6.Значення ігрової діяльності у розвитку мовлення дошкільників

Розвиток мовлення дітей дошкільного віку є однією зі стрижневих проблем сучасної дошкільної лінгводидактики. Мовленнєвий розвиток дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт з довкіллям і завдяки якому відбувається соціалізація дитини. Водночас, як засвідчує практика, поширення комп’ютеризації, телебачення та інших технічних засобів, які стали доступними і дітям дошкільного віку як у сім’ї, так і в дошкільних закладах, обмежують безпосереднє спілкування дітей з іншими мовцями, внаслідок чого збагачується їхня пізнавальна сфера і водночас гальмується мовленнєва.

Важливе місце в системі засобів розвитку мовлення дошкільників посідає гра. Її вплив на виховний процес дітей було розкрито в роботах педагогів-класиків (Я. А. Коменський, С. Ф. Русова, В. О. Сухомлинський, К. Д. Ушинський та ін.), психологів (Ю. А. Аркін, М. Я. Басов, П. П. Блонський, Л. С. Виготський, Н. Д. Виноградов, Д. Б. Ельконін, С. Л. Рубінштейн, Д. Н. Узнадзе та ін.), сучасних педагогів (Л. В. Артемова, А. К. Бондаренко, Г. І. Григоренко, Р. І. Жуковська, В. Г. Захарченко, Т. О. Маркова, Д. В. Менджерицька, О. І. Сорокіна, О. П. Усова, Г. С. Швайко, К. І. Щербакова та ін.).

У ході гри діти мають можливість діяти, конкретні дії зумовлюють мовленнєву активність дошкільника і водночас спрямовують розвиток гри. Це перехідна, проміжна ланка між повною залежністю мовлення від речей і предметних дій та свободою слова.

Доведено, що здатність дитини використовувати в ігрових ситуаціях мовленнєві висловлювання, позитивно впливає на емоційно чуттєву сферу їхньої життєдіяльності і водночас максимально активізує мовлення дітей.

Завдяки розвитку спілкування і пізнання у процесі навчання і виховання, їх взаємодії і злиття у різноманітних формах виникає на їх основі така "синтетична" форма діяльності, як ігрова (Б. Г. Ананьєв). В ігровій діяльності відбувається пошук предметів - замінників і символічне зображення предметних дій, що передають характер відносин між людьми, форми і типи їхнього спілкування. Ігрова діяльність тренує знакову функцію: заміщення знаками і знакові дії. Ігрова діяльність виступає засобом пізнання культури свого народу, його традицій, обрядів, звичаїв. Відтак, у дитячих іграх яскраво відображується взаємозв’язок національної культури народу і його мови, взаємозв’язок пізнання, спілкування і діяльності дитини, що і становить сутність мовленнєво-ігрової діяльності.

Мовленнєво-ігрова діяльність - це діяльність, що вимагає використання набутих раніше знань, мовленнєвих умінь і навичок у нових зв’язках і обставинах. У цій діяльності діти, на основі набутих уявлень про предмети, уточнюють і поглиблюють свої знання. Основою для мовленнєво-ігрової діяльності є сформовані уявлення про побудову ігрового сюжету, різноманітні ігрові дії з предметами, засвоєні мовленнєві вміння і навички. Як форма навчання дітей, мовленнєво-ігрова діяльність виконує пізнавальну і розважальну функції. Однією з найважливіших функцій ігрової діяльності є функція мовленнєвого спрямування. Мовленнєво-ігрові дії гравців спрямовані на інших учасників гри. У процесі гри дитина користується як діалогічним, так і монологічним мовленням. Саме в ігровій діяльності яскраво виявляється образність і виразність дитячого мовлення, в якому поєднуються мовні і немовні засоби виразності. Мовленнєво-ігрові дії виступають і засобом творчого мовленнєвого самовираження. Як самостійний вид діяльності, мовленнєво-ігрова діяльність - це процес, що ґрунтується на інтересі дитини до гри, її правил і дій. У кінцевому результаті мовленнєво-ігрова діяльність спрямована на розвиток і вдосконалення мовлення дітей. Відомо, що мовчазної гри не буває. Будь-яка гра супроводжується мовленням.

Мовленнєвий супровід ігрової діяльності ми розглядаємо як цілеспрямоване використання дитиною мовлення у процесі ігрової діяльності, що і надає їй статусу "мовленнєво-ігрової діяльності".

