
- •1.Предмет та методи тДіП
- •2.Осн. Теорії походження держави і права.
- •3.Причини виникнення держави.
- •4.Поняття держави та види її функцій
- •5.Історичні типи держав.
- •Визначають такі основні типи держави.
- •6. Державна влада: поняття, ознаки та принципи здійснення
- •7. Суспільна влада й соціальні норми за первісних часів
- •8. Типологія держави. Формаційний і цивілізаційний підхід.
- •9. Обгрунтуйте визначення держави, її ознаки
- •10. Держ. Органи, їх хар-ка.
- •11. Місце та роль держави у політичній системі суспільства
- •12.Поняття політ. Системи сусп-ва, її елементи
- •13.Механізм держави та його принципи.
- •14.Поняття та ознаки правової держави
- •15.Поняття та ознаки соціальної держави
- •16. Держава: класифікація держав за формою режиму.
- •17.Держава:Класифікація держав за формою держ.Устрою
- •18. Держава:її форма правління
- •19. Держава: класифікація держав за їх формою
- •20.Механізм держави: поняття, структура.
- •21.Поняття права. Об’єктивне і суб’єктивне
- •22. Елементи будови норми права. Їх поняття, види.
- •23.Поняття, ознаки та структура правової норми
- •24.Поняття права, його ознаки. Співвідношення моралі та права
- •25. Система права: поняття, риси та структурні елементи системи права
- •26.Поняття закону, його ознаки, види, структура.
- •27.Поняття та види соціальних норм.
- •28.Прогалини в праві. Аналогія закону і аналогія права.
- •29.Галузь права: поняття, види.
- •30.Підзаконний нормативно-правовий акт: поняття, класифікація.
- •31. Методи та стадії правотворчості.
- •32. Поняття і види джерел права.
- •33. Правотворчість: поняття, принципи, стадії.
- •34. Систематизація законодавства: поняття і види.
- •35. Поняття права та основні види форм права.
- •36. Правовідносини: причини виникнення та припинення їх.
- •1) За вольовою ознакою факти поділяються на:
- •2) За юридичними наслідками:
- •37. Суб’єкти, об’єкти та зміст правовідносин.
- •38. Правовідносини: поняття, ознаки, види.
- •38А. Юридичні факти та їх класифікація.
- •39. Тлумачення: поняття, види та способи.
- •40. Система законодавства: поняття, структура.
- •41. Реалізація норм права: поняття та форми.
- •42. Дисципліна: поняття та види.
- •42. Дисципліна: поняття, види
- •43. Правопорушення: поняття, ознаки, склад.
- •44. Юридична відповідальність: поняття, функції, принципи.
- •45. Юридична відповідальність: підстави притягнення та її припинення.
- •46. Юридична відповідальність: поняття, ознаки, види.
- •47. Правомірна поведінка: поняття, види.
- •48. Правозастосування: поняття, вимоги, стадії.
- •49. Міжнародні правопорушення: поняття, різновиди.
- •50. Поняття законності та правопорядку, їх принципи.
- •51. Зміст та принципи законності.
- •52. Правосвідомість та її види.
- •53. Поняття, структура і функції правової культури.
- •53А. Правове регулювання і правовий вплив.
- •54. Правопорушення: причини та види.
- •55. Поняття і методи правового виховання.
- •56. Правовий нігілізм: поняття та шляхи подолання.
- •57. Поняття та класифікація правових систем.
- •58. Англо-саксонська правова сім’я.
- •59. Романо-германська правова сім’я.
- •60. Мусульманська та традиційна правові системи.
- •Поняття мусульманського права
- •61. Механізм правового регулювання: поняття, структура, стадії.
- •62. Правопорядок та шляхи його зміцнення.
40. Система законодавства: поняття, структура.
Система законодавства - цілісний і погоджений комплекс нормативно-правових приписів, що містяться в законах і розподілені залежно від предмета і метода правового регулювання по галузях та інститутах законодавства. (Цілісна сукупність всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що є зовнішнім виразом системи права).
Структура системи законодавства - внутрішня організація упорядкованих нормативно-правових актів, що складаються з взаємозалежних і взаємопогоджуваних нормативних приписів, розподілених за галузями і інститутами законодавства. Структура законодавства забезпечує цілісність його системи. (Теоретична конструкція, що відображає внутрішню будову законодавства; сукупність взаємодіючих та змістовно узгоджених елементів, яка визначається системою права, потребами упорядкування суспільних відносин та рівнем розвитку юридичної техніки).
