2.Високотемпературні плутоногенні гідротермальні родовища помірних глибин 1,5-3.5 т 450-400 до 300 с )

Це типові приконтактово метасоматичні родовища,які просторово і генетично пов’язані з крупним гранітним інтрузивом, в їхній надапікальній екзоконтактовій зоні.

Вмісні породи зазнавали грейзенізації або сканування.

Форма рудних тіл:жили, неправильні складні тіла,які залягають переважно серед екзогрейзенів.

Вмісні породи: алюмосилікати(глинисті сланці), мармуризовані вапняки.

Флюорит – масивний, середньозернистий.Асоціює з ПШ,кварцем, топазом, літієвими слюдами, каситеритом, берилом,фенакітом Be2SiO4, бертрандитом – Be4[SiO7](OH)2, турмаліном.

Вміст флюориту невисокий, потребує збагачення, але руди комплексні і розробляються попутно .Комплексні: W,Mo,Li,Be,Sn.

Родовища:Сонячне – Цн.Казахстан

Вознесенське – Сіхотеалінь, Приморя.

Шабреське – Пд.Тянь-Шань,Узбекистан.

Лост – Рівер – США.

3.СередньонизькоТ гідротермальні родовища малих глибин(Т 250-100, глибини до 1,5 км) – мають найбільше промислове значення. Представлені 2ма підтипами:

1)Родовища,що просторово і парагенетично пов’язані з субвулканічними утвореннями – це дайки і штоки кислого, сублужного складу.

Цей підтип – це вулканогенно гідротермальний клас.

2)Телетермальні – без видимого генетичного зв’язку з інтрузивом.

Для обох цих підтипів характерні такі особливості:

а)Це форма епігенетичних рудних тіл, яка залежить від складу вмісних порід:

Якщо це теригенні( глинисті сланці,пісковики) – тоді форма тіл – це січні жили виповнення.

Якщо це карбонатні породи, тоді це неправильної форми тіла і трубоподібні складні тіла заміщення.

Якщо це перешаровані карбонатно-теригенні – тоді це згідні і сідлоподібні тіла.

б)Характерні текстури для руд: крустифікаційна, кокардова, смугаста, брекчієво- цементаційна, рідше ниркоподібна, тичкувата.

в)Склад руд:флюорит масивний середньо і крупнозернистий, асоціює з кварцем, халцедоном, опалом, каолінітом, баритом, сульфідами Fe,Pb,Zn,Sb,Hg.

Вертикальний розмах зруденіння – порівняно малий і не перевищує 300-350 м.

Родовища до 1 підтипу: Приангурський флюоритовий пояс – Усуглінське, Солонечне, Каланчуцьке, Гарсомюйське, Урулюнчуйське, Абагатуйське – Сх.Забайкалля.

Наранське,Егітинське – Зх.Забайкалля.

Родовища до 2 підтипу: Перга, Центральне – Сущано-Пержанська зона Волинський блок,УЩ.

Бахтинське – Подільська зона Пд.Зх. схил УЩ(Вінницька обл.).

Бобринецьке – Кіровоградська зона

Покрово-Кереївське – Приазовський блок

Амдермійське – Пайхой, Полярний Урал.

3.Опишіть систему управління охорони праці на рівні підприємства.

В Україні законодавчо передбачається управління , охороною праці на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях.

Система управління охороною праці (СУОП) підприємства — це сукупність органів управління підприємством, які на підставі комплексу нормативної документації проводять цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо здійснення завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, запобігання травматизму та профзахворювань, а також додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

До основних функцій управління охороною праці належать:

• прогнозування і планування робіт, їх фінансування;

• організація та координація робіт;

• облік показників, аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;

• контроль за станом охорони праці та функціонуванням СУОП;

• стимулювання діяльності з охорони праці.

Функція планування, в основі якої лежить прогностичний аналіз, має вирішальне значення в СУОП. Планування роботи з охорони праці поділяється на перспективне, поточне та оперативне.

Перспективне планування охоплює найбільш важливі, трудомісткі й довгострокові за терміном виконання заходи з охорони праці, виконання яких, як правило, вимагає сумісної роботи кількох підрозділів підприємства. Можливість виконання заходів перспективного плану має бути підтверджена обґрунтованим розрахунком необхідного матеріально-технічного забезпечення і фінансових витрат із зазначенням джерел фінансування. Основною формою перспективного планування роботи з охорони праці є розроблення комплексного плану підприємства (на 3—5 років) щодо покращення стану охорони праці.

