8. Монетаристська теорія макроекономічної рівноваги.

Головними опонентами кейнісіанської теорії макроекономічної рівноваги є сучасні монетаристи – представники однієї з течій неокласичної теорії.

Монетаристи реанімували класичну кількісну теорію, назвавши її новітньою кількісною теорією. При цьому монетаристи поділяють економіку на реальний та грошовий сектори.

Реальний сектор – виробництво товарів та послуг. Цей сектор характеризується рівнем інвестицій, зайнятості, цін.

Грошовий сектор – сфера діяльності держави по забезпеченню економіки необхідною кількістю грошей. Головний постулат монетаризма: «Інфляція завжди і всюди є грошовий феномен». Тому головне завдання держави в грошовому секторі – боротьба з інфляцією. Роль держави в реальному секторі повинна бути зведена до мінімуму, включаючи контроль держави над доходами і цінами, скорочуючи вплив держави на економіку.

Основним недоліком кейнсіанської моделі сучасні монетаристи вважають стимулювання інфляції, що є основним фактором порушення макроекономічної рівноваги.

Сучасна монетаристська теорія розглядає гроші як головний фактор виробництва, а тому пропонує залишити за державою тільки функцію регулювання грошової маси і утримання необхідної кількості грошей в обігу. Монетаризм як теорію було розроблено саме для боротьби з інфляцією, шляхом зменшення грошової маси. Фрідмен вивів так зване грошове, або монетарне, правило, згідно з яким монетаристи рекомендують знизити темпи росту грошової маси до 3-4 % на рік, причому такі темпи пропонують реалізувати незалежно від поточного стану економіки.

Монетарний чинник (грошова маса), як вважають Фрідмен та інші монетаристи, є основним важелем в довгостроковому періоді щодо зменшення реальної відсоткової ставки, зростання інвестицій та зростання відсоткової ставки, яка залежить від рівня інфляції, що є надійним засобом стабілізації національної економіки. Така політика можлива лише після періоду дуже високої відсоткової ставки.

9. Засоби державного регулювання економіки.

Засоби державного регулювання економіки поділяють на адміністративні та економічні. Адміністративні засоби не пов'язані з матеріальними стимулами та фінансовими витратами. Вони ґрунтуються на силі державної влади і включають заходи заборони, дозволу і примусу. Заходи заборони полягають у тому, що, наприклад, держава забороняє приватним підприємцям здійснювати такі види діяльності як виробництво зброї, наркотиків та інші. В умовах переходу до ринку держава дозволила здійснювати таку підприємницьку діяльність, яка раніше була заборонена.

Прикладом заходів примусу може бути те, що державні органи всіх розвинутих країн зобов'язують підприємства сплачувати податки, організовувати на підприємствах виробниче навчання молоді, створювати певні побутові умови, здійснювати заходи з безпеки праці, установлювати очисні споруди та інші.

Економічні засоби державного регулювання поділяються на засоби грошово-кредитної і бюджетної політики. Основними засобами грошово-кредитної політики є:

а) регулювання облікової ставки процента;

б) установлення і зміна розмірів мінімальних резервів, які фінансові установи зобов'язані зберігати в центральному банку;

в) операції державних установ на ринку цінних паперів (емісія цінних паперів, торгівля ними і погашення).

Головними засобами бюджетної політики є фінансування видатків із державного бюджету на розвиток і підтримку багатьох галузей виробництва і сфери послуг. Основним інструментом мобілізації фінансових засобів для формування державного бюджету є податки. Вони також широко використовуються як засіб впливу на діяльність підприємств. Податки, з одного боку, є головним джерелом формування державного бюджету, з іншого — засобом стимулювання виробничої діяльності через надання податкових пільг, звільнення від податків частини прибутку за умови його цільового використання.

Особливу роль серед засобів державного регулювання економіки відіграє прискорена амортизація, тобто прискорене списування основного капіталу. У сучасних умовах воно є головним засобом стимулювання інвестицій, структурних змін в економіці і важливим інструментом впливу на економічний цикл, зайнятість. Суть його в тому, що амортизаційні відрахування перевищують розміри реального фізичного зношування основного капіталу і цим спонукають підприємства інтенсивніше використовувати його. З іншого боку, частина чистого прибутку звільняється від податків, бо включається у витрати виробництва і потім перераховується в амортизаційний фонд для подальшого фінансування інвестицій.