22. Інноваційні методики навчання читання дошкільників

Розроблена Зайцевим технологія навчання читання використовує типово дитячий засіб пізнання світу — кубики, яким великого значення надавали Я.-А. Коменський, Ф. Фребель.

Принциповим положенням технології є одночасний розвиток мовлення дітей з навчанням їх читання. За такого підходу читання розглядається не як передумова «прискореного розвитку», а як процес оволодіння новою мовною реальністю — письмовим мовленням. Опоненти М. Зайцева критикують його за намагання навчити читати дітей у надто ранньому віці, не аргументуючи своїх міркувань. Певною мірою можна було б з ними погодитися, якби ця технологія передбачала обов'язкове сидіння за столами, регламентувала поведінку дітей, потребувала складних дидактичних посібників. Навпаки, реалізація цієї технології не вириває дитину з контексту її природного буття, не створює для неї нездоланних бар'єрів. Навчання читання поєднується із грою, співом. Наприклад, запам'ятовування складів відбувається у формі коротких складових пісеньок (використовуються як фонетична розминка і супроводжуються рухами).

М. Зайцев виходив із того, що для повноцінного формування особистості потрібно задіяти всі органи чуття, забезпечити належний розвиток відчуттів і сприймань як головних способів пізнання дитиноюпредметів та явищ. Наприклад, безмежні можливості зору, слуху, нюху, тактильного сприймання (на дотик) слід використовувати в навчанні саме тоді, коли вони формуються і розвиваються як головні чинники пізнання дитиною світу. Адже навіть у дитини, котра народилася здоровою, неуважність батьків і педагогів до розвитку чуттєвих способів пізнання може спричинити серйозні проблеми розумового та морального розвитку.

Особливості змісту педагогічних технологій М. Зайцева для навчання читання

Технологія навчання грамоти пропонує оригінальний шлях до читання через письмо. Свого часу цей метод розробила М. Монтессорі.

Гра – посібник „Кубики Зайцева” містить 52 картонки, які можна легко скласти в кубики, три таблиці, а також методичні коментарі. Кубики поділяються за різними критеріями:

- за об’ємом кубики поділяються на великі і маленькі, великі подвійні, (склеєні один з одним);

- за кольровими ознаками. За кольром кубики розпізнають, послуговуючись такою схемою: „золотий” – жовтий, „залізний”- сірий, „дерев’яно – золотий”, „залізо – дерев’яний”;

- за звучанням наповнювача (кубики Зайцева, що звучать), відсутність звуку;

- за вібрацією наповнювача, яка спиймається пальцями руки, що тримає кубик;

- за вагою;

- за поєднаннями ознак.

Склади розташовуються у таблиці, зіставляючи і співвідносячи їх за дзвінкістю, глухістю, твердістю, м’якістю.

Навчання читання за кубиками М. Зайцева відбувається у три етапи:

1. Ознайомлення з кубиками і таблицями, вивченя складів. Його метою є ознайомлення дітей з кубиками і таблицями, навчання розрізняти їх за кольорами і звучанням, називати склади на кубиках, знаходити і називати склади в таблицях. Після роботи з кубиками діти за допомогою указки відшукують у таблицях потрібні словосполучення.

На цьому етапі діти виконують такі ігрові вправи: «Вгадай, який кубик звучить», «Підбери до маленького великий кубик», «Побудуй башточку чи паровоз», «Знайди на своєму кубику букву золотого кубика і назви склад», «Знайди кубик, який я назвала», «Якого кубика не стало?», «Що змінилось?». Коли називають «ім'я» та «прізвище» кубика, склади промовляють: хором; дитина, до якої апелює педагог; по черзі (наприклад, Л — ЛА — ЛО — ЛУ — ЛИ — ЛЕ). Далі настає черга для ігор

«Знайди на картках слово, складене з кубиків»,

«Склади з кубиків слово, написане на картці»,

«Знайди своє ім'я на картці серед інших»,

«Склади з кубиків назву до картинки»,

«Складове лото» (з використанням картинок із зображенням тварин і неповним підписом на картинці та картинок із складом, якого не вистачає).

На таблицях зображені ті самі кубики, але в розгорнутому вигляді. Вихователь указкою показує слова, а діти порівнюють їх із тим словом, що вже викладене кубиками. З опорою на такі таблиці трирічний малюк легко вивчає до сотні складів та складових пісеньок. Таке проспівування є чудовою „гімнастикою для розуму” і сприяє коригуванню звуковимови. Дітям подобається супроводжувати пісеньки грайливими рухами рук, плесканням у долоні, притупуваннями, за сигналом вихователя робити паузи, співати тихіше чи голосніше, швидше чи повільніше. Дуже важливо, щоб діти проспівували всі склади, які є в українській мові. Це допомагає зробити для них читання легким і зрозумілим.

