4 Свобода I права людини.

 Термін «свобода» досить широко використовується в позитивному праві, тобто в спеціально-юридичному значенні. Філософське розуміння свободи також є неоднозначним, що пояснюється тим, що і в науці, і в житті поняття «свобода» вживається дуже широко: стосовно багатьох явищ і процесів дійсності. Свобода як здатність і можливість людини діяти відповідно до своїх потреб, інтересів і цілей, є, по справедливому зауваженню Сартра, не властивістю, а субстанцією людини. Все це свідчить на користь того, що вона має фундаментальне значення у визначенні людини як мислячого і самостійно діючого суб’єкта, який володіє можливістю вибору відповідно до своєї волі. Крім того, свобода розуміється нами не тільки як специфічно людське, але і як соціальне явище. Філософський парадокс свободи полягає в тому, що свобода може бути усвідомлена людиною тільки в системі соціальних зв’язків [2].Таким чином, свобода у філософському розумінні постає в двоякому вигляді. З одного боку, як явище психологічного порядку, з іншого – як суспільне явище. В останньому випадку вона виявляється в тій або іншій поведінці людини й отримує оцінку з боку інших людей. Тому свобода у філософському розумінні виступає в двох основних сенсах: як внутрішня свобода і як свобода зовнішня.

 Уявляється, що вивчення питань взаємодії права і свободи у філософському сенсі дозволяє зробити досить цікаві висновки, що мають і теоретичну, і практичну значущість. Перш за все, викладене вище філософське розуміння свободи дозволяє досить чітко розмежовувати такі категорії, як право і мораль.

 Внутрішня свобода лежить у сфері моральності. Правом же визначаються не внутрішні спонукання, а зовнішні дії. Але, оскільки зовнішні дії залежать від внутрішніх спонукань, то право не може не враховувати внутрішньої свободи індивіда. У будь-якому випадку, поки особа діє в межах наданої їй законом зовнішньої свободи, праву немає справи до її помислів, «але як тільки вона переступає ці межі й порушує закон, то виникає необхідність визначити її провину, а це неможливо зробити, не проникнувши у сферу  внутрішньої свободи. Тут народжуються поняття про осудність, про більшу або меншу злочинність дії, залежно від ступеня збочення волі, про пом’якшуючі  обставини. Все це складає завдання права кримінального» Через філософське розуміння свободи проводиться також і розмежування права приватного й публічного, а також відповідних їм основних методів правового регулювання (диспозитивного й імперативного). Філософія, затверджуючи в праві вираження свободи, не може не визнавати, що дійсне джерело свободи лежить в окремій особі, в її внутрішньому самовизначенні, а не в такому безособовому явищі, як держава.

 Ось тільки деякі питання, що стоять за осмисленням взаємодії права і свободи. Як бачимо, філософсько-правові ідеї можуть послужити основою для розробки як питань загальної теорії права, так і актуальних теоретичних питань окремих юридичних наук. Це цілком закономірно, оскільки, якщо філософія права претендує на загальність у поясненні правових явищ, на створення філософського каркасу юридичної науки, то наукових проблем, що становлять для неї винятки, бути не повинно. Звичайно ж, багато висловлених у даній статті думок мають дискусійний характер і не претендують на безумовну істинність, що не змінює принципової значущості філософсько-правової проблематики для подальшого розвитку юридичної науки.

 Для права важливо, щоб людина виразно представляв цю міру свободи, яка не несе у собі заряд руйнування, зла і несправедливості. У свою чергу громадянське суспільство і держава використають правові засоби як страхові засоби, що позначають межі і межі, за які зовнішня свобода соціальні суб'єктів не повинна розповсюджуватися. Зовнішня свобода припускає пошук органічних засобів, способів і форм обмежень. Такими можуть виступати не тільки юридичні закони заборонного характеру (як частина культури), а й сам факт співіснування безлічі індивідів з їх громадськими правами і свободами. За думку Гегеля, ні одна людина не володіє ідеєю про власну свободу, якщо він не володіє ідеєю про свободу інших і про соціальний зв'язку між собою та іншими. Жодна людина, не маючи чіткої ідеї про свою свободу, не має чіткої ідеї про свободу інших і зв'язку між цими свободами. ТЕМА 14. ТВОРЧIСТЬ ЯК СУТНIСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛЮДИНИ