4. Еклектична модель консультативного процесу за б.І. Гілландом: завдання та психотехнічне забезпечення.

Розглянемо найзагальнішу модель структури консультативного процесу, звану еклектичною. Ця системна модель, що охоплює шість тісно зв'язаних між собою стадій, відображає універсальні риси психологічного консультування або психотерапії будь-якої орієнтації.

Основне завдання еклектичної моделі – інтегрувати універсальні риси психологічного к-ня і психотерапії б-я теоретичної орієнтації в психопрактику

1. Дослідження проблеми. На цій стадії консультант встановлює контакт (raport) з клієнтом і досягає обопільної довіри: необхідно уважно вислухати клієнта, що говорить про свої труднощі, і проявити максимальну щирість, емпатію, турботу, не удаючись до оцінок і маніпулювання. Слід заохочувати клієнта до поглибленого розгляду виниклих у нього проблем і фіксувати його відчуття, зміст висловів, невербальну поведінку.

2. Двовимірне визначення проблеми. На цій стадії консультант прагне точно охарактеризувати проблеми клієнта, встановлюючи як емоційні, так і когнітивні її аспекти. Уточнення проблеми ведеться до тих пір, поки клієнт і консультант не досягнуть однакового розуміння; проблема визначається конкретними поняттями. Точне визначення проблеми дозволяє зрозуміти її причини, а іноді указує і способи дозволу. Якщо при визначенні проблеми виникають труднощі, неясності, то треба повернутися до стадії дослідження.

3. Ідентифікація альтернатив. На цій стадії з'ясовуються і відкрито обговорюються можливі альтернативи вирішення проблеми. Користуючись відкритими питаннями, консультант спонукає клієнта назвати всі можливі варіанти, які той вважає відповідними і реальними, допомагає висунути додаткові альтернативи, але не розв’язуючи своїх рішень.(«чи могли б ви»).

4. Планування здійснюється критично відповідно вибраних альтернативних рішень. Завдання консультанта допомогти клієнтові розібратися в реальності та виконати на основі попереднього досвіду. Важливо з клієнтом обговорити, що деякі проблеми вимагають багато часу і деякі можна вирішити частково. Застосовують рольові ігри, фантазування, техніка активної уяви, планування дій.

5. Діяльність – відбувається послідовна реалізація плану вирішення проблем. Завдання к-та – допомогти клієнтові діяти з урахуванням обставин часу і затрат, а також усвідомлення того, що можливі поразки. При цьому важливо, щоб клієнт засвоїв і прийняв думку, що тимчасові поразки це ще не катастрофа. Важливо продовжувати реалізовувати план пов’язуючи всі дії з кінцевою метою.

6. Оцінка і зворотній зв'язок. К-т і клієнт оцінюють рівень досягнення мети, або міру розв’язання проблем і узагальнюють отримані результати. Якщо виникають проблеми, то повертаються на попередні стадії.

Однак ця модель узагальнює основні етапи взаємодії к-та з клієнтом. Реальний процес консультування значно ширший, не завжди підпорядковується вище заданому алгоритмі.

5. Класичний психоаналіз з. Фройда: стадії, процедури і техніки. Ідентифікація та опрацювання механізмів психологічного захисту.

Підходи до розуміння психіки за Фрейдом.

Стадії класичного психоаналізу:

1. Пошук болісного вогнища полягає в пригадуванні травматичних етапів. На цьому етапі вик. такі методи як вільні асоціації, спостереження за поведінкою. Вивчення гумору, обговорок.

2. Розкриття вогнища, збудження. Його вербалізація – л. виговорюється, заново переживає подію, переносить свої почуття на психолога. Ця стадія закінчується заспокоєнням клієнта.

3. Переоцінка значущості подій, що належали до болісного вогнища. Зміна системи установок, ставлень; при цьому важливе значення має підтримка психолога.

4. Формування позитивного ставлення до нової системи установок, внутрішнє прийняття їх.

