32.Засоби захисту від пігтовлення

33.Як види дренажів за конструктивним рішенням

Дренаж — це система труб і споруд, призначених для управління водним балансом на ділянці (пониження рівня грунтових вод і подібні заходи). Для цього під рівень вод закладають спеціальні перфоровані (з отворами в стінках) дренажні труби. Дренажні труби бувають асбоцементнимі, керамічними (гончарними) і пластиковими (полімерними: поліетиленовими, полівінілхлоридними) діаметром від 50 до 200 міллілітров і більш. Зрозуміло дренажні труби з часом починають замулюватися, отвори в них забиваються частинкам грунту щоб цього не відбувалося передбачаються спеціальні оболонки з фільтруючих матеріалів. Дренаж може бути відкритим (найпростіший випадок — дренажні канави), закритим (з використанням дренажних труб) або засипним (гравієвим, цегляним, бутовим). В деяких випадках для того, щоб збирати воду з дренажної системи будують спеціальні дренажні колодязі. Відкритий дренаж найпростіший. Щоб його зробити, потрібно прокопувати по периметру ділянки відкриті дренажні канави шириною в півметра і глибиною сантиметрів 60—70. Верхньою частину стінки канави треба зробити під кутом 30°. Вода з них відводиться в стічну канаву, зазвичай загальну для декількох ділянок. Відритий дренаж збирає і відводить воду з поверхні під час дощу і танення снігів. Особливо ефективні такі канави на ділянках розташованих на схилі.

Закритий дренаж більш  складний у виконанні. Для нього прокладають траншею завглибшки від 1 метра до 1,5 метрів і шириною 25—40 сантиметрів. Траншеї робляться з невеликим ухилом у бік дренажного колодязя або, якщо є можливість, у бік природного водотока. Дно траншеї зазвичай вистилають піском і щебенем. На підготовлену подушку акуратно укладають дренажні труби. Потім траншею заповнюють щебенем і піском, створюючи водонесучий шар. Зверху конструкцію засипають грунтом, а поверх нього укладають шар дерну. Вода, зібрана за допомогою дренажних труб, поступає в колектор. Потім вода поступає у водоприймальний колодязь або у водоприймач (довколишня річка, струмок або яр). Іноді воду з водоприймального колодязя відкачують насосом в найближчу канаву, кювет або каналізаційний колодязь. Для нормальної експлуатації дренажної системи в місцях повороту роблять оглядові (до 50 сантиметрів під рівнем поверхні землі) або потайні залізобетонні або пластикові дренажні колодязі. Якщо на ділянці планується зведення штучного водоймища те обов'язково повинні бути продумані шляхи, по яких вода безпечно витікатиме за межі ділянки. Дощові і талі води нерідко викликають шкідливий підйом грунтових вод, збільшуючи руйнівну дію на фундаменти будівель, на декоративні малі архітектурні форми і на інші елементи ландшафтного дизайну. Особливо ефективною в даній ситуації буває система осушення.

34Види дренажних мереж, їх конструкції

Розрізняють два основні види дренажу - це закритий і відкритий дренаж. Закритий дренаж ділиться на 4 види і визначається по розташуванню дренажних каналів, по відношенню до дреніруємой площі і джерела надходження грунтових вод. Як правило, кожен вид дренажу окремо використовується украй рідко. В основному використовується комбіновані системи — поєднання горизонтального і вертикального дренажу.

Систематичний горизонтальний дренаж : Складається з осушних і збірних дренажних каналів і колектора, через який вода викидається у водоприймач. Дренажні магістралі робляться закритими за рідкісним виключенням.

Вертикальний дренаж : Складається з комплексу споруд для пониження рівня грунтових вод. Функціонально вертикальний дренаж складається з водозабірних свердловин з гидромеханічеськім устаткуванням (насос і інше устаткування) і наземного комплексу (енергетичний комплекс, засоби автоматики, водопровідна мережа, телемеханіка і зв'язок, контрольно-вимірювальна апаратура). Конструкція свердловин вертикального дренажу визначається гидрогеологичеськімі умовами ділянки, а також вимогами до регулювання водного режиму земель.

