13. Уява. Творча уява. Фантазія. Уявлення. Закон подвійного виразу почуттів.

Уява – це здатність відтворювати чи ств. у внутр. -псих. плані посередництвом пригадування чи цілеспрямованого уявлення образів тих предметів, явищ, подій, ситуацій які в цей час не перебувають у полі сприймання суб’єкта, не сприймаються ним чи взагалі відсутні у його перцептивному досвіді. Напевно спрацьовують моделі,схеми,еталони і в цьому плані їх можна наз. мнемічними, тому що всіляка інф-я фіксується психікою за доп. мнемічних процесів. Образи уявлення под.на:1) Мнемічні – репродуктивні, відтвор. об’єктів які сприймалися раніше, вони постають у внутр. -псих. Плані, цілісно у всій своїй повноті або фрагментарно – виникають як перцептивний досвід; 2) Фантазійні – образи об’єктів, які не існують в реальності і є власними продуктами уяви, які ніколи не існували чи певні частини цих об’єктів можуть існувати, але при поєднанні – не існують; 3) Конструктивні – образи об’єктів які реально не існували, але можуть існувати(біхевіористи ствердж., що уявлення не існує адже його не можна виявити назовні). Однією з істотно складової свідомості є цілепоклання, перш ніж щось зробити ми робимо – це в голові. Чинники, які стимулюють роботу уяви: 1)практичні потреби вимаг. інтенсивної роботи уяви, так само і організація люд. представляє певний набір вчинки, їх репродуктивне відтворення. Уявлення – процес який уможливлює для люд. майбут. і минул. – це істотні елементи свідомості без яких неможливі були б цілісні орієнтації – ідеали перспективи, пошуки та шляхи удосконалення люд.;2) слово, мовлення – будь-яке худож. слово безпосередньо розраховане на побуд. якихось образів у псих. суб`єкта , які сприймають літ-рний текст, але до уяви апелює не лише худож. слово, а й будь – які різновиди худож. образів; 3)емоції –(емоц.переживання) Виготський відкрив закон подвійної розрядки емоційного напруження – найефективніше приходить розрядка шляхом усунення тих факторів, які його викликали, оволодіння тими предметами чи факторами, які викликали – це напруження, якщо воно не вийшло, то воно шукатиме виходу в ін.сфері, найефективніше це фантазування. Помітним засобом такого фантазування є мистецтво. Трапляється процес гальмування на рінв поцесу фантазування внаслідок чого форм-ся комплекс інфантильного характеру(дитячість); 4) асоціація – це зв’язки за сумісністю, контрастом. Образи уявлення под.на: 1) повнокровні – цілісні образи з усіма деталями, кольорами; 2) образи – схеми – значна частина деталей опущена, залиш.лише контури, які визначають конфігурацію; 3) образ Синекдоха – уявляється найбільш виразна деталь образу. Уявлення поділ.на: 1) одиничні – уявлення якихось конкретних предметів; 2) загальні – взагалі. Характерологічні властивості уявлення(кожний по-різному уявляє конкретний образ): 1) послідовний - якщо на пляму певного кольору див.30сек., а потім перевести погляд на світлу поверхню – то ця пляма також переноситься, але потім вона зникає; 2) ейдетичний образ – також проектується пляма, але збільшено – пропорційно до віддалі проекції до того самого кольору. Вочевидь, що ці образи не є образи власне уяви – це слідові образи, залишкові. Галюцинації – розрізняють за модульностями органів чуття, в тій сфері в якій вони виникають: 1) нюхові – відчуваються різкі запахи, здебільшого неприємні; 2) тактильні - свербить, болить, ниє чи відчуттів внутр. органів; 3) слухові – звуки, голоси, які ведуть спрямовану бесіду, що вказують дії; 4) зорові – від окремих зорових відчуттів, вражень, спалахи різного кольору, різної інтенсивності і до цілісної повнокровної картини світу. Сновидіння – вочевидь, що цей феномен споріднений із уявленням, тому що виникає у внутр. псих.плані без впливу подразника на органи чуття. Гіпнотичний стан – бетта ритм – швидкий ритм, стан бадьорий. Образам уяви властиві: 1) Непроектність - ці образи в якомусь ірреальному внутр .