1.2. Основні джерела формування прибутку підприємства

Прибуток основне джерело приросту власного капіталу підприємства. В умовах ринкових відносин власники і менеджери, орієнтуючись на розмір прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства, приймають рішення щодо дивідендної та інвестиційної політики, яку підприємство проводить з урахуванням перспектив розвитку. За умов конкуренції в ринковій економіці прибуток являється рушійною силою і основною метою підприємств та є джерелом оновлення виробничих фондів.

Прибуток являється джерелом формування доходів бюджетів різних рівнів. Він надходить в бюджети у вигляді податків, а також економічних санкцій, і використовується на різні цілі, визначені видатковою частиною бюджету і затверджених в законодавчому порядку [12,c.125].

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку ”Доход”. Під доходами розуміють збільшення економічних вигод і вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників). В бухгалтерському обліку визнання доходу пов’язане з принципами нарахування та відповідності доходів і витрат.

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності тих періодів, до яких вони відносяться.

Принцип нарахування застосовується одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визнаються на підставі прямого зв’язку між ними та отриманими доходами [24,c.45].

Для визнання доходу повинно відбутись не лише надходження активу або зменшення зобов’язання, але і фінансовий наслідок цих подій, в якості якого виступає збільшення власного капіталу (крім внесків учасників).

Доходами не визнаються:

– сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів;

– сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо;

– сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

– сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

– сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором тощо.

Доходи підприємства класифікуються за різними ознаками, за метою визнання доходу та визнання його суми розрізняються доход від:

– реалізації товарів, продукції, інших активів, придбання з метою перепродажу (крім інвестицій у цінні папери);

– надання послуг;

– використання активів підприємства іншими фізичними та юридичними особами, результатом яких є отримання процентів, дивідендів [3,c.92].

В залежності від виду діяльності розрізняють доходи від звичайної та надзвичайної діяльності. Крім того доходи можуть виникати в результаті операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.

Отже, доходом є чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ЧД), який розраховується шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції (Д) податку на додану вартість (ПДВ), акцизного збору (АЗ), інших зорів або податків з обороту (ІЗП) та інших вирахувань з доходу (ІВ), тобто ЧД=Д-ПДВ-АЗ-ІЗП-ІВ [22,c.95].

Якщо доход від операції неможливо достовірно оцінити і немає впевненості у відшкодуванні понесених витрат, доход не визнається, а витрати визнаються як витрати звітного періоду.

Фінансовим результатом діяльності будь-якого підприємства, незалежно від форми власності способу організації діяльності, є прибуток або збиток. З кількісної сторони, збиток це перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені витрати.

В свою чергу, прибуток з якісної сторони це перетворена форма додаткового продукту й додаткової вартості, яка виражає відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його створення і привласнення. Термін „перетворена форма” означає, що прибуток приховує справжнє джерело свого виникнення і створює враження, що участь у його появі брали не лише працівники, а й засоби виробництва [15,c.133].

За економічним змістом, прибуток – це грошовий вираз частини вартості додаткового продукту, частина заново створеної вартості, виробленої та реалізованої. Інакше кажучи, прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати.

Повертаючись до функцій прибутку, ще раз зазначимо, що як провідна категорія ринкових відносин, прибуток виконує такі важливі функції:

– показника ефективності господарської діяльності підприємства. Позитивний фінансовий результат, тобто наявність прибутку, вже свідчить про рентабельну діяльність. Адже кожне підприємство в ринкових умовах намагається одержувати в кожному звітному періоді прибуток, необхідний і достатній для саморозвитку (поточного та стратегічного самофінансування);

– стимулюючу. Як кінцевий фінансово-економічний результат лише прибуток в ринковому середовищі має бути метою діяльності підприємства. Прибуток – це основне джерело приросту власного капіталу і відповідно джерело фінансування оновлення основних фондів та диверсифікації виробничої продукції. Крім того, прибуток є джерелом фінансування соціального розвитку трудового колективу;

– джерела формування доходів бюджетів різних рівнів [49,c.168].

Отже, прибуток підприємства – основний фактор його економічного та соціального розвитку. Прибуток являє собою різницю між сумою доходів і збитків, отриманих від різних господарських операцій. Саме тому вона характеризує кінцевий фінансовий результат діяльності підприємств.

Для різних потреб розрізняють наступні види прибутку [66]:

Загальний прибуток – кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);

Валовий прибуток – прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

Торговельний прибуток – це виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення торговельної діяльності, і представляє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності За характером відбиття в обліку виділяють бухгалтерський і економічний прибуток підприємства.

