1.3. Методи оцінки ефективності використання прибутку підприємства

Об’єктом розподілу є загальна сума прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді від звичайної і надзвичайної діяльності. Під розподілом прибутку потрібно розуміти спрямування прибутку до бюджету у вигляді податків і визначення чистого прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства [51, c. 12].

Основними принципами розподілу прибутку господарюючих суб'єктів у ринкових умовах господарювання є:

- розподіл прибутку між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом повинен проводитись з урахуванням інтересів держави в формуванні на відповідному рівні бюджетів і зацікавленості підприємств у стимулюванні їх діяльності;

- вилучення відповідної частини прибутку державою до бюджету у вигляді податків повинно проводитись по твердих, невисоких ставках, встановлених державою в законодавчому порядку, розміри яких не повинні змінюватися довільно;

- прибуток, який залишається в розпорядженні господарюючого суб'єкта, повинен направлятися в першу чергу на нагромадження, яке забезпечуватиме подальший розвиток підприємства, а в частині, яка залишилася, - на споживання для задоволення матеріальних і соціальних потреб робітників.

Через розподіл прибутку реалізується одна із його найважливіших функцій – стимулювання діяльності підприємств. Перш ніж бути використаним на фінансування росту підприємства, прибуток розподіляється між сторонами, що забезпечують його створення [14, c. 211]. Кількість сторін, якими він присвоюється, в першу чергу, залежить від організаційно-правової форми підприємства. Якщо це підприємство (казенне, державне, приватне), то частину прибутку присвоює держава у вигляді податків. Решта прибутку присвоюються підприємством на умовах: оперативного управління (казенне підприємство), повного господарського відання (державне підприємство),на правах власності (приватне підприємство, товариство).

Як правило, держава присвоює частину прибутків, застосовуючи два канали його вилучення. Першим каналом розподілу прибутку є сплата підприємствами майнових податків: податку на рухоме (податок з власників транспортних засобів) і нерухоме (проект) майно, внесення плати за землю, а при наявності надприбутків – рентних платежів [54, c. 76]. Другим каналом є сплата підприємствами до бюджету податку на прибуток (рис. 1.1).

Валовий прибуток

Майнові податки, рентні платежі

Податок з прибутку

Прибуток від звичайної та надзвичайної діяльності

Прибуток, що розподіляється і використовується підприємством

Чистий прибуток

Рис. 1.1. Розподіл прибутку підприємства

Чистий прибуток, одержаний після сплати податків, залишається у повному розпорядженні підприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання. При цьому порядок розподілення і використання прибутку на підприємстві фіксується в його статуті та визначається положенням, розробленим відповідними економічними службами підприємства і затвердженим його керівництвом.

Згідно зі статутом підприємства можуть використовувати прибуток, який залишився в їх розпорядженні, на поповнення статутного капіталу, на утворення та поповнення резервного капіталу, а також направляти на виплату дивідендів і на інші цілі. Відрахування на формування фондів підприємство здійснює лише у тому випадку, якщо їх створення передбачено установчими документами [50, c. 96].

У процесі розподілу можуть формуватися грошові фонди цільового призначення (рис.1.2):

1. фонд коштів, які спрямовуються на розвиток та вдосконалення виробництва;

2. фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби;

3. фонд коштів для матеріального заохочення;

4. резервний (страховий) капітал;

5. фонд коштів, які спрямовуються на фінансові інвестиції;

6. фонд коштів, які використовуються на інші цілі.

Рис.1.2. Напрями використання чистого прибутку підприємства

Фонд коштів на розвиток і вдосконалення виробництва витрачається на задоволення потреб, які пов’язані зі зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, удосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства. Конкретно ці витрати являють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні й такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій і видів продукції.

Однією з потреб виробництва, що пов’язана з його розширенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів. Тому підприємства періодично спрямовують частину прибутку безпосередньо до статутного капіталу на приріст нормативу власних оборотних коштів[26, c. 128].

Фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби, використовується на витрати, що сприяють соціальному розвитку колективу підприємства, а саме: будівництво, реконструкція, інші форми поліпшення об’єктів основних засобів соціально-культурної сфери, інші витрати в даному напрямі (крім витрат на утримання об’єктів цієї сфери, які, згідно з новими стандартами бухгалтерського обліку, здійснюються за рахунок витрат діяльності і враховуються при визначенні прибутку як фінансового результату діяльності) [22, c. 112].

Фонд коштів для матеріального заохочення використовується (якщо мова йде про акціонерні товариства) з метою стимулювання держателів акцій вкладати кошти у капітал підприємства, підтримки прийнятого курсу акцій на фондовому ринку через виплату дивідендів; частина чистого прибутку може, якщо це обумовлено в колективному договорі, спрямовуватися на виплату винагороди працівникам за загальні результати роботи за підсумком року й на інші форми підвищення матеріальної заінтересованості працівників у досягнення високих кінцевих результатів роботи. Зважаючи на те, що, згідно зі стандартами бухгалтерського обліку, не передбачено використання прибутку на матеріальне заохочення (наприклад виплати за результатами року), такі виплати мають здійснюватися з урахуванням реального джерела – прибутку цього ж року, бо, будучи віднесеними на операційні витрати, вони зменшують прибуток наступного року [29, c. 12].

Нерозподілений прибуток є однією з найважливіших частин власного капіталу. Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку товариства, яка залишається у розпорядженні підприємства для виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та на інші потреби. В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності зазнають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал.

Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасигновану частини:

• асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо);

• неасигнована частина не має конкретного призначення.