Головний дренаж : Головний дренаж влаштовується між потоком води і ділянкою.

Кільцевий дренаж : Зазвичай застосовують для огорожі від підтоплення грунтовими водами окремих знижених ділянок землі. Даний вид дренажу ефективний для будівництва заміських будинків в заплавах річок, болотистій місцевості.

 

Закритий дренаж

Закрита дренажна система — система дренажних каналів, закладених в грунт на різних глибинах. При глибокому рівні грунтових вод глибина заставляння каналу складає 50—70 сантиметрів, і вона укладається без труби. На добре утрамбоване дно висипають крупний гравій (або аналогічний матеріал), далі рівень за рівнем розмір фракцій зменшується. Висота рівня повинна складати близько 20 сантиметрів. Такі дренажні канали влаштовують по периметру ділянки. При високому рівні залягання грунтових вод, канали роблять на глибину в 1—2 метри з невеликим ухилом (від 0,5 до 10 сантиметрів на погонний метр). При цьому на ущільнене дно укладають асбестоцементную трубу (або бетонну, гончарну, пластикову). Якщо труба не спеціальна (спеціальні дренажні труби вже містять отвори) те в ній роблять отвори діаметром близько 10 міліметрів по 40—60 штук на погонний метр. Уклавши трубу, її засипають. Спочатку засинають крупним гравієм (або аналогічним матеріалом), потім шар за шаром величину частинок гравію зменшують. Як останній шар використовують пісок. Зверху насипається шар грунту. Така система дренажних каналів також влаштовується по периметру, але при необхідності може проходити і по якій-небудь частині ділянки. Такий вид дренажу використовується в сільському господарстві при осушенні заболочених земель для вирощування с/х культур або для здобичі торфу. Для дренажу використовуються труби з наступних матеріалів: бетону, асбестоцемента, полівінілхлориду (ПВХ) з фільтром з геоткані або кокосового волокна.

Відкритий дренаж або система поверхневого водовідведення

Найпростіша система дренажу — це відкриті канави по периметру ділянки. Такі системи прийнято називати відкритими, вони добре відводять будь-яку воду, особливо якщо є ухил ділянки. Але для нормального функціонування їх доводитися чистити час від часу (звичайно 1-2 рази на рік). Головна відмінність відкритого дренажу в тому, що вода відводиться відразу з певної поверхні. Якщо ділянка з високим рівнем залягання грунтових вод, то відкритий дренаж будується в комплексі з підземним. Наявність мережі відкритих канав на заміській ділянці не дуже естетично і незручно.

Яка різниця між системами дренажу і поверхневого водовідведення?

Дренаж — це збір і відведення води. Вода скупчується в товщині грунту або якого-небудь матеріалу, наприклад, гравієвої підсипає і виводиться за допомогою системи дренажу за межі ділянки. Для виведення води зазвичай використовуються різні дренажні труби (із спеціальною перфорацією), рулонні матеріали, іноді канали з перфорованими стінками.

Поверхневе водовідведення,— це збір і відведення дощової і талої води з поверхні ділянки, з тротуарних і дорожніх покриттів, з відкритих терас, з дахів будівель. Поверхневою водовідведення може бути виконане за допомогою організації лінії водовідведення або точкових водовідведень.

Точкове водовідведення: Точкове водовідведення найбільш поширений метод водовідведення, вживаний в Росії. При цьому методі на поверхні водозбору влаштовується ухил конвертного типу. У точці перетину ухилів встановлюється елемент водозбору. Переваги цього методу, в основному, зводяться до економії на покупці і пристрої одного елементу. Але при цьому вартість і складність будівельних робіт досить висока і як наслідок тільки при високій якості будівельний-дорожніх робіт можливе ефективне водовідведення. На жаль, практика показує, що виконання ухилів конвертного типу досить складне завдання. З часом, на поверхні дорожнього покриття утворюються ями і, відповідно, калюжі на проїжджій або пішохідній зоні тим самим, заважаючи нормальному водовідведенню.

