46.Українська культура 20 ст. Особливості,періодизація та загальна характеристика

XX століття стало для української культури важким випробуванням. Проте навіть в умовах імперського тоталітарного режиму національні прояви та намагання не залишились марними – українська культура продовжувала свій невпинний рух, та досягла значних успіхів у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягнення вчених є вагомими і оригінальними.

20-ті рр. в Україні стали періодом небувалого національного-культурного піднесення. Це справді яскравий феномен в історії української культури. Його коріння – в нетривалому, але важливому періоді відновлення української державності 1917-1920 рр. Це відродження охопило різні сфери життя, і перед усім – освіту, науку, літературу, мистецтво.

Саме в цей час в освітній сфері було ліквідовано неписьменність населення

В цей час відбувається становлення українського кіномистецтва. З 1922р. почалося виробництво художніх фільмів. Переломний етап у розвитку українського радянського кіномистецтва пов‘язаний з творчістю О.Довженка, який в 1926 р. працював кінорежисером на Одеській кіностудії.

Етапи

Розвиток української культури в XX — на початку XXI століття можна поділити на такі етапи^[1]:

1-національне відродження 1917-1933рр.

Під час I етапу національного відродження було проголошено національну суверенну державу при повному дотриманні демократичних засад рівності українського народу і тих народів, що населяли Україну. З 1923 р. починається хвиля так званої «українізації». Закінчився цей період трагічно: у 1926 р. сталінський уряд почав в Україні наступ на українську культуру, переслідування, а далі й знищення творчої інтелігенції. Цей етап увійшов в історію національної культури як «розстріляне відродження».

2-період панування соц..реалізму на ниві духовної культури Укр.

Культурне піднесення в Радянській Україні припинилося з 1930 р. Розпочалася чорна доба "розстріляного відродження", кульмінацією якої став страхітливий голодомор 1932—1933 pp.  Знищенню підлягали фактично всі "ритуальні інституції" під приводом того, що в них була релігійна основа. Заборонялися й усувалися традиції. Фатальну роль виконав лист Сталіна 26.04.1926 p., де різкій критиці піддані О.Шумський і М.Хвильовий. Настав період масового терору проти укр.культури. Розпочалося тотальне підкорення всіх форм професійної культури ідеологічним та естетичним догмам соціалістичного реалізму, що мало трагічні наслідки для духовного життя народу. Основний наслідок доби — фізичне і духовне знищення найяскравіших представників національної інтелігенції, насильна зміна генотипу народної культури, що має кваліфікуватися як геноцид українського народу.

3-стихійне піднесення духу нац.. опору 1956-1987р.

Зберігалась тенденція до відродження укр.духовності та культури. Розвиткові такої тенденції сприяли передові українські громадські діячі. Проте головним наслідком "відлиги" стало формування генерації шістдесятників, які прагнули відновити втрачену національну традицію, боролися всіма доступними засобами проти тоталітарної системи(І.Світличний, Є.Сверстюк, В.Стус, В.Марченко, Л.Костенко, В.Симоненко, І.Драч, М.Вінграновський, М.Руденко, Є.Гуцало та інБільшість з них були репресовані. Високохудожню спадщину залишив відомий поет, есеїст, критик і публіцист Є.Маланюк, привертає увагу творчість І.Багряного. В розвиток музичної культури значний внесок зробив композитор А.Рудницький (1902-1975 pp.).

4- національно- духовне оновлення

Сусп. стан сучасної Укр. характерний як перехідний. Формується громадянське суспільство, для якого притаманний плюралізм у духовному житті, створення політичної та правової систем, що відповідають світовим демократичним стандартам. Крім Міністерства культури та мистецтва, обласних управлінь культури, які підпорядковані місцевим органам влади, проблемами збереження культурної спадщини займаються Товариство охорони пам'яток історії та культури, Центральна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей, Український фонд культури ті ін..