Бухгалтерський прибуток характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків). Обсяг балансового прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку та відбивається на рахунку 79 "Фінансові результати".

Економічний прибуток являє собою різницю між сумою доходів підприємства, з одного боку, і сумою його поточних витрат, з іншого. При цьому враховуються поточні витрати як внутрішні так і зовнішні. Перші не відбиваються бухгалтерським обліком та оцінюються по їх альтернативній вартості. Економічний прибуток підприємства завжди менше бухгалтерського на величину внутрішніх поточних витрат.

За характером діяльності підприємства розділяють прибуток від звичайної діяльності й прибуток від надзвичайних подій.

Прибуток від звичайної діяльності характеризує фінансовий результат від всіх традиційних для даного підприємства видів діяльності й господарських операцій, формується на регулярній основі.

Прибуток від надзвичайних подій характеризує незвичайне або дуже рідкісне для даного підприємства джерело формування.

За основними видами господарських операцій підприємства виділяють прибуток від реалізації продукції й прибуток від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - є основним його видом на підприємстві, безпосередньо пов'язаним з галузевою специфікою діяльності. Аналогом цього терміну виступає термін "прибуток від основної діяльності". В обох випадках під цим прибутком розуміється результат господарювання по основній виробничо-збутовій діяльності підприємства.

Прибуток від позареалізаційних операцій формально характеризується терміном "доходи від позареалізаційних операцій", однак за своїм сутнісним змістом ставиться до категорії прибутку, тому що відбивається у звітності у вигляді сальдо між отриманими доходами й понесеними втратами від цих операцій. До складу доходів, що формують цей прибуток, відносяться доходи від пайової участі даного підприємства в діяльності інших спільних підприємств з вітчизняними й закордонними партнерами (у вигляді розподіленого прибутку на суму його паїв у спільних підприємствах); доходи від облігацій, акцій і інших цінних паперів, що належать підприємству та випущені сторонніми емітентами (у вигляді сум відсотків і дивідендів); доходи від депозитних внесків підприємства в банках; отримані штрафи, пені й неустойки та ін.

За основними видами діяльності підприємства виділяють прибуток, отриманий від операційної, інвестиційної й фінансової діяльності.

Прибуток від операційної діяльності являє собою сукупний обсяг прибутку від реалізації продукції й прибутку від інших операцій, що не відносяться до інвестиційної або фінансової діяльності.

Прибуток від інвестиційної діяльності характеризує підсумковий фінансовий результат від операцій по придбанню (спорудженню, виготовленню) і продажу – основних фондів, нематеріальних активів і інших необоротних активів, а також короткострокових фінансових інвестицій, які не є еквівалентами коштів.

Прибуток від фінансової діяльності характеризує фінансовий результат операцій, які приводять до зміни розміру й складу власного капіталу й позичок підприємства (залучення додаткового акціонерного або пайового капіталу, емісії облігацій і інших боргових цінних паперів, залучення кредиту в різних його формах, погашення зобов'язань по основному боргу і т.п.).

За складом елементів, що формують прибуток, розрізняють маржинальний, валовий і чистий прибуток підприємства. Маржинальний прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком суми змінних витрат. Валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком всіх операційних витрат, як постійних, так і змінних

За характером оподаткування прибутку виділяють оподатковувану і неоподатковувану податком його частини. Такий розподіл прибутку відіграє важливу роль у формуванні податкової політики підприємства, тому що дозволяє оцінювати альтернативні господарські операції з позицій кінцевого їх ефекту. Склад прибутку, що не підлягає оподатковуванню, регулюється відповідним законодавством.

3а характером інфляційної "очистки" прибутку виділяють номінальний і реальний його види.

Реальний прибуток характеризує розмір номінально отриманої його суми, скоригований на темп інфляції у відповідному періоді.

По достатності рівня формування виділяють: низький, нормальний і високий прибуток підприємства (критерієм такого розподілу виступає рівень нормального прибутку).

Нормальний прибуток характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних витрат, залишається дохід. Він дорівнює мінімальній ставці депозитного відсотка. Тобто порівнюються два варіанти: покласти гроші на депозит чи вкласти їх в бізнес, і, якщо отриманий прибуток більше, ніж кошти, які б було отримано від депозиту, він вважається нормальним.

Низький і високий прибуток характеризує рівень його формування, що відповідно нижче або вище рівня нормального прибутку.

