Контроль знань:

1. Які моделі організації соціального страхування склалися в світовій практиці?

2. Якi особливості системи соціального страхування Нідерландів?

3. Які складові соціального страхування у Швеції?

4. Охарактеризуйте соціальне страхування США.

5. Які тенденції розвитку пенсійного страхування у світовій практиці?

6. Якi зміни відбулися у системі пенсійного страхування постсоціалістичних країн?

7. Якi особливості реформування пенсійних систем Росії та Казахстану?

8. Якi переваги нової пенсійної системи в Швеції?

9. Як забезпечують безробітних у США?

10. Якi спільні риси страхування на випадок безробіття в Німеччині та Україні?

11. Якi можливості використання досвіду Швеції щодо батьківського страхування?

12. Якi умови та порядок надання допомоги з материнства в Німеччині?

Тема 10. Удосконалення соціального страхування

10.1 Проблеми соціального страхування в Україні.

10.2. Напрямки реформування соціального страхування.

10.1. Проблеми соціального страхування в Україні.

Системою соціального захисту в Україні охоплено:

• близько 14,5 млн. громадян похилого віку (із них 2 млн. інвалідів);

• 115 тис. дітей-інвалідів;

• 3 млн. тих, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС;

• 3 млн. службовців різних категорій (значною мірою і члени їхніх сімей) поповнюють армію тих, хто користується пільгами. Це працівники правоохоронних, митних, податкових органів, санепідеміологічних служб, депутати різних рівнів, військовослужбовці тощо.

У нашій державі діють близько 200 законів та нормативних актів, що визначають пільги громадянам. Самих пільг нараховується 40 видів (безплатний проїзд у громадському транспорті, безплатне санаторне лікування, безплатні ліки, 50- і 100%-ві пільги на оплату житлово-комунальних послуг і т. ін.).

Співвідношення середнього розміру пенсії та середнього розміру заробітної плати в Україні досить низьке. Воно становить близько 35%. Пенсії встановлюються у розмірах, значно нижчих, ніж визначений державою прожитковий мінімум. Надмірно зростають витрати на утримання служб, комісій та центрів соціального обслуговування.

Отже, система соціального захисту в Україні потребує докорінної реформи. Необхідність захисту соціально-економічних прав громадян України вимагає, щоб соціальна політика держави стала органічною складовою економічних реформ і здійснювалась з урахуванням світового досвіду. Україна ще не приєдналась до Міжнародної організації праці і, отже, не використовує конвенцію з питань соціального захисту населення, якою керуються країни ОЕСР(Організація Економічного Співробітництва та Розвитку; до неї входять такі країни: США, Японія, Великобританія та ін.). Організація соціального страхування в цих країнах базується на державних та недержавних програмах, що мають спільну мету — здійснення найповнішого захисту громадян.

Оцінюючи систему соціального захисту, яка нині діє в Україні, слід зазначити, що, по-перше, запровадження додаткових спеціальних зборів до Пенсійного фонду, як оподаткування операцій з купівлі і продажу валюти, ювелірних виробів із золота, платини та коштовного каміння і так далі несуттєво вплинуло та й не може вплинути на рівень пенсійного забезпечення.

Вирішення проблем соціального страхування в Україні відбувається значно складніше й повільніше порівняно з розвинутими країнами. Ринкові трансформації на сьогодні ще не завершені, тому соціальна сфера відчуває значний вплив економічної ситуації. Темпи економічного зростання протягом багатьох років були від’ємними і, хоча на сьогодні відзначається певна стабільність виробничих показників, не можна вважати ріст ВВП надійною основою для збільшення розміру соціальних виплат.

В Україні також погіршується демографічна ситуація, хоча вона і відповідає загальній тенденції старіння населення, характерній для розвинутих країн. Старіння населення і необхідність збільшення обсягу коштів для їх забезпечення призводить до зростання пенсійного навантаження на тих, хто працює. Кількість працюючих громадян скорочується внаслідок масового виїзду на роботу за кордон, прихованого безробіття, заняття індивідуальною трудовою діяльністю без офіційної реєстрації.

Система соціального страхування в нашій державі деякою мірою зберігає ще адміністративно-розподільний характер. Вона не завжди ув’язується із соціальною політикою, у зв’язку з чим немає очікуваного ефекту від певних змін. Дії органів законодавчої та виконавчої влади бувають некоординованими та непослідовними. Рішення парламенту можуть бути направлені на забезпечення соціальних гарантій, однак без визначення достатніх джерел фінансування прийнятих програм. Кабінет Міністрів України у своїх постановах звужує дію закону шляхом зменшення розмірів страхових виплат. На практиці мають місце диспропорції у формуванні відповідних джерел доходів, незбалансованість загальної величини страхових платежів та розподілу фінансових ресурсів між окремими фондами соціального призначення. Не на високому рівні поставлена правова та економічна відповідальність фондів перед страхувальниками та застрахованими особами за несвоєчасність страхових виплат, низьку якість медичних послуг тощо. Виявились недоліки при фінансуванні витрат, пов’язаних з виплатами компенсацій у разі страхового випадку.

Досвід країн, що пережили досить важкий економічний стан, аналогічний тому, в якому сьогодні опинилася Україна, свідчить про те, що суспільство може вирішити цілу низку економічних, соціальних та політичних проблем за допомогою особистого страхування. Але при вирішенні ряду проблем соціального страхування залучення досвіду розвинутих держав не завжди є виправданим. В Україні поки що недостатні власний досвід управління і належні механізми суспільного контролю за діяльністю органів, які розпоряджаються коштами соціального страхування. Наслідками запровадження зарубіжного досвіду в даній сфері є неефективне адміністрування при невиправданому зростанні адміністративних витрат. Тому використання апробованих в інших державах систем соціального страхування необхідно здійснювати з урахуванням національних особливостей шляхом проведення серйозних експериментів з ґрунтовним аналізом їх результатів.

Існують проблеми організаційного характеру:

• відсутні єдині принципи визначення критеріїв надання соціальних пільг,

• дублюються окремі соціальні виплати, відсутня чітка спрямованість соціальних виплат на допомогу сім’ям з низьким рівнем доходів,

• недостатня узгодженість соціальних виплат з іншими державними витратами тощо.

• не вирішено питання узгодженого формування бюджетних видатків та видатків державних соціальних фондів на соціальні виплати на основі використання державних мінімальних соціальних стандартів.

Таким чином, система соціального страхування в Україні має недоліки і не повною мірою відповідає новим реаліям ринкової економіки. Вона потребує глибокої трансформації, кардинальної зміни відносин у цій сфері.