9. Клієнт-центрована психотерапія к Роджерса. Характеристика не директивних методів роботи з клієнтами.

Відправною філософ. установкою Роджерса є:

1)абсолютна віра в позитивний конструктивний потенціал розвитку л. Л. добра і соц.. орієнтована від народження істота, тільки несприятливі умови виховання можуть викривити і спотворити спонтанну тенденцію до актуалізації.

2)якщо фрейдизм працює з минулим бачачи в ньому причини без адаптації особистості, то в роджеріанстві увага звертається на ті ресурси розвитку, які проявляються тут і тепер і є підставою для прийняття майбутніх рішень, за які л. несе відповідальність особисто.

3) віра в потенціал і здорове ядро саморозвитку перетворює позицію гуманістичного психотерапевта на роль повивальної бабки (повитухи). Тому для гуман. Психотерапевтів природним є трепетне благоговільне ставлення до л., яка розвивається і сама себе підтримує.

4) основним механізмом (рушієм) само актуалізації л. є наявність незначного розходження між я-реальним у Я-концепції л. Емоційна стійкість л. залкжить від ступеня її само сприймання і самоповаги, а це буде в тому разі якщо л. задоволена собою.

5) опора на організмічне чуття як внутрішній локус оцінки. Це передбачає орієнтацію на самопочуття і означає прислуховування до внутріш. Імпульсу, до власного сумління.

Етапи розвитку гуманістичної психотерапії Роджерса:

1. Без директивний (1940-1950). На цьому етапі підкреслюється необхідність приймати клієнта таким яким він є, не судити його і довіряти його мудрості. Головною технікою на цьому етапі стає прояснення світу клієнта. В працях цього періоду акцентується увага на методах к-ня.

2. (1950-1961) клієнт центрований період. Тут приділяється увага відображенні почуттів клієнта, пом’якшення розходження між я-реальним і я-ідеальним. П-т навчає клієнта уникати неприємних ситуацій і головною технікою є відображення почуттів. Не акцентуються окремі методи.

3. (1961- до сьогодні)— центрована на л. психотерапія, але цей підхід х-ся більшою активністю з боку психолога, його більшою відкритістю, враховуються також культурні відмінності., залучається група до обговорення ситуації.

Знаменита тріада Роджерса прояснює умови ефективності гуман. психотерапії:

1)безумовне, без оціночне прийняття ін. людьми, увага і повага до її особистості і віра в потенціал.

2)конгруентність – взаємна відповідність думок, почуттів і поведінки. Це проявляється у щирості, чесності, відкритості, автентичності.

3) емпатія–співпереживання ін.,емоц. Ідентифікація з ним, але без втрати дистанції між собою та ін. л.

Метою вик. цих умов є сприяння розвитку повноцінно функціонуючої особистості.

До психотехнічних прийомів належать: відображення почуттів, переказ, саморозкриття, запитання (відкриті і закриті), емпатійне вислуховування.

Х-ка не директивних методів роботи з клієнтами:

• Відкриті питання – питання які сприяють обговоренню почуттів, переживань клієнта, вони посилюють і поглиблюють контакт.

• Відображення почуттів – тісно пов'язаний з перефразуванням, але в останньому випадку увага зосереджується на змісті, а у відображенні почуттів на тому, що приховується за змістом. Ефективне відображення почуттів допомагає краще розібратися у своїх почуттях, особливо суперечливих.

• Паузи, мовчання. Паузи сприяють покращенню емоц. Взаємодії к-та з клієнтом, дає можливість клієнтові зануритися в себе і вивчити свої почуття. Негативний зміст мовчання може іноді бути свідченням опору чи того, що бесіда зайшла в кут. Якщо клієнт мовчить, то це може свідчити про невмотивованість клієнта.

• Відображення змісту – вміщує перефразування і узагальнення. Перефразування вик. на поч.. бесіди і слід враховувати такі правила: а) перефразовується основна думка клієнта; б) не можна спотворювати чи змінювати зміст інформації від клієнта; в) слід уникати «папужності». Узагальнення допомагає клієнтові систематизувати свої думки, пригадати що було сказано і навіть повернутися до важливих тем. В узагальненні відбито основну ідеє кількох малоповязаних між собою тверджень.

• Техніка емпатії, або емпатійго вислуховування. Використання автором поняття «клієнт» разом з «пацієнт» підкреслює визнання потенціала самостійності, активності хворого на всіх етапах психотерапії, починаючи з постановки завдання. Суть методу полягає в тому, що психотерапевт входить в такий контакт з пацієнтом, який сприймається їм не як лікування і вивчення його з метою діагностики, а як глибоко особистий контакт.

Згідно Роджерсу, індивід взаємодіє з реальністю, керуючись природженою тенденцією організму до розвитку своїх можливостей, що забезпечують його ускладнення і збереження. Здійснюється організмічний оцінний процес: організм випробовує задоволення при тих стимулах або поведінкових актах, які ускладнюють і зберігають організм і «Я» як в безпосередньому сьогоденні, так і у далекому майбутньому; поведінка направлена у бік наближення до позитивно оцінюваних досвідчених даних і уникнення даних, що отримали негативну оцінку.

У міру виникнення усвідомлення «Я» у індивіда розвивається потреба в позитивній оцінці значущим оточенням. Надалі задоволення або фрустрация позитивної оцінки починає переживатися незалежно від взаємодії з соціумом і позначається як самооцінка. Оскільки Я-переживання індивіда сприймаються значущими людьми як менш або більш заслуговуючи позитивної оцінки (тобто Я-переживання набувають умов оцінки), то і самооцінка стає селективною. Із-за цієї вибірковості досвід сприймається теж селективно, на основі умов оцінки, він може бути спотворений і неусвідомлений.

Внаслідок цього індивід втрачає інтеграцію, його концепція «Я» включає спотворені сприйняття, що неправильно репрезентують досвід; поведінка регулюється то з боку «Я», то тими аспектами досвіду, які не включені в «Я», що супроводжується напруженим і неадекватним функціонуванням. Це - головне відчуження в людині. Він зраджує природному, організмічному оцінюванню, яке перестає бути регулятором поведінки. Ради збереження позитивної оцінки індивід починає фальсифікувати свої переживання і сприймати їх по критерію цінності для тих, що оточують. Як наслідок такої неконгруентності (невідповідності) між «Я» і досвідом виникає неконгруентність в поведінці і процес захисту. Проте якщо ступінь неконгруентності великий, то захист не спрацьовує, і тоді має місце дезорганізація функціонування індивіда.