псих. просторі, і хоча вони можуть бути чіткими, виразними, повнокровними; 2) фрагментарність – набіл. виразно деталізоване уявленням, якісь окремі набіл. важливі складові образи уявлення(голова, хобот, бивні); 3) плинність(динамічність) – розгортується в часі різні образи уявлення при цьому з`являються не одразу, а один за одним. При цьому ті, що щойно були найбіл. виразними розпливаються, зникають і в цей же час наступні стають найбіл. виразні; 4) примарність – розпливчастість, фантомність, образ уявлення немов привид; 5) схематичність – за цими ознаками уявлення можна визначити відмінності між уявленнями з одного боку та гіпнотичними станами , сновидіннями з ін., але названі властивості здебільшого властиві і сновидінням. З ін. боку ми бачимо що у деяких суб’єктів образи уявлення не мають названих ознак. А часом досягають значної виразності, яскравості, емоційної насиченості, особливості у письменників. Усвідомлене уявлення шукали багато досл., звідки вони походять і шукали його в імітативних діях(зображеннях, жестах, міміці). Уявлення – псих.процес являє собою: 1) внутр.псих.побудову предметів, явищ, подій ситуаці, що відносяться до дія-сті суб’єкта,як її продукти, засоби,прийоми, результати; 2) це ств.образної програми, плану поведінки особливо у невизначеній ситуації; 3) це продукування образів,які не програмують, а заміняють(програмовані)вчинки,реальні дії; 4) продукування образів, предметів, явищ, подій, ситуацій,що описуються усно чи письмово; 5) продукування образів які відповід.емоційним переживанням субєтам. Експеримент Ітельсона: утвор.узагальнених образів методом піктограм – вимовл-ся якісь слова, притім узагальнені поняття(лисиця-певний звір, хидак - узагальнення).3 способи: 1) зображається якась характеристика-деталь,атрибуція, притаманним усім предметам,явищам,які відносяться до даного поняття(хижак-хижа паща, радість-усмішка), наз – образ синекдоха; 2)спрощення-хар-ні контури предмета і його важливі деталі – образ – схема; 3) образ-втілення – літературний персонаж. Виготський казн.що образи-фантазії дають внутр.мову для власних почуттів- це озн.,шо емоційні переживання скеровуються думки і уявлення(процесуально-перебіг уяви) в напрямі співзвучному, тобто думається і уявляється те,що хвилює, з цього виводить «закон подвійного вираження почуттів» - емоц.переживання виявл. і на зовні у формі мімічних та пантомімічних відрухів і у внут-псих.плані у вигляді образів уявлень – у цьому сенсі уява(фантазія)-псих.коректив незадовільненої для суб’єкта ситуації. Тобто субєктзазнавши негативних впливів, в тій чи ін.ситуації, уявляє її позитивний розвиток.підліток на відміну віл молодшого школяра вже багато хоче для себе із дорослого життя, але не має реальних можливостей задовольнити їх. Отже, він уявляє себе, в такій довільності(фантазія)спричиняє(є фактором,механізмом)розрядки негативно забарвленого емоційного потенціалу(фрустраційного хар-ру)-основою,яких є неадекватні бажання. Притім це розрядка – катарсис-цілком повноцінна,ін.словами події, колізії(драматизація події), які уявлялись – насправді вигадані,уявні, а емоц.пережив.,що супроводжувались – справжні. З.Фройд вваж.,що в сновидіннях уявно здійснюються бажання,які не можуть здійснюватися реально. Властивості уяви-схематичність – фрагментарність, в сенсі,що не виразно бачаться усі атрибути, частина – є несуттєві. Теорії уяви: 1) Асоціоністьська-образи уяви – це спонтанно відтворені схоплені образи сприймання. Мовляв перцепти(образи сприймання)зберігаються в пам`яті. В процесі зберігання вони втрачаються – образи уяви-оживлені відбитки колишніх перцептів. Виник.питання:як утвор.узагальнені образи. 2)теорія сумації перцептів – перцепти предметів того самого класу накладаються однин на одного утв-чи в такий спосіб узагальнений обаз цього класу, утв.,щось на кшталт – комплексного портрету Гальтона(довів що задатки інтелектуал.перед.спадково - матір). Негативність світлин,обсяг кровних образів(однаковий розмір, ракурс) накладаються один на одного, в резул-ті хар-ні обриси властиві всім радикалам-стають виразнішими, а не зар-ні – зникають. 3) теорія інтеграції сприймання – мовляв перцепція розкладається у внутр.псих.плані – на деталі, складові, які потім тим чи ін.чином поєднюються в процесі уявлення.