3 Соціальне прогнозування, його функції і методи. Сучасні футурологічні концепції майбутнього.

Соціальний прогноз - науково обгрунтоване судження про можливі стани об'єкта в майбутньому і про альтернативні шляхи і строки їхнього здійснення. Наукове прогнозування грунтується на знанні законів і тенденцій розвитку об'єкта, а також його оточення (середовища, у якому перебуває об'єкт).Такі знання в прогностиці1 називають підставою прогнозу або інформаційним масивом. У підставі виділяють профільні і фонові дані: профіль - знання про закономірності і тенденції розвитку об'єкта, прогнозне тло - знання про зовнішні стосовно об'єкта прогнозування умови і ступені їх впливу на об'єкт.Особливості соціальних прогнозів (у порівнянні, скажемо, із прогнозами розвитку природних об'єктів) пов'язані зі специфікою законів суспільного розвитку. У суспільних процесах можливість перетворюється в дійсність через діяльність людей, тому в прогнозуванні соціальних процесів важливим є не тільки знання об'єктивних умов діяльності, але і суб'єктивних джерел її мотивів, потреб, інтересів, цілей соціального суб'єкта. Ця здатність соціальних прогнозів відбита, зокрема, в "ефекті Едіпа" (Едіп - герой давньогрецької міфології).

- Едіп, жахлива твоя доля! Ти вб'єш батька, женишся на власній матері, і від цього шлюбу народяться діти, прокляті богами і ненависні людьми.,.

Здригнувся Едіп, почувши таке прорікання дельфійського оракула. Він вирішив не повертатися в Коринф до своїх батьків (помилково думаючи, що це і є його рідні батько і мати), і біг куди очі дивляться. Але, як зважали стародавні греки, від долі не втечеш. Лиховісне пророцтво збулося. Трагедія Едіпа і донині продовжує викликати співчуття. Нещасний Едіп не підозрював, що став жертвою так званого "ефекту Едіпа" (названого в його честь тисячі років через). Цей ефект зводиться до того, що прогнози можуть "самоздійснюватися" або "само-руйнуватися", якщо діяти відповідно прогнозам. Звідси висновок: там, де потрібно вирішувати, керувати, діяти, недостатньо просто намагатися пророкувати, що саме відбудеться у майбутньому. Необхідно представити, що може трапитися, якщо нічого не робити, і залишити все йти своєю чергою або, представити, що відбудеться, якщо вживати які-небудь дії Прогноз, який виявляє перспективні проблеми шляхом умовного продовження в майбутнє спостережуваних тенденцій, називається пошуковим.Після пошукового прогнозу необхідно продумати, що саме варто зробити, щоб щонайкраще вирішити виявлені пошуком проблеми. Прогноз, який визначає всі можливі шляхи вирішення проблем, досягнення якогось оптимуму на основі заздалегідь заданих критеріїв, називається нормативним. Зіставляючи дані пошукового і нормативного прогнозів, вчені виробляють рекомендації для керування, як би "зважують" можливі наслідки прийнятих (або не прийнятих) рішень, тим самим, підвищуючи рівень обгрунтованості і ефективності планів, програм, проектів.

У світовій практиці прогнозування виділяється три основних методи розробки прогнозів: S екстраполяція; S моделювання; S експертні оцінки.

Екстраполяція (від лат. extra - понад, поза і polatio - виправляю, змінюю) - продовження висновків, пізнаних тенденцій розвитку об'єкта, законів у майбутнє.

Моделювання - це подання об'єкта в спрощеному, схематичному виді, зручне для одержання висновків прогнозного характеру. Прикладом може служити матриця" типу шахово-турнірної або, скажемо, таблиця „Періодичної системи елементів" - там і там у перехрестях різних значень виводяться відповідні дані. Або система математичних рівнянь, які описують той або інший процес. У соціальному прогнозуванні часто використовуються такі способи моделювання, як написання сценарію, який являє собою систематизований (часто словесний) опис можливого ходу подій.

Третій основний метод - прогнозна оцінка експерта, тобто людини, здатної більш-менш об'єктивно і професійно надати висновки про перспективи відповідного явища.

