Самостійна робота 1

1)

1.Вихова́ння — процес та практика засвоєння дитиною загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки.

Структура процесу виховання передбачає:

1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки.

2. Формування почуттів (стійких емоційних відносин людини до явищ дійсності).

3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного).

4. Формування умінь і звичок поведінки.

Навча́ння — це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці.

В оперативно-діяльнісний компонент навчання входять форми організації навчання. До загальних форм М.Н.Скаткін відносить індивідуальну, парну, групову і колективну. В педагогічній практиці не розкривається взаємозв'язок між поняттям спосіб навчання і форма навчання. Ділові ігри, заняття-екскурсії, заняття-заліки, заняття-лекції, заняття-діалоги, заняття-семінари, домашня робота. Схеми, таблиці, малюнки. Особливий інтерес викликають відеофільми.

Поняття виховання і навчання подібні і водночас зовсім різні. Оскільки в обох поняттях розуміється засвоєння чогось нового, розвиток. Але різноманітні тим, що у вихованні розуміється засвоєння морально-етичних норм і правил поведінки, а в навчанні розуміється діяльність спрямована на засвоєння знань з конкретних предметів, наук.

2.Вихова́ння — процес та практика засвоєння дитиною загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки.

Самовиховання - управління суб'єктом своєю діяльністю, спілкуванням, поведінкою, переживаннями, спрямованими на зміну своєї особистості відповідно до усвідомлених цілей, ідеалів і переконань задля самовдосконалення.

Самовиховання на відміну від виховання ,це не вимушене прагнення людини дізнатись щось нове,виховання ж вимагає прикладання чиїхось сусиль задля пізнання чогось нового.

3.Осві́та — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок або щодо їх вдосконалення; прцес та результат навчання , виховання, розвиток.

Самоосвіта - самостійний спосіб отримання знань в певній галузі науки, мистецтва, техніки, політичного життя, культури, ремесла.

4. Навча́ння — це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці.

Учіння - стихійний або цілеспрямований процес засвоєння людиною знань, вироблення вмінь і навичок, розвиток особистості, інтелекту, що відбувається в умовах індивідуальної або спільної діяльності, спілкування з ровесниками або старшими шляхом спостереження за поведінкою та діяльністю інших людей, їх наслідування, а також у процесі сприймання та аналізу інформації у засобах масової інформації.

5. Формування — це становлення людини як соціальної істоти, яке проходить у результаті впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Поняття розвитку особистості і формування особистості дуже близькі і нерідко їх вживають як синоніми. Можна виділити три види формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, самоформування.

Ро́звиток — необоротна, спрямована, закономірна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів. Тільки одночасна наявність всіх трьох зазначених властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін:

• оборотність змін характеризує процеси функціонування (циклічне відтворення постійної системи функцій);

• відсутність закономірності характерно для випадкових процесів катастрофічного типу;

• при відсутності спрямованості зміни не можуть накопичуватися, і тому процес втрачає характерної для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозалежної лінії.

6. Етнопедаго́гіка — галузь педагогіки, що включає в себе емпіричні педагогічні знання, навики, досвід певного етносу у вихованні підростаючого покоління. В етнопедагогіці загальнолюдські надбання трудового, етичного, естетичного виховання втілюються в системі виховання даного народу..

 Народною називаємо ту педагогіку, яку створив народ. Це галузь емпіричних педагогічних знань і досвіду трудящих мас, що виробляється в домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання виховання, у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання та навчання.

2)розділ «ПЕРШИЙ РІК - ВИВЧЕННЯ ДІТЕЙ»

«Восени 1951 р., за 3 тижні до занять, одночасно з прийомом дітей в 1 клас, школа взяла на облік 6-річних хлопчиків і дівчаток, тобто тих, кому починати вчитися через рік. З цими хлопцями мені треба було працювати 10 років.

Коли я зібрав усіх батьків разом з дітьми та запропонував послати хлопців у школу за рік до офіційного навчання

«Ще встигнуть посидіти в класі, - говорила мати Люби. Ці слова ще раз змусили мене задуматися над тим, як шкідлива різка ломка всього укладу дитячого життя в школі, як важливо дати простір для розвитку природних сил дитини. Рік, що передує навчанню за партою, був необхідно мені для того, щоб добре дізнатися кожну дитину, глибоко вивчити індивідуальні особливості його мислення і розумової праці.»сторінка 8-10.

Розділ «КОЖНА ДИТИНА – ХУДОЖНИК»

«Вже через тиждень після початку занять у «Школі радості» я сказав малюкам: «Принесіть завтра альбоми та олівці, будемо малювати». Настала тиша. Діти малювали з захопленням.Я побачив, що дитячий малюнок, процес малювання - це частка духовного життя ДИТИНИ. Діти не просто переносять на папір щось з навколишнього світу, а живуть у цьому світі, входять в нього, як творці краси, насолоджуються цією красою. Творчість дітей - це глибока своєрідна сфера їх Духовного життя, самовираження і самоствердження, в якому яскраво розкривається індивідуальна самобутність кожної дитини. Цю самобутність неможливо охопити якимись правилами, єдиними і обов'язковими для всіх.Кожній дитині хотілося розповісти про те, що вона намалювала. І в цих оповіданнях, як самоцвіти, виблискували яскраві образи, порівняння. Малювання розвивало мова дітей».ст. 16-17.

