40. Система законодавства: поняття, структура.

Система законодавства - цілісний і погоджений комплекс нормативно-правових приписів, що містяться в законах і розподілені залежно від предмета і метода правового регулювання по галузях та інститутах законодавства. (Цілісна сукупність всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що є зовнішнім виразом системи права).

Структура системи законодавства - внутрішня організація упорядкованих нормативно-правових актів, що складаються з взаємозалежних і взаємопогоджуваних нормативних приписів, розподілених за галузями і інститутами законодавства. Структура законодавства забезпечує цілісність його системи. (Теоретична конструкція, що відображає внутрішню будову законодавства; сукупність взаємодіючих та змістовно узгоджених елементів, яка визначається системою права, потребами упорядкування суспільних відносин та рівнем розвитку юридичної техніки).

Розрізняють три основні види структурної організації законодавства:

1. Галузева (горизонтальна) відображає предмет правового регулювання за яким здійснюється поділ законодавчих актів: конституційне законодавство, цивільне законодавство, кримінальне законодавство, адміністративне законодавство, кримінально-виконавче законодавство та ін.;

2. Субординаційна (або вертикальна) відображає юридичну силу актів за якою відбувається поділ законодавчих актів: конституція; конституційні закони; звичайні закони тощо;

3. Федеративна (державно-організаційна або територіальна) відображає особливості форми державного устрою за яким існує поділ законодавчих актів за територіальним значенням: федеральне законодавство і законодавство суб'єктів федерації (наприклад, у РФ: законодавство республік Татарстану, Адигеї, Сахи (Якутії) та ін.); законодавство загальнодержавне і законодавство політичних автономій у регіональній державі (наприклад, в Італії - законодавство областей Сицилії, Сардинії та ін.).

  Комплексні утворення в системі законодавства складаються залежно від об’єкта правового регулювання і системи державного управління. До них можна віднести природоохоронне, транспортне законодавство, нормативні акти, що визначають правове становище окремих соціальних груп (молоді, жінок, ветеранів).

41. Реалізація норм права: поняття та форми.

Будь-яке розуміння права передбачає його здатність бути регулятором суспільних відносин. Для цього необхідно, щоб принципи і норми права втілювались у життя. Право втрачає свою соціальну цінність, якщо його положення не знаходять реалізації в діяльності людей та їх організацій у суспільних відносинах. Реалізація норм права — це втілення приписів норм права в правомірній поведінці суб’єктів права. Норми права можуть бути реалізовані в різних формах: у правовідносинах і поза ними, з участю державних органів та без них.

Розрізняють чотири основні форми реалізації права за складністю та характером дій суб’єкта:

—    дотримання;

—    виконання;

—    використання;

—    застосування.

В основу такого поділу покладено ступінь активності суб’єктів щодо реалізації правових норм. Дотримання, виконання і використання — це безпосередні форми реалізації норм права, а застосування — опосередкована (особлива) форма.

Дотримання — це така форма реалізації норм права, за якої суб’єкт дотримується встановлених заборон: утримується від протиправних дій, дотримуючись вимог правової норми. Дотримання норм права — це вид правомірної поведінки і, в той же час, найбільш загальна форма реалізації права/

Виконання — це така форма реалізації норм права, за якої суб’єкт здійснює активні дії щодо виконання покладеного на нього юридичного обов’язку.

Використання — це така форма реалізації норм права, за якої суб’єкти на свій розсуд використовують надані їм права та можливості, задовольняючи свої законні інтереси.

Застосування норм права — це особлива форма реалізації правових норм, яка становить владно-організуючу діяльність компетентних органів та посадових осіб щодо реалізації норм права в конкретних життєвих ситуаціях і винесення актів застосування права, тобто індивідуально-правових актів. Окрім зазначених форм реалізації норм права, можна виділити такі:

Четвертою формою реалізації норм права є його застосування, що характеризується рядом ознак, які істотно відрізняють цю форму від дотримання, виконання і використання норм права.

Підстави і необхідність правозастосування.

Необхідність у правозастосуванні виявляється у наступних випадках:

а) коли правові відносини можуть виникнути чи змінитися тільки за рішенням державного або іншого компетентного органу (наприклад, зарахування до навчального закладу, призов на службу до Збройних сил);

б) коли правові відносини, що виникають між сторонами, настільки важливі для суспільства, що в кожному разі їх слід контролювати з точки зору законності і закріплювати рішенням компетентного органу (рішення відповідного органу про приватизацію громадянином житла, реєстрація нотаріусом заповіту);    в) коли для виникнення певних відносин потрібно офіційне підтвердження наявності або відсутності конкретних фактів (визнання батьківства, визнання осудним та ін.);

г) коли виникає суперечка, що має юридичне значення, з питань наявності певних фактів або відносин і сторони самі не можуть досягти домовленості (поділ майна); 

ґ) коли варто застосувати примусові заходи (наприклад, конфіскація майна, стягнення штрафу, позбавлення волі). Державний примус у правовій сфері здійснюється не автоматично. Норми права лише передбачають можливість державного примусу, а реально він застосовується відповідними державними органами в певному порядку. Правозастосування як форма правореалізації має ряд ознак, що відрізняють її від інших форм.

1. Застосування норм права — це діяльність, що здійснюється тільки відповідними державними органами чи за дорученням держави іншими організаціями.

2. Застосуванню норм права притаманний державно-владний характер. Застосування права — один з видів державної діяльності, спрямованої на втілення правових розпоряджень у життя. Здійснюється від імені держави уповноваженими нею суб’єктами і тому є обов’язковим для всіх адресатів.

3. Застосування права здійснюється у певних процесуальних формах. Це сприяє зміцненню законності і правопорядку в суспільстві, забезпеченню захисту прав і свобод особистості.

4. Процес застосування норм права завершується виданням правозастосовчого акта.

5. Застосування права як самостійної форми правореалізації є складним, оскільки воно здійснюється завжди у сполученні з іншими формами правореалізації (виконанням, дотриманням, використанням).

2.    За суб’єктами форми є: а)    індивідуальна; б)    колективна.