17)Закономірності розвитку культури(суспільство-культура:взаємна детермінація; відносність системи культурних цінностей; ментальна специфіка)

Розвиток культури - органічна складова частина історії суспільства.  всі види людської суспільної діяльності включені в систему культури. однозначний: періоди розвитку духовної культури не завжди збігалися з періодами економічного піднесення. Необхідною передумовою початку культурного прогресу був суспільний поділ праці, особливо відокремлення розумової праці від фізичної.

Особливості розвитку культури в Україні

Культура другої половини XIX ст. продовжувала розвиватися в умовах колонізаторських режимів, які панували в Україні. Вони намагалися тримати український народ у неуцтві, докладали всіх зусиль, щоб позбавити його національних особливостей та уподібнити своїм народам.

18)Соціальні детермінанти культури(економіка,політика)

19)Трипільська культура

Трипільська культура датується IV —III тис. до н.е. її характерними особливості такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд; житло споруджувалося по колу, одне біля одного, середина залишалася порожньою; Житло ділилося на кімнати, в яких, напевно, жили окремі члени родини. Помешкання опалювалося піччю, складеною з глиняних вальків. Уже в IV тис. до н.е. осілі трипільці населяли Середнє Подністров'я і басейн Південного Бугу; впродовж другої половини IV—III тис. до н.е. вони просунулися на Верхнє Подністров'я, Волинь, у басейн Середнього Дніпра і частину території Лівобережжя. Провідними галузями господарства трипільців були орне землеробство, скотарство. Вимощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові, льон. Рало із застосуванням тяглової сили великої рогатої худоби різко підвищило загальну культуру землеробства. Дуже поширювалось виготовлення керамічних виробів побутового призначення: мисок, горщиків, макітр, глечиків, декоративної кераміки та модельок жител. Характерна їх ознака — яскравий декоративний розпис, що вигідно вирізняв ці вироби з-поміж інших виробів сусідніх народів. Подібно до багатьох народів, що вірили в духів предків, трипільці робили поховання померлих родичів під підлогою власних будинків. Вважалося, що так можна забезпечити присутність духів та їх допомогу в повсякденних справах родини.

20)Релігійна реформа Володимира.

 В 908 р. Київським князем став Володимир Великий (980-1015 рр.), який започаткував нову добу в історії Київської Русі. За Володимира завершилось об'єднання східнослов'янських земель у складі Київської держави. Виникли нові міста, які своїм розвитком підривали родоплемінний поділ і сприяли формуванню єдиної державної території Київської Русі. Політичне об'єднання держави та якісні зміни в суспільстві тих часів вимагали відповідних зрушень і в релігійній сфері. Тому спершу Володимир здійснив спробу запровадити єдиний пантеон язичницьких богів на чолі з Перуном - так зване «шестибожжя» - і зробити його обов'язковим для всього суспільства. Однак досить швидко збагнув, що язичництво зжило себе і не відповідає рівневі розвитку Київської Русі, перешкоджає зв'язкам з іншими країнами Європи, більшість з яких були вже християнськими. Тому в сер. 980-х років, після ретельного ознайомлення з провідними віровченнями, великий князь і його соратники схилися до думки про необхідність прийняття християнства, яке вже мало в державі певні традиції.

Християнство поширювалось з давніх-давен у Криму. Протягом IX ст. воно набуло поширення і в Києві, де було багато християн і серед княжої дружини.

Охрещення Русі, яке за літописом датується 988 р., й організація церкви були фактом великої культурної ваги. Вчені вважають, що за князювання Володимира більшість населення країни була навернута, принаймні формально, у нову віру. Тобто, незважаючи на повільність, процес християнізації був неухильним.

  Запровадження християнства в Київській Русі мало позитивні наслідки. Воно зміцнило авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави Значний поштовх дала нова ідеологія піднесенню давньоруської культури. Лише з часу «хрещення Русі» у ній поширилися писемність і книжність, руські люди познайомилися з кращими здобутками світової літератури і науки. В Києві, а далі повсюдно на Русі почали влаштовувати школи й книгописні майстерні (скрипторії), і незабаром східнослов'янська країна стала однією з найкультурніших у середньовічній Європі. Запровадження християнського віровчення ввело Давньоруську державу до кола християнських країн світу, зробивши можливими рівноправні й плідні взаємовідносини між нею та Візантією, Германією й іншими державами.