Розділ «НАШІ ПОДОРОЖІ У СВІТ ПРАЦІ»

«Як добитися, щоб праця стала найважливішою духовною потребою дітей?» - Це питання хвилювало весь наш педагогічний колектив. Разом з В. П. Новицької ми побудували маленьку теплицю, де діти трудилися взимку. Ми бачили важливу виховну задачу в тому, щоб дітей оточував не тільки світ природи, а й світ праці, творчості, будівництва. Людська краса розкривається найяскравіше в праці. Почалися «подорожі» нашої «Школи радості» у світ праці. Ніколи не забудеться дітям першого «подорож» - в колгоспні зерносховища. Це пізнання світу не тільки розумом, а й серцем. Дітей дивує краса людини-трудівника. Вони прещерлюють почуття гордості за людину. Ще глибше це почуття стає тоді, коли під час «подорожей» у світ праці діти зустрічаються зі своїми батьками і матерями. Ставлення людини до людини, її суспільне життя розкриваються насамперед у праці на благо людей. У тому , як людина трудиться для інших , виражається його гуманізм . Однією з перших моїх турбот було те , щоб у навколишньому дітей середовищі розкривалася саме ця сторона нашої соціалістичної дійсності. Я прагнув до того , щоб дітей захоплювало , одухотворяє не тільки те , що пов'язане з красою природи , але і те , що становить саму сутність нової людини нашої країни - його служіння Батьківщині , суспільству , людям . Любов дитини до людей праці - джерело людської моральності» .ст.29-31.

Розділ «НАШ КОЛЕКТИВ - ДРУЖНА СІМ'Я»

«З перших днів життя «Школи радості» я прагнув внести в колектив дух сімейної сердечності, задушевності, чуйності, взаємної довіри, допомоги. У роки дитинства кожна людина вимагає участі, ласки. Якщо дитина виростає в обстановці безсердечності, він стає байдужим до добра і краси. Школа не може повною мірою замінити сім'ю і особливо мати, але якщо дитина позбавлена ​​будинку ласки, сердечності, турботи, ми, вихователі, повинні бути особливо уважні до нього. Якщо окремі діти залишалися вдома з невідомої причини, то ввечері до них йшли товариші, дізнавалися, чи не захворів хто. Це стало гарною традицією. Почуття прихильності - основа найважливішою духовної потреби, без якої не можна уявити комуністичних взаємовідносин між людьми, - потреби в людині. Якщо окремі діти залишалися вдома з невідомої причини, то ввечері до них йшли товариші, дізнавалися, чи не захворів хто. Це стало гарною традицією. Я прагнув до того, щоб джерелом радості, повноти почуттів і переживань для кожної дитини було спілкування з товаришами, взаємний обмін духовними цінностями. Кожен повинен вносити в колектив щось своє, творити щастя і радість для інших людей. Дбайливо збираючи дорогоцінні розсипи педагогічного » досвіду кращих вихователів нашої школи , я прагнув до того , щоб бажання бути хорошим знаходило своє ви ¬ ражение в серцевих , задушевних відносинах між дітьми в колективі . Душевність , сердечність колективістських відносин стали предметом моєї постійної за ¬ боти . Багатогранність життя дитячого колективу стала представлятися мені не тільки як співдружність однодумців ¬ ленников , що об'єднуються єдиними цілями , спільною працею , Але і як взаємна чуйність один до одного , душевна спо ¬ собность пізнавати і розумом і душею чужі радості і го ¬ ресті . Якраз в цій сердечності , душевності коллекти ¬ вістскій відносин і полягає благородство стрем ¬ лення бути хорошим : чи не на показ , не для того , щоб тебе хвалили , а з органічної потреби відчувати своє благородство.Усі наступні роки моєї виховної роботи були по суті роками турботи про піднесення людської гідності дитини, підлітка, юнака, дівчини. На цьому будувалися і зараз будуються колективістські відносини. Завданню піднесення людини я завжди прагнув підпорядкувати життя дитячого колективу як частки суспільства. Цією ж завданню підпорядковувалося творчість дітей, розвиток їх задатків, здібностей, обдарувань.сторінка»45-48.

Розділ «ВІД СВІТУ РЕЧЕЙ - До ТОВАРИСТВУ, ЩО ЗВІДКИ БЕРЕТЬСЯ?»

«Природа - благодатне джерело виховання людини. Але з пізнання природи лише починається становлення розуму , почуттів , поглядів , переконань. Людина живе в суспільстві, і в сутності все його життя являє собою відносини , в які він вступає з іншими людьми. Я прагнув до того , щоб протягом усіх 4 років навчання в початковій школі діти поступово осмислювали важливу істину: людина живе завдяки тому , що його матеріальні і духовні потреби задовольняють сотні , тисячі інших людей; в суспільстві неможливо жити , не створюючи матеріальних і духовних цінностей для сотень і тисяч людей. У праці , в процесі взаємовідносин в суспільстві формується моральний вигляд людини , його духовна культура , погляди на життя , світогляд. Однією з важливих виховних завдань вчителя є те , щоб діти зрозуміли і відчули серцем : через творення матеріальних і духовних благ виявляється в нашому суспільстві ставлення людини до людини , суспільне обличчя - громадянина .Досвід переконав мене , що до розуміння суспільних відносин маленька дитина приходить від розуміння вей щей , зокрема думаючи і як би відкриваючи дуже важливу істину: що звідки береться? Звідки ж взялися речі , без яких ми не могли б жити ?З цього питання починаються наші « подорожі» в об ¬ щественное виробництво , в складний світ трудових взаи ¬ моотношеній . Кожен наш крок - це нове і нове відкриття. Так діти пережили почуття великої поваги до людей праці , відкривши істину: для того щоб у нас на столі з'явилася хлібина , необхідний працю майже всіх їх батьків. Але цього мало. Необхідний і праця робітників , со ¬ здавшіх трактора , плуги , комбайни - без машин не ви ¬ ростиш хліба. Потрібна праця шахтаря - без вугілля не виплив ¬ бач металу , необхідного для виробництва машин».сторінка 98-101.