2. Читання одного слова. Дітям, які вже вміють викладати з кубиків різні слова, пропонують так звані складові картки (написані яскравим великим шрифтом). На цьому етапі ускладнюються й ігри. Вони вже потребують не тільки зацікавленості дітей, а й їх самоорганізації. Граючи в ігри «Здогадайся, де твоє ім'я», «Назви іграшку по-іншому», «Знайди слово навпаки» тощо, діти самостійно викладають прості речення, визначають та ставлять наголос у словах, розділові знаки. Читання слів з карток супроводжується спеціальними завданнями, спрямованими на розвиток мовлення, пам'яті та кмітливості. Причому діти швидко навчаються читати цілими словами.

3. Читання тексту, ігри-тексти з кубиками. Цей етап передбачає закріплення вміння дітей впевнено читати окремі слова, читати слова у реченнях і відтворювати суть прочитаного. Дітям пропонують ігри з картками, ігри-головоломки з кубиками і роботу з текстом:

«Підбери потрібний колір»,

«Підбери потрібне слово»,

«Який предмет я загадала?»,

«Знайди продовження слова» та ін.

Так, у грі «Схожий — несхожий» використовують картки зі словами: м'яч, куля, троянда, ромашка, сонечко, хрущ, лисиця, вовк, трактор, вантажівка. Вихователь описує предмети, наприклад: „Дві квітки. Одна з білими пелюстками і жовтою серединою. Друга з рожевими пелюстками і колючками. Одна квітка садова, друга — польова”.

Діти мають порівнювати їх, знаходячи спільні й відмінні ознаки, впізнавати за описом, знаходити відповідь серед карток.

Після того як діти навчаться читати невеликі тексти (прислів'я, приказки, скоромовки, лічилки тощо), вони опановують читання текстів із книжок з великим шрифтом і яскравими, виразними ілюстраціями. Вихователь читає вголос, а діти стежать за текстом очима і читають внутрішнім голосом. На цьому етапі вихователю важливо дбати про освітлення кімнати, навчити дітей правильно сидіти під час читання тощо.

Отже, розвивальний ефект технології навчання читання досягається завдяки складовому, а не фонемному принципу навчання; поєднанню навчання зі співами; використанню всіх видів пам'яті; максимальній наочності.

Особливості змісту технологій навчання дітей читання Г. Домана

Глен Доман — американський лікар-нейрохірург, який займався розробкою системи реабілітації дітей з важкими порушеннями в роботі мозку. У цій програмі особлива увага приділена карткам з комбінаціями яскравих точок, зображеннями різних предметів, зі словами. Коли безнадійно хворі і відсталі діти почали не тільки наздоганяти, а й випереджати однолітків в інтелектуальному розвитку, з'явилася ідея використовувати цей метод у навчанні нормальних дітей. Глен Доман удосконалив свою програму, і вже понад півстоліття вона є однією з найпопулярніших в ранній педагогіці. Основний постулат методики: «Мозок росте тільки коли він працює». Тому з самого раннього віку дитячий мозок треба завантажити. Навчання за Доманом нагадує введення інформації в комп'ютер. З трьохмісячного віку дитині з певною частотою за кілька секунд демонструються картки з комбінацією картинка + слово або просто слово. З часом ці картки поділяються на тематичні серії. Такі заняття треба чергувати зі спеціальними фізичними вправами, адже розвиток мозку неможливий без належної рухової активності. Керуючись цими принципами, за твердженням автора, будь-яку дитину можна виховати генієм.

Технологія навчання дітей читання принципово відрізняється від загальноприйнятої. Називаючи дитину «лінгвістичним генієм», Г. Доман переконаний, що її потрібно вчити читати не за буквами і складами, а відразу словами, оскільки це значно простіше і доступніше для дітей будь-якого віку, починаючи з 6— 8 місяців. Це означає, що дитина може навчитися читати (про себе) раніше, ніж говорити.

Ця технологія придатна і для навчання читання дітей іноземними мовами.

Як свідчать дослідження Г. Домана, дитина запам'ятовує певне слово, побачивши і почувши його 12—15 разів. Для цього рекомендується писати слова на смужках щільного паперу розміром 10—15 см червоними прописними буквами заввишки 7,5 см, оскільки великі букви максимально прості для зору, а червоний колір здатний привернути увагу дитини. Поступово можна переходити на чорні букви меншого розміру.

Протягом 5—6 днів дитині показують набори слів (по п'ять у кожному), починаючи з одного набору і поступово збільшуючи їх кількість до п'яти. Кожний із них показують дитині тричі на день протягом 5 днів, кожне слово — до 1 секунди. За день проводять 15 занять тривалістю 5—7 секунд, з інтервалом не менше півгодини. Далі у кожному наборі щодня замінюють одне слово на нове.