У ході гри діти мають можливість діяти, конкретні дії зумовлюють мовленнєву активність дошкільника і водночас спрямовують розвиток гри. Саме у грі розвивається уміння дитини переносити функції, способи дії з одного предмета на інший, що має вирішальну значущість для розвитку наочно-образного мислення та розвитку зв’язного мовлення дошкільників. Дитина словом позначає свої дії, осмислюючи їх у такий спосіб, словом вона користується, щоб доповнити дії, виразити свої думки і почуття. У грі між дітьми встановлюється надзвичайно насичений мовленнєвий зв’язок, що має можливість виходу за межі конкретної ситуації. Гра - перехідна проміжна ланка між повною залежністю мовлення від речей і предметних дій та свободою слова. Саме у "звільненні слова" і полягає значення гри з однолітками для мовленнєвого розвитку дітей. Граючись, вони не лише маніпулюють іграшками, а й пояснюють, що саме роблять. Без пояснень, які надають нового змісту предметам і діям, неможливе ні осмислення ролей, ні освоєння умовного простору гри. Причому це пояснення завжди комусь адресоване. Без домовленості та взаємного розуміння гра розпадається. Мовлення супроводжує і творчі ігри дітей. Рольова гра сприяє становленню і розвитку регулювальної і планувальної функцій мовлення та появі і розвитку нових форм мовлення. У рольових іграх виникає потреба в контекстному, монологічному мовленні, водночас у рольовій грі вдосконалюється діалогічне мовлення, звукова культура, граматична правильність, активізується лексичний запас, що стимулює зв’язне мовлення дитини. Отже, ігрова діяльність дозволяє створити життєві ситуації, які стимулюють мовленнєву активність дітей, мовленнєве спілкування і сприяють мовному і лінгвістичному розвитку дітей. Водночас не можна перебільшувати вплив ігрової діяльності на розвиток мовлення дітей, сама по собі гра не може спонтанно розвивати і вдосконалювати мовлення дитини. Оскільки уявлювана ігрова ситуація дозволяє дитині відходити від чітко визначених літературних норм вимови, вона повертає дитину до "життєвих" (термінологія Л. С. Виготського), звичних норм спілкування у побуті, в умовах сім’ї, до діалектного мовлення, до місцевих говірок чи вікових мовленнєвих помилок, які утворили динамічні неправильні мовні стереотипи. Саме тому дитину спочатку потрібно навчити правильного мовлення. У навчально-мовленнєвій та мовленнєвій діяльності, виробити міцні навички і звички правильного мовлення, а вже потім можна закріплювати й активізувати мовлення в ігровій діяльності дітей.

Характеристиками мовленнєво-ігрової діяльності є:

• доступність - доступно і зрозуміло для дітей;

• довільність - високий рівень мовленнєвої активності і здатності до самоорганізації, відсутність мовленнєвих штампів. Дитина з високим рівнем довільності мовленнєво-ігрової діяльності почуває себе впевнено і без попередньої підготовки, може організувати ігрову ситуацію, реалізувати ігровий задум;

• варіативність - здатність одне і те саме завдання реалізувати за допомогою різноманітних ігор на основі словесного матеріалу;

• виразність - уміння викликати за допомогою мовленнєвого матеріалу у свідомості дітей наочні образи (використання метафор, порівнянь).

• емоційність - здатність впливати на емоції і почуття учасників мовленнєво-ігрової діяльності;

• логічність - послідовність розгортання аргументації, дотримання основного завдання, мети діяльності;

• доречність - відповідність змістових і стилістичних особливостей мовленнєвого висловлювання ситуації взаємодії.

• РОСЛИНИ КУТОЧКА ПРИРОДИ. Основні групи кімнатних рослин: декоративно листяні, красиво квітучі, ампельні, виткі, цибулинні. Догляд за рослинами та участь дітей у ньому.

Наявність кутка природи — неодмінна умова формування перших трудових навичок, пов'язаних з доглядом за рослинами, тваринами, а також почуття відповідальності за доручену справу. Добре обладнаний куток природи є завжди окрасою групової кімнати.

У молодшій групі у куточку природи доцільно розмістити 3 - 4 кімнатні рослини, хоча в інтер'єрі групової кімнати квітів може бути значно більше. Тут розміщують рослини, що мають чітко виражено основні частини (стебло, листя) і яскраво, рясно та довго квітнуть. Малюків залучають до догляду за рослинами. Вони виконують доручення дорослого, зокрема: поливають рослини, обтирають їхнє листя вологою ганчірочкою. Отже, підбираючи кімнатні рослини для молодшої групи, необхідно пам'ятати про певні вимоги. У куточку природи слід утримувати рослини, які мають:

• привабливий вигляд - гарно і рясно квітнуть;

• велике, цупке листя, щоб малюкам було зручно витирати з нього пил;

• типову будову - стебло, листя, квіти.

З огляду на ці вимоги пропонуємо для наповнення куточка природи у молодшій групі такі рослини:

красивоквітучі - бальзамін, герань зональна;

декоративнолистяні - фікус звичайний невеликого розміру, аспідістра. Доцільно мати у куточку природи одну з рослин у двох екземплярах для того, щоб діти могли вчитися знаходити однакові рослини.

