79.Пакт Молотова-Ріббентропа і українські землі. Похід Червоної Армії в Західну Україну.

Угода про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, або Пакт Молотова — Ріббентропа - розрахована на 10 років міждержавна угода, підписана в перші години 24 серпня 1939 року у Москвіміністром закордонних справ Німеччини Йоахимом фон Ріббентропом та Головою Ради народних комісарів, народним комісаром закордонних справ СРСР В'ячеславом Молотовим. Пакт гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Росією у Першій світовій війні територій.Таємним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі та поділ Польщі між ними при очікуваному у ті дні нападі Німеччини на Польщу[3].Договір разом з іншими Радянсько-Німецькими угодами втратив силу 22 червня 1941 після нападу Німеччини на Радянський Союз[4]. 1989 року З'їзд народних депутатів СРСР засудив додатковий секретний протокол договору, й визнав його нечинним з моменту підписання[5]. З нападом фашистської Німеччини на Польщу Друга світова війна стала фактом.

Східна Галичина, Волинь і Поділля – у складі Польщі. 17 вересня 1939р.війська Червоної армії відповідно до таємного протоколу Молотова –Ріббентропа ,підписаного між СРСР та Німеччиною у серпні 1939р.,вступили на територію Західної України і Західної Білорусі .

На території Західної України , офіційно долученої до складу УРСР, було створено шість областей – Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дрогобицьку.

У новостворених областях негайно розпочалися соціально-економічні, політичні та адміністративні заходи з радянізації краю: заборонялася діяльність усіх українських партій, закривалися громадські, культурні, наукові, промислові та кооперативні товариства, установи.

Одночасно з цими заходами приходила великомасштабна масова депортація населення краю ;за даними науковців, з краю було вислано 10 % населення (близько 1 млн. 200 тис. душ). Масова депортація супроводжувалася справжнім геноцидом проти населення.

Із вступом у вересні 1939р. Червоної армії на західноукраїнські землі розпочалась їх активна радянізація. Низка політичних заходів радянської влади принесла західним українцям покращення їхнього соціального становища. Найпопулярнішими її кроками стали експропріація маєтків польських землевласників з обіцянкою перерозподілу їхньої землі між українськими селянами, державних установ, судочинства ; поліпшення медичного обслуговування , особливо на селі.

Об'єднання українських земель в єдиній радянській державі стало наслідком злочинної змови двох диктаторів - Сталіна та Гітлера.

80.Німецько-фашистський окупаційний режим в Україні.

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. її союзниками виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина. План "Барбаросса" передбачав "бліцкриг" - блискавичну війну: протягом 2-2,5 місяців знищити Червону армію і вийти на лінію Архангельськ-Астрахань. Німецька армія наступала у трьох головних напрямках: західному - на Ленінград, центральному - на Москву, південному - на Київ. Згідно з планом передбачалося загарбання України вже в перші тижні війни і створення плацдарму для прориву на Кавказ і Закавказзя. За планом "Ост" німці мали намір виселити з України мільйони людей, заселивши її німецькими колоністами. Частину українських земель передбачалося передати союзникам. Наступ на Україну здійснювала група німецьких армій "Південь1' на чолі з фельдмаршалом Рундштедтом. Для оборони України були створені Південно-Західний фронт на чолі з генералом М.Кирпоносом та Південний фронт на чолі з генералом Я.Черевіченком. З 23 по 29 червня в районі Луцьк-Рівне-Броди тривала найбільша танкова битва початкового етапу війни. Війська Південно-Західного фронту змушені були відступити, залишивши Західну Україну. 30 червня німці окупували Львів. У північному напрямку німецькі війська просунулись углиб радянської території на 500 км., у центральному напрямку - на 600 км. Червона армія за перші три тижні війни втратила 850 тис. чоловік (у 10 разів більше, ніж Німеччина), 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків. Початковий період війни склався вкрай невдало для Радянського Союзу. До найкрупніших оборонних боїв на території України належать також оборона Одеси (5 серпня - 16 жовтня 1941 р.) та оборона Севастополя, яка тривала 250 днів! (30 жовтня 1941 р. - 4 липня 1942 р.) Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини: - Буковина, Одеська та Ізмаїльська області, частина Вінницької та Миколаївської областей були віддані Румунії. Ці землі отримали назву "Трансністрія";- Галичина разом з польськими територіями ввійшла до складу окремого генерал-губернаторства;- більшість українських земель увійшла до складу Рейхскомісаріату "Україна" на чолі з фанатичним нацистом, катом українського народу Е.Кохом. Це адміністративне утворення включало 63,6% всієї території України;o прифронтові області (Чернігівська, Сум. Відповідно до "теорії расової винятковості німецької нації" українці підлягали масовому знищенню. Справжній геноцид здійснювався проти єврейського народу.ська, Харківська області, Донбас) підпорядковувалися військовому командуванню. Гітлерівці грабували матеріальні і людські ресурси України. До Німеччини вивозилися продовольство, обладнання, сировина, коштовності, чорнозем, а також робоча сила. З України на примусові роботи до Німеччини було вивезено 2,4 млн. чоловік. Обмежувалися постачання міст продовольством, медичне обслуговування, освіта. Українці перетворювалися на людей "третього сорту".Таким чином, окупаційний режим відзначався винятковою жорстокістю. Але він виявився неефективним, бо не забезпечив покори українського народу. Навпаки, нацистський "новий порядок" викликав масовий рух Опору в Україні.