Дитина будь-якого віку, навчаючись читати, долає 5 етапів, на яких об'єктами її уваги є:

1) окремі слова;

2) словосполучення;

3) прості речення;

4) поширені речення;

5) книги.

Перші 15 слів, які пропонують дитині для читання, мають бути найзнайомішими і найприємнішими для неї. Як правило, це її ім'я, імена родичів, назви улюблених продуктів і видів діяльності, предметів домашнього побуту та ін. Потім дають слова, які позначають частини тіла, елементи будинку і домашньої обстановки; предмети, що належать дитині, продукти харчування тощо. Наступна група слів містить дієслова. Кожне нове слово супроводжують демонстрацією дії, яку воно позначає. Пізніше пропонують прикметники.

На кожному новому етапі поступово зменшують висоту букв, дотримуючись правила, яке забороняє одночасно зменшувати розмір шрифту і збільшувати кількість слів.

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ УЯВЛЕНЬ ПРО ФОРМУ ПРЕДМЕТІВ ТА ГЕОМЕТРИЧНИХ ФІГУР (СТАРША ГРУПА)

У старшій групі діти ознайомлюються з ромбом, пі-рамідою, овалом; вчаться обстежувати їхню форму, ви-діляти характерні особливості цих фігур, знаходити

подібність і відмінність, визначати форму предметів, порівнюючи їх з геометричними фігурами як еталонами.

Методика формування геометричних знань у цій групі принципово не змінюється. Проте обстеження стає дедалі більш докладним. Поряд з практичним і безпосереднім порівнянням знайомих геометричних фі¬гур накладанням і прикладанням широко використову¬ється як методичний прийом вимірювання умовною мір¬кою.

Уся робота з формування уявлень і понять про гео-метричні фігури будується на основі зіставлення і про-тиставлення їхніх моделей.

Для виявлення ознак подібності й відмінності фігур їхні моделі спочатку порівнюють попарно (квадрат і ромб, круг і овал), потім зіставляють відразу 3—4 фігу¬ри кожного виду, наприклад, чотирикутники.

Так, ознайомлюючи дітей з ромбом, вихователь по-казує кілька ромбів різної величини, виготовлених з різ¬ного матеріалу (паперу, картону, дроту). «Діти, поди¬віться на ці фігурки. Це ромби». При цьому звертається увага на те, що форма не залежить від величини. Дітям пропонують взяти у ліву руку ромб, а вказівним паль¬цем правої руки обвести по контуру. Діти виявляють особливості цієї фігури: рівні сторони, кути попарно рів¬ні, протилежні. Перевіряють це згинанням, накладан¬ням ромбів один на одного. Лічать кількість сторін і ку¬тів. Потім порівнюють ромб з квадратом, знаходять спільне й особливе в цих фігурах. У квадрата і ромба по чотири кути і чотири сторони, усі сторони рівні між собою. Проте ромб відрізняється від квадрата тим, що у квадрата всі кути рівні, а у ромба рівні тільки проти¬лежні — попарно.

Особливу увагу в цій групі слід приділяти зобра-женню геометричних фігур; викладанню з лічильних паличок, із смужок паперу. Ця робота проводиться як з демонстраційним (біля стола вихователя), так і з роз-давальним матеріалом.

На одному із занять вихователь викладає на фланелеграфі із смужок прямокутник. «Діти, як називаєть-ся ця фігура? Скільки сторін має прямокутник? Скіль¬ки кутів?» Діти показують сторони, кути прямокутника. Далі вихователь запитує: «Як і які фігури можна утво¬рити з прямокутника (утворити менші прямокутники, квадрати, трикутники)?» При цьому використовують

додаткові смужки паперу. Діти лічать сторони і кути утворених фігур.

На основі виявлення суттєвих ознак геометричних фігур дітей підводять до узагальненого поняття «чоти-рикутник». Порівнюючи між собою квадрат, прямокут¬ник і ромб, діти встановлюють, що у всіх цих фігур по чотири сторони і по чотири кути. Ця кількість сторін і кутів є загальною ознакою, яку покладено в основу ви¬значення поняття «чотирикутник».

Далі діти порівнюють різні за формою чотирикутники. У рівності сторін і кутів діти переконуються завдяки накладанню їх один на одного.

У старшому дошкільному віці діти оволодівають здатністю переносити здобуті знання в незнайому їм раніш ситуацію, використовувати ці знання в самостій¬ній діяльності. Знання про геометричні фігури широко використовуються, уточнюються, закріплюються на за-няттях з образотворчої діяльності, конструювання. Внаслідок подібних вправ діти набувають навичок роз-членовувати складний відрізок на складові його елемен¬ти, називати їхню форму і просторове розташування, а також утворювати візерунок складної форми з моделей геометричних фігур одного — двох видів різних роз¬мірів.

