10. Фіскальна (фінансова) політика держави.

Під фіскальною політикою розуміють сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання бюджетних доходів і витрат (видатків) з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Дискреційна фіскальна політика - це свідома маніпуляція урядовими витратами і доходами, яка здійснюється на підставі державних рішень (парламенту і уряду) з метою цілеспрямованого впливу па реальний обсяг виробництва, безробіття та інфляцію. Дискреційна фіскальна політика застосовує два інструменти. Перший -- державні закупки, які є інструментом прямої дії. Збільшуючи або зменшуючи державні закупки, держава безпосередньо впливає на сукупний попит і реальний ВВП. Другий -- чисті податки, які змінюються за рахунок зміни податкових ставок і трансфертів [7]. Змінюючи чисті податки на такій основі, держава впливає на реальний ВВП опосередковано через споживання як компонент сукупного попиту.

Оскільки дискреційна фіскальна політика -- це свідомий, тобто цілеспрямований вплив держави на економіку, то в реальній практиці цільовий приріст ВВП визначається урядом наперед, а необхідне збільшення державних закупок є пошуковою величиною.

Досі ми розглядали фіскальну політику, яка спиралася на дискреційні державні заходи стосовно державних закупок і чистих податків. Але цим вплив фіскальної політики на ВВП не обмежується. Практика свідчить про те, що чисті податки можуть змінюватися і автоматично, тобто без спеціальних державних рішень. Це пояснюється тим. що переважна більшість податків залежить від доходу і тому змінюється пропорційно до змін ВВП навіть при стабільних податкових ставках і рівнях трансфертів. Отже, щоб розглянути наслідки автоматичної фіскальної політики, податкові ставки і трансферти потрібно зафіксувати на незмінному рівні.

Фінанси - це система формування, розподілу і використання в процесі суспільного відтворення грошових фондів. Економічні відносини, що виникають між державою, банками, суб'єктами господарської діяльності, окремими громадянами, між галузями економіки, регіонами й т. ін. у зв'язку з формуванням і використанням грошових фондів, що утворюються в процесі відтворення, становлять фінансові відносини.

Основним елементом у структурі фінансової системи є загальнодержавні фінанси: державний бюджет, державні централізовані й децентралізовані фонди цільового призначення, фінанси підприємств і організацій державної форми власності, державний кредит, державне страхування.

11. Грошово-кредитне регулювання.

Грошово-кредитне регулювання пов’язане з монетарною політикою держави.

Монетарна політика - система заходів держави з використанням грошових і кредитних важелів з метою економічного регулювання. Монетарна політика полягає у зміні пропозиції грошей в економіці, тобто впливі на грошову масу.

Грошові і кредитні методи регулювання діють у комплексі, тому що, з одного боку, - сучасна грошова система є системою кредитних грошей, а з іншого - пануючою формою сучасного кредиту є грошова форма. Усі способи грошово-кредитного регулювання мають сенс лише у тому випадку, коли не порушують вимог загальної економічної рівноваги товарної і грошової маси.

Важливою формою грошово-кредитного регулювання є зміна процентної ставки обліку векселів центральним банком, що доповнює операції на відкритому ринку. Облікова процентна ставка центрального банку пов’язана із обліком веселів при кредитуванні комерційних банків. З моменту появи центральних банків з’являється можливість активного впливу держави на механізм ринкового формування позичкового процента. Центральний банк стає кредитором комерційних банків та інших інституцій кредитної системи. Він бере на себе функцію банку банків. Зокрема, центральний банк надає позику кредитним установам під заставу векселів. Така операція центрального банку отримала назву обліку (дисконту) векселів. Кредит при цьому надається за встановленою обліковою процентною ставкою.

Особливою формою грошово-кредитного регулювання є зміна норм обов’язкового резервного покриття. Для сучасної кредитної системи розвинутих країн звичайною практикою стало утримання центральним банком частини резервів усіх інших кредитних установ. Це означає, що комерційному банку законодавчо заборонено використовувати усі 100 % депозитованих клієнтами грошових коштів. Якщо, наприклад, ставка обов’язкових резервів дорівнює 12 %, то 88 грошових одиниць на кожну сотню депозиту банк має право використати для позики своїм клієнтам, а 12 грошових одиниць - зобов’язаний утримувати на безпроцентній основі у центральному банку.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється через монетарну економічну політику, напрями якої залежать від вибору конкретних методів грошового і кредитного регулювання, виходячи із поставлених цілей. Виділяють два основних варіанти монетарної (грошово-кредитної) політики: політика "дешевих грошей" і політика "дорогих грошей".

Політика "дешевих грошей" має на меті зробити кредит "дешевим" і легкодоступним. Політика "дорогих грошей" полягає в обмеженні пропозиції грошей, "подорожчанні" кредиту.

Коли центральний банк проводить політику "дешевих грошей", він намагається збільшити їх пропозицію такими діями:

- купівля державних облігацій в комерційних банків і населення;

- зниження резервної норми або зниження облікової ставки проценту. Але це не означає, що усі ці дії відбуваються одночасно. Як результат - зростання інвестицій, чистого експорту, національного доходу і зайнятості. Політика "дешевих грошей", як правило, проводиться для подолання економічного спаду за умов стагнації економіки.

Політика "дорогих грошей", тобто зменшення грошової пропозиції, досягається такими діями:

- продаж державних облігацій;

- зростання резервної норми або підвищення облікової процентної ставки.

Наслідком цього буде скорочення грошової пропозиції, інвестицій, сукупного попиту і зайнятості. Цей напрям грошово-кредитної політики застосовується для подолання інфляції попиту в період економічного зростання.

Грошово-кредитна політика лише створює відповідні умови для заміни пропозиції грошей, але вона не може гарантувати, що банківська система відреагує на них адекватно, тобто змінами у кредитуванні, особливо в період економічного спаду.