2. Кімберліти і ламмпроїти як алмазоносні утворення.

Білет№26

26.1. Крайові прогини. Формації та походження.

Крайові прогини виникають на завершальних етапах розвитку геосинклінальних систем у процесі їх підняття і перетворення в гірські системи. Вони розміщуються перед фронтом складчастих споруд на границі з платформою і нерідко виражені ланцюжком протяжних западин, розділених поперечними підняттями. Для них характерне накопичення різноманітних молас-морських і континентальних, у тому числі вугленосних, соленосних, іноді вулканогенних. Крайові прогини завжди асиметричні і за внутрішньою будовою та потужністю відкладів поділяються на дві частини. Їхні зовнішні крила розвиваються на платформі, дуже полого нахилені від неї, потужність моласового виповнення в їх межах незначна і зростає в бік нахилу, складчастість не виявлена або дуже слабо виражена і відноситься до переривчастого морфологічного типу, як і на платформах. Внутрішне крило підстелюється спорудами прилягаючої міогеосинклінальної зони складчастої системи. Потужності молас тут різко зростають і досягають декількох км. ,у них розвивається дуже складна, нерідко близька до лінійної складчастість і системи розривних порушень насувного характеру з направленою до платформи вергентністю.

Нижня і верхня осадова моласова формація. Моласи формуються в наслідок денудації гірських хребтів. В перодових прогинах тільки осадові породи, а в внутрішніх є вулканогенні. Нижня складена пісковиками вапнистими, вапнякові з донною фауною, темні бітумінозні глини-головні породи; конгломерати, олістоліти і олістостроми, черепашкові вапняки, морські діатоми, гіпси і солі, вугілля-другорядні. Колір сірий, червоний, строкатий. Фізико-географічні умови нагромадження- морські басейни, в яких часом зменшується глибина і площа, і поступово ці басейни втрачають зв’язок з океаном це ранньо – ерогенна стадія розвитку геосинклінальних областей. Виділяють субформації: 1) паралічна вугленосна моласова формація складена з пісковиків, глин і вугілля. 2) лімнічна вугленосна формація- пісковики, глини інколи конгломерати. 3) черепашково – вапнякова – менше пісковиків і глин. Утворюються у випадку зменшеного зносу теригенного матеріалу. 4) лагунна соленосна моласова формація : гіпси, ангідрити , камяна і калійна солі. Азидний клімат.

Верхня моласова формація. Головні породи:1)конгломерати поліміктові і можливо вапняковисті; 2)гравеліти;3)пісковики; 4)алевроліти. 2,3,4 – поліміктові іноді вапняковисті скісно шаруваті ; 5) глини часто вапняковисті. Другорядні: 1) черепашкові вапняки – озерного походження; 2) вугілля ;3) гіпси,солі; 4) моренні утворення.

Фіз. – географ. І тектонічні умови нагромадження – це перед гірські і між гірські алювіально- озерні рівнини також конуси виносу. Характер чергування звичайно крупні до десятків м. Пачки. Верхні моласи залягають на нижній, частково на краю платформи.

26.2 Геотектонічні елементи земної кори в кайнозої

Кайнозой охоплює палеогенову, неогенову та четвертинну системи. В палеогені геосинклінальні умови були в межах двох поясів – Середземноморського і Тихоокеанського. У Північній півкулі сформувалися два платформні масиви – Євразія і Північна Америка. Їх розділяв Атлантичний океан, а в районі Берингової протоки була перемичка. У Південній півкулі Гондвана вже розпалася на окремі материки , що розповзалися. Всередині Середз.-го поясу вид. Дві великі геосинкл. Області – Альпійсько –Гімалайська та Індонезійська. Західноєвропейська герцинська птф у палеогені була континентом. Скіфсько – Туркменська птф – повністю покрита водами океану Теніс. Сх.. – Європейська птф в більшій частині була континентальною областю зносу. Частини Гондвани були окремі континентами. Процеси ТМА виявилися на птф-х такі процеси відбулися і на території Українського щита в палеоцені. Зокрема, в межах Середньо придніпровської тектономагматичної структури формувалися грабени, заповнені олістостромами. Наприкінці неогену материки набули сучасних контурів. Євразію і Північну Америку з пізнього міоцену з’єднувала суша між Чукоткою та Аляскою. Океан Теніс розділився на західну частину (Середземне море) і східну , яка належала до Індійського океану. Утворився Паратетіс. Геосинклінальний режим існував у Середземноморському і Тихоокеанському поясах. Відбулась Альпійська складчастість. На початку неогену в межах Середземномор’я утворилися гірські складчасті споруди: Піренеї, Альпи, Карпати, Апенніни, Балкани, Кавказ, Атлас, гори Малої Азії, Памір... У перед гірських прогинах накопичувалися моласові формації. Четвертинна система.

Активні континентальні структури належали до Альпійських споруд. Характерними були занурення великих регіонів(Чорне,Егейське моря,Мексиканська затока).Внаслідок зледенінь змінився рівень Світового океану.Амплітуда коливань сягала 100 м.,тому змінювались лінії берегів континентів, материки короткочасно з’єднувалися. На теренах континентів в окремих зонах відбувався рифтогенез, склепінневі підняття. Під дією маси льодовика кора опускалася, при відступі льодовика – піднімалася.Індикатором тектонічної активності сьогодні є землетруси. Епіцентром землетрусів підпорядковані зонам зіткнення літосферних плит. Саме до таких зон приурочені найбільші гірські споруди Землі, наприклад , Тибет і Гімалаї.