Так, під час одного із занять дітям роздають конвер¬ти з набором моделей геометричних фігур. Вихователь показую аплікацію «робот», складену з квадратів і прямокутників різних розмірів і пропорцій.

Спочатку всі разом послідовно розглядають зразок. З'ясовують з яких частин (фігур) виконано кожну де¬таль. Потім діти відтворюють зразок. Педагог показує ще 2—3 зразки і пропонує вибрати один з них, уважно його розглянути і скласти таку саму фігуру.

У дітей цього віку важливо сформувати правильні навички показу елементів геометричної фігури. При пе-релічуванні кутів діти вказують тільки на вершину ку¬та. Дітям не пояснюють, що таке вершина кута, а прос¬то показують її як точку з'єднання двох сторін. Сторони діти показують, проводячи пальцем вздовж усього відрізка, від однієї вершини кута до другої. Кут як частину площини діти показують одночасно двома паль¬цями — великим і вказівним.

В об'ємних фігурах, таких як циліндр, піраміда, ді¬ти виділяють і називають бічні сторони і основу. При цьому можна показувати кількома пальцями або доло¬нею.

Діти шостого року життя часто самостійно організо¬вують дидактичні ігри на закріплення й уточнення особ¬ливостей геометричних фігур. Так, вони організовують ігри «Гаражі», «Хто знайде?», «Доручення», «У яку коробку?» та ін.

ЗМІСТ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ З ЛІПЛЕННЯ

Основна мета роботи з образотворчої діяльності це - прилучення до прекрасного, виховання любові й інтересу до образотворчого мистецтва. До підготовчої групи у дітей з'являється необхідний зоровий образ. У дітей зміцніла мускулатура кисті рук. Подальший розвиток отримала мова, розумові процеси. Під час спостережень діти 6років більш повно сприймають явища навколишньої дійсності і форму предметів. Вони краще орієнтуються в просторі і починають розуміти, як можна розташовувати предмети по відношенню один до одного. Зміни у розвитку ведуть до зміни характеру образотворчої діяльності. У дітей з'являється бажання точніше передавати форму, пропорції; їх починає захоплювати зображення деталей і предметів, які доповнюють образ. Робочим матеріалом для ліплення може бути глина, пластилін або солоне тісто. Своєрідність ліплення полягає у тому, що за допомогою цього виду діяльності передається форма предмета в трьох вимірах.

Діти з задоволенням ліплять людей, тварин, посуд, транспортні засоби, овочі, фрукти, іграшки. Предмети, які вони створюють, використовуються в ігровій діяльності.

Під час підготовки до ліплення дитина дістає багато знань про предмет (назва, форма, будова, колір, призначення). Разом з тим збагачується і розвивається її словник, зв’язна мова, за допомогою якої можна описати образ по пам’яті. Це сприяє розвитку її мислення, уваги, уяви та інших процесів.

На заняттях дитина дістає відомості про способи ліплення і сама навчається це робити. На основі свого досвіду вона намагається самостійно розв’язати навчальні завдання, а згодом ця самостійність переростає у творчість.

У процесі ліплення більше, ніж за будь-якої діяльності, можна домогтися максимальної активності обох рук, розвивати і зміцнювати пальці, особливо великі, вказівні, середні. Щоб засвоїти техніку ліплення, дитині потрібно розвинути спеціальні рухи щодо їх сили, точності, темпу, спрямованості, плавності, ритмічності. Ці якості допоможуть дошкільнику надалі оволодіти різними видами навчальної, трудової діяльності.

Під час ознайомлення з предметом дитина навчається розуміти його красу. Вона сама починає передавати в ліпленні окремі виразні його ознаки, намагається ретельно обробити поверхню виробу, оздоблює його орнаментом і т.д.

Ознайомлюючи дітей з деякими зразками скульптури і декоративно-прикладного мистецтва, ми виховуємо в них любов і повагу до людей, що створили ці чудові речі.

Ліплення допомагає виховати цікавість до образотворчої діяльності. Дитина ставить перед собою певну мету і доводить почату справу до кінця, а це сприяє розвитку організованості, цілеспрямованості і наполегливості, дисциплінує її.

