8. Роль різних гілок влади у процесі державного управління

Для системи органів державної влади характерна функціональна і організаційна єдність. Це

обумовлено їх соціальним призначенням та метою діяльності, вони відображають єдність інтересів та волі народу, яку покликані реалізувати. Функціональна єдність системи органів державної влади передбачає спільність їх завдань та функцій, у процесі їх реалізації вони діють спільно, тісно взаємодіють між собою. Організаційна єдність системи органів державної влади виявляється в тому, що одні органи обираються або призначаються іншими, одні керують діяльністю інших, одні підзвітні та підконтрольні іншим тощо.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади мають як спільні, так і специфічні риси.

Спільними є: статутно-правовий характер, участь у реалізації завдань та функцій держави, державно-владний характер повноважень, загальні принципи організації та діяльності тощо, які обумовлюють єдність системи органів державної влади України. Специфічними ознаками є: об'єм компетенці, порядок формування, організаційні і правові форми діяльності тощо. До того ж, органи виконавчої та судової влади мають відповідні підсистеми органів. Законодавча влада — одна з гілок державної влади, головним призначенням якої є здійснення державної влади шляхом законотворення.

Стосовно місця законодавчої влади у державному механізмі відповідно до її функцій, то теоретики поділу влади Д. Локк і Ш. Монтеск.є обмежували її роль здійсненням переважно законодавчою функцією. І на сьогодні законодавча функція є ключовою і найбільш об.ємною за своїм значенням і змістом. Результатом її реалізації є формування правової системи держави, що забезпечує завдяки законодавству правове регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі розвитку суспільства і держави, і які вимагають державного регулювання у формі законодавчих приписів.

Поточне завдання законодавчої діяльності парламенту полягає у підготовці та прийнятті законів, безпосередньо передбачених Конституцією, і тих законів, які забезпечують потреби розвитку суспільства і держави в усіх сферах їх життєдіяльності. При цьому слід наголосити, що законодавство є безпосереднім інструментом формування стратегії й тактики такого розвитку.

Виконавча влада — влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї краї-ни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством.

Частіше за все уряд має офіційну назву — Ради або Кабінети міністрів.

Таким чином, призначення органів виконавчої влади — управ-ління, що охоплює:

• виконавчу діяльність — здійснення тих рішень, що прийня-ті органами законодавчої влади;

• розпорядчу діяльність — здійснення управління шляхом ви-дання підзаконних актів і

виконання організаційних дій.

Виконавча влада діє безупинно і скрізь на території держави (на відміну від законодавчої і судової), спирається на людські, матеріальні та інші ресурси, здійснюється чиновниками, армією, адміністрацією тощо. Це створює основу для можливої узу-рпації всієї повноти державної влади сааме виконавчими органа-ми. Тут важливі діючі механізми «стримувань і противаг» як із боку законодавчої (через розвинуте законодавство і контроль), так і з боку судової влади (через судовий контроль і конститу-ційний нагляд).

Судова влада — це специфічна гілка єдиної державної влади, яка має власну виключну компетенцію щодо розгляду юридично значущих справ, що мають правові наслідки, і реалізується виключно конституційними органами (судами) в межах закону та спеціальних (судових) процедур .

Крім загальних ознак, притаманних будь-якій владі, судова влада характеризується й певними ознаками, які належать лише їй і виражають її власну специфіку.

1. Об'єктивність. Твердження, що ніхто не може бути суддею у власній справі, ні в кого не викликає сумніву. Закон передбачає право сторони висловити недовіру судді, мотивуючи його заінтересованістю у справі, а також низку обставин, які виключають участь судді у справі сааме внаслідок його можливої упередженості (правила відводу суддів передбачені процесуальним законом).

2. Легітимність. Ця ознака свідчить про ступінь довіри суспільства судовій владі, його згоду на неї, готовність до виконання її рішень.

3. Нормативність. Соціальна сфера, у якій функціонує судова влада, і процес реалізації нею своїх владних повноважень, їх зміст і форма здійснення закріплені в нормах матеріального і процессуального права.

4. Особлива предметна сфера. Предметна сфера функціонування судової влади має виключний характер. Судову владу залучають до дії лише в умовах розгляду юридичної справи, тобто за умов, якщо: а) хоча б два суб'єкти знаходяться у стані суперечки; б) спір виник щодо відносин, які регулюються правом. Сторони звертаються до суду з проханням виступити безстороннім арбітром у розв'язанні їх справи.

5. Ситуативний характер. Судова влада функціонує лише за умови звернення до неї суб'єктів права. За своє ініціативою суд не розпочинає розгляд юридичних справ, тобто судова влада «пробуджується» актом звернення до суду і функціонує на час розгляду справи. Реалізація судової влади лише в умовах конкретної юридичної справи і лише за умови звернення до неї заінтересованих сторін є ознаками, які підкреслюють ситуативний характер судової влади, її відмінність від законодавчої і виконавчої гілок влади, предметна сфера яких поширюється на більш загальне коло пра¬вовідносин .