- •Тема 9. Дiалектика як система категорiй
- •1Поняття категорiй дiалектики, їх специфiка та iсторiя розвитку. Спiввiдноснi категорiї, їх класифiкацiя.
- •3. Категорiї, що виражають структурнi зв’язки упорядкованостiбуття: одиничне та загальне, форма I змiст, частина та цiле,елемент-структура-система. Принципи цiлiсностi та системностi.
- •Тема 10. Форми I методи наукового знання I пiзнання
- •1Форми наукового знання: науковий факт, закон, гiпотеза. Теорiя як основна форма органiзацiї наукового знання.
- •2Класифiкацiя методiв наукового дослiдження. Загальнонауковiметоди та методи дисциплiнарного дослiдження (iндукцiя I дедукцiя, аналiз I синтез, моделювання та iнш.).
- •2 Методи емпiричного пiзнання (спостереження, експеримент).
- •3 Методи теоретичного пiзнання (формалiзацiя, iдеалiзацiя, аксiоматичний та гипотетико-дедуктивний методи).
- •Тема 11. Науково-технiчна та технологiчна революцiя
- •1 Сутність науково-технічної революції та її основнi напрями.
- •2 Основнi соцiальнi наслiдки науково-технічної та технологічної революції.
- •Тема 12. Глобальнi проблеми сучасностi. Соцiальнепрогнозування
- •1 Сутнiсть глобальних проблем сучасностi та причини їх виникнення.
- •2 Умови та шляхи розв'язання глобальних проблем та перспективи людства.
- •3 Соціальне прогнозування, його функції і методи. Сучасні футурологічні концепції майбутнього.
- •Тема 13. Сутнiсть свободи.
- •1 Поняття свободи. Концепцiї свободи в iсторiї фiлософiї.
- •2 Свобода і відповідальність.
- •4 Свобода I права людини.
- •1 Творчiсть як духовно-практична дiяльнiсть людини.
- •2 Пiзнання як творчiсть.
- •3 Творче уявлення, його продуктивна сила. Творчiсть I iнтуїцiя.
- •4 Творчiсть I особистiсть.
- •Тема 15. Культура I цивiлiзацiя, їх сутнiсть I спiввiдношення
- •1. Поняття культури та цивiлiзацiї, їх спiввiдношення та типологiя.
- •2.Культура, цивiлiзацiя та розвиток людини I соцiуму.
- •3. Україна у дiалозi культур.
3. Україна у дiалозi культур.
Діалог культур- термін, що виник у XIX ст. для позначення процесу зближення країн, народів, континентів, насамперед у культурній сфері. Спершу цей термін відображав взаємозбагачення, взаємовплив і взаємозалежність матеріальних і духовних надбань людства в культурно-географічному розрізі, передусім, як взаємодію культур Заходу і Сходу, Європи й Азії, Півдня та Півночі.
У XX ст. вирішальним для свідомості, мислення, вчинків дедалі більшого числа людей стає взаємне одночасне спілкування - діалог різночасових історичних епох (кожний твір культури перебуває у сфері тяжіння певного центру історичної цілісності). Культура як осучаснена історія вступає в діалог зі своєю історією, збираючи у витворі (творі) минуле, сьогодення й майбутнє, насамперед відповідно до потреби дедалі повнішого осягнення дійсності, яка вже не піддається «розумовому» пізнанню, тобто, діалогічність стає методом самого мислення. Внаслідок цього в теоретичному осягненні взаємодоповнюють і взаємовиключають одне одного «невідповідні» начала буття, про що свідчать принцип доповнення у фізиці, парадокси теорії множин у математиці і т. Ін.