Дорослим потрібно пам’ятати, що вони повинні навчати дитину ліпити, а не зробити з неї скульптора, і ліплення не самоціль, а лише засіб всебічного розвитку і виховання. Для дітей трьох-чотирьох років рекомендується ліпити: стовпчики, апельсини, вишеньки, бублики, кренделі, коржики, пиріжки, вареники та ін. Можна використати такі прийоми ліплення, як розкочування глини прямими і колоподібними рухами рук, розплющування глини (палички, бублики, кренделі, пташки, неваляйки, гриби), відтягування невеличких частин (дзьоб, хвіст та ін.). для роботи з дітьми п’яти років рекомендується ліпити: яблучко, моркву, мисочку, тарілочку, чашечку, склянку, пташку та ін., де в основні ліплення предметів лежать форми циліндра, конуса (овочі, фрукти, іграшки та ін.), наводяться такі прийоми ліплення, як заокруглення та загострення (морква, літак), вдавлювання (кошик, чашечка, блюдце), загинання країв, з’єднання частин, поділ глини на частини та з’єднання їх прикладанням, притискуванням, примазуванням. Для дітей шести-семи років рекомендується ліпити: півника, курочку, качку, гусака, лебедя, пташку на підставці, синицю, снігура, білочку, зайчика,котика, собачку, лисичку, собачку, ведмедика, та ін., які демонструють різні способи ліплення: конструктивний, пластичний, комбінований, показано прийоми згладжування, щільного з’єднання частин, наводяться зразки як прикрасити та розмалювати іграшку чи предмет, як прикрасити та виділити в окремих предметах дрібні частини стекою, щоб передати характерні ознаки, обсяг, динаміку, пропорції та ін.

Використовуються два типи занять з ліплення: на тему, запропоновану педагогом (вивчення нового матеріалу, повторення пройденого), і на тему, вибрану дитиною (за її задумом).

У роботі з дітьми дошкільного віку значне місце відводиться ліплення з натури. Критерієм оцінки таких робіт є подібність натури. Дитина вивчає предмет, виявляє основну форму, будову, пропорції, співвідношення частин, характерні особливості, прийоми ліплення предмета. Якщо виникає необхідність, педагог показує окремим дітям прийоми ліплення на окремому шматочку глини.

Досить популярне і сюжетне ліплення. Діти старшого дошкільного віку роблять багатофігурні композиції, прагнуть зображувати людей, тварин у різних позах. Це здебільшого нескладні побутові сценки, епізоди казок та ін.

У роботі з дітьми різного віку можна використати такі способи ліплення: конструктивний, пластичний і комбінований.

Конструктивний – найпростіший з них. Предмет ліпиться з окремих частин. Наприклад, пташка: спочатку ліпиться тулуб, голівка, підставка, а далі з’єднуються усі частини і надають фігурці характерних ознак. Конструктивним способом ліплення діти користуються в молодшій групі дитячого садка. Цей спосіб застосовується надалі в усіх вікових групах, але кількість деталей збільшується, а прийоми з’єднання частин ускладнюються.

Пластичний спосіб складніший. Це ліплення із цілого шматку глини, з якого відтягуються усі дрібні деталі, частини тіла та ін. Починають діти ліпити цим способом з середньої групи (овочі, фрукти, іграшки). Наприклад, під час ліплення мишки із загального шматочка глини дитина утворює потрібну форму, відтягує мордочку, вушка, хвостик, лапки та за допомогою стеки надає їй характерних ознак. Пластичним способом діти ліплять протягом усього дошкільного віку. В збірці подано зразки виготовлення предметів цим способом, це: качка, свинка ти ін.

Комбінований спосіб поєднує в собі і ліплення з цілого шматка глини і з окремих деталей або частин. Наприклад, із шматка глини ліпимо частину курочки: тулуб, голову, а дрібні деталі та підставку готуємо окремо, а потім з’єднуємо їх. Зразки: півник, курочка, гусак, зайчик, крокодил, соболь, кенгуру,черепаха та ін.

Для роботи з ліплення слід мати наочні посібники: іграшки, муляжі, книжкові та журнальні ілюстрації. Такими посібниками можуть бути натуральні предмети (овочі, фрукти, гриби, посуд та ін.), предмети, які зробила вихователь.

Для огляду робіт, виконаних дітьми, потрібен стенд розміром 120х70см, пересувний або прикріплений до стіни. На ньому обладнуються вузькі полички на такій відстані одна від одної, щоб між ними розмістилися усі дитячі роботи. Стенд можна розмістити в якомусь куточку для показу батькам. предмети, зроблені дітьми, певний час зберігаються на окремій полиці або у відкритій шафі, щоб діти мали змогу їх розглядати.

Розглянемо конкретно, якими вміннями й навичками з ліплення має оволодіти дитина на кожному віковому етапі. Так, дітей третього року життя педагог навчає:

• відривати шматочки глини і коловими рухами обох рук утворювати нескладні предмети з глини (цукерки, кульки, горішки), розривати глину на частини, м’яти, розкочувати і розплющувати її долонями;

• ділити глину на частини і прямими рухами рук, утворювати нескладні предмети (стовпчики, сосиски, цукерки);

• розкочувати глину прямими рухами рук і утворювати стовпчики, краї яких з’єднувати (бублики);

• розкочувати глину коловими рухами рук та сплющувати між долонями, утворюючи дископодібні форми (пиріжки, коржики, котлети та ін.);

• ділити глину на 2-3 частини, розкочувати її прямими та коловими рухами і ліпити нескладні предмети (гриб, пташка, зайчик, неваляйка).

