3. Поняття про консультативний контакт і його особливості в різних психотерапевтичних напрямах.

Консультативний контакт - це унікальний динамічний процес, під час якого одна людина допомагає іншому використовувати свої внутрішні ресурси для розвитку в позитивному напрямі, актуалізувати потенціал осмисленого життя.

Консультативний контакт - це відчуття і установки, які учасники консультування випробовують один по відношенню до іншого, і спосіб їх виразу.

Виділяють 6 основних параметрів консультативного контакту:

- емоційність (консультативний контакт швидше емоційний, чим когнітивний, він має на увазі дослідження переживань клієнтів);

- інтенсивність (оскільки контакт представляє щире відношення і взаємний обмін переживаннями, він не може не бути інтенсивним);

- динамічність (при зміні клієнта міняється і специфіка контакту);

- конфіденційність (зобов'язання консультанта не поширювати зведення про клієнта сприяє довірчості);

- надання підтримки (постійна підтримка консультанта забезпечує стабільність контакту, що дозволяє клієнтові ризикувати і намагатися поводитися по-новому);

- сумлінність.

Кожен к-т повинен знати, що при взаємодії з клієнтом завжди мають місце такі явища як перенесення та контр перенесення.

К.Юнг: перенесення – це альфа і омега терапії.

Перенесення (Фройд) – це відновлення Едіпового комплексу під час к-ня, реакція на терапевта така ніби він є учасником ранніх едіпових стосунків (батьком чи матірю).

Перенесення (в ПК) – повторення у стосунках з к-м почуттів у установок, які мали місце в минулому зі значущими людьми (батькими).

Риси перенесення:

1. Клієнт приписує к-і всі риси що властиві ін. людям в ін. обставинах.

2. П. може бути позитивним, або негативним.

3. П. – це неусвідомлений процес.

4. П. виникає в сферах де не вирішені дитячі конфлікти зі значущими людьми.

П. дозволяє проникнути в минуле клієнта і простежити яким чином ранній досвід що пов'язаний зі значущими Л. , модифікує реакції теперішнього життя клієнта.

К-т будучи об’єктом п. інтерпретує проекції і надає клієнтові можливість пояснити свою поведінку з погляду причинності і втакий спосіб звільнитися від травм минулого.

Контрперенесення – це проекція к-а своїх переживань, проблем на запропонований клієнтом матеріал.

Причини К.:

1. Бажання к-та сподобатися клієнтові.

2. Страх к-та перед клієнтом за те що він може не прийти на наступну зустріч.

3. Сексуальна захопленість клієнтом.

4. Бажання к-та займати позицію пророка і давати поради.

К. може проявлятися у формі зовнішньої поведінки (негативний процес). Тут необхідно переговорити зколегами, бо погано усвідомлене К. перешкоджає КК. А може бути лише переживанням к-та (позиив. прцес); в такому випадку К. є дуже цінним, бо допомагає краще зрозуміти клієнта.

Якість КК залежить від 2 чинників:

1. Терапевтичного клімату (обстановка, обладнання кабінету та ін..)

2. Структурування консультативного простору (знайомство, структурув. Часу, дистанція між к-м і клієнтом).

Тривалість к-ня: 1) дорослі – 50 хв.; 2) діти 5-7 років – 20-25 хв.; 3) 8-12 років – 30хв.; 4) старше 12 років – так як дорослі; 5) діти 3-4 роки – 10-15 хв.

Емоц. Компоненти: Взаємодовіра – Конгруентність – Емпатія – Безумовна повага до клієнта.

Вербальна поведінка : вислуховування клієнта, приблизно дві третини часу говорить клієнт.

Групи невербальних реакцій:

1. Невербальна поведінка і структурування часу (спізнення, обговорення)

2. НП. з вик. тіла (контакт очей, шкірні реакції, поза, вираз обличчя, рухи, жести, дотики)

3. Невербал. повідомлення за допомогою голосу (тиха мова)

4. Невербал. повідомлення і структурування оточення (дистанція, обладнання кмнати, одяг та ін..)

Види невербальних проявів:

• Підтвердження і повторення

• Заперечення або заплутування

• Посилення і акцентування

• Контроль та регуляція.

Особливості КК в терапевтичних напрямах:

1. Психоаналітичний – консультант зберігає особисту анонімність, щоб клієнт міг вільно спроектувати на нього свої почуття. Основна увага спрямована на зменшення опору, що виникає під час аналізу реакцій перенесення клієнта, і встановлення більш раціонального контролю. Консультант інтерпретує запропонований клієнтом матеріал і намагається навчити клієнта узгоджувати свою теперішню поведінку з подіями минулого.

2. Адлерівський – в центрі уваги розподіл відповідальності між консультантом і клієнтом, обопільна довіра і повага, рівноцінність позицій, вироблення загальних цілей консультування.

3. Терапія поведінки – консультант виступає активним і директивним учасником КК; він виконує роль учителя, тренера, прагнучи навчити клієнта більш ефективній поведінці. Клієнт повинен активно апробувати нові способи поведінки. Замість особистих стосунків між к-м і к-м встановлюються робочі стосунки для виконання процедур научіння.

4. Раціонально-емоційна терепія (А.Елліс) – к-т виконує роль учителя, а клієнт – учня. Особистісним стосункамк-та і клієнта ніякого значення не надається. Клієнт спонукається до розуміння своїх проблем і на основі цього розуміння – до зміни своєї поведінки, опираючись на раціональні передумови.

5. Орієнтована на клієнта терапія (К.Роджерс) – КК становить сутність процесу консультування. Особливо підкреслюється щирість, теплота, емпатія, повага, підтримка з боку к-та і «передавання» цих установок клієнтам. Засвоєні під час КК навички клієнт переносить на ін. стосунки.

6. Екзистенцій на терапія – основне завдання к-та – вжитися в екзистенцію клієнта і встановити з ним автентичні зв’язки. Контактуючи з к-м, клієнт розвиває свою унікальність. Стосунки між к-т і клієнтмо розцінюють як контакт «людина-людина», ідентичний зустрічі двох рівноцінних людей «тут і тепер». Під час КК змінюється як к-т так і клієнт.