гуманістичної психології, відносно стійка сукупність уявлень індивіда про себе, інтегральна характеристика, на базі якої індивідом будується ставлення до себе та взаємодія з іншими людьми.

Незважаючи на стійкість, «я-концепція» - не статичне, а динамічне утворення. На формування «я-концепції» впливає цілий комплекс факторів, з яких особливо важливі контакти зі «значущими іншими», по суті визначають уявлення про самого себе. У сучасній психології Я-концепція розглядається як один з компонентів особистості, як ставлення індивіда до самого себе. Поняття «Я-концепція» виражає єдність і цілісність особистості з її суб'єктивною внутрішньою стороною, тобто те, що відомо індивіду про самого себе, яким він бачить, відчуває і уявляє себе сам. (Гримак Л. П., 1991, с. 197).

Я-концепція - це сукупність установок на самого себе. У більшості визначень установки підкреслюються три головних її елемента, її три психологічні складові:

1. Образ Я - уявлення індивіда про самого себе.

2. Самооцінка - афективна оцінка цього уявлення, яка може володіти різною інтенсивністю, оскільки конкретні риси образу Я можуть викликати більш-менш сильні емоції, пов'язані з їх прийняттям або осудом.

3. Потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які можуть бути викликані образом Я і самооцінкою.

Предметом самосприйняття і самооцінки індивіда можуть, зокрема, стати його тіло, його здібності, його соціальні відносини і безліч інших особистісних проявів.

Висновок

На мій погляд, тема свідомості та самосвідомості особистості у наш час дуже актуальна, адже самосвідомість - це усвідомлення людиною своїх якостей, здібностей, можливостей, знань, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, цілісна оцінка самого себе як відчуває і мислячої істоти, як діяча. Самосвідомість властиво не тільки індивіду, а й соціальним групам. У самосвідомості людина виділяє себе з навколишнього світу подій і людей, визначає своє місце у взаєминах з природою і суспільством. Самосвідомість тісно пов'язане з рефлексією та побудовою Я-концепції, де воно підноситься до рівня теоретичного мислення.Самосвідомість починає формуватися на ранніх етапах онтогенезу в процесах становлення образу себе, уявлення про себе, самооцінки, ставлення до себе. Оскільки мірою і вихідним пунктом відносини людини до себе виступають насамперед інші люди, самосвідомість має соціальний, суспільний характер.

Свідомість людини - це відображення, що виокремлює об'єктивні стійкі властивості предметної дійсності, формування спільних для всіх людей знань про світ.

У даний момент історії свідомість людей продовжує розвиватися, причому цей розвиток, мабуть, йде з відомим прискоренням, викликаним прискореними темпами наукового, культурного і технічного прогресу. Такий висновок можна зробити на підставі того, що всі процеси в основних напрямках перетворення свідомості, існують і посилюються.

1. Свідомість - вища форма відображення дійсного світу, властива тільки людині. Воно пов'язане з членороздільної промовою, логічними узагальненнями, абстрактними поняттями.

2. Формування свідомості пов'язано з виникненням праці.

3. Свідомість - функція найскладнішої матеріальної, фізіологічної системи - людського мозку.

4. Свідомість має можливість впливати на навколишню дійсність.

МЕТОД РЕПЕРТУАРНЫХ РЕШЕТОК [ method of repertory grids ]