Всі ці теорії неправильні. Правильний підхід до феномуне уяви підказ. Уільям ДЖеймс – «образи уяви не існують як самостійні, завершені,постійні,утворенняв кожен даний момент, і не зберігаються незмінними протягом якогось часу, це випливає уже з того що вони ніколи не зявляються ізольовано, як самостійні картинки, а завжди в контексті ситуації, яка розгортається і вимагає цих образів, від так образ уяви ств.,форм-ся,конструюється за щораз подібно до того,як конструюються перцепт.образи. Отже,уявлення є реконструкцією програми формув. Образів уяви на основі перцептивного досвіду. Початкова ланка перцепції подразнення перцептивних клітин – це одна ланка мязева активність, відповідна цьому подразнику(очі-рука-починають мацати, мязи горлянки та язика - рухаються),а від так у відпов-х мозк-х ділянках утв.образ. напевно процес уявлення розгортається у зворотньому напрямі – імпульси з мозку подразнюють мязи і рецептивні поверхні. Цей момент можна відстежити у ідеомоторних актах. Відеомоторні акти - це рухи мязів зумовлені тільки уявленням відповідним таким рухам дій(годинник на шнурку), якщо люд.уявляє що піднімає вантаж при цьому вона розслаблена в ліжку, її мязи напрягаються. (зміна фізологічних процесів організму уявою – температура рук різна на кі-ка градусів, ритм серця – уявляє біг, а сам лежить в ліжку-не плутати з індукованим сновидінням). Експерименти рос.досл.засвідчили, що в процесі уявлення забезпечують дії на кшталт перцептивних. 1-феномен- окорухова активність у вісні, їх запис-ть так,що запис нерідко визначає що саме бачив суб’єкт у вісні під час цих рухів. Очі також рухаються в галюцинаторно му,гіпнотичному станах-вони немов розгул-ть галюцинаторні, гіпнотичні образи.и Вінченко – зареєст-врухи очей під час поцесу уявлення-експ.-піддослідному пропонувались навпомацки вивчити лабіринт,а потім уявляти що він проходить цей лабіринт-очі рухались,так як і при візуальному проходженні. Венгер- запис-в рихи очей в поцесі уяви якихось фігур,рухи очей практично ідентично їх рухам в процесі розглядування цієї фігури. Висновок: в процесі уявлення псих.посилає команди подразнення до рецептора,які формують перцептивні образи, цих об’єктів котрі уявляються. » Зміни образів уявлення – плинні і мінливі, щей тому що зи\мінюються ін.образи, ці зміни були шаговими чи стрибками,їх дослідж. П.П. Блонський,ств.сприятливі умови для уявлення: тиша, розслаблення. Стимулами були різні предмети,які сприймались візуально і пектильно-слів наз.тічи ін.предмети. Білий колір, труба – жовта мідна-дірочка-щось пухнасте – це птах чи крук, галка – чорна потім сіра – чайка над водним простором,вода срібляста – яскрава смуга на воді біле світло. Блонський побач.у всіх цих змінах перетворення форми і кольори, у більш чи менш віддаленій подібності, він початковий. Наз.такі зміни – трансформацією. Сірникова коробка у нього = коробка какао-із зображенням жінки у білому фартусі- коробка соди і на ній така сама жінка-магазин –на прилавку лежить коробка сірників – виявив – перси версію(затримка,повторення) – частина попереднього образу переходить у наступний, і редінтеграцію – відбув.в уяві ситуація,обстановка, у якій сприймається стимул,наступний образ. Мультиплікація – збіл.кі-сті предметів. Методи уяви:1) інтроспекція; 2) аналіз продуктів дія-сті; 3) експериментально-метод піктограм-намал.(описати) те,що пропон-ся уявити; 4)асоціативний експеримент Карла Юнга – це проективний тест для виявлення прихованих компонентів(у несвідом.).Афект- сильне схвилювання,пристрасть. Комплексус – сполучення,поєднання псих.і соматичних процесів,станів об’єднаних якимось афектом. Комплекс породжується внутр.псих.конфліктом між потягами і можливостями їх задов-ня, а також між цілями які суб’єкт призначає для себе. Асоціативний тест поляг.в тому,що клієнт має якомога швидше не вагаючись,недумуючи відповідати на слова тими слрвами що прийшли перші до голови. Образи уяви:1) репродуктивні-відтвор.,це ті в яких відтвор.колишні перцепти; 2) ствоюючі-виник.внаслідок слухання,читання проте,що не сприймалось, але істотним моментом є те що в утвор.