2 Методи емпiричного пiзнання (спостереження, експеримент).

За сучасною класифікацією наукових досліджень до емпіричних належать експеримент, спостереження, опис. Експеримент (від лат. expermentum — проба, досвід) — науково поставлена перевірка штучно викликаного явища у точно врахованих умовах, що дозволяє слідкувати за його розвитком, ходом, керувати ним і відтворювати кожного разу при повторенні умов.

Організація експерименту має кілька послідовних стадій. Для дослідників — початківців може бути прийнята наступна схема: 1) висунення наукової гіпотези; 2) постановка конкретної задачі і вибір об'єкта дослідження; 3) підготовка матеріальної бази для проведення експерименту; 4) вибір оптимального шляху експерименту; 5) спос­тереження за ходом досліду, заміри необхідних параметрів, опис явищ та процесів тощо; 6) аналіз і узагальнення отриманих результатів; 7) формування висновків, пропозицій, оцінка теоретичного і прикладного значень нових даних.Найчастіше експеримент проводиться у лабораторних умовах, наприклад, досліджується вплив окремих елементів живлення на ріст деревних рослин у горшечній культурі. Довготривалі експерименти (20 і більше років) проводяться при вивченні лісівницького впливу різних способів та режимів рубок догляду на ріст, продуктивність та якість стовбурної деревини у лісових насадженнях.

Спостереження є широко розповсюдженим пізнавальним процесом. Воно, як правило, супроводжує будь-який експеримент. Наукове спостереження ведеться цілеспрямовано. Поняття "спостере­ження" визначається як вид діяльності, пов'язаний з запланованим і систематичним сприйняттям явищ і предметів реальної дійсності.

Об'єктивні методи дослідження дозволяють отримати при експерименті і спостереженні кількісні характеристики об'єкта, який вивчається у вигляді чисел та міри. Але в ряді випадків, наприклад, при фенологічних спостереженнях, навіть найчутливіші прилади не можуть замінити почуттєвих спостережень людини.

Метод експерименту і спостереження часто суміщується з описом предмета, тобто з фіксуванням різними засобами результатів дослід­ження та накопичення нового емпіричного знання. Під час опису характеризуються суттєві і несуттєві сторони предмета. Як загально — науковий метод опис застосовується найчастіше при вивченні оди­ничних, індивідуальних об'єктів, щоб отримати про них найбільш повні і точні відомості. При лісівницьких, таксаційних дослідженнях широко застосовується опис пробних площ, які закладаються у типових місцях лісових насаджень і виконуються за встановленою схемою. У даному випадку дані пробної площі свідчать про все насадження на ділянці лісу певного розміру.У процесі експерименту і спостережень дослідник отримує наукові факти, тобто елементи, які і складають основу наукових знань, об'єк­тивні закономірності явищ. Науковим фактам притаманні такі риси, як вірогідність, новизна, точність, соціальне значення.Вірогідність наукового факту характеризує його безумовне реальне існування, що підтверджується у повторенні реальних ситуацій. Якщо такого підтвердження немає, то немає і вірогідності наукового факту.

Новизна наукового факту свідчить про принципово нове, до цього часу невідоме, у пізнанні суті якого-небудь предмета, явища, процесу, тобто це знання того, чого до цього часу не знали.Точність наукового факту визначається об'єктивними методами і характеризує сукупність найбільш суттєвих ознак предметів, їх кількісних і якісних визначень.Суспільне значення наукового факту може мати різні масштаби, залежно від можливостей його використання. Наукові факти можуть поглиблювати знання про явища і процеси, що дозволяє їх більш широко застосовувати на практиці. Іноді наукові факти тільки збільшують людську скарбницю знань, але залишаються до певного часу у резерві науки.

Для встановлення соціального значення наукових фактів потрібна об'єктивна оцінка їх дії в інтересах суспільства. В одних випадках ці факти розширюють уявлення про реальну дійсність, збагачують можливості людей щодо її зміни, в інших — насторожують, примушують людей бути більш обачливими (наприклад, при досягненнях фізики атомного ядра та використанні атомної енергії).Із загальної схеми логіки наукових досліджень не можна упустити інтуїцію (від лат. inteuri — прискіпливо дивитися) — відчуття і здогадка, які дозволяють осягнути істину, не вдаючись до досліду або логічного висновку. Інтуїція має допоміжне значення в науковому пізнанні і завжди є кінцевою ланкою у довгому ланцюзі великої і довготривалої поперед­ньої напруженої роботи дослідника на основі накопиченого досвіду.