У куточку природи середньої групи зазвичай має бути 5 - 6 рослин. Вимоги до підбору рослин куточка природи середньої групи дещо змінюються і доповнюються. Адже діти опановують складніші прийоми порівняння, вчаться знаходити подібне і відмінне в рослинах, узагальнювати об'єкти за тими чи тими ознаками. Поглиблюються знання дітей: вони чіткіше розрізняють особливості рослин, ознайомлюються з умовами, необхідними для їхнього життя, опановують нові прийоми підтримки рослин у чистоті:

• обливають з дрібносітчатої лійки або обприскують із пульверизаторів рослини із дрібним листям;

• обтирають вологим пензликом або щіткою листя, що має зазубрини;

• обтирають сухим пензликом опушене листя.

При цьому діти вчаться встановлювати спосіб догляду залежно від характеру листя: величини, кількості, особливостей поверхні, крихкості тощо.

Отже, для куточка природи середньої групи слід добирати рослини, які мають: листя з різною поверхнею, формою, величиною; яскраво забарвлене листя; добре виявлену потребу світлі та воді.

Отже, до рослин, які залишаються з молодшої групи, можна додати колеус із групи декоративнолистяних і бегонію завждиквітучу або кленовидну із групи красивоквітучих рослин.

Основним змістом спостережень дітей старшого дошкільного віку стають ріст і розвиток рослин, зміни, що відбуваються з ними залежно від сезону. Діти мають знати, що рослини для свого росту потребують світла, вологи, тепла, ґрунтового харчування; різні рослини мають потребу у різній кількості світла та вологи. У дітей старшого дошкільного віку закріплюють уміння визначати спосіб підтримання рослини у чистоті залежно від характеру листя і стебла. Отже, основні вимоги до відбору рослин для куточка природи старшої групи дещо змінюються, зокрема слід утримувати рослини з різними:

• будовою - видозміненим стеблом чи листям;

• листям;

• потребами у світлі і воді;

• строками і періодами вегетації.

У старшій групі діти вже мають знати функції кожної частини рослини, зокрема: кореня, стебла, листя, квітів. А тому у куточку природи необхідно мати хоч би одну рослину з групи ампельних, і скажімо, традесканцію або плющ, аспарагус. З красивоквітучих рослин доцільно утримувати клівію, із цибулинних – амариліс, цикломен європейський. Доцільно у старшій групі ознайомити дітей із рослинами-лікарями, зокрема алое чи каланхое.

Красивоквітучі кімнатні рослини. У цю групу об'єднують рослини, для яких характерне пишне і тривале цвітіння. Саме їм віддають перевагу, оскільки дітей приваблює все яскраве. На їх прикладі ознайомлюють дітей з будовою квітки та суцвіття. Ці рослини відіграють основну роль в естетичносу вихованні. Бегонія. Серед красивоквітучих бегоній найбільш поширена бегонія завжди квітуча і бульбова. Рослини вимагають мякого пухкого ґрунту, затінку, помірного поливання. Розмножують їх насінням, листковими і стебловими живцями, поділом кореневища і бульб. Завжди квітуча бегонія є постійним мешканцем кутка природи.

Фуксія. Це світлолюбна рослина може рости і на великих північних вікнах, потребує помірного поливання. Розмножують її живцями. В дитячому садку фуксію можна використовувати як тимчасовий і постійний об'єкт кутка природи.

Цибулинні кімнатні рослини. Цибулинні кімнатні рослини близькі за своїми ознаками подібні до красивоквітучих, але мають біологічні особливості: цибулину — видозмінене стебло з запасом поживних речовин. Походять з перемінно-вологих територій. Вони здатні перебувати у стані спокою, доки не з'являться відповідні умови — певна температура, достатня кількість вологи. Рослини, що належать до цієї групи, потребують повного або часткового спокою протягом кількох місяців, а це означає, що цибулини треба певний час тримати не политими або ледь политими. Яскравість цвітіння, можливість вигонки роблять ці рослини цікавими об'єктами кутків природи. Гемантус. Найбільш розповсюджені в кімнатних умовах гемантус біло-квітковий і гемантус Катарина. Перший не вимагає яскравого освітлення, другий полюбляє більш освітлені місця. Поливання помірне, гемантус розмножують насінням та відділенням цибулинок-діток. Цвітіння продовжується близько місяця, після чого утворюються яскраво-червоні, подібні до намиста, плоди. Евхарис амазонський. Світлолюбна рослина, але витримує і недостатнє освітлення, поливання помірне, розмножують її дочірніми цибулинами. Розглядаючи її чудові білосніжні квітки, що нагадують нарциси, треба відмітити їхній ніжний аромат.

Декоративно-листяні кімнатні рослини. Ці рослини зовсім не цвітуть, або їхні квіти менш декоративні, ніж листя. З допомогою них дітей знайомлять з різноманітністю листків, крім того ці рослини мають естетичний вигляд постійно (на відміну від красиво квітучих, які перецвітають). До таких рослин відносять кущі і трав'янисті рослини. Серед них пальми, папороті та інші рослини, які мають декоративний вигляд завдяки гарним орнаментальним листкам. Квіти у цих рослин неяскраві. Бегонії. Усі бегонії вимагають легкого пухкого ґрунту, притінення від прямого сонячного проміння, рівномірного зволоження. Винятком є бегонія рицинолиста, що не боїться прямого сонячного проміння. Розмножують бегонії навесні діленням кореневищ, стебловими і листковими живцями. Бегонії можна утримувати в кутку природи. Найбільш зручні для догляду — бегонія Феаста, борщівниколиста, червонувата. Драцена. Найбільш поширена драцена драконове дерево. Вона невибаглива до зміни температури, освітлення і зволоження. Розмножують її насінням і живцюванням верхівок пагонів.

Ампельні і виткі кімнатні рослини — це рослини із звисаючими видовженими пагонами і стеблами. Виткі і лазячі рослини здатні підніматися на висоту завдяки пристосуванням — присоскам, вусикам. Ці рослини вносять різноманітність в озеленення, серед них є чимале таких, що красиво цвітуть. Допомагають сформувати знання про різноманітність стебла у рослин.

Плющ звичайний. Рослина невибаглива до світла і тепла. Розмножують плющ живцями, які легко укорінюються. Цікава особливість рослини — наявність повітряних корінців.

Сукулентами називають групу рослин, що належать до різних ботанічних родин, але мають спільну властивість — нагромаджувати в своїх стеблах і листках воду. Прикладі представники напівпустель та пустель. На їх прикладі дітям показують пристосування до життя в умовах дефіциту вологи. Поділяють на листкові та стеблові(кактуси).

Алое. Це рослина, світлолюбна, але не переносить прямого сонячного проміння, поливання помірне. Розмножують її живцями, які краще брати з верхівок і перед садінням підсушувати. Каланхое.

ДОГЛЯД полягає в створенні умов, подібних до тих, які вони мали в себе на Батьківщині.

Включає: 1.правильне розміщення; 2.поливання; 3.підтримання чистоти; 4.обрізування; 5.підживлення; 6.пересаджування; 7.розмноження; 8.боротьба із шкідниками.

1.По відношенню до світла: світлолюбні та тіневитривалі. Для ампельних та витких рослин потрібні спеціальні підставки.

2.Підливають рослини відстояною водою кімнатної температури.

3.Для підтримання чистоти листя рослини обприскують водою або витирають мякою ганчіркою.

4.Обрізують рослини аби сповільнити їх ріст, сформувати їх крону і забезпечити цвітіння. Обрізаний матеріал можна використовувати для розмноження.

5.Підживлюють рослини для того, щоб рідше пересаджувати та щоб вони краще цвіли. Добрива: мінеральні (азотні, калійні, фосфорні, комбіновані); органічні. Азотні – забезпечують ріст; калійні та фосфорні – цвітіння. Підживлення міндобривами поєднують із підливанням.

6.Пересаджувати слід тоді, коли горщик стає затісним для рослини і вона перестає цвісти. Пересаджують у відповідний грунт (глинистий, піщаний, дерновий, листяний, торфовий) або його суміш. Рослину, яку пересаджують варто обрізати.

7.Розмноження буває насіннєве та вегетативне (природне та штучне). Природне: вусами, дітками, цибулинами. Штучне розмноження здійснюється живцями листковими та стебловими.

З методичної точки зору слід дотримуватись таких правил:

• в куточку природи повинні бути представники кожної з груп рослин;

• діти мають бути максимально залучені у догляд за рослинами.

????

------7

7. Структура та методика проведення занять з розвитку мовлення

Розвиток мови дітей в дошкільному закладі здійснюється в двох формах — на організованих заняттях і в повсякденному житті.

Навчання рідної мови на заняттях — планомірний, цілеспрямований процес розвитку пізнавальних здібно¬стей дітей, засвоєння ними системи елементарних знань про навколишнє і відповідного словника, формування мовних умінь і навичок.

Крім фронтальних занять вихователі планують і про¬водять групові (10—12 дітей), індивідуально-групові (4— 6 дітей) та індивідуальні.заняття (1—4 дітей).

Заняття з розвитку мови можуть бути комплексними та тематичними. На комплексному занятті крім обов'язкового завдання з розвитку зв'язно¬го мовлення даються ще два завдання: з розвитку слов¬ника, звукової культури, граматичної будови мови. Ва¬ріанти завдань можуть бути такі:

I. Зв'язна мова, словник, звукова культура мови.

II. Зв'язна мова, словник, граматична будова мови.

III. Зв'язна мова, граматична будова мови, звукова культура.

Враховуючи рівень підготовки дітей, вихователь мо¬же сам визначити, яку частину заняття (зв'язне мовлен-ня, словник чи граматику) проводити першою. В окре¬мих випадках доцільно починати заняття з розвитку словника чи граматики, а потім переходити до розвитку зв'язного мовлення. Четверте заняття кожного місяця — тематичне, присвячене одному з розділів мовної роботи: словнику, звуковій культурі чи граматиці. Навчання зв'язному мовленню як самостійне заняття не планується, оскільки входить до складу перших трьох занять.