Розрізняють три основні види структурної організації законодавства:
1. Галузева (горизонтальна) відображає предмет правового регулювання за яким здійснюється поділ законодавчих актів: конституційне законодавство, цивільне законодавство, кримінальне законодавство, адміністративне законодавство, кримінально-виконавче законодавство та ін.;
2. Субординаційна (або вертикальна) відображає юридичну силу актів за якою відбувається поділ законодавчих актів: конституція; конституційні закони; звичайні закони тощо;
3. Федеративна (державно-організаційна або територіальна) відображає особливості форми державного устрою за яким існує поділ законодавчих актів за територіальним значенням: федеральне законодавство і законодавство суб'єктів федерації (наприклад, у РФ: законодавство республік Татарстану, Адигеї, Сахи (Якутії) та ін.); законодавство загальнодержавне і законодавство політичних автономій у регіональній державі (наприклад, в Італії - законодавство областей Сицилії, Сардинії та ін.).
Комплексні утворення в системі законодавства складаються залежно від об’єкта правового регулювання і системи державного управління. До них можна віднести природоохоронне, транспортне законодавство, нормативні акти, що визначають правове становище окремих соціальних груп (молоді, жінок, ветеранів).
41. Реалізація норм права: поняття та форми.
Будь-яке розуміння права передбачає його здатність бути регулятором суспільних відносин. Для цього необхідно, щоб принципи і норми права втілювались у життя. Право втрачає свою соціальну цінність, якщо його положення не знаходять реалізації в діяльності людей та їх організацій у суспільних відносинах. Реалізація норм права — це втілення приписів норм права в правомірній поведінці суб’єктів права. Норми права можуть бути реалізовані в різних формах: у правовідносинах і поза ними, з участю державних органів та без них.
Розрізняють чотири основні форми реалізації права за складністю та характером дій суб’єкта:
— дотримання;
— виконання;
— використання;
— застосування.
В основу такого поділу покладено ступінь активності суб’єктів щодо реалізації правових норм. Дотримання, виконання і використання — це безпосередні форми реалізації норм права, а застосування — опосередкована (особлива) форма.
Дотримання — це така форма реалізації норм права, за якої суб’єкт дотримується встановлених заборон: утримується від протиправних дій, дотримуючись вимог правової норми. Дотримання норм права — це вид правомірної поведінки і, в той же час, найбільш загальна форма реалізації права/
Виконання — це така форма реалізації норм права, за якої суб’єкт здійснює активні дії щодо виконання покладеного на нього юридичного обов’язку.
Використання — це така форма реалізації норм права, за якої суб’єкти на свій розсуд використовують надані їм права та можливості, задовольняючи свої законні інтереси.
Застосування норм права — це особлива форма реалізації правових норм, яка становить владно-організуючу діяльність компетентних органів та посадових осіб щодо реалізації норм права в конкретних життєвих ситуаціях і винесення актів застосування права, тобто індивідуально-правових актів. Окрім зазначених форм реалізації норм права, можна виділити такі:
Четвертою формою реалізації норм права є його застосування, що характеризується рядом ознак, які істотно відрізняють цю форму від дотримання, виконання і використання норм права.
Підстави і необхідність правозастосування.
Необхідність у правозастосуванні виявляється у наступних випадках:
а) коли правові відносини можуть виникнути чи змінитися тільки за рішенням державного або іншого компетентного органу (наприклад, зарахування до навчального закладу, призов на службу до Збройних сил);
б) коли правові відносини, що виникають між сторонами, настільки важливі для суспільства, що в кожному разі їх слід контролювати з точки зору законності і закріплювати рішенням компетентного органу (рішення відповідного органу про приватизацію громадянином житла, реєстрація нотаріусом заповіту); в) коли для виникнення певних відносин потрібно офіційне підтвердження наявності або відсутності конкретних фактів (визнання батьківства, визнання осудним та ін.);
г) коли виникає суперечка, що має юридичне значення, з питань наявності певних фактів або відносин і сторони самі не можуть досягти домовленості (поділ майна);
ґ) коли варто застосувати примусові заходи (наприклад, конфіскація майна, стягнення штрафу, позбавлення волі). Державний примус у правовій сфері здійснюється не автоматично. Норми права лише передбачають можливість державного примусу, а реально він застосовується відповідними державними органами в певному порядку. Правозастосування як форма правореалізації має ряд ознак, що відрізняють її від інших форм.
1. Застосування норм права — це діяльність, що здійснюється тільки відповідними державними органами чи за дорученням держави іншими організаціями.
2. Застосуванню норм права притаманний державно-владний характер. Застосування права — один з видів державної діяльності, спрямованої на втілення правових розпоряджень у життя. Здійснюється від імені держави уповноваженими нею суб’єктами і тому є обов’язковим для всіх адресатів.
3. Застосування права здійснюється у певних процесуальних формах. Це сприяє зміцненню законності і правопорядку в суспільстві, забезпеченню захисту прав і свобод особистості.
4. Процес застосування норм права завершується виданням правозастосовчого акта.
5. Застосування права як самостійної форми правореалізації є складним, оскільки воно здійснюється завжди у сполученні з іншими формами правореалізації (виконанням, дотриманням, використанням).
2. За суб’єктами форми є: а) індивідуальна; б) колективна.