5. Забування, ліквідація колишнього вогнища болю, досягнення набагато більшої свободи у діях.

Процедури:

1. Конфронтація з клієнтом

2. Класифікація (пояснення деталей)

3. Інтерпретація з боку психоаналітика, що веде до усвідомлення незрозумілого

4. Проробка добутого психоаналітичного «матеріалу», проводиться робота з опорами для досягнення інсайту.

Класичний психоаналіз включає п'ять базисних технік:

1.Метод вільних асоціацій.

2.Тлумачення (інтерпретація) сновидінь.

3.Інтерпретація.

4.Аналіз опору.

5.Аналіз перенесення.

1. Метод вільних асоціацій полягає в тому, що психолог-аналітик пропонує клієнту виказувати будь-які припущення, що з'являються у клієнта і відображають його переживання. Вислови можуть вестися у випадковому порядку, вони є спонтанними, мимовільними. Для консультанта-аналітика важливі наступні моменти:

зміст висловів;

послідовність висловів;

блокування висловів.

Останні два моменти є ключами до неусвідомлюваної проблематики, визначити яку і зобов'язаний психоаналітик, виходячи з тієї школи або напряму психоаналізу, якої він дотримується.

2. Тлумачення (інтерпретація) сновидінь клієнта, яке сам Фрейд називав «найкоротшим шляхом в підсвідоме». Під час сну ослабляються «эго»-захисні механізми і виявляються приховані від свідомості переживання. Сновидіння -- це не тільки ілюстрація пригнічених переживань, але і процес їх перекладу в більш прийнятну для свідомості форму. Саме цю функцію сновидіння Фрейд позначив як «робота сновидіння».Задача консультанта-аналітика полягає в забезпеченні інтерпретацій, розкритті латентного змісту сновидінь і спонуці клієнта до вислову вільних асоціацій, пов'язаних зі сновидінням, а звідси і допомога йому в усвідомленні реальних подій минулого і теперішнього часу, що викликали ті або інші картини снів.

3. Інтерпретація є роз'ясненням неясного або прихованого для клієнта значення деяких аспектів його переживання або поведінки. При цьому неусвідомлені феномени стають усвідомленими. Інтерпретація включає три основні процедури:

1. Ідентифікацію (позначення).

2. Роз'яснення ( власне тлумачення).

3. Переклад тлумачення на мову повсякденного життя клієнта.

Основні правила інтерпретації:

· Йти від поверхні углиб.

· Інтерпретувати те, що клієнт здатний вже прийняти.

· Перш ніж інтерпретувати те або інше переживання клієнта, необхідно вказати йому на захисний механізм, що лежить в його основі.

4.Аналіз опору. Основні функції цієї техніки -- забезпечити усвідомлення клієнтом своїх «эго»-захисних механізмів і прийняти необхідну конфронтацію по відношенню до них, враховуючи, що саме опір «Ego» є головною перешкодою усвідомлення особистих проблем. Головне правило психоаналітика полягає у використовуванні для інтерпретації найочевидніших «эго»-захисних механізмів. Істотним моментом в аналізі опору є не подолання «Ego» (бо психологічний захист необхідний), а саме усвідомлення захисту як психологічного механізму, усліпу діючого там, де, як виявляється, захисна функція вже не потрібна.

5.Аналіз перенесення. В класичному психоаналізі перенесення потрактовується як неодмінний атрибут психотерапії і спеціально заохочується специфічною позицією аналітика (невтручання, відчуженість, закритість і т.д.)Аналіз «неврозу перенесення» -- ключовий момент, оскільки він сприяє усвідомленню фіксацій, що визначають поведінку і переживання клієнта таким чином, що фігура психолога стає як би фантомом, на який накладаються відносини і переживання, пов'язані з емоційними травмами перших літ життя клієнта. Значення аналізу перенесення полягає у виявленні справжніх психоемоційних основ, зафіксованих форм поведінки, інтерпретації їх і тим самим допомоги в їх опрацьовуванні і викоріненні.