Систематично в усіх вікових групах проводяться за¬няття по ознайомленню з художньою літературою. Крім формування у дітей уявлень про явища суспільного жит-тя, природи, про морально-етичні норми на них вирішує-ться ряд спеціальних завдань: дітей вчать сприймати художнє слово як засіб мистецтва, розуміти його красу, поетичну образність, одержувати естетичне задоволення від сприймання, розрізняти жанри та художні засоби виразності, відтворювати зміст твору відповідно до його характеру.

У старшій і підготовчій групах виділені заняття з навчання дітей грамоти. Оволодіти звуковим аналізом слів, усвідомити на елементарному рівні свою мовну діяльність, ознайомитись з такими мовними одиницями, як звук, слово, речення, склад, оволодіти механізмом читання дитина може лише в процесі організованого навчання.

Заняття з розвитку мови та ознайомлення з навко-лишнім, з художньою літературою класифікуються за-лежно від дидактичної мети та структури.

За дидактичною метою можна виділити такі типи занять:

виклад нового матеріалу (екскурсія на будівництво, спостереження за працею лікаря, огляд кабінету заві-дуючого, читання нових творів, пізнавальна розповідь вихователя з використанням ілюстративного матеріалу, перше заняття з навчання розповідання);

закріплення знань, умінь і навичок (розповіді або бесіди про побачене на екскурсії, розглядання знайомих іграшок або предметів, повторне читання, вправляння з розповідання тощо). Вихователь може на таких занят¬тях застосовувати відтворююче, буквальне повторення матеріалу (переказ, повторення віршів), тренувальні вправи (звуковимова, закріплення нового слова в одній і тій самій граматичній формі), творче закріплення (гра-драматизація, бесіда за матеріалами спостережень).

систематизація й узагальнення матеріалу (окремі дидактичні ігри, наприклад «Кому що потріб¬но», узагальнюючі бесіди);

комбіновані заняття, на яких здійснюється засвоєння нового матеріалу, повторення його і практичне застосу¬вання;

контрольні заняття, метою яких є перевірка засвоєн¬ня дошкільниками програмних вимог.

Оскільки контрольне заняття будується на основі вивченого дітьми матеріалу, важливо подати завдання в цікавій, ігровій формі. Наприклад, діти отримують лист із запитаннями від хлопчика Чомучки або відгаду¬ють загадки, розв'язують задачі, які надіслав Незнайко. Широко використовуються різні ігри, ребуси, головолом-ки, роздавальний та демонстраційний матеріали.

Залежно від структури заняття поділяються на ком¬плексні, комбіновані і тематичні.

Комплексні заняття характеризуються тим, що для повнішого і глибшого розкриття тем, успішного розв'я-зання поставлених завдань педагог використовує комп-лекс навчально-виховних впливів, що включають, зокре-ма, різні види мистецтва (образотворче, музичне, худож нє слово). Комплексне заняття, як правило, складається з кількох взаємопов'я¬заних частин. Усі вони підпорядковані певній меті, до¬повнюють одна одну і разом утворюють єдине ціле. За¬лежно від того, завдання якого розділу програми є про¬відними, комплексні заняття можуть бути музичними, з образотворчого мистецтва, ознайомлення з навколиш¬нім тощо.

Загальна мета комплексних занять полягає в тому, щоб, підвищуючи всіма можливими засобами впливу ін-терес дітей, донести навчальний матеріал якомога пов-ніше до кожного вихованця.

Заняття комплексного характеру можна проводити починаючи з першої молодшої групи, але при цьому важливо, щоб комплекс впливів відповідав віку дітей і не був занадто широким.

Комбіновані заняття, на відміну від комплексних, складаються з окремих частин, майже не пов'язаних між собою. У кожній частині розв'язуються свої завдання з одного або кількох розділів програми. Н: заняття з фізкультури, музичні, а часом і з розвитку мовлення мають комбінований характер. (Н: заняття з розвтку мовлення і ознайомлення з навколишнім у 1 мол. групі. Тема: «розрізнення і називання кольорів предметів». Дидактична вправа «Паровоз». Мета: продовжувати вправляння дітей з розрізнення і називання кольорів. Вчити виразно, чітко промовляти звук [у]).

Тематичні заняття спрямовані на поглиблене вивчення конкретної теми. Найчастіше тематичне заняття є підсумковим, бо вихователь уточнює, як діти засвоїли ту чи іншу тему, узагальнює, доповнює їхні знання. Тематичні заняття також присвячуються визначним подіям і датам у житті нашої країни. Тому їх можна назвати урочистими, святковими.

Цей розподіл занять на види є умовним. Бо сучасне творче заняття може бути водночас тематичним і комплексним. А урочисті тематичні – завжди носять комплексний характер.