81.Радянський партизанський рух і більшовицьке підпілля.

З кристалізацією справжніх намірів окупаційних влас¬тей в Україні наростав радянський партизанський рух. На початковому етапі війни перші виступи в тилу бу¬ли нечисленними і неорганізованими. За донесеннями із штабу вермахту в Україні дії партизан не були активни¬ми аж до квітня 1942 р.

Підготовку до ведення партизанських дій було від¬новлено із значним запізненням вже під час війни. Один з партизанських лідерів О. Федоров згадував, що «у нас в області ніхто не готував більшовицького підпілля, не пра¬цював над створенням партизанських загонів. Не думав про це, зізнаюсь, і я... Створювати підпілля! Навіть сло¬ва ці здавалися книжними, неживими».

Ще один партизанський ватажок С. Ковпак у своїх мемуарах зазначає, що лише в липні 1941 р. «на партій¬ному активі, скликаному райкомом, ми дізналися про те, що згідно з рішенням ЦК КП(б)У всюди формуються пар¬тизанські групи».

Серйозною перешко¬дою розгортанню партизанського руху була хронічна від¬сутність кваліфікованих командних кадрів, військових фахівців — радистів, мінерів-підривників, шифруваль¬никівТ. Строкач, зга¬дуючи початковий період війни, писав: «...гадки не мав, що з часом моє місце якраз і буде на партизанських рубе¬жах, що... доведеться займатися саме партизанським ру¬хом на Україні».

Строкач Тимофій Амвросійович (1903—1963) — організатор пар¬тизанських формувань в Україні в роки німецько-радянської вій¬ни, генерал-лейтенант.

Всього протягом війни партизанські формування Укра¬їни провели 19 рейдів загальною довжиною 52 тис. км. У період 1941 —1945 pp. у партизанських загонах і з'єднан¬нях налічувалося майже 180 тис. осіб, 30% з них загинули.

Отже, радянський партизанський рух в окупованих районах України у своєму розвитку пройшов кілька ета¬пів, від зародження до широкого розгортання та актив¬ного протистояння фашистам. Стримуючими чинниками його розвитку (особливо в початковий період) стали: нас¬тупальна воєнна доктрина, що почала домінувати напри¬кінці 30-х років і призвела до згортання підготовки кад¬рів та вироблення засобів для ведення «малої війни», лік¬відації документації та партизанських схованок і баз; де¬фіцит підготовлених партизанських кадрів; відсутність координаційного центру, погане постачання загонів збро¬єю, боєприпасами, медикаментами; жорстоке придушен¬ня окупаційними властями будь-яких виявів опозиції фа¬шистському режиму. Створення Центрального партизан¬ського штабу, координація дій, матеріальна підтримка з Великої землі, застосування партизанами ефективних ме¬тодів боротьби («рейкова війна») і значна підтримка міс¬цевого населення дали змогу партизанському руху перейти на якісно вищий щабель і перетворитися на важливий фактор війни, на справжній другий фронт.