Поточне планування здійснюється у межах календарного року шляхом розроблення та включення відповідних заходів до розділу "Охорона праці" колективного договору.

Оперативне планування роботи з охорони праці здійснюється за підсумками контролю стану охорони праці у структурних підрозділах і на підприємстві в цілому або перевірок органів державного нагляду. Оперативні заходи щодо усунення виявлених недоліків зазначаються у наказі роботодавця.

Білет 15

1.Зони вторинного збагачення сульфыдних руд:генезис та будова, розшукове значення.

2.Роль фаціального аналізу в палеотектонічних і палеогеграфічних реконструкціях.

3.метаморфізовані родовища корисних копалин.

Білет 16.

1.Головні колоніальні організми і їх роль у побудові геологічних структур

2.Інфільтраційні і залишкові родовища корисних копалин

3.Опишіть діяльність служби охорони праці на об”єкті господарювання.

Білет №13

1 Колоніа́льний організм — термін, що об'єднує дві групи організмів:

1. Організми, які складаються з невеликої кількості клітин, слабко диференційованих і не розідлених на тканини; у багатьох випадках така клітина зберігає здатність до розмноження (вольвоксові зелені водорості Pandorina, Eudorine та ін., багато видів сувійок та інші групи протистів).

2. Багатоклітинні організми, які утворюють колонії з декількох особин, більш або менш тісно пов'язаних між собою, які зазвичай мають однаковий генотип та спільний обмін речовин та системи регуляції.

Колоніальні організми, які при безстатевому (вегетативному) розмноженні залишаються сполученими з дочернім і подальшими поколіннями, утворюючи більш менш складне об'єднання — колонію. До колоніальних рослин відносяться різні одноклітинні водорості: синьо-зелені, зелені, золотисті, жовто-зелені, діатомові, пірофітові, евгленові. За способом утворення колоній їх ділять на зооспорові і автоспорові (розмножуються зооспорами або автоспорами). До колоніальних тварин відносяться переважно морські тварини — безхребетні і нижчі хордові. З одноклітинних  — деякі джгутикові, радіолярії, інфузорії; з інших безхребетних — багато губок, більшість кишковопорожнинних, у тому числі сифонофори, майже всі гідроїди, багато коралових поліпів і поліпоїдні покоління деяких сцифоїдних, мохуватки. З нижчих хордови  — сальпи і доліоліди (Doliolida). Сюди ж відносяться вимерлі граптоліти. Частина колоніальних тварин (мохуватки, гідроїди, коралові поліпи, синасцидії та ін.) веде прикріплений спосіб життя; колонія зазвичай непорушно укріплена на субстраті і володіє більш менш розвиненим скелетом. Колоніальні радіолярії, сифонофори, піросоми боченочникі і сальпи мешкають в товщі води. Зазвичай вони напівпрозорі, скелет у них не розвинений. Для багатьох характерний метагенез: колоніальне покоління, що вегетативно розмножується, чергується з поодиноким, статевим. Колоніальні організми грали роль проміжної ланки в процесі виникнення багатоклітинних тварин з одноклітинних.

Колоніальні організми складаються з певної кількості клітин одного чи декількох типів. Проте, на відміну від багатоклітинних організмів, клітини колоніальних звичайно функціонують незалежно одна від одної.

1 Наприкінці протерозою поширилися строматоліти- (камяні килими)--- це карбонатні побудови колоній синьо-зелених водоростей. Вони відомі починаючи з пізнього архею і до сучасності. Розквіт їх був у рифеї на початку венду . 2 На території уралу за строматолітами відклади Рифею розділено на чотири підрозділи. За походженням Товтрова гряда є давнім бар'єрним рифом, сформованим вздовж берегової лінії неглибокого, теплого міоценового моря. Оригінальність цього рифу полягає в тому, що вій складений не коралами, як більшість сучасних і викопних бар'єрних рифів світу, а рештками вапнякових водоростей (літотамній), моховаток, молюсок, специфіч­них морських черв'яків (серпул) та інших організмів. Корали в його окладі зустрічаються рідко. Отже Товтри складені переважно з перекристалізованих, детрусованих вапняків органогенного походження.