таких образів є те що суб’єкт має близьке перцептивні знайомство з елементами складовими образів, що створ.(уявити пустелю треба мати перцептивний досвід про пісок,тобто завжди через порівняння утвор.такі образи з уже знайомими);3) творча уява – поява,створ.в уяві образів того,що до цього часу не існувало, а від так немогло відображатися перцептивно - фантазія; 4) аглютинація – склеювання(русалка,кинтавр); 5) гіперболізація – збіл.чи зменш.(хлопчик мізинчик, циклоп); 6)схематизація – відкидаються несуттєві і підкресл.типові моменти(орнамент); 7) типізація – ств.типові образи,які містять риси, якості, особл-ті для представників усього класу до якого відносяться усі ті образи. Цей поділ умовний. Суміжність образів уяви: в процесі уявлення в посередньому і наступ.образах завжди є щось подібне якийсь зв'язок. Асоціаністи – суміжність образів уяви в процесі їх саморуху чи довільного керування зумовлю-ся суміжністю об’єктів цих образів: 1)в просторі, наступним образом є нерідко той образ предмета,що зазвичай є в досвіді(олівець-ватман з намал. Аполоном – відкритий зошит-гумка стирає напис.шось олівцем). 20 в часі – стимул – хмари – темно-синя хмара з білими краями заслоняє сонце =- блискавки,спалахи – потоки води – веселка на хмарі;3) суміжність властивостей(подібність)-фун-на чи структурна за якоюсь якістю, або ж контрастна(асоціація за потоком, чорна траурна вуаль-весільна біла вуаль): а) Ітельсон – дослідж.субєктивну блмзкість – поєднання якимось чином у досвіді суб’єкта,щодо суміжності у просторі - вияв. перехід від частини до цілого – нотний ключ-нотний зошит, лимон-лимонне дерево…б) від цілого до часткового – інтер’єр палацу і картини в старовинних рамах, гарні вікна,двері.в) протилежна – стілець-стіл, ломон – чашка. 4) суміжність у часі – до наступ.чи попереднього стану – чарка з вином чи з лимоном – чарка перекинута – гості прикро вражені, бійка-уявив як учасники пили вино-сварка-міліція. 5) подібність форм – скринька-велика скриня-ящик; 6) функціональний зв'язок – руки піднімають штангу-блоки піднімають вантаж-собака замок – корабель – літак – велосипед - ціпок; 7) вид та рід – муз.ключ-муз.інструмент- музикант.далеко не завжди родові поняття, феномени представлені наочно – здебільшого це абстракції, дійшов висновку що наступ.і поперед.образи уяви можуть поєднувати будь-які об’єктивні зв’язки. Образи уяви як знак:всілякий псих.образ носить інф-й хар-р.Особливістю перцепт-го образу є його злиття з реальністю.Образ уяви – це уявний,а отже,як зображення об’єкта,псих-намал-ла його. Від так образи сприймання відносяться до реальності,як наслідок до причини, а образи уяви як зображення – різновид знаку. Відношення знака до позначуваного наз.-семіотичним – комплекс наук,які вивч.знакові системи, природні та штучні сигнали, знаки. Сигнал всілякий об’єкт,що сприймається і несе інф-ю про ін. об’єкт. Індекс – сигнал невідємний від об’єкта, його складова,може сприйм.окремо від об’єкта. Знак – відємний від об’єкта котрий він позначає, не є його частиною, незлитий з ним. Іконічні знаки – (знаки копій), моделі зовн.вигляду об’єкта з всіма його атрибутами(фотографія). Символ – не копія,не модель зовн.вигляду, а якось подібність, схожість у чомусь, котра виникла в уяві його творця, як якась суміжність із розглянутих нами. Проблема походження уяви: її ядро має інф-не значення, як сформ-сь здатність розуміти, що образ уяви не тотожні об’єктам відображення у них, а є їхньою внутр-ю реальністю, копією, зображення іконічним знаком. Вірогідно, що вирішальну роль у цьому зіграли імітативні дії, що унеможливлюються поза утримуванням у внутр.псих.плані уявленням того,що імітується, мета імітативних дій поінфор-ти зображення, рухами тіла того, що слід робити чи що було, бачили,як показ.великий масив етнографічних матеріалів – імітація об’єктів зображення тілом, кінцівками їх рухів, форм було виявлене розвиненим засобом спілкування у первісно - общинних люд.спільностей. Образи уяви – обов’язкова фун-на структура мислення – оперування образами уяви разом з поняттями до яких відносяться ці образи.