2.Будова і склад льодовикових відкладів:
Руйнівна дія льодовиків називається екзараційною
діяльністю, або екзарацією (від лат. “екзараціо” - виорювання).
Окрім руйнування, льодовики виконують також велику роботу по перенесенню (транспортуванню) різноманітного уламкового матеріалу (від тонких частинок до великих валунів), який складається з продуктів надкрижаного та підкрижаного вивітрювання, а також з уламків, які утворюються внаслідок механічного руйнування гірських порід у процесі руху льодовика. Весь цей уламковий матеріал, захоплений льодовиком, перенесений ним і при сприятливих умовах відкладений, називається мореною.
Льодовикові морени поділяються на рухомі та відкладені.
Серед рухомих морен, залежно від їх положення в тілі льодовика, розрізняють: бічні, серединні, внутрішні, донні та поверхневі морени
Бічні морени розташовуються вздовж боків льодовикового тіла та мають форму витягнутих валів або пасм. Вони утворюються головним чином з уламків гірських порід, які
відокремились внаслідок процесів вивітрювання з піднятих над льодовиком крутих схилів. Джерелом уламкового матеріалу можуть бути також водні потоки, характерні для бокових ущелин, та осипи гірських схилів.
Серединні морени приурочені до центральної частини поверхні льодовика і утворюються в результаті з’єднання бокових морен при злитті двох льодовиків, або при витаюванні внутрішньої морени. Вони, як і бічні морени, характеризуються вало- та пасмоподібними формами.
Поверхневі морени покривають всю поверхню льодовика суцільним шаром, що зумовлене руйнуванням під впливом абляції серединних морен, а також витаюванням внутрішніх.
Внутрішні морени - це морени розташовані в тілі льодовика. Вони формуються за рахунок уламків гірських порід, які попадають у фірновий басейн де перекриваються новими порціями снігу, або являють собою накопичення уламків у тріщинних порожнинах в тілі льодовика.
Донна морена, або нижня, знаходиться в придонній частині льодовика. Вона складається з уламків гірських порід, які утворилися в результаті дольодовикового та підкрижаного вивітрювання, а також руйнування ложа під час руху самого льодовика.
Відкладені морени, на відміну від рухомих, поділяються на кінцеві та основні.
Кінцеві морени формуються біля межі льодовикового язика, або периферії покривного щита, якщо вони знаходяться в тривалому стаціонарному положенні, що зумовлює танення льоду і накопичення всього принесеного уламкового матеріалу у вигляді пасм, або валів, які облямовують льодовики.
Основна морена являє собою накопичення уламкового матеріалу донної морени, який переносився льодовиком. При таненні останнього уламковий матеріал поступово осідає і в кінцевому результаті (при зникненні льодовика) весь уламковий матеріал, який називається абляційною мореною, накладається на утворення донної морени (рис. 5.42). При цьому перша відрізняється від другої меншою щільністю, відсутністю чітко
вираженого орієнтування валунів і більш грубим складом, через те що тонкий матеріал був раніше вимитий талими водами.
Морени легко розпізнаються серед інших геологічних споруд, складених уламковим матеріалом. Особливістю їх будови є найрізноманітніший уламковий матеріал - тонкі глини, суглинки, глинисті піски, гравій та валуни. Співвідношення між складовими компонентами морен може бути різним. Воно залежить від багатьох факторів: від розташування морени в тілі льодовика, інтенсивності надходження уламкового матеріалу, складу порід підкрижаного ложа, довжини пройденого льодовиком шляху та його потужності. Місцями в морені переважають глини або суглинки, які містять окремі, більш крупні, уламки — гравій, щебінку, валуни. Іноді морени складені сумішшю грубоуламкового матеріалу різної зернистості та глин.
До основних ознак, які відрізняють льодовикові морени від інших континентальних відкладів, належать:
- неоднорідність складу;
- відсутність ознак сортування уламкового матеріалу;
- відсутність верствуватості.
Серед продуктів геологічної діяльності льодовиків особливе місце займають своєрідні форми рельєфу такі як друмліни, зандри, ози, ками, камові тераси, льодовикові озера, тощо.
Друмлінами називаються порівняно невисокі видовжені горби,називаються складені матеріалом уламкови морен.
Рідко зустрічаються друмліни, складені виключно корінними породами, які називаються “скельними друмлінами”.
Зандри належать до утворень водно-льодовикових потоків. Вони мають вигляд пологохвилястих рівнин, розташованих безпосередньо за зовнішнім краєм кінцевих морен (рис. 5.44), і складені верствуватими пісками, гравієм і галькою. Це пологі та широкі конуси виносів післяльодовикових потоків, які при вирівнюванні рельєфу зливаються.
