44 Діячі української культури в еміграції

Історія українського культурного процесу ХХ ст. характерна виникненням доволі чисельної еміграції. Українська культура почала розвиватися у різних країнах Європи, Американського та Австралійського континентів. Центрами  української еміграції стали Прага та курортне містечко Подебради

         Еміграційний процес почався відразу ж після занепаду УНР і продовжувався протягом наступних періодів. Протягом десятиліть у діаспорі створено чималі наукові, літературні, художні цінності, там працювали і працюють багато видатних українських науковців, письменників, митців. Представники української інтелігенції будували школи, народні доми, "Просвіти", читальні, церкви і церковні громади, засновували часописи, друкували книжки.

         Першою заснованою у діаспорі вищою школою став Український вільний університет у Відні. Його фундаментатором був Союз українських журналістів і письменників, а співзасновниками ─ С. Дністрянський та М. Грушевський.

         У Празі у 1923 р. засновано Українське історично-філологічне товариство. До його складу входили українські вчені: Д. Антонович, Д. Дорошенко, О. Колесса, В. Щербаківський та інші.

         У 1929 р. до США прибув Василь Авраменко, який згодом став засновником української народної хореографії.Створив понад 50 ансамблів, які діяли по всій країні.

З усіх українських митців найбільшої світової слави зажив Олександр Архипенко, який прибув до США ще в 1923р. Він увійшов в історію мистецтва як один з основоположників культури модернізму. 

 В Англії в повоєнний період почали виходити часописи"Українська думка", "Наша церква", "Наше слово", "Сурма", "Визвольний шлях".

У Парижі створено бібліотеку ім. Симона Петлюри . З 1952 р. українську мову офіційно затверджено для вивчення в Паризькому державному університеті східних мов і цивілізацій. Значним здобутком української діаспористало відродження діяльності Наукового товариства ім. Тараса Шевченка (НТШ) як спадкоємця заснованої в 1873 р. уЛьвові дослідницької установи тієї самої назви. У 1947-1951 pp. президія НТШ перебувала у Мюнхені, а потім переїхала вСарсель, поблизу Парижа, де знаходиться й тепер.

Ціла мережа українських організацій була заснована в Австралії. Серед них можна виділити Жіночу асоціацію, молодіжні організації «Пласт», «СУМ», а також різноманітні профспілкові й творчі колективи .

Тому я вважаю що, українська культура в еміграції ─ це культурне продовження тих культурних процесів, що розгорнулися в Україні на початку ХХ ст., розвиток тих напрямів, що були заборонені.  Ми маємо пишатися нашою діаспорою, тому що вона сприяє розвитку нашої науки. Діаспора збагатила вітчизняну культурну спадщину, зберегла багатьох культурних діячів, відродила діяльність низки установ та організацій, підготувала грунт для подальшого піднесення української культури.

45"Шістдеся́тники"

Шістдесятництво - частина української інтелігенції 1960-х років ХХ століття, які проявили національну свідомість і моральну опозицію тоталітарному державному режиму. Даний феномен у культурі був характерним не лише для України, але і Радянського союзу загалом. Він виражався у створенні моральної опозиції до тоталітарного державного режиму.

Шістдесятництво стало можливим через політичні процеси, які відбувалися у Радянському Союзі. Період "відлиги" після смерті Сталіна та розвінчання його культу створили передумови для появи нового покоління талановитих літераторів та митців. Вони виступали за оновлення тодішнього суспільства, протестували своєю творчістю проти панівної задушливої атмосфери, боролися за справжні культурні цінності, національну свободу, людську гідність. 

Серед провідних постатей нової плеяди були поети Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, історик Валентин Мороз, художники Опанас Заливаха, Алла Горська, кінематографісти Юрій Ільєнко, Леонід Осика, журналіст В'ячеслав Чорновіл та інші.

Своєрідним організаційним осередком руху шістдесятників став київський клуб творчої молоді "Сучасник", що виник у 1959 році під егідою міського комсомолу. Його очолив Лесь Танюк, а найактивнішими учасниками були Алла Горська, Михайлина Коцюбинська, Микола Вінграновський, Іван Драч та інші. Серед основних форм їхньої багатогранної діяльності були: відродження різдвяних вертепів; організація різноманітних мистецьких гуртків; пошук місць масових поховань сталінських жертв; вечори пам'яті відомих діячів: Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки, М.Куліша, Л.Курбаса; виступи у пресі тощо.

Вбачаючи у пошуках творчої молоді зародки опозиційності, відступ від основних канонів, можновладці перейшли у наступ на шістдесятників. Сигнал надійшов з Москви, де Микита Хрущов піддав брутальному цькуванню представників творчої інтелігенції. Побувавши наприкінці 1962 року на виставці молодих художників, він не зрозумів і різко розкритикував модерністське мистецтво. Вердикт був однозначним: "Заборонити! Все заборонити! Припинити неподобство!".

Розгорнулася кампанія проти тих, хто приділяв "надмірну увагу" негативним явищам сталінської доби. До непокірних почали застосовувати адміністративні заходи: їм не дозволяли друкуватися у журналах та газетах; розганяли літературно-мистецькі вечори; закривали клуби творчої молоді.

Шістдесятники виступали на захист національної Українська мова мови і Українська культура культури, свободи художньої Творчість творчості.

Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам’яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п’єси, складали петиції на захист української культури.

У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.