Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Загальна псих..docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
88.44 Кб
Скачать
  1. Психіка – ідеальний об*єкт. Основні функції психіки.

Психіка – функція мозку, що полягає у відбитку об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється життєдіяльність організму.  Вивченням мозку займаються різні науки. Його будову досліджує анатомія, а його складну діяльність із різних боків вивчають нейрофізіологія, медицина, біофізика, біохімія, нейрокібернетика.  Психологія вивчає ту властивість мозку, що полягає в психічному відбитку матеріальної дійсності, в результаті якого формуються ідеальні образи реальної дійсності, необхідні для регуляції взаємодії організму з навколишнім середовищем. Людська психіка - це система суб'єктивних образів реальності, внутрішній світ людини, що має свої закони становлення і функціонування. Психіка забезпечує виборчі контакти суб'єкта з дійсністю в залежності від системи його потреб і розпізнавання в середовищі того, що задовольняє ці потреби. Психіка - сигнальне відображення дійсності: зовнішні ознаки явищ служать для людини сигналом їх значення і сенсу. Отже, психіка - це суб'єктивне, сигнальне, соціально обумовлене відображення дійсності у системі ідеальних образів, на основі яких здійснюється активна взаємодія людини з середовищем. Психіка здійснює функцію орієнтації і регуляції діяльності, поведінки людини. Ідеальність психічного образу є не що інше, як відображення в ньому суспільно-історичного досвіду людства. Свідомо регулювати свою діяльність - отже організувати її не на основі безпосередніх інстинктивних спонукань, а на основі соціально заданих вимог та умов. Свідомість - здатність людини відображати світ і себе зі знанням, підпорядковувати свою поведінку людським поняттям і законам.

Основними функціями психіки є відбиття й регулювання.  Ці функції взаємозалежні й взаємообумовлені: відбиття регулюється, а регулювання засноване на інформації, отриманої в процесі відбиття. "Єдність психіки як системи виражається в загальній її функції: будучи суб'єктивним відбиттям об'єктивної дійсності, вона виконує функцію регуляції поводження".  Тісний взаємозв'язок зазначених функцій забезпечує цілісність психіки в нормі, єдність всіх психічних проявів, інтеграцію всього внутрішнього психічного життя. Цієї ж функції забезпечують і безперервна взаємодія, взаємозв'язок, інтеграцію людини з навколишнім середовищем. Людина - активна система, і в навколишньому його світі також багато активних об'єктів. Тому варто розрізняти активне й реактивне відбиття, активне й реактивне регулювання.  Тоді функціональна структура психіки людини в загальнонаукових категоріях виглядає так:  Форма подання функціональної структури психіки в радіально-круговій системі координат має явні переваги. Вона має велику цілісність, краще погоджена з можливостями системи, що відбиває, людини, тут значно наочніше проявляються співвідношення між компонентами психіки.  До психічних функцій ставляться:  Сприйняття - це здатність аналізувати сприймані органами почуттів зміни навколишнього середовища.  Пам'ять - це здатність зберігати інформацію, отриману в результаті сприйняття.  Мислення - це здатність систематизувати (зрозуміти причинно-наслідкові механізми) інформацію, що зберігається в пам'яті.  Афект - це емоційна (суб'єктивна для даного індивідуума) оцінка систематизованої в результаті мислення інформації.  Поняттям, що поєднує пам'ять і мислення, є інтелект.  Порушення психічних функцій вивчає психіатрія. 

  1. Основним психологічним змістом сигнального зв*язку (умовного рефлексу) та інтелектуальних актів тварин.

  1. Свідомість. Основні функціональні структури свідомості.

Свідомість як внутрішній світ людини має складну структуру, котру традиційно досліджували філософія та психологія. Свідо́мість — вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікоюабстрактним мисленням,світоглядомсамосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини — складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буттясвідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття.

Свідомість є своєрідним поєднанням усіх простіших форм відображення реальності (сприйняттявідчуттівуявленьпонять,почуттів, дій), такою формою відображення реальності, для якої властиве узагальнення, і в якій з найбільшою повнотою відображено те, що є специфічним для людини порівняно з тваринами. Свідомість тісно пов'язана з мовою.

У XX ст. структуру свідомості вивчали такі філософські школи, як феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм, структуралізм, герменевтика, когнітивна психологія та ін. Враховуючи результати останніх досягнень, слід зауважити, що складність фіксації структурних одиниць свідомості полягає у необхідності розмежувати її функціональні властивості, які в дійсному процесі свідомого життя людини перебувають у нерозривній єдності. Наприклад, пам'ять - це і здатність актуалізувати минуле (функція свідомості), і, водночас, наявність у свідомості певних образів, понять та переживань (структурні одиниці чи форми свідомості).

Отже, можна стверджувати, що структура свідомості є не чим іншим, як єдністю її властивостей та похідних від них (чи результативних) форм прояву.

Враховуючи це, структуру свідомості можна унаочнити в таких її складових: за рівнями свідомість функціонує в єдності самосвідомості, свідомого, підсвідомого та надсвідомого, за складовими власне свідомість складається із мислення, емоцій і почуттів та волі.

Розглядаючи структуру свідомості, ми повинні розуміти певну умовність та відносність будь-яких її внутрішніх поділів: якщо свідомість передбачає ідеацію, то вона початково ( і принципово) постає у характеристиках цілісного явища. Звідси випливає, що в людській свідомості не існує чіткої та однозначної межі між мисленням та волею. Тому ми здатні радіти інтелектуальним винаходам, прозрінням відкривати нові горизонти для мислення; волю, наприклад, можна вважати свідомістю в її дійовому спрямуванні, а сама воля неможлива без свідомого людського самоконтролю. Через це в сучасній філософії інколи вживаються дещо несподівані характеристики свідомості: свідомість це є можливість більшої свідомості.

Така структура свідомості засвідчує, що свідомість не тотожна психіці. Поняття "психіка людини" ширше порівняно з поняттям свідомості. Психіка людини вбирає у себе як свідоме, так і несвідоме та підсвідоме. Тобто значна частина людських реакцій, дій і т.п. відбувається на інстинктивному, або автоматичному рівні, не стає предметом усвідомлення, не освітлена променями розуму. Свідоме і несвідоме перебувають у постійній взаємодії. Психічні процеси стають предметом свідомого становлення людини, що їх вона контролює і спрямовує. У свою чергу, значна кількість усвідомлених дій людини внаслідок багаторазового повторення набуває значення автоматизму, звички, що не потребує втручання свідомості. Такі дії забезпечує несвідоме чи підсвідоме функціонування психіки.

Вищим рівнем свідомості є самосвідомість. Самосвідомість — це здатність людини робити об'єктом розгляду свою власну свідомість.