79. Чинники ризику виникнення нозокоміальних пневмоній та заходи щодо їх профілактики.

Чинники ризику:

1) інтубація пацієнтів;

2 )використання препаратів під тиском (інгалятори, балончики);

3) неконтрольоване використання АБ, що призводить до виникнення суперінфекції;

4) важкість основного захворювання;

5) хіріргічні втручання;

6) вік хворого;

7) супутня легенева патологія.

Профілактика:

1. попередження інфікування при проведенні інтубації трахеї шляхом дотримання правил асептики і антисептики;

2. запобігання неконтрольованого застосування АБ;

3. активна імунізація населення.

80. Епідеміологічна характеристика груп інфекцій дихальних шляхів

Інфекції дихальних шляхів - це інфекції, що характеризуються ураженням дихальних шляхів, збудник яких переважно передається повітряно - краплинним шляхом. Етіологія: віруси, бактерії, найпростіші, гриби.

Актуальність: соціологічне значення: летальність, високий показник важких клінічних форм, ускладнення, які виникають після перенесених захворювань, уражає людей працездатного віку, великі видатки на організацію і проведення профілактичних та протиепідемічних заходів.

Інфекції дихальних шляхів поділяються на:

І – збудник не проникає за межі місць первинної локалізації. Первинна локалізація специфічна. Напр.: кашлюк, паракоколюш, дифтерія.

ІІ – Збудник з місць первинної локалізації потрапляє в інші. Вторинна локалізація збудника епідзначення не має (епід.паротит, менінгіт)

ІІІ – Захворювання, при яких збудник з місць первинної локалізації потрапляє на шкіру, слизові оболонки.

Місця вторинної локалізації будуть мати епідзначення. (кір, краснуха, вітряна віспа)

Механізм передачі: аерогенний.

Шляхи передачі: повітряно-краплинний, повітряно-пиловий, інколи харчовий (дифтерія) та побутовий.

81. Епідеміологічні особливості дифтерії, профілактичні та протиепідемічні заходи.

— гостра інфекційна хвороба переважно днгя'іого віку, яка характеризується значною загальною інтоксикацією І місцевим запальним процесом з утворенням фібринозних плівок на слизових оболонках зіва ( глотки), носа, гортані, трахеї, бронхів, очей, зовнішніх статевих органів і на пошкодженій шкірі.

Актуальність - Летальність збільшилась у 18 разів за останнє десятиріччя. Серед дітей в 3 рази вище, ніж серед дорослих, багато залежить від своєчасності звертання (при важких формах пізно було вже на 3-4 день).

Джерелом інфекції є людина, яка хворіє на дифтерію або носій.

Механізм передачі - повітряно-крапельний, але можливий і контактно-побутовий шлях передачі (поцілунок, посуд, іграшки). У виняткових випадках може передаватися через харчові продукти.

Збудник дифтерії є Corynebacterium diphtheriae, паличка Клебса-Лефлера. Грам (+), добре зберігається при висушуванні та на холоді. Гетерогенність популяції проявляється у культурально-біологічних властивостях. Є 3 варіанти коринебактерій дифтерії - gravis, mitis, intermedius. По здатності виділяти токсин - токсигенні і нетоксигенні штами.. Синтез токсину у дифтерійних коринебактерій детермінований локалізованим у ДНК лізогенним фага геном tox+. Крім екзотоксину дифтерійні бактерії виділяють первинний некротизуючий фактор, гіалуронідазу, гемолітичний фактор і нейрамінідазу. Патогенність дифтерійної коринебактерії поряд з токсигенністю визначається вірулентністю збудника, тобто здатністю розмножуватись на місці проникнення і викликати патологічний процес. Вірулентні штами навіть при незначній токсигенності можуть бути патогенними для організму: посилення розмноження збудника компенсує недостатню токсигенність. Сприйнятливість до дифтерії висока серед неімунних людей. Індекс контагіозності захворювання 0,15-0,2, серед родичів більше. При достатньому напруженні протидифтерійного антитоксичного імунітету в 1 мл крові міститься не менше ніж 0,03 МО антитоксину, який визначається за методом РПГА (1:40 захисний титр антитіл). РПГА придатна для оцінки стану колективного імунітету. Але хворіють і щеплені люди навіть з достатнім титром антитіл. Виникнення та розвиток хвороби значною мірою детерміновані функціональною здатністю локальних захисних механізмів (місцевий імунітет) та станом неспецифічної резистентності організму. Крім того, потенційно небезпечні для виникнення дифтерії так звані "провали" імунітету у вакцинованих та можливість захворювання після переохолодження, перенесення частих вірусних інфекцій, стресів). У деяких людей є рефрактерність щодо дифтерійного анатоксину, і навіть при дотриманні правил імунізації, антитіла після вакцинації не виробляються.

Сезонність - осінньо-зимова (в період епідемії може бути цілий рік).

Лабораторна діагностика - посів з носа і зіва на кровяний телуритовий агар.

Виявлення антитоксичних протидифтерійних антитіл в динаміці.

Протиепідемічні заходи: обов'язкова ізоляція хворих, виписка після 2-ох від'ємних посівів мазків з носа і ротоглотки. Заключна дезінфекція в осередку виявленняі і санація носіїв.

Спостереження за контактними особами 7-10 днів, однократне обстеження контактних (посів з носа і ротоглотки на дифтерію).

Профілактика Активна імунізація АКДП вакциною згідно календаря щеплень проводиться в 3 міс 3-кратно з інтервалом 1 міс.,

І ревакцинація в 1,5 роки,

ІІ в 6 років,

ІІІ в 11 р.,

IV в 14 р.,

V в 18 р. проводиться АДП.

Дорослим ревакцинація проводиться з інтервалом 10 років до 50 років, після 50 років - за епідемічними показаннями. Якщо немає відомостей, то вакцинація робиться двократно з інтервалом 1,5 міс, ревакцинація через 6-12 міс. У дітей, що перехворіли гострими інфекціями, вакцинація проводиться через 2 тижні після одужання.Дітей, що мають хронічну соматичну патологію, вакцинують в умовах стаціонару, або денного стаціонару після огляду спеціалістами.

Заходи у вогнищі.

1. Хворого на дифтерію слід обов'язково госпіталізувати. З лікарні його виписують після клінічного видужання та дворазового бактеріологічного обстеження з негативним результатом, яке проводять з проміжком у 2 дні. Реконвалесцент дифтерії допускається в дитячий заклад після додаткового дворазового обстеження на наявність збудника з негативним результатом.

2. Усіх, хто спілкувався з хворим на дифтерію (діти та дорослі), повинен оглянути лікар. Дорослі, що обслуговують дитячі колективи, допускаються в ці колективи лише після бактеріологічного обстеження та проведення дезинфекції у вогнищі. Виявлених носіїв токсигенних штамів дифтерійної палички госпіталізують в інфекційну лікарню для санації. 3. Обов'язковою є заключна дезинфекція у квартирі хворого. 4. За епідемічним вогнищем встановлюють медичний нагляд протягом 7—8 днів (інкубаційний період дифтерії).