Ози, або як їх ще називають ескери, мають вигляд довгих пасм і валів, витягнених на декілька сотень метрів, а іноді і кілометрів, при висоті від 3 до 50 і більше метрів. Складені вони добре промитими верствуватими різнозернистими пісками, гравієм та галькою з поодинокими включеннями валунів.
Ками - це горби висотою в середньому до 10-12 м, які за формою нагадують моренні горби, але відрізняються від останніх внутрішньою будовою. Вони складені верствуватими, добре відсортованими пісками, іноді з галькою та гравієм, глинами та валунним матеріалом .
Камові тераси приурочені до фронтальних частин долин льодовиків. Вониутворюються врезультаті геологічної дії потоків або озер, розташованих між льодовиком прилеглим долини
В “мертвого” Відклади, утворюються та схилом умовах льоду. які потокамиабо в таненняозерах, після льодовикавідкладаються у
вигляді акумулятивних терас, притулених до схилів. Вони
складені верствуватими пісками, пісками з гравієм та галькою,
малопотужними прошарками глин.
Зміст і форми геолого-економічної оцінки родовищ корисних копалин:
БІЛЕТ 33
Грунтові, між пластові та артезіанські підземні води
Головні геотектонічні елементи будови земної кори України
3. Головні генетичні типи алмазу
1Грунтові, між пластові та артезіанські підземні води
Ґрунто́ві во́ди – гравітаційні підземні води першого від поверхні Землі постійного водоносного горизонту, що залягають на першому водонепроникному шарі земної кори і утворюються головним чином за рахунок інфільтрації (просочування) атмосферних осадів і вод річок, озер, водосховищ, зрошувальних каналів та шахтових водовідвідних канав. До них належать усі неглибоко залеглі безнапірні або з місцевим напором підземні води, які дренуються гідрографічною сіткою і формують ґрунтовий стік. У системі вертикальної зональності підземних вод вони займають верхній ярус і належать до зони інтенсивного або вільного водообміну. Режим їх тісно пов’язаний з гідрометеорологічними факторами (температура повітря, атмосферний тиск та кількість атмосферних осадів).
Артезіанські води. Це підземні води, що залягають у водопрникному шарі, який підстелюється і перекривається водотривкими породами. Характер залягання, умови живлення і циркуляція визначають напірність артезіанських вод. Це значить, що при відкриванні артезіанського водоносного горизонту буровою свердловиною рівень води в ній піднімається вище покрівлі водоносного пласта. При достатньо високих напорах і задовільних умовах рельєфу артезіанські води в свердловині можуть фонтанувати і виливатись на поверхню. Назву артезіанських ці води одержали від провінції. Артуа (Артезія) у Франції, де в 1126 р. вперше в Західній Європі був споруджений колодязь з самовиливаючою водою. Після цього артезіанськими стали називати не тільки підземні води, що самовиливаються, а й водоносні горизонти, включаючи водовмісну породу. Артезіанськими часто називають також свердловини, які зустрічають горизонт напірних вод. Останні, на відміну від ґрунтових, на більшій частині площі свого поширення перекриті водотривкими шарами. Тому поповнення напірних (артезіанських), вод може здійснюватись на чітко відокремлених ділянках там, де водопроникні шари виходять на денну поверхню. При цьому область живлення напірних вод повинна характеризуватись максимальними позначками порівняно з позначками інших частин поширення водоносних горизонтів. На рис. 10 найповніше представлена схема зародження і поширення горизонту напірних вод. При розгляді цієї схеми можна побачити, що на ній виділено п'ять зон (або областей), які істотно відрізняються одна від одної: зародження водоносного горизонту, живлення, дренування, розвитку напірних вод і область стоку.
Пластові води – підземні води, що циркулюють у пластах гірських порід. У гідрогеології П.в. поділяють на 3 класи: порово-пластові, тріщинно-пластові, карстово-пластові, кожний з яких може бути верховодкою, ґрунтовою, між-пластовою безнапірною або напірною (артезіанською) водою. У нафтопромисловій геології під П.в. розуміють води, що знаходяться в нафт. пласті (законтурні, підошвові, проміжні).
Підземні води: походження, типи, геологічні умови залягання.
Виділяють за походженням
1. Інфільтраційні підземні води утворюються в результаті просочування на глибину атмосферних опадів
2. Конденсаційні води утворюються в результаті конденсації водних парів, що знаходяться в повітрі , яке заповнює пори та порожнини в гірських породах та грунтах