Для дитини четвертого року життя, яка вже має певну досвід роботи з глиною, цю роботу потрібно дещо ускладнити, одночасно закріплюючи навички, котрі вона придбала у попередній групі:

• ділити глину на частини та розкочувати її між долонями прямими рухами рук, утворюючи нескладні предмети (стовпчики, ковбаски, рогалики, цукерки);

• розкочувати глину коловими рухами рук та утворювати різні предмети (горішки, цукерки, м’ячі);

• розплющувати глину, утворюючи диск, і на основі цієї форми ліпити нескладні предмети (пиріжки, вареники, котлети), згинати і защипувати форму пальцями рук;

• ділити глину на 2-3 частини та ліпити предмети, в основі яких лежить куля (башточка, матрьошка-неваляйка, пташка), диск та циліндр (гриб);

• з’єднувати частини прикладанням та притисканням.

З дітьми п’ятого року життя повторюють і закріплюють набуті раніше знання та уміння, а крім того, їм дають нові знання та уміння, а саме:

• ділити глину на частини і утворювати нескладні предмети, в основі яких лежить куля (горіх, яблучко);

• утворювати предмети, в основі яких лежить циліндр (огірок);

• розкочувати глину прямими рухами рук та утворювати овоїдну форму і на основі цієї форми ліпити такі предмети: слива, лимон, груша;

• загострювати та заокруглювати предмети;

• розкочувати глину коловими рухами рук, розплющувати, загинати, защипувати краї, вдавлювати глину пальцями і утворювати такі предмети: мисочка, чашечка, рибка, грибок, кошик, пиріжки, варенички;

• ділити глину на частини і з’єднувати їх у ціле прикладанням і натисканням, примазуванням (лялька-неваляйка, сніговик, пташка, зайчик).

• З дітьми шостого року життя, як і в попередніх вікових групах, спочатку повторюють та закріплюють навички та уміння, а потім вводять нові завдання:

• ділити глину на 3-4 частини і утворювати нескладні предмети, в основі яких лежить куля, циліндр, конус (ліплення овочів, фруктів, їжачка, мишки, котика, лисички);

• ліпити частини в основі яких лежить диск (тарілочка, чашечка);

• ліпити предмети комбінованим і пластичним способами, прийомам міцного з’єднання деталей, згладжування поверхні пальцями, стекою та зволоженою ганчіркою (собака, зайчик, білочка, літак, черепаха, курочка, півник, пташка – свистулька, лисичка та ін.).

Дорослий звертає увагу на те, щоб дитина передавала характерні ознаки предметів, їх форму, дотримувалася пропорцій і використовувала засвоєні навички та уміння: скочування, сплющення, вдавлювання, витягування, загинання, примазування тощо.

У роботі з дітьми сьомого-восьмого років життя дорослий звертає увагу на правильне відображення предметів, вчить добиватися точності у відтворенні їх характерних ознак, помічати риси подібності та відмінності, дотримуватися пропорцій, співвідносити окремі деталі із загальним зображенням (ліплення фруктів, овочів, птахів, звірів, посуду, людини та ін.).

-------23

Аналіз програм з розвитку мовлення дошкільників

Першою національною програмою для дошкільнят стала програма «Малятко» (1991), підготовлена науково-творчим колективом під керівництвом 3. Плохій. У ній уперше було змінено структуру викладу матеріалу: не за віковими групами, як це склалося традиційно, а за розділами; передбачалося проведення занять різного типу: фронтальні, групові, індивідуально-групові, індивідуальні.

У програмі виокремлено розділ «Мовленнєве спілкування» дітей другого-сьомого років життя. Змістова лінія кожної вікової групи завершується «Показниками засвоєння змісту».

Порівняно з попередніми програмами вперше підрозділ «У світі слів» подано за тематичним принципом, теми розміщено з поступовим ускладненням у кожній віковій групі. У підрозділі «Наші співрозмовники» виокремлено завдання: а) спілкування з дорослими; 6) спілкування з однолітками; в) етичні засади спілкування; г) маленькі оповідачі. Змістова лінія — спілкування з однолітками, спілкування з дорослими, етичні засади спілкування — орієнтує вихователя на розвиток діалогічного і розмовного мовлення, а також мовленнєвого етикету.

