1.9. Норми витрат на продукцію

Норма витрат матеріальних ресурсів — це гранично допустима величина витрат на виготовлення продукції за умов конкретного виробництва з урахуванням застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищого ґатунку. Вона має власну структуру, тобто співвідношення окре­мих елементів, які у сукупності становлять загальну величину вит­рат певного виду матеріальних ресурсів на одиницю продукції, що виробляється.

1.10. Собівартість продукції та реалізаційні ціни

Формування ціни починається у сфері виробництва, і одним з важливих чинників, який повинен враховуватися в цьому процесі, є витрати виробника – витрати, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, зберіганням, збутом виробів, оскільки в умовах ринку підприємство може вижити і нормально функціонувати лише в тому випадку, якщо покриватиме свої витрати за рахунок виручки, отриманої від продажу продукції, крім того, ринкова ціна залежить не лише від попиту, але і від пропозиції – його об'єму, асортименту, рівня витрат.

 

Традиційно у вітчизняній практиці ціноутворення при оцінці витрат підприємства використовують показник «собівартість», хоча в зарубіжних країнах більше поширений термін «витрачання». Під витратами прийнято розуміти всі витрати, що виникають в процесі виготовлення і реалізації виробу і функціонування підприємства в цілому. Процес формування витрат у сфері виробництва досить складний, і це пов'язано з тим, що вони виникають на різних стадіях виробничого циклу, по-різному поводяться при зміні обсягів виробництва, утворюються як об'єктивно необхідні, так і в результаті незадовільної фінансово-господарської діяльності.

 

Відповідно до чинного в Росії законодавства велика частина витрат підприємства-виробника, пов'язаних безпосередньо з виробництвом і реалізацією виробу, включається в його собівартість, а інша частина витрат, пов'язана з формуванням поточних активів, сплатою податків, санкцій, відшкодовується за рахунок різних видів прибутку.

 

Склад витрат, що входять в собівартість виробів або відшкодовуваних за рахунок прибутку, визначається податковою політикою держави на кожному конкретному етапі розвитку економіки. В даний час в Російській Федерації для всіх суб'єктів ринку незалежно від форм власності передбачений єдиний порядок визначення витрат, що включаються в собівартість виробів, що випускаються, або послуг, що надаються, який регламентується «Положенням про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт, послуг), що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), і про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку», затвердженою Постановою Уряду Російської Федерації від 5.08.1992 р. № 552 зі всіма подальшими змінами і доповненнями.

 

Відповідно до цього документа «собівартість продукції (робіт, послуг) є вартісною оцінкою використовуваних в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію». Таким чином, собівартість можна визначити як сукупність грошових витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Показник собівартості включає не всі витрати підприємства-виробника, а лише їх частина, але саме він є основним ціноутворюючим чинником в діяльності вітчизняних виробників.

 

Витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, при планеруванні, обліку і калькуляції групуються по статтях. Перелік цих статей, їх склад, методи розподілу і порядок оцінки залишків незавершеного виробництва і готової продукції визначаються галузевими методичними рекомендаціями по питаннях планування, обліку і калькуляції собівартості з врахуванням характеру і структури виробництва, розробленими на основі Положення про склад витрат.

 

Роль держави у формуванні собівартості виявляється в тому, що воно визначає статті витрат і їх склад, встановлює норми і нормативи відрахувань (амортизації основних засобів, відрахувань на соціальні потреби до позабюджетних фондів, ставки податків, відношуваних на собівартість).

 

Розрахунок собівартості є необхідною умовою для нормальної роботи підприємства і дозволяє:

відстежувати динаміку витрат і контролювати їх;

виявляти резерви зниження собівартості;

визначати величину отримуваного прибутку;

розраховувати відпускні (опт) ціни, оскільки собівартість є основою ціни і нижче її продукція може продаватися лише в певний період часу або з певною метою;

обгрунтовувати рішення про ціни на продукцію;

обгрунтовувати вирішення про випуск нових виробів або знятті з виробництва застарілих.

 

Обчислення собівартості в масштабах країни необхідне для визначення розміру створеного національного доходу.

 

На рівні підприємства для планування і обліку витрати групуються по статтях калькуляції, що дає можливість узагальнити і виділити витрати по їх цільовому призначенню і місцю виникнення, оскільки кожне підприємство має право самостійно вирішувати, в розрізі яких калькуляційних статей воно враховуватиме собівартість.

 

Собівартість розраховується шляхом складання калькуляції. Калькуляція – спосіб угрупування витрат і визначення собівартості продукції по статтях витрат. Витрати по статтях калькуляції враховують характер і структуру виробництва, створюючи базу для визначення ціни і економічного аналізу

 

Залежно від того, які статті калькуляції включаються, розрізняють собівартість цехову (внутрішньогосподарську), виробничу і повну. Типова калькуляція складається з наступних статей:

 

Сировина, матеріали (за вирахуванням поворотних відходів), напівфабрикати комплектуючі.

Паливо і електроенергія на технологічні цілі.

Основна і додаткова заробітна плата.

Відрахування на соціальні потреби.

Витрати на вміст і експлуатацію машин і устаткування.

Цехові витрати.

Цехова (внутрішньогосподарська) собівартість.

Загальногосподарські (загальновиробничі) витрати.

Інші витрати.

Виробнича собівартість.

Позавиробничі (комерційні) витрати.

Повна собівартість.

РОЗДІЛ 2. ЗВІТ З ПРАКТИКИ ЗА РОЗДІЛОМ: ОРГАНІЗАЦІЯ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