      Метод научного направления: психологии конструктов личности .       Метод предложен более 50 лет назад Джорджем Келли (George A. Kelly, 1905-1967, американский математик, клиническийпсихолог, автор и основатель оригинального научного направления: психологии конструктов личности. Kelly, G. A. The Psychology of Personal Constructs. Volume 1: A Theory of Personality. Volume 2: Clinical Diagnosis and Psychotherapy. New York. Norton. 1955, Перевод на русский: Теория личности. Психология личных конструктов. Перевод и научная редакция А.А.Алексеева. Речь, СПб 2000. URL : http://why.botik.ru/educ/PSYCHOLOGY/Library/Kelly/Kelly-main.ru.html      Суть метода репертуарных решеток заключается в следующем. Индивид самостоятельно или с помощью эксперта извлекает из памяти (осознанной или безсознательной) сугубо индивидуальную информацию об интересующей исследователя области. Особенностью полуформализованного интервью является то, что оно стандартизовано по форме, но индивидуально посодержанию. Этим достигается требование максимально устранить влияние установок эксперта. Полученная индивидуальная информация формализуется и исследуется с использованием социального опыта - универсальными научными методами. На конечном этапе независимая оценка результатов, выводы и практические рекомендации могут быть сделаны экспертом.       Последовательность этапов исследования может быть охарактеризована в упрощенном варианте следующим образом.       1 . Формулирование общей цели исследования.       2 . Формулирование предпосылок. Главная предпосылка заключается в следующем. Любой человек для организации своегоповедения использует иерархическую систему собственных прогнозов или установок, моделей будущего. Эта система и ее компоненты сознательно или неосознанно конструируются человеком в процессе опыта. Осознанные и сформулированныехарактеристики моделей будущего (разного уровня иерархии) Келли назвал индивидуальными конструктами (конструктами личности).       3 . Определение соответствующей области познания (домена), интересующей исследователя. В общем случае указанная область может относиться к исследователю (самопознание), к физической среде (любые материальные сущности), ксоциальной среде (индивидам или социальным группам), к комбинации указанных сущностей и отношениям между ними.       4 . Выявление или назначение главных атрибутов домена. Этим атрибутам Дж.Келли дал условное название - элементы(домена познания). Возможно движение к вышележащим или нижележащим уровням иерархии элементов («лестница»), составляющих данный домен.       5 . Выявление главных характеристик элементов - биполярных конструктов. Результаты двух последних этапов записываются в двумерную таблицу. Столбцы таблицы соответствуют элементам, а строки - конструктам. Такую таблицу Келли назвал «репертуарной решеткой». Название это образное. Репертуарной (repertory - репертуар, наличие чего-либо, запас) таблица названа по-видимому потому, что отражает репертуар индивида, индивидуальные возможности обследуемого, его ресурсы относительно наличия «элементов» (если он выбирает их самостоятельно) и его ресурсы относительно «конструктов», характеризующих элементы. В этот репертуар также входят возможности мышления (способность выявить «конструкты») и лингвистические возможности (способность выразить «конструкты» в виде биполярных понятий). Решетка (grid - решетка, сетка) - образное название двумерной таблицы, образованной прямоугольной решеткой, сеткой, состоящей из линий . Иногда такую таблицу неверно называют матрицей.       6 . Количественная оценка конструктов по выбранной шкале. Как правило, это шестибалльная шкала.       7 . Обработка результатов. В настоящее время - кластерный анализ с использованием персональной ЭВМ. Примером подобного полностью интерактивного инструмента является Enquire Within™ (URL: http://www.enquirewithin.co.nz/index.htm).      8. Логический анализ результатов и формулирование выводов и практических рекомендаций.       Метод репертуарных решеток Дж. Келли находит широкое применение во всех сферах деятельности человека. Вместе с тем, между представлениями Дж. Келли о значении антиципации в поведении человека и методом репертуарных решеток существует громадная пропасть. Именно потому нередко метод репертуарных решеток используют в полном отрыве отконцепций о конструктах личности Дж.Келли и от психологии вообще. По-видимому это связано с тем, что Дж. Келли не смог преодолеть той границы знаний об антиципации (предвидении, прогнозировании), которая существовала в науке до него (Библейские Пророки, Коранические пророчества, Сеченов И.М. , Павлов И.П., Узнадзе Д.Н., Бернштейн Н.А., Анохин П.К. и мн. др.). Очень вероятно, что причиной тому была ограниченность методологии, которую использовал Дж.Келии, детерминистской методологии, на которой основывались и его предшественники. Детерминистская методология просто не позволяла идти дальше. Метод репертуарных решеток не предназначен ни для выявления прогнозов, ни для выявления степени реализации прогнозирования. Следовательно метод репертуарных решеток не обладает специфичностью по отношению к предметупознания - антиципации, слабо соответствует этому предмету. Это прекрасный универсальный метод, но не метод исследования антиципации. Именно из-за отсутствия этой специфичности он не дополняет представлений об антиципации, они остаются у Келли и его современных последователей на уровне концепций, но не теории, как и у их многочисленных предшественников.       Представления в данной области знаний могут обрести право назваться теорией тогда, когда они в своем развитии дойдут до обретения специфичного метода, универсального для любых объектов, обладающих функцией антиципации. Возможность развития этих представлений возникла только с использованием в науке вероятностной методологии (Трифонов Е.В., 1972, …..2001). Именно так появился в психофизиологии термин «прогнозирование» (Трифонов Е.В., 1972, …..2001), имеющий новоезначение. Использование вероятностной методологии привело к созданию универсального метода (Трифонов Е.В., 1972, …..2001) исследования прогнозирования. Этот метод позволяет объективно оценить степень реализации прогнозирования у индивида в конкретных психофизических системах разной сложности. А это, в свою очередь, открывает новые пути для управления поведением человека в норме (организация деятельности) и при патологии (лечение). Наличие такого метода переводит знания о прогнозировании с уровня концепций на уровень теории.