Дидактичні вимоги до проведення занять

1. ретельна підготовка до заняття, визначення його змісту і прийомів навчання

2. оптимальна інтенсивність навантаження (не залегко і не заважко – спиратися на зону найближчого розвитку і актуального р-ку)

3. виховний характер заняття

4. емоційний характер заняття (приносити дітям почуття задоволення)

5. мовна активність на всіх етапах заняття(правильні запитання; запитання – всім дітям, а не одній; наочний матеріал…)

6. поєднання колективного характеру заняття з індивідуальним підходом та диференційованим навчанням

7. організація заняття (в груповій кімнаті чи на майданчику – залежно від завдань і змісту; заняття з р-ку мови проводити першими ів першу половину дня; дотримуватися гігієнічних вимог).

8. Методика ФОРМУВАННЯ ЧАСОВИХ УЯВЛЕНЬ та ОРІЄНТУВАННЯ В ЧАСІ (СЕРЕДНЯ група).

У цій віковій групі уточнюються уявлення дітей про деякі проміжки часу, частин доби (ранок, день, вечір, ніч), дітей навчають оцінювати послідовність дій: була, є, буде, зараз, пізніше, після, раніше, вчора, сьогодні, завтра. Під впливом навчання в дітей формуються уміння розуміти і правильно позначати тривалість часу (довго — недовго, давно — нещодавно), визначати послідовність логічно пов’язаних подій, дій на зрозумілих сюжетах.

Ознайомлення дітей п’ятого року життя з проміжками часу ґрунтується в основному на чуттєвій основі. Вихователь з’ясовує з дітьми, що роблять вранці, вдень, ввечері, вночі. Як прийоми навчання широко використовуються спостереження, розглядання картин, ілюстрацій, читання, бесіди, дидактичні ігри. Поряд із сюжетною наочністю використовують умовну: моделі, схеми. Окремі частини доби можна зображувати кружечками, квадратами різного кольору (наприклад, білого, жовтого, синього і чорного). Проте щоб сформувати уявлення про періодичність часу, не можна позначити частини доби окремими кружечками або квадратами. Вони не сприяють формуванню уявлення про неперервність часу. Найкраще використовувати для цього круг або квадрат, поділені на частини, і тоді дитині буде легко уявити неперервність часу: закінчується одна доба, починається інша; добу можна починати з будь-якої частини (ранок, день, вечір, ніч).

Як словесний матеріал можна використовувати оповідання, вірші, загадки.

Словесні характеристики доповнюють яскравою наочністю, картинками, листівками. Вихователь уточнює з дітьми послідовність частин доби від будь-якої з них. Закріплюється поняття «доба».

Під впливом навчання діти усвідомлюють, що завжди добу змінює інша. Добу, яка минула, називають «вчора», ту, що настала,— «сьогодні», а добу, яка ще настане,— «завтра». У кожній добі чотири частини: ранок, день, вечір, ніч.

Для уточнення цих уявлень вихователь проводить бесіди з дітьми про те, що вони робили вчора, сьогодні (вранці, вдень, ввечері, вночі), що робитимуть завтра.

На основі сформування просторових і часових уявлень у дітей п’ятого року життя можна починати формувати в них початкові єдині просторово-часові уявлення і поняття про швидкість, вчити їх визначати у загальних рисах швидкість: швидко, повільно. Для цього можна використовувати картинки із зображенням транспорту: літака, автобуса. При цьому порівнюють швидкість руху автомобіля, пішохода, черепахи, птаха.

Знання про час закріплюються і уточнюються протягом усього часу перебування дітей у дитячому садку, проте першорядне значення мають заняття з математики.

ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ШВИДКОСТІ, СПРИТНОСТІ, СИЛИ, ГНУЧКОСТІ У ДОШКІЛЬН.

Всебічна фізична підготовка дітей дошкільного віку передбачає досягнення оптимального розвитку рухових (фізичних) якостей: швидкості, спритності, гнучкості, витривалості та сили.

Здійснюючи комплексний підхід до різнобічної фізичної підготовки дошкільників, більшу увагу треба приділяти розвитку швидкості, спритності та гнучкості, бо вони найбільш активно розвиваються у дошк. віці.

Швидкість – це здатність людини виконувати різноманітні дії (фізичні вправи, трудові операції) у мінімальний для даних умов відрізок часу. Дошкільний вік найсприятливіший для розвитку швидкості. Висока динаміка нервових процесів, властива дошкільникам, обумовлює швидку зміну скорочення і розслаблення м'язів, максимальний темп рухів.

Виконання рухів з максимальною швидкістю значною мірою залежить від розвитку інших якостей (спритності, сили, гнучкості). Тому розвиток швидкості у дошкільників пов'язаний з удосконаленням усього комплексу рухових якостей. Однак у дошкільному віці, враховуючи анатомо-фізіологічні здібності дітей, розвитку швидкості приділяють особливу увагу.

Розвитку швидкості сприяють вправи, що виконуються з максимальною динамікою. Тому для розвитку цієї якості варто добирати ті рухи, що діти попередньо засвоїли. Тоді основна увага та зусилля дитини концентруватимуться не на способі, а на швидкості виконання рухової дії. До них відносять: біг з максимальною швидкістю на короткі дистанції, стрибки, загальнорозвиваючі вправи, які виконуються у швидкому темпі. Проте на прискорення темпу рухів дітей треба орієнтувати лише за умови, що вони виконують їх легко і вільно.

