Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
экз.стр.укр..doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
746.5 Кб
Скачать

55.Соціально-економічний розвиток українських земель в другій половині XIX - на початку XX ст.

У другій половині XIX ст. національно-визвольній рух в Україні активно розвивається, підноситься на якісно вищий рівень.

Наприкінці 50-х років у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та інших містах виникають напівлегальні суспільно-політичні організації - так звані громади. Вони розгортають культурно-просвітницьку роботу серед народу, пробуджуючи його національну свідомість. Перша така громада виникла в Київському університеті.

Коштом заможних українців В.Тарнавського і Г.Галагана у Петербурзі було влаштовано українську друкарню. У 1861 р. тут почав виходити перший у царській Росії український часопис - «Основа», що опублікував твори українських письменників.

Після скасування кріпосного права активізувалося створення недільних шкіл для неписьменних. Побачили світ «Буквар южноруський» Т.Шев­ченка, «Граматика» Куліша та ін.

Україна на початку XX ст. була складовою частиною двох імперій Ро¬сійської, до якої входили землі на схід від р. Збруч, та Австро-Угорської, до якої відійшли Галичина, Буковина та Закарпаття.

У Східній Україні промисловість і сільське господарство розвивалося досить високими темпами. Важливими центрами промислового розвитку стали Донбас та Придніпров'я.

На півдні України виникали значні промислові об'єднання, пов'язані з розвитком металургій¬ного, цукрового, машинобудівного, вугільного, рудного, суднобудівного ви¬робництв тощо. Серйозні зміни відбувалися у фінансово-кредитній справі. Постійно розширювалася мережа банків. Швидкими темпами формувався новий клас - буржуазія.

56. Активізація національно-визвольного руху в Україні на початку XX ст

Початок XX ст. в історії України характеризується загальним революційним піднесенням, що було викликане гострими класовими протиріччями, національним гнобленням, політичним безправ'ям населення. Ситуацію загострила загальноекономічна світова криза 1900-1903 рр., а в Російській імперії - і її поразка у війні 1904-1905 рр. з Японією.

Посилилася активність політичних сил, набрала сили тенденція до їхнього згуртування, розгорнувся процес самовизначення утворених політичних осередків.

57. Українські партії на початку XX ст., їх програми, стратегія, тактика.

На противагу антинародній колонізаторській політиці російського царизму на поч XX ст. розгорнулася масова політична боротьба.

Активізація громадсько-політичного життя в Україні на поч. XX ст. створила ґрунт для переростання культурно-освітнього громадівського руху в національно-визвольний. Велику роль у цьому відіграло створення українських політичних партій. Ще 1897 р. виникає Українська загальна організація, до якої увійшло бл. 20 громад, значна кількість студентських гуртків і окремих діячів. У 1900 р. з ініціативи групи харківських активістів культурницького і студентського руху: Д.Антоновича, П.Андрієвського, М.Русова, Л.Мацієвича, Б.Камінського та ін. була створена Революційна українська партія (РУП). Фактично її маніфестом стала виголошена М.Міхновським промова «Самостійна Україна», де було виразно сформульовано ідеали українського самостійництва на радикальних засадах, для яких характерними є безкомпромісність, рішучість, глибоке усвідомлення трагічної долі народу, позбавленого свого історичного шляху розвитку, державницьких засад і прагнення поліпшити цю долю нагальними політичними засобами. З 1903 р. фактичним керівником РУП став М.Порш. У 1902 р від РУП відкололася Українська народна партія (УНП) - організація націоналістичного напрямку, яку очолював Махновський. Так званих «10 заповідей» партії проголошували самостійну демократичну ре­спубліку, шанування української мови, традицій. Після 1907 р. діяльність НУП занепала.

У грудні 1904 р. з РУП вийшла і створила Українську соціал-демократичну спілку (УСДС) група, яку очолював М.Меленевський.

Члени РУП у грудні 1905 р. на своєму з'їзді перейменували РУП в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Її лідерами стали В.Винниченко, С Петлюра, М.Порш, Л. Юркевич та ін. УСДРП виступала за автономію України в складі Російської держави, проповідувала поділ соціал-демократичних партій за національною ознакою.

1904 р. в Києві створено Українську демократичну партію (УДП). Її лідерами були О.Лотоцький, Є.Тимченко, Є.Чикаленко. Восени 1904 р. окремі члени УДП, які вийшли з неї, поклали початок новій - Українській радикальній партії (УРП). її лідерами стали Б.Грінченко і С.Єфремов.

Наприкінці 1905 р. у Києві зорганізувалась Українська демократично-радикальна партія (УДРП). Представники: Б.Грінченко, С.Єфремов, М.Левицький, Ф.Матушевський, В.Науменко, Є.Чикаленко та ін.

58. Україна в роки Першої світової війни

Війна почалася 1 серпня 1914 р.

Головною причиною Першої світової війни було прагнення імперіалістичних держав загарбницькими методами задовольнити свої інтереси.

Серед загарбницьких планів, плеканих державами-учасницями війни, не останнє місце відводилося Україні. Росія прагнула захопити землі Галичини, Буковини, Закарпаття під прикриттям ідеї «об'єднання всіх руських земель». Австро-Угорщина претендувала на Поділля та Волинь.

З початком війни серед українських політиків стався розкол. Розпочалося формування українських військових підрозділів. 2,5 тис. добровольців склали Український легіон січових стрільців

Одночасно зі створенням ГУР з ініціативи Д. Донцова, В. Дорошенка, О. Скоропис-Йолтуховського, М. Меленевського та інших у Львові постав Союз визволення України (СВУ).

На початку вересня 1914 р. російська армія окупувала значну частину Східної Галичини. Це був важкий удар по українцях цього краю. Було закрито всі українські культурні установи, кооперативи та періодичні видання. Вводилося обмеження на вживання української мови й робилися спроби впровадити у школах російську мову.

Що ж стосується Наддніпрянської України, то заборонялося друкувати будь-що українською мовою.

У березні 1916 р. стався новий поворот подій. Унаслідок так званого «Брусиловського прориву» російська армія зайняла Чернівці, Коломию, Луцьк та інші міста цього регіону.

Посилилася глибока економічна криза, занепадало сільське господарство, падав життєвий рівень населення, насамперед робітників і селян. Війна, прорахунки уряду, корумпованість і неефективність влади, зростаюче зубожіння - все це до краю посилювало кризу всього суспільства. Країна опинилася напередодні тотальної катастрофи.