За характером використання в складі чистого прибутку виділяють споживану частину, та ту, що капіталізується.

Капіталізований прибуток характеризує ту суму, що спрямована на фінансування приросту активів підприємства, а спожитий прибуток - ту його частину, що витрачена на виплати акціонерам, персоналу або на соціальні програми підприємства.

За ступенем використання виділяють нерозподілений і розподілений прибуток підприємства.

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.

В певних випадках підприємства в результаті своєї діяльності зазнають збитків.

Сума непокритого збитку зменшує власний капітал. Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасигновану частини:

– асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо);

– неасигнована частина не має конкретного призначення.

У зарубіжних корпораціях часто встановлюються обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого прибутку. Такі обмеження тимчасово виділяють певну суму нерозподіленого прибутку, яка б могла бути виплачена у вигляді дивідендів. Коли обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів та використана на інші потреби. Обмеження нерозподіленого прибутку можуть бути добровільними або вимушеними. Одним з найбільш поширених добровільних обмежень є обмеження на нерозподілений прибуток з метою розширення матеріально-технічної бази підприємства. Це обмеження може бути зняте керівництвом товариства в будь-який момент.

Розподілений прибуток характеризує частину сформованого прибутку, що на даний момент вже розподілена й не використана в процесі господарської діяльності.

Санаційний прибуток – це специфічний вид прибутку, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, часток) за курсом, нижчим за номінальну вартість цих прав (дизажіо), у результаті їх безкоштовного передання до анулювання, зниження номінальної вартості або при одержанні безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших зацікавлених у санації підприємства осіб.

Головне призначення прибутку в сучасних умовах господарювання – відображення ефективності виробничо-збутової діяльності підприємства. Це обумовлено тим, що у величині прибутку повинне знаходити висвітлення відповідність індивідуальних витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом і реалізацією своєї продукції й виступаючих у формі собівартості, суспільно необхідних витрат, непрямим вираженням яких повинна з'явитися ціна виробу. Збільшення прибутку в умовах стабільності оптових цін свідчить про зниження індивідуальних витрат підприємства на виробництво й реалізацію продукції. В працях багатьох вчених (зокрема Вуда Ф., Бланка І.А., Вальтера С.Б., Лішанського М.Л. та ін.) присутня думка, що метою створення будь-якого підприємства є отримання прибутку. За умов ринкової економіки отримання максимально можливої суми прибутку є метою будь-якого виробництва, таке бажання максимізації прибутку визначається його роллю в системі економічних відносин:

1. Прибуток є основною метою підприємницької діяльності і мірилом її ефективності .

2. Прибуток є основним джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, що забезпечують його розвиток.

3. Прибуток є носієм захисної функції підприємства від загрози банкрутства та головною передумовою зростання ринкової вартості господарюючого суб’єкта.

4. У прибутковій роботі підприємства зацікавлене суспільство, бо прибуток підприємства є фундаментом економічного розвитку країни, джерелом задоволення соціальних потреб в зв’язку з тим, саме отримання прибутку забезпечує надходження до бюджету податків і платежів.

Прибутку притаманні функції:

1. Оцінювальна – полягає в тому, що прибуток використовується як основний критерій ефективності виробництва і використання ресурсів;

2. Стимулююча - полягає в тому, що його розмір впливає на виробниче і особисте споживання, є джерелом сплати податків;

3. Госпрозрахункова – полягає в тому, що госпрозрахунок передбачає обов’язкове отримання прибутку, інакше виробництво не має сенсу.

Прибуток від реалізації продукції утворюється у процесі розподілу виручки підприємства і може бути розрахований шляхом віднімання від виручки сум непрямих податків та собівартості продукції. Це головна ціль основної діяльності (операцій з виробництва та реалізації продукції, послуг чи робіт, що є основною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу) майже будь-якого підприємства. Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, послуг) визнається в разі виконання таких умов:

– покупцеві передані вигоди і ризики, пов’язані з правом власності на продукцію (товар, послугу);

– підприємство в подальшому не управляє і не контролює реалізовану продукцію товари, послуги);

– сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

– існує впевненість у тому, що внаслідок операції економічні вигоди підприємства збільшаться, а пов’язані з цим витрати можуть бути достовірно визначені [64, c.174].