Найпоширенішим способом розвитку швидкості є біг, який широко використовується під час ранкової гімнастики, занять з фізкультури, рухливих ігор сюжетного характеру, ігрових дій типу естафет, де діти змагаються між собою. Для дітей 3 років рекомендується дистанція 15 м, 4 років – 20 м, 5 років – 25 м, 6 років – 30-35 м. В іграх естафетного характеру старші дошкільники часто виконують біг «човниковим» способом (15-20 м в один і другий бік).

Одним з важливих компонентів даної якості є швидкість рухової реакції дитини. До найпоширеніших методів її розвитку у дошкільників відносять багаторазові повторення рухових дій за раптовим сигналом чи зміною ситуації. Наприклад, початок бігу за сигналом вихователя (змах прапорцем, рукою, мовна команда), зміна руху за командою вихователя, раптова зупинка під час ходьби або бігу за музичним акордом. Більшість рухливих ігор, пов'язаних з динамічними вправами (біг, стрибки, метання), сприяють удосконаленню рухової реакції дітей, бо тут постійно виникають нестандартні ситуації, у яких потрібно швидко орієнтуватися.

У дітей старших вікових груп розвитку швидкості сприяє застосування змагального методу у процесі проведення занять з фізкультури та рухливих ігор.

Спритність – здатність людини чітко виконувати рухи у складних координаційних умовах. Процес природного її розвитку починається з раннього дитинства. Розвиток спритності рухів у дітей 3-6 років має першочергове значення для підготовки їх до школи.

Протягом дошкільного віку у дитини значно покращується координація довільних рухів. Рухові дії дошкільників (у кожній наступній віковій групі) виконуються все більш чітко й точно. Тому у даний період створюються необхідні передумови для оптимального розвитку спритності.

На розвиток спритності у дошкільників впливають різноманітні фізичні вправи: загальнорозвиваючі, основні рухи (стрибки, метання, вправи з рівноваги та ін.), вправи в шикуванні та перешикуванні, які вимагають для правильного їх виконання відповідної координації рухів. Широке застосування різноманітних вправ у процесі занять фізичною культурою, ранкової гімнастики та під час прогулянок значною мірою збагачує руховий досвід дітей, сприяє їх координаційному розвитку. Однак у міру автоматизації навички значення даних фізичних вправ як засобу розвитку спритності значно знижується.

Рекомендується під час виконання загальнорозвиваючих вправ частіше змінювати вихідні положення, запобігати стандартним (одноманітним) повторенням, частіше використовувати вправи з предметами (гімнастичні палиці, скакалки, м'ячі та ін.), особливо у старших групах.

Слід також ширше застосовувати вправи, які покращують сприймання дитиною своїх рухів та положень тіла. З цією метою дітям пропонують виконувати вправи з конкретним руховим завданням. Наприклад, стрибнути у довжину з місця на певну відстань (через «струмок»); у глибину, з приземленням в обумовлене місце (стрічка або аркуш паперу); метання предметів, намагаючись влучити в ціль. Цінність даних вправ в тому, що умови їх виконання постійно варіюють, все це обумовлює формування пластичної навички.

Одним із проявів спритності є вміння зберігати рівновагу в статичному положенні та під час руху. Основними вправами для формування рівноваги є ходьба по лаві й колоді різними способами, ходьба на лижах, катання на ковзанах та велосипеді, а також загальнорозвиваючі вправи.

Добре виконувати ряд рухів (ходьба, біг, загальнорозвиваючі вправи) з музичним супроводом на заняттях і ранковій гімнастиці. Формування вмінь перебудовувати рух відповідно до зміни характеру музики (висоти звучання та темпу її) удосконалюють пластичність навички, а отже, підвищує рівень розвитку спритності у дітей.

Ефективним засобом розвитку спритності у дітей є виконання вправ з раптово зміненими ситуаціями. Найбільшу доцільність при цьому мають рухливі ігри. Ігрова діяльність дітей в умовах раптово змінених обставин висуває відповідні вимоги до проявлення комплексу психофізіологічних функцій: сенсомоторні реакції, приймання та переробка інформації, кінестетичні сприйняття, оперативне мислення, увага, процес утворення та удосконалення динамічних стереотипів (О.В. Запорожець).

Тому рухливі ігри та вправи спортивного характеру (у старших вікових групах) відносять до найбільш дійових та доступних засобів, які стимулюють розвиток даної якості у дітей 3-6 років.

Гнучкість – це здатність виконувати рухи з найбільшою амплітудою. Таким чином, гнучкість характеризує ступінь рухливості у різних ланках опорно-рухового апарата людини. Вона залежить від форми та будови суглобів, еластичності м'язів та зв'язок, а також від функціонального стану ЦНС та рухового апарата.