3 Великий Барєрний Рифт на східному узбережжі Австралії цеяк результат сучаної життєдіяльності колоніальних організмів.

2

Екзогенні родовища– гіпергенні, седиментогенні родовища, пов'язані з древніми і сучасними геохім. процесами Землі.Утворюються на поверхні Землі, в її тонкій верхній частині, що включає горизонти ґрунтових і частково пластових підземних вод, на дні боліт, озер, рік, морів і океанів. Е.р. формуються в результаті механічних і біохімічних перетвореннь і диференціації мінеральних речовин ендогенного походження. Серед Е.р. розрізнюють чотири генетичні групи: залишкові, інфільтраційні, розсипні і осадові.

Залишкові родовища формуються внаслідок винесення розчинних мінеральних сполук із зони вивітрювання і накопичення важкорозчинного мінерального залишку, що створює руди заліза, нікелю, марганцю, алюмінію.

Інфільтраційні родовища виникають при осадженні з підземних вод поверхневого походження розчинених в них мінеральних речовин з утворенням покладів руд урану, міді, срібла, золота, самородної сірки.

Розсипні родовища створюються при накопиченні в пухких відкладах на дні рік і морів узбережжя важких цінних мінералів, до числа яких належать золото, платина, мінерали титану, вольфраму, олова.

Осадові родовища утворюються в процесі осадонакопичення на дні морів і континентальних водоймищ, що формує поклади вугілля, горючих сланців, нафти, горючого газу, солей, фосфоритів, руд заліза, марганцю, бокситів, урану, міді, а також буд. матеріалів (ґравій, пісок, глина, вапняк, цементна сировина).

Інфільтраційні родовища— скупчення мінеральної маси в корі вивітрювання, утворені продуктами перевідкладення мінеральної речовини в процесі її інфільтрації.

Глибинні гірські породи і первинні руди, виведені до поверхні Землі, стають хімічно нестійкими і під впливом води, вуглекислоти і кисню перетворюються в нову, хімічно стійку в цих умовах мінеральну масу кори вивітрювання. Частина мінеральних сполук при цьому переходить в розчин ґрунтових вод і фільтрується по тріщинах і порах гірських порід в глибину. У зв'язку зі зміною на глибині кислої і окиснювальної обстановки на лужну і відновлювальну деякі розчинені мінеральні сполуки відновлюються, стають знову нерозчинними, випадають в осад на певній глибині від поверхні Землі і формують І.р. У їх утворенні важливе значення відіграють геохімічні бар'єри — ділянки різкої зміни умов міграції рудоносних ґрунтових вод. Поклади І.р. розташовуються переважно поблизу рівня ґрунтових вод на глибині до декількох десятків-сотень м, мають пластову і складнішу форму і розміри, що досягають сотень м.

У багатьох випадках І.р. доступні для відкритої розробки. До них належать родов. руд урану, міді, сірки самородної

…….

Інфільтраційне РОДОВИЩА корисних копалин - скупчення мінеральної маси в корі вивітрювання, утворені продуктами перевідкладення мінеральної речовини в процесі його інфільтрації. Глибинні гірські породи і первинні руди, виведені до поверхні Землі, стають хімічно нестійкими і під впливом води, вуглекислоти і кисню перетворюються в нові, хімічно стійкі в цих умовах мінеральні маси кори вивітрювання. Частина мінеральних сполук, в т.ч. і металлсодержащих, при цьому переходить в розчин грунтових вод і фільтрується по тріщинах і порах гірських порід в глибину. У зв'язку зі зміною на глибині кислої і окисної обстановки на лужну і відновну, деякі з числа розчинених мінеральних сполук відновлюються, стають знову нерозчинними, випадають в осад на деякій глибині від поверхні Землі і формують інфільтраційні родовища. У їх утворенні важливе значення мають геохімічні бар'єри, що представляють собою ділянки різкої зміни умов міграції рудоносних грунтових вод. Серед геохімічних бар'єрів розрізняють механічні, пов'язані з гальмуванням руху грунтових вод, і фізико-хімічні, зумовлені різким зміною хімічної обстановки. Поклади інфільтраційного родовища розташовуються переважно поблизу рівня грунтових вод на глибині до декількох десятків - сотень м, мають пластову і складнішу форму і розміри, що досягають сотень метрів по найбільшому виміру. У багатьох випадках інфільтраційні родовища доступні для відкритої розробки. До інфільтраційним родовищам належать родовища руд урану, міді, самородної сірки. Первинні руди уранових родовищ, що складаються з четирехвалентних нерозчинних сполук урану, поблизу поверхні Землі окислюються до шестивалентного стану. Шестивалентного сполуки урану, на відміну від четирехвалентних, легко розчиняються і мігрують з грунтовими водами на глибину. Тут вони знову відновлюються до чотиривалентної форми і випадають в осад, утворюючи інфільтраційні родовища. Серед інфільтраційних родовищ урану відомі родовища в пісковиках, конгломератах, вугіллі і бітумінозних породах. Інфільтраційні родовища мідних руд виникають у зв'язку з окисленням первинних мідних сульфідів, перенесення виникає при цьому розчинної сульфату міді грунтовими водами і повторної фіксації металу у вигляді вторинних сульфідів міді, представлених халькозін і ковеллін. Інфільтраційні родовища сірки утворюються під впливом вуглеводнів газонафтових родовищ, инфильтра крізь товщі гіпсів і ангідритів. При цьому гіпси і ангідриту відновлюються до самородної сірки, скупчення якої утворюють промислові родовища.