Трасування дренажів визначає: розміщення дренажної мережі у плані, вибір глибини закладення мережі, сполучення дренажних ліній у плані й профілі, вибір проектних ухилів дренажів.

Розміщення дренажної мережі у плані визначають системою і типом дренажу, а також характером забудови.

Магістральні колектори систематичного дренажу прокладають під проїздами і вулицями, а збирачі – під другорядними проїздами і місцевими вулицями. Тому систематичний дренаж не завжди має строго паралельні гілки, тому що мережу погоджують із трасою вулиць, проїздів, розміщенням будинків.

Головний дренаж проектують перпендикулярно до напрямку потоку підземних вод. Для прокладання головного дренажу використовують існуючі вулиці і проїзди, що проходять поблизу верхньої межі дренованої ділянки.

Трасу кільцевого дренажу визначають контурами самих ділянок, що захищаються.

Лінія берегового дренажу співпадає з напрямком берегової лінії водоймища, для цього можуть використовуватися прилягаючі вулиці чи вільні території.

Траса пластового дренажу проходить під трасою дороги, в основі якої він укладається. Дренаж проектують у вигляді поздовжніх трубчастих дрен, укладених по краях корита безпосередньо під лотком або бортовим каменем (за двосхилої проїзної частини шириною понад 7 м під обома лотками, за шириною менше 7 м, а також односхилої проїзної частини – під одним лотком).

Глибину закладення визначають величиною зниження рівня підземних вод, системою і типом дренажу і гідрогеологічними умовами дренованої території. При застосуванні трубчастих дренажів горизонтального типу слід враховувати глибину промерзання ґрунту. Глибина закладення горизонтальних дренажів 5 – 6 м, рідше 8 м. Вертикальні дренажі мають будь-яку, практично необхідну глибину закладення.

Відкриті й закриті дренажі із суцільним заповненням сполучаються під кутом не менше 30º. При застосуванні горизонтального трубчастого дренажу сполучення може здійснюватись під кутом 90º. У вертикальній площині сполучення окремих ліній горизонтального дренажу може бути здійснено способом влаштування перепадів чи без них. На всіх зламах ліній у плані, при сполученні в одному вузлі трьох ліній, а також у всіх випадках вертикальних перепадів встановлюють оглядові колодязі. Оглядові колодязі виконують із збірних залізобетонних чи бетонних елементів, але іноді викладають із цегли. Сполучення труб у колодязях при наявності перепадів приймають у вигляді лотків-швидкотоків чи за типом колодязів-відстійників.

При скиданні води з дренажних колекторів у відкрите водой-мище проектують спеціальні оголовки-водоскиди. Їх улаштовують за типом оголовків на мережах зливової каналізації. Якщо вода з дренажів скидається в зливову каналізацію, то траси приєднують у вузловому колодязі.

Проектні ухили регламентуються умовами роботи дренажу і гідравлічними характеристиками. Поздовжній дренаж проектують на ділянках з ухилом проїзної частини менше 30 ‰ з ухилом, що відповідає ухилу лотків, але не менше 4 ‰.

Швидкість течії води в трубчастих дренажах допускається у межах від 0,15 до 1 м/с (оптимальна 0,5 – 0,7 м/с), а найбільші ухили приймають, виходячи з максимально допустимої швидкості 1 м/с. Мінімально допустимі ухили дренажу приймають згідно з ДБН В.2.3-5 (табл. 5.1)

Таблиця 5.1 – Мінімально допустимі ухили дренажів

Типи дренажу Мінімально допустимі швидкості течії води Діаметри дрен, мм Мінімальні рекомендовані Канави і лотки 0,6 - 3 – 5

Закриті із суцільним 0.6 - 10

заповненням

Трубчасті 0,15 – 0,2 200 2 (глинистий ґрунт)

0,3 – 0,35 3 (піщаний ґрунт)

Мінімальний діаметр труб приймають 200 мм. Для прийому води в трубах роблять отвори діаметром 8 – 12 мм.