Виконала студентка І курсу

Економічного факультету

Група Е-12

Рачук Оксана

Дослідження рівнів нормативно-правового регулювання з питань екології у правовій системі України

Анотація: В роботі досліджені різні рівні нормативно правового регулювання, нормативно правові акти, закони, підзаконні нормативно правові акти та Конституція України як першоджерело, звідки бере витоки екологічне законодавство.

Annotation: This paper investigated different levels of normative legal regulation, regulations, laws, normative acts and the Constitution of Ukraine as the source, from origins environmental legislation.

Анотация: В работе исследованы различные уровни нормативно правового регулирования, нормативно-правовые акты, законы, подзаконные нормативно-правовые акты и Конституция Украины как первоисточник, откуда берет истоки экологическое законодательство.

Ключові слова: Конституція України, нормативно правові акти, закони, законодавчі акти, укази, положення.

Keywords: Constitution of Ukraine, regulations, laws, statutes, ordinances, regulations.

Ключевые слова: Конституция Украины, нормативно-правовые акты, законы, законодательные акты, указы, положення.

Вступ

Правове регулювання охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної небезпеки — це система державних заходів, закріплених у праві і спрямованих на збереження, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. Воно здійснюється за допомогою еколого-правових норм. Правові норми для зручності користування ними та з метою ефективності їх правової реалізації видаються в формі нормативно-правових актів. Нормативно-правові акти щодо охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів — це форма вираження і закріплення правових приписів екологічного права. Весь комплекс нормативно-правових актів з питань екології становить собою екологічне законодавство.

Отже, екологічне законодавство — це сукупність нормативно-правових актів, що містять еколого-правові норми, якими регулюються екологічні правовідносини.

Конституційний рівень

На конституційному рівні екологічні проблеми найбільшою мірою знайшли своє закріплення у чинній Конституції України 1996 р. Насамперед це стосується закріплення на конституційному рівні права людини на безпечне для життя і здоров’я довкілля, права власності українського народу на землю, надра та інші природні ресурси, обов’язків людини і держави в екологічній сфері, системи і повноважень державних органів влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення екологічної безпеки та охорони довкілля.

До цього широке коло питань охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів уперше було закріплено в Конституції СРСР 1978 р. і Конституції УРСР від 20 квітня 1978 р. [2]. Проте в нових умовах після розпаду СРСР і утворення суверенних держав виникла необхідність прийняття на конституційному рівні самостійних вимог екологічного характеру.

Поряд з Конституцією України одним із перших джерел конституційного характеру стала прийнята 16 липня 1990 р. Декларація про державний суверенітет Україн. У ній було передбачено повновладдя народу України, який має виняткове право на володіння, користування і розпорядження національним багатством, до якого належать земля, її надра, вода й інші природні ресурси. Вимоги екологічної безпеки громадян, самостійного використання природних ресурсів, створення національної комісії радіаційного захисту населення України, збереження генофонду народу, її молодого покоління були виділені у спеціальному сьомому розділі «Екологічна безпека» Декларації про державний суверенітет України.

Конституційне закріплення екологічних проблем насамперед стосується екологічних прав людини, її місця в державі та суспільстві, яке і визначає її сучасний конституційний еколого- правовий статус.

Як відомо, в новій Конституції України 1996 р. вперше за час конституційного розвитку України було закріплено положення про визнання людини, її життя і здоров’я, честі та гідності, недоторканності й безпеки в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України). Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини визнане головним обов’язком держави.

Найважливіше положення стосовно екологічних прав людини знайшло своє закріплення у ст. 50 Конституції України, яка передбачає, що кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Серед прав людини, які стосуються екологічної сфери, можна назвати також право на охорону здоров’я (ст. 49 Конституції України), яке забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, а також право на забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення. Крім того, кожна людина має право на належні, безпечні та здорові умови праці на виробництві (ст. 43 Конституції України).

До найважливіших прав людини, які знайшли закріплення в Конституції України, належить право власності на природні ресурси. Конституцією України передбачається, що земля, її надра, атмосферне повітря, вода та інші природні ресурси, які знаходяться у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу (ст. 13 Конституції України). Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Кожен громадянин також має право користуватися природними об’єктами права власності народу.

Конституцією визначається (ст. 41), що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цієї власності. Водночас використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У ст. 16 Конституції України встановлено, що обов’язком держави є забезпечення екологічної безпеки і підтримка екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської аварії — катастрофи планетарного масштабу і збереження генофонду Українського народу. До обов’язків держави можна також віднести забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення (ст. 49 Конституції України).

Конституційний обов’язок кожної людини — не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати заподіяні нею збитки (ст. 66 Конституції).

Широке коло повноважень у Конституції України передбачається фактично для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування.

Насамперед це стосується діяльності Верховної Ради України, яка є єдиним органом законодавчої влади в Україні та ухвалює закони й інші рішення з екологічних питань. Так, до повноважень Верховної Ради України Конституцією України (ст. 85) віднесено ухвалення законів (п. 6 ст. 85), визначення основ внутрішньої та зовнішньої політики (п. 5 ст. 85), що стосується й екологічної політики, затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку й охорони довкілля (п. 6 ст. 85), затвердження впродовж двох днів з моменту видання Президентом України указів про введення військового або надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації (п. 31 ст. 85) і ряд інших.

Конституцією України також передбачено, що виключно законами України, які приймає лише Верховна Рада України, визначаються: права, свободи й обов’язки людини і громадянина, а також гарантії дотримання прав і свобод (п. 1 ст. 92), включаючи й екологічні права; основи користування природними ресурсами, виключної (морської) економічної зони, континентальним шельфом, а також правового режиму надзвичайного положення, зон надзвичайної екологічної ситуації України (п. 5 ст. 92); основи охорони здоров’я й екологічної безпеки (п. 6 ст. 92); правовий режим власності (п. 7 ст. 92), включаючи і власність на природні ресурси; основи національної безпеки (п. 18 ст. 92), включаючи й екологічну; правовий режим військового і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації (п. 19 ст. 92); основи цивільно-правової відповідальності, а також дій, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями і відповідальності за них (п. 22 ст. 92), що стосується й екологічної сфери, тощо.