Родовища залишкові– складаються з продуктів вивітрювання гірських порід, які нагромаджуються внаслідок виносу поверхневими водами їх розчинних сполук, що формують інфільтраційні родовища. До найзначніших З.р. належать родовища бокситів, каолінів, силікатних нікелевих руд, бурих залізняків, оксидів марганцю, скупчення магнезиту, тальку, мінералів титану, олова, вольфраму, танталу, ніобію, золота.

Виві́трювання — процес механічного руйнування та хімічної зміни гірських порід та мінералів земної поверхні та приповерхневих шарів літосфери під впливом різноманітних атмосферних агентів, ґрунтових та поверхневих вод, життєдіяльності організмів та продуктів їхнього розкладення. Відповідно до вищенаведених факторів розрізняють вивітрювання фізичне, хімічне та біологічне.

Розрізняють також наземне (атмосфера) й підводне (гальміроліз) вивітрювання. Процеси вивітрювання призводять до утворення різних осадових гірських порід та кори вивітрювання.

Поверхні вирівнювання – загальна назва рівнинних поверхонь, які виникають у результаті вирівнювання первинно розчленованого рельєфу під впливом різних денудаційних і акумулятивних процесів, інтенсивність яких протягом тривалого часу перевищувала інтенсивність тектонічних рухів. Поверхні вирівнювання характерні як для платформних, так і для складчастих областей.

Родовища вивітрювання– поклади корисних копалин, утворені в зоні хім. вивітрювання гірських порід біля земної поверхні. Р.в. сформувалися в минулі геол. епохи в процесі дезинтеграції глибинних гірських порід, виведених до земної поверхні, які виявилися нестійкими в нових для них термодинамічних умовах. Під впливом зовнішніх чинників гірські породи руйнуються, перетворюючись з агрегатів складних силікатів у простіші оксиди та гідрооксиди. Деякі з цих нових сполук розчиняються і виносяться ґрунтовими водами, частково відкладаючись у надрах. Так формуються інфільтраційні родовища. Інші, важкорозчинні сполуки нагромаджуються біля земної поверхні, утворюючи т.зв. залишкові родовища. До інфільтраційних Р.в. належать родовища руд урану, міді, самородної сірки. До залишкових Р.в. належать родовища руд силікатного нікелю, заліза, марганцю, бокситів, магнезиту, каоліну, нікелевих руд