У 1993 р. було опубліковано програму «Дитина», науковий керівник О. Проскура. Основними принципами, що визначили зміст програми, є такі: орієнтація вихователя на особистість дитини, її вікові та індивідуальні особливості; узгодження колективних та індивідуальних форм і методів роботи з дітьми в усіх вікових групах з метою принципового збільшення питомої ваги індивідуальної роботи; опертя на здобутки психологічної науки про роль таких напрямів діяльності, як спілкування з дорослими, діяльність з предметами, гра, організовані та самостійні заняття; зв’язок з традиціями народної педагогіки, фольклором, різновидами національного та світового мистецтва; забезпечення умов для формування творчої особистості. Програма призначена для дітей віком від 3 до 7 років. Ознайомлення з довкіллям, розвиток мовлення і художня література, інтегровані у програмі в розділ «Мова рідна, слово рідне».

Автори програми докладно розробили тематику ознайомлення дітей з довкіллям, зорієнтовану здебільшого (за змістом) на народознавчий аспект. Слід наголосити, що це єдина програма (загальнопедагогічна), в якій у повному обсязі пропонується формування у дошкільнят народознавчої компетенції.

Змістову лінію мовленнєвого розвитку розкрито достатньо повно і ґрунтовно. Однак негативним моментом програми є відсутність розділу «Художня література», який замінено лише однією темою «У нас в гостях книжка».

Художній літературі, як і художньо-мовленнєвій діяльності, відводиться найбільша питома вага у навчально-виховній роботі впродовж дня. Це читання, розповідання, заучування віршів, драматизація, інсценування, театралізовані ігри, етичні бесіди та ін. Завдання і навчання переказування художніх текстів здійснюється тільки на заняттях з розвитку мовлення за текстами, які дітям читали на заняттях з художньої літератури.

У 1991 р. вперше в Україні вийшла друком тематична авторська програма Н. Дзюбишиної-Мельник «Розвиток українського мовлення у дошкільників». Програма-довідник для дошкільних закладів з українським мовним режимом. Програма охоплює дошкільні вікові групи від 3 до 7 років і складається з таких розділів: «Звукова культура», «Формування граматично правильної мови», «Зв’язне мовлення». Зауважимо, що змістова лінія усіх розділів насичена так, що програму можна назвати програмою-максимумом для дітей дошкільного віку.

Важливим моментом є врахування автором ситуації функціонування української мови у різних регіонах України, недостатнє володіння педагогами українською мовою.

У 1997 р. було опубліковано тематичну програму «Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку» як програму-максимум. Крім програми в ній представлено теоретичні засади мовленнєвої і художньо-мовленнєвої діяльності дітей (функції, принципи, форми навчання, різновиди компетенцій та їх сутність).

У Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття») вперше розглядалося питання щодо нагальної потреби визначення базисного компонента дошкільної освіти. Державні програмні документи визнали дошкілля початковою, вихідною ланкою освіти у країні. В Україні розроблено новий державний документ — стандарт «Базовий компонент дошкільної освіти».

Базовий компонент дошкільної освіти — це мінімально необхідний і водночас достатній для нормального функціонування дитини у довкіллі рівень знань, умінь і навичок, рівень обізнаності, або ступінь компетентності.

Ступенем компетентності (обізнаності) вважають комплекс особистісних якостей і властивостей, розвинених потреб і здібностей, елементарних теоретичних уявлень, що становлять систему знань дитини; життєво важливих практичних умінь, які гарантують дошкільнику пристосованість до життя, вміння орієнтуватися в ньому, здатність реалізувати свій природний потенціал.

Базисний компонент дошкільної освіти визначає вимоги суспільства та держави до вихованості, обізнаності й навченості дошкільника, а також умови, за яких вони можуть бути досягнуті. Це фундаментальні засади, підвалини перших років життя дитини, мінімальне освітнє ядро, що відображає якісно-кількісні показники поведінки й діяльності дитини і ні за яких умов у жодному дошкільному закладі України не може бути знижене.

Базисний мінімум обізнаності розглядається як складна, структурована, інтегрована одиниця, як сукупність мінімальних одиниць виміру різнобічних компетенцій дитини-дошкільника.

•«Базовий компонент» становить 2 частини — інваріантну та варіантну. Інваріантна частина є обов’язковою для всіх дітей віком до 7 років (як у дошкільному закладі, так і в сім’ї), її мета — забезпечення єдності освітньо-виховного простору України і його відповідності до європейського освітнього простору та духовного розвитку дітей. Варіантна частина враховує індивідуально-психічні властивості розвитку особистості дитини (потреби, нахили, здібності та ін.), регіональний, етно-соціокультурний компонент, що дає можливість відкривати різні альтернативні дошкільні заклади, створювати варіантні програми і методики навчання.

«Базовий компонент дошкільної освіти» визначив і її кінцеву мету, яка полягає в розвитку елементарного світогляду, ціннісного ставлення до зовнішнього й внутрішнього світу, елементарного самовизначення, духовного розвитку дитини.

Засобами реалізації мети дошкільної освіти є прилучення дітей до національних і загальнолюдських цінностей, формування базисної особистісної культури і механізмів забезпечення життєдіяльності, виховання потреб у самореалізації та самоствердженні. Завдання дошкільної установи і сім’ї в реалізації мети полягає в тому, щоб полегшити дитині процес входження в соціальне середовище й адаптування в ньому, прищепити навички практичного життя, розвинути внутрішній світ дитини.

Розроблення базисного компонента дошкільної освіти — нове завдання як для науковців, так і для практиків України. Тож його створення вимагало враховувати принаймні три позиції: базисні характеристики особистості, якісні новоутворення психічного розвитку та віко Базисними характеристиками дитини-дошкільника психологи визнають такі психічні якості та властивості як: креативність, ініціативність, самостійність і відповідальність, довільність, свобода поведінки й безпека, самосвідомість і самооцінка.

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ УЯВЛЕНЬ ПРО ФОРМУ ПРЕДМЕТІВ ТА ГЕОМЕТРИЧНИХ ФІГУР (СЕРЕДНЯ ГРУПА)

Поглиблення понять про форму здійснюється також завдяки ознайомленню з геометричними фігурами. Діти вчаться розрізняти і називати трикутник, прямокутник, циліндр; обстежувати їх форму, виділяти характерні ознаки; відшукувати у навколишніх предметах подібність за формою зі знайомими геометричними фігурами (ку¬лею, кубом, циліндром, кругом, квадратом, трикутником, прямокутником). У процесі навчання діти усвідомлюють, що форма не залежить від величини, кольору та інших властивостей.

Розв'язання цих завдань, як правило, відбувається на заняттях з математики у поєднанні з іншими: навчанням лічби, із вправами у порівнянні предметів за величиною та ін. Велике значення має встановлення зв'язку цієї роботи з навчанням різних видів зображувальної діяль¬ності (ліплення, малювання, аплікація, конструювання).

Саме завдяки завданням діти чітко сприймають форму предмета.

З новими геометричними фігурами дітей ознайомлю¬ють, порівнюючи їхні моделі з уже знайомими або одну з одною: прямокутник з квадратом, циліндр з кубом або кулею. Спочатку ці фігури порівнюють попарно, а потім по три. Наприклад, квадрат, прямокутник, трикутник.

Ознайомлення з формою предметів починається з то¬го, що діти зорово і дотиково сприймають геометричну фігуру, виділяють її характерні особливості і запам'ято-вують її назву. Водночас вони вчаться добирати до гео-метричних зразків предмети і зображення предметів від-повідної форми.

У процесі ознайомлення дітей з трикутником вихова¬тель пропонує кілька різних трикутників і запитує: «Діти, які ви бачите фігури? Скільки їх? Чим вони відрізняють¬ся одна від одної? Візьміть трикутника, який ле¬жить у вас на столі, в ліву руку, а вказівним пальцем правої руки обведіть його по краю (по контуру). Очима простежте, як рухається ваш пальчик. Полічіть, скільки сторін у трикутника. А скільки кутів у трикутника?»

Діти у 5 років добре засвоюють особливості геоме-тричних фігУР. визначають фігури на дотик, за контуром і т. ін. Від безпосереднього порівняння предметів з гео-метричними зразками діти переходять до словесного описання їхньої форми і узагальнення.

Порівняння фігур здійснюють у певному порядку: «Що це? Якого кольору? Якого розміру? З чого зроблено? Чим відрізняється? Чим схожі?» Така послідовність прив-чає дітей до логіки обстеження, уміння виділяти основні, істотні ознаки і властивості.

Велике значення для дітей середньої групи мають та¬кі прийоми, як: дії з моделями (котять, ставлять та ін.), накладання і прикладання, обведення по контуру, групу-вання та упорядкування, дидактичні ігри та вправи на засвоєння особливостей геометричних фігур, на зістав-лення форми предметів з геометричними зразками і на аналіз складної форми.

Так, наприклад, у дидактичній грі «Магазин» основ-ним завданням є формування в дітей уміння знаходити предмети певної форми з використанням геометричних фігур-зразків.

На відміну від програмних завдань молодшої групи, у групі, де перебувають діти п'ятого року життя, вимагається розгорнуте словесне позначення своїх дій: «Я хочу купити трикутне печиво, тому беру трикутний чек.

Матеріалами для заняття можуть бути сумки, у які діти складають покупки, булочки, цукерки — кругла, прямокутна, овальна і трикутна за формою, халати для працівників магазину, каса, вага, чеки тощо.

Основне правило у грі: товар одержує лише той, хто правильно вибрав чек і правильно описав форму свого товару. Наприклад, «Я підібрав чек, на якрму намальо-ване коло, тому що у мене цукерки круглої форми», — говорить дитина.

На п'ятому році життя діти повинні вміти описати форму предметів, які складаються із 2—5 частин.