Оптимальний рівень розвитку гнучкості забезпечує необхідну свободу рухів дитини у повсякденному житті. У дітей дошкільного віку є всі передумови для успішного розвитку гнучкості. Морфологічні особливості опорно-рухового апарата: висока еластичність м'язів, рухливість хребетного стовбура сприяють підвищенню ефективності вправ для розвитку цієї якості.

Розвиваючи гнучкість у дошкільників, слід дотримуватися певної міри, чітко дозувати навантаження і не намагатися надмірного розтягування м'язів та зв'язок. Рухи на розтягування виконуються з поступовим збільшенням амплітуди, так, щоб не викликати больових відчуттів.

Для оптимального розвитку гнучкості у дітей 3-6 років використовують вправи, що сприяють розтягуванню м'язів і зв'язок опорно-рухового апарата. Максимальний ефект дають за умови систематичного застосування їх у комплексах ранкової гімнастики, фізкультурних хвилинок, на заняттях з фізичної культури. Найраціональніші тут пружні (нахили і випрямлення тулуба, напівприсідання) та махові рухи (верхніми і нижніми кінцівками) з різних вихідних положень.

Окрім загальнорозвиваючих вправ, удосконаленню гнучкості сприяють стрибки, метання, лазіння, танцювальні рухи під музичний супровід. Однак необхідно врахувати, що рухливість суглобів збільшується при підвищенні температури м'язів. Тому перед вправами на гнучкість слід виконати рухи, що допомагають розігріти основні м'язові групи тулуба і кінцівок.

Витривалість характеризує здатність людини до тривалого виконання динамічної роботи на необхідному рівні інтенсивності та здатність протистояти стомленню.

Розвиток витривалості на відміну від інших рухових якостей вимагає особливого підходу у зв'язку з певною небезпекою, викликаною негативним впливом великих навантажень на організм дітей 3-6 років. У дитячому віці значна частина енергетичних ресурсів витрачається на розвиток дитини і дуже великі фізичні навантаження можуть негативно позначитися на її організмі.

Протягом дошкільного віку у дітей відбувається інтенсивне збільшення витривалості (у хлопчиків на 55%, у дівчаток на 75%).

Найбільш поширеним засобом розвитку витривалості у дошкільників є загальнорозвиваючі вправи. Однак під час використання даних вправ необхідно дотримуватися оптимальних інтервалів для відпочинку між їх виконанням. Незначні паузи (15-20 сек.), необхідні для зміни вихідного положення та нагадування наступної вправи, дозволяють дошкільникам здійснювати рухову діяльність при високій активності серцево-судинної та дихальної систем.

З метою розвитку даної якості у дітей 3-6 років доцільно використовувати рухливі ігри, у яких короткочасно повторюються дії сюжетного характеру («Горобчики та автомобіль», «Гуси-лебеді», «У ведмедя у бору» та ін.). Значний ефект для розвитку загальної витривалості мають і вправи спортивного характеру: ходьба на лижах, катання на ковзанах, плавання, їзда на велосипеді та ін.

Сила – здатність людини подолати зовнішній опір або протидіяти йому за рахунок м'язових зусиль. Оптимальний рівень розвитку сили сприяє гармонійності ростучого організму дитини. Силова підготовка стимулює дієздатність тканин, сприяє більш повному прояву ін. рухових якостей.

При виконанні різних рухових дій сила вступає у взаємозв'язок з іншими руховими якостями: швидкістю, спритністю, гнучкістю та витривалістю. Тому досить складно виділити «чисте» проявлення якості сили при виконанні тих або інших рухів.

Сила з віком поступово збільшується. При цьому темпи щорічних приростів сили неоднакові. У період від 3 до 5 років має місце інтенсивне збільшення показників сили у дітей обох статей. Після п'яти років відбувається деяке зниження темпів приросту більшості показників сили.

У дошкільному віці педагогічний вплив спрямовується на розвиток основних м'язових груп з метою всебічної фізичної підготовки дитини. Однак слід уникати великих напружень при виконанні фізичних вправ, тривалих статичних поз, однобічного навантаження, враховуючи швидку стомлюваність нервової та м'язової систем у дитини. Розвитку сили у дітей 3-6 років сприяють вправи з короткочасним напруженням динамічного й часткового статичного характеру (перелізання, виси та ін.). Особливо корисні вправи, які мають різнобічний вплив на зміцнення м'язових груп всього рухового апарата. До них відносять: різноманітні види стрибків, метання предметів на дальність, лазіння по гімнастичній стінці та ін. А також рухливі ігри, де діти виконують ці рухові дії: «Переліт птахів», «Мисливці та мавпи», «Не замочи ніг», «Хто далі кине?» та ін. У подібних іграх у дітей удосконалюється вміння раціонально використовувати свої силові можливості, регулювати м'язові напруження відповідно до ігрової ситуації.

Для локального розвитку м'язових груп широко застосовуються загальнорозвиваючі вправи. З дітьми 3-6 років, особливо старших груп, доцільно застосовувати вправи з обтяженням невеликою вагою (гімнастичні палиці, м'ячі, обручі).

------8