3 Особливості організації служби охорони праці на об’єкті господарювання. Об'єкт господарської діяльності — це підприємства (державні і приватні), установи і організації, навчальні заклади та інші. На всіх об'єктах Цивільна оборона організовується з метою завчасної підготовки їх до захисту від наслідків надзвичайних ситуацій, зниження втрат, створення умов для підвищення стійкості роботи об'єктів та своєчасного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РІНР). Відповідальність за організацію та стан Цивільної оборони, за постійну готовність її сил і засобів до проведення РІНР несе начальник цивільної оборони (НЦО) об'єкта — керівник підприємства, установи та організації. Згідно з Типовим положенням про службу охорони праці служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням та аваріям у процесі праці. Вона входить до структури підприємства, установи, організації як одна з основних виробничо-технічних служб. Її ліквідація допускається лише в разі ліквідації підприємства. На підприємствах (у виробничих або науково-виробничих об’єднаннях) при чисельності працюючих від 51 до 500 осіб (невиробнича сфера — від 101 до 500 осіб) службу охорони повинен представляти один спеціаліст. На підприємствах, де використовуються вибухові матеріали або сильнодіючі отруйні речовини, у такій службі має бути два спеціалісти. Чисельність працівників служб охорони праці на підприємствах із кількістю працівників понад 500 осіб розраховується за формулою: де М1 — чисельний склад служби охорони праці на підприємстві; Рср — середньооблікова чисельність працівників підприємства; Ф — ефективний річний фонд робочого часу спеціалістів з охорони праці, що дорівнює 1820 год, який враховує втрати робочого часу на можливі хвороби, відпустку тощо; Kв — коефіцієнт шкідливості та небезпечності виробництва: , де Рв — чисельність працівників із шкідливими речовинами незалежно від рівня їх концентрації; Ра — чисельність працівників на роботах підвищеної небезпеки (що підлягають щорічній атестації з охорони праці). Згідно з Типовим положенням про службу охорони праці, служба охорони праці виконує такі завдання: ― забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд; ― забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту; ― професійну підготовку й підвищення кваліфікації працівників з питань поліпшення умов праці; ― вибір оптимальних режимів праці та відпочинку працівників; ― професійний добір виконавців для визначених видів робіт. До основних функцій служби охорони праці належать: опрацювання ефективної цілісної системи управління охороною праці, сприяння вдосконаленню діяльності в цьому напрямі кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи, проведення оперативно-методичного керівництва роботи з охорони праці та ін. Служба охорони праці організовує: ― забезпечення працівників правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; ― паспортизацію цехів, ділянок, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці; ― облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій; ― підготовку статистичних звітів підприємства з питань охорони праці; ― розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці; ― роботу методичного кабінету охорони праці, пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці шляхом проведення консультацій, оглядів, конкурсів, бесід, лекцій, розповсюдження засобів наочної агітації, оформлення інформаційних стендів тощо; ― допомогу комісії з питань охорони праці підприємства в опрацюванні необхідних матеріалів і реалізації її рекомендацій; ― підвищення кваліфікації й перевірку знань посадових осіб з питань охорони. Служба охорони праці бере участь у: ― розслідуванні нещасних випадків та аварій; ― роботі комісії з питань охорони праці підприємства; ― роботі комісії по введенню в дію закінчених будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням об’єктів виробничого та соціального призначення, відремонтованого або модернізованого устаткування ― розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства; ― роботі постійно діючої комісії з питань атестації робочих місць за умовами праці. Служба охорони праці контролює: ― дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконання працівниками посадових інструкцій з питань охорони праці; ― виконання приписів органів державного нагляду, пропозицій і подань уповноважених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці; ― відповідність нормативним актам про охорону праці машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів, засобів протиаварійного, колективного та індивідуального захисту працівників, а також наявність технологічної документації на робочих місцях; ― своєчасне проведення навчання й інструктажу працюючих, атестації та переатестації з питань безпеки праці посадових осіб і осіб, які виконують роботи підвищеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки при виконанні цих робіт; ― забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, а також миючими засобами, санітарно-побутовими приміщеннями; організацію питного режиму; надання працівникам передбачених законодавством пільг і компенсацій, пов’язаних з важкими й шкідливими умовами праці; ― використання праці неповнолітніх, жінок та інвалідів згідно з чинним законодавством; ― проходження попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, із шкідливими чи небезпечними умовами праці або на таких, де є потреба у професійному доборі; проходження щорічних обов’язкових медичних оглядів осіб віком до 21 року; ― виконання заходів, наказів, розпоряджень з питань охорони праці, а також заходів щодо усунення причин нещасних випадків і аварій, визначених у актах розслідування. Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків; одержувати від них необхідні відомості, документацію та пояснення з питань охорони праці; вимагати звільнення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують нормативів з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, ділянок, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, що створюють загрозу життю або здоров’ю працівників; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Для забезпечення активного та цілеспрямованого впливу на різні фактори, які формують безпеку, необхідно управління охороною праці й організацію безпечного виконання робіт у підрозділах підприємства здійснювати як мінімум на чотирьох рівнях: ― безпосередні виконавці; ― одиничний трудовий колектив: ланка, бригада, зміна; ― одиничний функціональний підрозділ: ділянка, цех; ― структурно-функціональний підрозділ у цілому: комплекс, термінал, господарство. Необхідними умовами ефективного функціонування системи управління охороною праці та конкретно організації роботи щодо забезпечення безпеки на підприємстві є чіткий розподіл обов’язків і відповідальності, компетенція та заінтересованість осіб на всіх рівнях структурно-функціональної схеми — від вищого керівництва до рядових виконавців; виділення адекватних ресурсів на цілі охорони праці й реалізацію профілактичних заходів; правильне розуміння на всіх рівнях потенційних наслідків нещасних випадків, професійних захворювань, аварій. З метою залучення широких кіл працівників до здійснення громадського контролю за дотриманням законодавства про охорону праці на виробництві, створення дієвих систем управління охороною праці відповідно до Закону України «Про охорону праці» на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності й видів їх діяльності створюється інститут уповноважених трудових колективів з питань охорони праці. Функції та права уповноважених трудових колективів з питань охорони праці визначені Типовим положенням про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці.