Ідентифікація – процес ототожнення (уподібнення) себе з ін індивідом або групою, основою якого є емоц. зв'язок; набуття , засвоєння цінностей , ролей, моральних якостей ін. л., особливо батьків; копіювання суб’єктом думок, почуттів, дій ін. л., яка є моделлю.

Ідентифікація є способом розуміння ін. людини через усвідомлене чи неусвідомлене ототожнення її з собою, намагання зрозуміти її стан, настрій, самооцінку, ставлення до світу, уявивши себе на її місці. Вона може бути повною (ототожнення себе з ін. л загалом), або частковою (уподібнення за однією ознакою). В психоаналізі Фройда ідентифікація є важливим несвідомим процесом, завдяки якому відбувається саморозвиток «Я» суб’єкта. Фрейд поділяв І. на первинну (примітивна форма емоц. Прив’язаності до матері) і вторинну (захисна форма, яка полягає у несвідомому уподібненні об’єкту, що викликає страх чи тривогу).

Наслідком І. є інтроекція – виокремлення і ототожнення себе з особистістю чи групою, перенесення, запозичення, «вбирання» в себе певних рис об’єкта і проекція – приписування ін. своїх думок і почуттів.

Механізми функціонують автоматично, на несвідомому рівні. Описано багато механізмів психологічного захисту.

1. Витіснення. Це процес мимовільного усунення в несвідоме неприйнятних думок, спонук або відчуттів.Він грає істотну роль у формуванні симптомів. Коли дія цього механізму для зменшення тривожності виявляється недостатньою, підключаються інші захисні механізми, що дозволяють витисненому матеріалу усвідомлюватися в спотвореному вигляді.

2. Регресія. За допомогою цього механізму здійснюється неусвідомлене сходження на раніший рівень пристосування.Регресія може бути частковою, повною або символічною.У нормі регресія виявляється в іграх, в реакціях на неприємні події (напр, при народженні другої дитини малюк первісток перестає користуватися туалетом,)в ситуаціях підвищеної відповідальності, при захворюваннях (хворий вимагає підвищеної уваги і опіки).

3. Проекція. Це механізм віднесення до іншої особи або об'єкту думок, відчуттів, мотивів і бажань, які на свідомому рівні індивід у себе відкидає.

4. Інтроєкция. Це включення людини або об'єкту. Дія механізму протилежна проекції.

5. Раціоналізація. Це захисний механізм, реабілітовуючий думки, відчуття, поведінку, які насправді неприйнятні.

6. Інтелектуалізація. Цей захисний механізму припускає перебільшене використання інтелектуальних ресурсів в цілях усунення емоційних переживань і відчуттів.

7. Компенсація. Це несвідома спроба подолання реальних і уявних недоліків. Компенсація може бути соціально прийнятною (сліпий, такий, що стає знаменитим музикантом) і неприйнятною (компенсація низького зростання - прагненням до влади і агресивністю;). Ще виділяють пряму компенсацію (прагнення до успіху в свідомо програшній області) і непряму компенсацію (прагнення утвердіть себе в іншій сфері).

8. Реактивне формування. Цей захисний механізм підміняє неприйнятні для усвідомлення спонуки гіпертрофованими, протилежними тенденціями.Спочатку витісняється неприйнятне бажання, а потім посилюється його антитеза. Наприклад, перебільшена опіка може маскувати відчуття відкидання.

9. Заперечення. Це механізм відкидання думок, відчуттів, бажань, потреб або реальності, які неприйнятні на свідомому рівні. Поведінка така, немов проблеми не існує.

10. Зсув. Це механізм напряму емоцій від одного об'єкту до прийнятнішої заміни. Наприклад, зсув агресивних відчуттів від працівника на членів сім'ї . Зсув виявляється при фобічних реакціях, коли тривожність від прихованого в несвідомому конфлікту переноситься на зовнішній об'єкт.