Три перерахованих способи звичайно застосовуються комплексно. Дієвість кожного з них окремо досить обмежена. Так, метод екстраполяції на скільки-небудь віддалене майбутнє, за межами одного-двох найближчих десятиліть, нерідко дає абсурдні висновки. І це цілком природно, з огляду на, що ми живемо в епоху науково-технічної революції. Революція - значить переворот. Переворот в науці, в техніці, в економіці, в культурі. Такі речі екстраполяції не піддаються.

Серед багатьох проблем сучасності однією із центральних є проблема майбутнього. Усі, хто живе сьогодні, будують світ майбутнього, світ XXI століття. Яким він буде? Що дасть людству? Марксистсько-ленінською концепцією суспільного розвитку, в основі якої лежить зміна суспільно-економічних формацій, передбачається побудова комунізму як майбутнього людства. Цій концепції протистоять концепції футурології (науки про майбутнє) західних економістів. Назву новій науці дав німецький політолог О. Флехтхейм. У праці «Історія і футурологія» (1966) він визначає футурологію як засіб переборення «старих ідеологій». Спроби визначити контури соціальної організації суспільства майбутнього робили ще прогресивні мислителі пізнього середньовіччя Т. Мор, Т. Мюнцер, Т. Кампанелла, великі соціалісти-утопісти — Ш. Фур’є, Сен-Сімон, Р. Оуен.  У 60—70-х рр. виник справжній «футурологічний бум». Економісти, філософи, соціологи починають активно прогнозувати майбутнє. Виникає низка урядових і позаурядових організацій, які займаються моделюванням і прогнозуванням майбутнього. Однією з перших таких міжнародних організацій був «Римський клуб» (1968). 1974 року було утворено «Всесвітню федерацію досліджень майбутнього». Виникають наукові центри під егідою ООН, ЮНЕСКО. Над створенням моделей і прогнозів майбутнього працюють наукові центри при університетах, міжнародних концернах, банках. Учені намагаються осмислити економічні, екологічні, енергетичні, демографічні та інші проблеми, які постали перед людством на глобальному і регіональному рівнях.  Відбувається швидкий розвиток футурології як науки.  Радянські дослідники-марксисти заперечували навіть право на існування футурології на тій підставі, що вона не відповідала марксистсько-ленінським уявленням про перспективи суспільного роз- витку, по-друге, що вона ніби не є результатом розвитку наукової думки, а є результатом соціального замовлення, про що свідчать наперед передбачені висновки, і, по-третє, що вона не має предмета свого дослідження, тому що функція передбачення притаманна кожній суспільній науці.  Посилаючись на історичний досвід існування СРСР, марксистські теоретики писали, що «сама історія» авторитетно засвідчила істинність наукового комунізму. «А обов’язок футурології… — пише, наприклад, Шахназаров, — зводиться до того, щоб довести протилежне, щоб сконструювати і обгрунтувати «некомуністичне майбутнє». Уже за одне це її не можна вважати справжньою наукою». У футурологічних концепціях так само, як і в теоріях транcформації капіталізму, немає єдиної методологічної основи. Футурологи обмежуються фрагментарною характеристикою суспільства, зводять до абсолюту одну його сторону, рису. Досить умовно можна виокремити два основні напрями сучасної футурології — індустріальний і конвергентний. Прихильники теорії конвергенції, як уже зазначалося, намагалися спрогнозувати процеси суспільного розвитку, виходячи з існування двох протилежних систем. У межах індустріального напряму футурологічний характер мають різноманітні теорії так званого постсуспільства. За підрахунками Белла протягом 60—70-х рр. з’явилось близько двадцяти визначень майбутнього суспільства з префіксом «пост»: постбуржуазне суспільство Р. Дарендорфа, посткапіталістичне суспільство Р. Ліхтхейма і Е. Боулдінга, постцивілізація Г. Кана, постсучасне А. Етціоні та інші. Основним методологічним принципом усіх цих теорій є технологічний детермінізм, тобто твердження, що розвиток техніки визначає розвиток суспільства незалежно від його соціально-економічної структури. Роль науки, техніки, технології в розвитку суспільства гіперболізується. Англійський футуролог Ст. Котгров писав з приводу цього: «Основою формулювання наших уявлень про майбутнє є технологічний детермінізм, який стверджує, що машини творять історію. Індустріальна революція і тепер «нова індустріальна революція» є поняттям, які припускають, що технологія є джерелом руху сучасних соціальних систем».