Прибуток, який визначається в бухгалтерському обліку підприємств, формується як фінансовий результат операційної діяльності (зазвичай це основна частина загального фінансового результату діяльності), інвестиційної діяльності, фінансової діяльності. Крім цих джерел формування прибутку (вони об’єднані поняттям «звичайна діяльність»), у певних випадках підприємство може мати прибутки від надзвичайних подій (повеней, пожеж та інших природних катаклізмів). Наведемо нижче характеристику структури джерел формування прибутку підприємства згідно звітної форми промислового підприємства «Звіт про фінансові результати».

Валовий прибуток – розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції. Валовий прибуток може бути зменшений на величину супутніх платежів: податок на майно, податок з власників транспортних засобів, плата за землю тощо. Розрахунок валового прибутку передбачає визначення чистого доходу від продажу продукції і виробничої собівартості проданої продукції .

Чистий доход (виручка) від реалізації продукції визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції податку на додану вартість, акцизного збору, знижок тощо [63, c. 54]. Доход (виручка) від реалізації продукції може бути різним:

По-перше, може бути операційним доходом, який в свою чергу включає [64, c. 12]:

1). Дохід (виручка), отриманий від продажу (реалізації) продукції, що забезпечує основну частку надходжень підприємства у будь-якій формі. Для його зростання підприємство має не лише нарощувати обсяги виробництва, зменшувати витрати на виробництво, але ще й дбати про зменшення залишків нереалізованої продукції на своїх складах, ліквідацію боргів у розрахунках з покупцями, чого в умовах діючої системи розрахунків і загального незадовільного фінансового стану підприємств досягати досить складно. Дохід від продажу продукції (основної діяльності) визначається на основі обсягу продажу продукції, в якому враховується: залишки непроданої продукції на початок періоду – в цінах періоду, що передує звітному; товарна продукція і залишки на кінець періоду – в цінах звітного періоду.

2). Інший операційний дохід, який включає:

• доходи від продажу іноземної валюти ; доходи від реалізації інших обігових активів ( крім фінансових інвестицій);

• суми орендної плати (оперативний лізинг);

• суми отриманих штрафів, пені, неустойок за порушення господарських договорів;

• доходи від списання кредиторської заборгованості, щодо якої минув термін позовної давності;

• відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні);

• суми отриманих грантів та субсидій тощо.

По-друге, іншими фінансовими доходами. До них відносять: дивіденди отримані; відсотки отримані; інші доходи від фінансових операцій.

По-третє, іншими доходами. Це: дохід від реалізації фінансовий інвестицій; дохід від реалізації не обігових активів; дохід від реалізації майнових комплексів; дохід від не операційної курсової різниці; дохід від безкоштовно отриманих активів.

По-четверте, доходом від участі в капіталі інших підприємств. Інвестиції в асоційовані підприємства, в дочірні підприємства, у спільну діяльність зі створенням юридичної особи [66, c. 88].

Виробнича собівартість проданої продукції – це обсяг реалізації товарної продукції за виробничою собівартістю, скоригований на обсяг нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і суму наднормативних виробничих витрат. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображається: рівень організації виробничого процесу; технічний рівень; продуктивність праці та інше. Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку.

До виробничої собівартості продукції необхідно відносити:

1. прямі матеріальні витрати: вартість сировини та основних матеріалів, напівфабрикати, допоміжні матеріали тощо;

2. прямі витрати на оплату праці: заробітна плата основна та додаткова;

3. інші прямі витрати – всі інші виробничі витрати, які можуть бути віднесені до конкретного об’єкта витрат, - відрахування на соціальні заходи, амортизація тощо.

4. загальновиробничі витрати: витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями;

5. відрахування на соціальні заходи й медичне страхування, оплата службових відряджень персоналу цехів тощо);

6. амортизація основних фондів і нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

7. ремонт, страхування основних фондів загальновиробничого призначення;

8. витрати на опалення, освітлення;

9. податки, збори, що входять до виробничої собівартості продукції тощо [59, c. 34].

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі. Чинниками зниження собівартості є підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, галузеві та інші фактори. План по собівартості продукції на підприємстві включає такі елементи: планування зниження собівартості товарної продукції; складання кошторису витрат на виробництво; складання планових калькуляцій окремих видів продукції.

Прибуток від операційної (основної) діяльності визначається як сума валового прибутку та інших операційних доходів за мінусом адміністративних витрат, витрат на збут продукції, робіт, послуг та інших операційних витрат. При цьому до складу інших операційних доходів включають: дохід від оренди майна; дохід від операційних курсових різниць; доходи від реалізації оборотних активів, відшкодування раніше списаних активів тощо [63, c. 245]. До складу адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати , пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства: основна та додаткова заробітна плата управлінського (керуючого) персоналу з відрахуваннями на соціальне страхування; витрати на службові відрядження апарату управління підприємством; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання та ін.); витрати на зв'язок; витрати, пов'язані з підготовкою (навчанням) і перепідготовкою кадрів та інші витрати загальногосподарського призначення. До складу витрат на збут включаються: витрати, пов'язані з реалізацією продукції, товарів, робіт, послуг; витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, товарів, робіт, послуг; витрати на рекламу продукції, товарів; витрати на доставку продукції споживачам; витрати на пакувальні матеріали, які витрачаються для затарювання готової продукції; витрати на ремонт тари та на передпродажну підготовку товарів; витрати на оплату праці продавців, торгових агентів і працівників підрозділів, що забезпечують збут, а також витрати на відрядження цих працівників; виграти на транспортування готової продукції, товарів; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів та інші витрати [63, c. 67]. До складу інших операційних витрат включають: собівартість реалізованих виробничих запасів; сумнівні (безнадійні) борги; збитки від уцінки запасів та від операційних курсових різниць; визнані економічні санкції; відрахування для забезпечення майбутніх операційних витрат; інші витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства, крім витрат, що включаються до собівартості продукції, робіт, послуг [59, c. 33].

Прибуток від звичайної діяльності визначається як сума прибутку від операційної (основної) діяльності, доходів від участі в капіталі, фінансових та інших доходів за мінусом витрат від участі в капіталі, фінансових та інших витрат. При цьому до складу доходу від участі в капіталі включають доход, отриманий від інвестицій в асоційовані або спільні підприємства. У складі інших фінансових доходів враховуються дивіденди, проценти та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій. До складу інших доходів включають: доход від реалізації фінансових інвестицій та необоротних активів; доход від не операційних курсових різниць та інші доходи, що виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства [63, c. 126]. У складі фінансових витрат враховуються витрати на сплату відсотків за користування кредитами, отриманими за облігаціями, випущеними за фінансовою орендою, та інші витрати підприємства, пов'язані з залученням позикового капіталу. У складі витрат від участі в капіталі враховуються збитки, що спричинені інвестиціями в асоційовані або спільні підприємства. До складу інших витрат включають: собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; витрати від неопераційних курсових різниць; витрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів; інші витрати, що виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємствa.

Результат (прибуток, збиток) від надзвичайних ситуацій визначається у вигляді різниці між доходами, що надійшли у відшкодування понесених від стихійного лиха втрат, і збитками, спричиненими цим лихом [63, c. 34]. При цьому у складі надзвичайних доходів враховують: страхове відшкодування, отримане за втрачене майно від стихійного лиха, пожежі, техногенних аварій; кошти, отримані у порядку відшкодування витрат від надзвичайних ситуацій; інші доходи від надзвичайних ситуацій. До складу надзвичайних витрат включають: невідшкодовані збитки від втрати майна в результаті стихійного лиха, пожежі, техногенних аварій; витрати на заходи по попередженню стихійного лиха; збитки від інших надзвичайних операцій (подій).

Загальний прибуток являє собою суму прибутку від звичайної діяльності підприємства, скориговану на суму надзвичайних доходів та витрат. Загальний прибуток отримується підприємством у звітному періоді від звичайної та надзвичайної діяльності [65, c. 11]. Загальний прибуток - кінцевий фінансовий результат діяльності господарюючого суб'єкта. Він синтезує в собі фінансові результати роботи підприємства від різних сфер діяльності. Тому розрахунку загального прибутку передує визначення, передусім, прибутку від продажу продукції, робіт, послуг, тобто валового прибутку, прибутку від операційної діяльності, прибутку від звичайної діяльності та прибутку (збитку) від надзвичайних подій. Потім визначається загальний прибуток та чиста його величина. Основною складовою частиною загального прибутку є прибуток від продажу продукції, виконаних робіт та наданих послуг, тобто валовий прибуток.

Чистий прибуток – це загальний прибуток за мінусом податків. Тобто це надзвичайний прибуток, скоригований на доходи, витрати та податку з надзвичайного прибутку.

Отже, прибуток, який визначається в бухгалтерському обліку підприємств, формується як фінансовий результат операційної діяльності - це основна частина загального фінансового результату діяльності, інвестиційної діяльності, фінансової діяльності. Крім джерел звичайної діяльності формування прибутку, у певних випадках підприємство може мати прибутки від надзвичайних подій. Велике значення у формування прибутку має рівень доходів та витрат.