Прибуток, спрямований на поповнення статутного капіталу, може використовуватися на збільшення майна підприємства за рахунок фінансування об’єктів виробничого та невиробничого призначення, що вводяться в експлуатацію, придбання техніки, обладнання та інших основних засобів, фінансування приросту оборотних активів та ін. [23, c. 233].

Сума нерозподіленого прибутку зменшується внаслідок відрахувань до резервного капіталу та нарахування дивідендів. Резервний капітал створюється з метою усунення можливих тимчасових ускладнень і забезпечення нормальної роботи підприємства. Величина резервного капіталу визначається засновницькими документами як максимальний відсоток від розміру статутного капіталу. Так, в акціонерних підприємствах резервний капітал повинен складати не менше 25% величини статутного капіталу. Він створюється за рахунок щорічних відрахувань від прибутку в передбачених засновницькими документами відсотків. Кошти резервного капіталу використовуються на додаткові витрати виробничого і соціального розвитку підприємства, на поповнення його оборотних коштів, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів за привілейованими акціями (у випадку недостатності прибутку) та інші заходи, передбачені засновницькими документами [28, c. 87].

Дивіденди – це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до часток їхньої участі у власному капіталі підприємства. За рахунок нерозподіленого прибутку сплачуються дивіденди,оголошені у звітному періоді. Право на отримання дивідендів пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які були учасниками товариства на початок терміну виплати дивідендів. У тому разі, коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейовані акціями провадиться за рахунок резервного капіталу. Таким чином, для нарахування дивідендів за привілейованими акціями існує два потенційні джерела: нерозподілений прибуток та резервний капітал, а для простих акцій – лише одне джерело – нерозподілений прибуток.

Існують дві основні вимоги щодо сплати грошових дивідендів:

- достатній нерозподілений прибуток – товариство має накопичити достатню суму нерозподіленого прибутку (а за необхідності і резервного капіталу) для нарахування дивідендів;

- наявність достатньої кількості грошових коштів, тому що нерозподілений прибуток ще не гарантує можливості оголосити і виплатити дивіденди готівкою.

У разі відсутності необхідної суми грошових коштів акціонерні товариства вирішують проблему виплати дивідендів позиченням грошей, які мають бути повернені за рахунок нерозподіленого прибутку [38, c. 544]. Варто також зазначити, що окремі напрямки використання чистого прибутку підприємства мають вплив на встановлення розміру податку на прибуток, який належить сплатити до бюджету:

1. якщо підприємство спрямовує частину чистого прибутку на благодійні заходи, то сума благодійних внесків у розмірі 4,0 відсотка прибутку, отриманого у попередньому звітному періоді, звільняється від оподаткування податком на прибуток;

2. звільняється від оподаткування прибуток, спрямований на фінансування витрат некапітального характеру, пов’язаних з утриманням об’єктів соціальної інфраструктури;

3. сума податку на прибуток зменшується на суму податку, сплаченого підприємством до бюджету при виплаті дивідендів акціонерам.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі можна виділити два етапи. Перший етап – це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. Другий етап – це розподіл і використання прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету.

Як висновок по першому розділу можна сказати, що економічна сутність прибутку на підприємстві та механізм його формування відіграють не останню роль при аналізі стану існуючого підприємства та можливих подальших напрямках його розвитку. Особлива увага повинна приділятись пошуку можливих альтернативних резервів збільшення прибутковості підприємства, аналізу використання прибутку, тому що прибуток є основним показником (результатом) ефективної (неефективної) діяльності підприємства.

На підприємствах виробничої сфери можуть бути використані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.

Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані:

1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації;

2. Собівартість одиниці продукції;

3. Ціна одиниці продукції (ціна виробника).

Цей метод розрахунку застосовується за відносно невеликого асортименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, коли реалізується великий асортимент продукції. Крім того, він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів.

Це укрупнений метод. Може застосовуватись по підприємству в цілому за розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді. За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

Економічний (аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді. Порівнянна продукція – це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція – це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді.

Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

1. Визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;

2. Порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;

3. Виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

4. Розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток – це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. За його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку залежить точність усіх наступних розрахунків.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.

Слід зазначити, що в тому разі, коли розрахунок прибутку роз­глянутими вище методами здійснений виходячи із загального випуску продукції, окремо розраховується прибуток від реалізації продукції. При цьому враховується обчислена сума прибутку від випуску продукції, а також зміна прибутку в залишках нереалізованої продукції. Може бути використана така формула розрахунку:

П_Р.П = П_З.П.П. + П_В.П. – П_З.К.П (1.1)

де П_Р.П – прибуток від реалізації продукції;

П_З.П.П – прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду;

П_В.П – прибуток від випуску продукції;

П_З.К.П – прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду.

Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розраховувати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як правило, дуже складно визначити асортимент, перелік виробів у залишках, особливо на кінець періоду, що планується.

Тому частіше прибуток у залишках нереалізованої продукції роз­раховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року за розрахунку прибутку на плановий рік).

Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду можна розрахувати множенням їхньої собівартості на середню рентабельність продукції на підприємстві в період, що планується (або в четвертому кварталі планового року за розрахунку прибутку на плановий рік).

Із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на 1 грн. продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосовані також і на підприємствах сфери послуг.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі здійсненими витратами.

По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках.

По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб’єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.

Рентабельність безпосередньо пов’язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність — це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках. Різні варіанти рішень, що приймаються при визначенні прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності. При цьому поточні витрати можна брати в таких варіантах: собівартість продукції (виробнича); собівартість продукції за виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в цінах виробника (вартість за мінусом непрямих податків).

Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: загальний прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності. При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позиковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об’єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.