Білет №17

1.Геологічні карти:види,зміст,легенда,призначення.

2.Абстрактні та конкретні геологічні формації.

3.Головні промислово-генетичні родовища азбесту,тальку і пірофіліту.

Білет№18

1. ГОЛОВНІ ГЕОСТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ ЗЕМНОЇ КОРИ

До них відносять континентальні платформи, складчасті геосинклінальні пояси (геосинкліналі) та області внутрішньоконтинентального орогенезу.

18.1. Континентальні платформи

Континентальні платформи мають спокійні режими розвитку та чітко виражену двоповерхову будову. Вони займають площі в мільйони квадратних кілометрів, мають типову континентальну кору потужністю 35-40 км. У геоморфологічному відношенні платформи - рівнинні, низинні або плоскогірські території. Окремі їхні ділянки покриті мілкими епіконтинентальними морями (пркл. Балтійського, Азовського). Це найбільш стійкі та спокійні частини континентів (характеризуються низькою швидкістю сучасних рухів, пониженою сейсмічною активністю.

Найважливіша риса геологічної будови платформ – двоповерховість:

1. Нижній поверх називають фундаментом; він завжди сильно дислокований, стратифіковані його утворення найдавніших платформ метаморфізовані і гранітизовані.

2. Платформний чохол становлять переважно континентальні та юрські мілководні осади, які на фундаменті залягають з різкою структурною незгідністю. Це карбонатні, евапоритові (гіпси, солі) та вугленосні утворення.

3. Між фундаментом та платформним чохлом місцями виявлений проміжний комплекс. Він виповнює вузькі, лінійні, обмежені скидами прогини (грабени),які виповнені вулканогенними та близькими до молас осадовими утвореннями з значною дислокованістю ( авлакогенами ).

Залежно від віку фундаменту платформи поділяють на :

1. древні - розвиваються на ранньодокембрійській складчастій основі. У їхньому фундаменті переважають високометаморфізовані утворення (гнейси, кристалосланці, амфіболіти) і гранітоїди - наз. кристалічним. Дві групи древніх платформ - північна (лавразійська): Північно-Американську, Східно-Європейську, Сибірську та південна (гондванська): Південно-Американську, Африканську, Африкано-Аравійську, Індостанську, Австралійську, Антарктичну. Від суміжних молодих платформ древні відділяються глибинними розломами, а від складчастих споруд (орогенів) - передовими прогинам або тектонічними порушеннями (крайовими швами).

2. молоді – розвив. на фанерозойській. Фундамент молодих платформ (складчастий, від чохла він відрізняється лише високою дислокованістю): 1. фанерозойські вулканогенні та осадові утворення, які зазнали слабкого метаморфізму (зміни гірск порід під дією температ та тиску), 2. плутонічні утворення. Молоді платформи мають різновіковий фундамент: є епікаледонські (деякі частин Західно-Сибірської платформи), епігерцинські (Скіфська платформа), епімезозойські (арктична окраїна Східного Сибіру). Осадовий чохол молодих платформ має переважно юрсько- крейдяно-четвертинний вік.