1 Творчiсть як духовно-практична дiяльнiсть людини.

У реальному житті люди стикаються з ситуаціями, які швидко змінюються. З цієї причини, крім рішень на основі загальноприйнятих норм поведінки їм доводиться приймати нестандартні рішення. Такий процес у філософії називається творчістю.

В історії філософії майже всі мислителі приділяли певну увагу проблемі творчості. Проте її складність, таємничий характер, несхожість, а часто і відверта протилежність вихідних настанов філософів зумовили розмаїтість тлумачень сутності, змісту та форм реалізації творчості.Перші спроби осягнути цю проблему силою розуму зробили філософи Стародавньої Греції. Творчість у їх поглядах була і божественною (акт творіння Космосу), і людським мистецтвом, ремеслом.У християнській філософії Середньовіччя спостерігалося два взаємопов'язані підходи до творчості: перший випливав із розуміння Бога, як творця світу, другий був пов'язаний з античною традицією, зокрема, позиціями Платона.

Значний внесок у розроблення проблеми творчості здійснили представники класичної німецької філософії. Так, І. Кант вважав творчість характерною рисою генія і протиставляв творчу діяльність раціональній. Г. Гегель вічною творчістю наділив абсолютну ідею, яка є творчим началом природи та людини. Він звертав увагу на суттєві риси творчості: примат ідеального над матеріальним у процесі культурного становлення людини, обмеженість свободи творчої діяльності об'єктивною необхідністю. Г. Гегель розглядав творчість як діяльність, що створює світ, а саму діяльність — як самодіяльність, тобто процес, що виникає па ґрунті внутрішніх суперечностей.Багато цікавих думок щодо творчості висловили прибічники інших філософських шкіл і течій. Більшість їх поглядів і пропозицій мають певний сенс та право па існування.

По-перше, можна констатувати, що передумовами творчості є всезагальпі властивості матерії — активність і відображення. Виявом активності матерії є її розвиток. З удосконаленням форм відображення на вищій його стадії, тобто на рівні людської свідомості, виникають здібності людей до творчості. Творча активність стає властивістю відображення і розвивається разом з ним. У розумі людини виникають унікальні образи, які, матеріалізуючись у процесі практичної діяльності, спричиняють появу предметів, процесів і систем, що не існували раніше, наприклад, створення лікувальних препаратів, виведення нових порід сільськогосподарських тварин і сортів рослин, конструювання оригінального технічного обладнання, розроблення нових принципів землевпорядкування тощо. Формування цих образів суттєво залежить від здібностейлюдини до творчої переробки відображеного, обсягу накопичених нею знань, її досвіду.

По-друге, у пізнанні людини немає двох паралельних, незалежних один від одного "механізмів", один з яких обслуговував би відображення, а інший — творчість. Виокремити подібні "механізми" неможливо, оскільки творчість пронизує весь пізнавальний процес, її компоненти містяться і в змісті чуттєвих уявлень, і в системі понятійних образів як у живому спогляданні, так і на рівні емпіричного та теоретичного пізнання. Отже, творчість не протилежна раціональності, а є її природним і необхідним доповненням. Одне без іншого не може існувати. Творчість, протікаючи підсвідомо, не підпорядковуючись певним правилам, врешті-решт на рівні результатів може бути консолідована з раціональною діяльністю, включена до неї, стати її складовою або у конкретних випадках спричинити створення нових видів раціональної діяльності.

По-третє, творчість — це продукт біосоціальної еволюції людини. Здатність до творення закладена не просто в біофізичній і нейрофізіологічній структурах мозку людини, а й у його "функціональній архітектурі". Вона є особливою системою взаємопов'язаних операцій, які виконуються різними ділянками мозку і за допомогою яких формуються чуттєві образи та абстракції, здійснюються переробка знакової інформації, її збереження у системі пам'яті, фіксація зв'язків між окремими елементами і блоком пам'яті, групування і перегрупування різних образів та абстрактних знань.

Разом з тим усі види людської діяльності пронизують творчі і механічні начала, межі між якими плинні. Таке роздвоєння діяльності пояснюється діалектикою суспільства, постійною його потребою у створенні нових цінностей і збереженні репродуктивних зразків культури. Отже, творчість — це єдність продуктивної і репродуктивної діяльності, суттєва її властивість.