111

ВСТУП

Актуальність теми. Основною метою підприємницької діяльності є отримання прибутку, оскільки прибуток – це один з найбільш важливих показників результатів господарської діяльності підприємств і підприємців. Тому з'ясування сутності прибутку, його джерел формування та раціонального розподілу має важливе значення для розвитку економіки, як на мікро- так і на макрорівні. Оскільки характерною рисою в даний час є велика кількість збиткових підприємств, зростає потреба в дослідженні причинно-наслідкових зв'язків, пов'язаних з процесом формування прибутку підприємства, ефективністю його розподілу і використання.

Значний внесок у вивчення та поглиблення питань щодо сутності та природи прибутку внесли представники економічної та фінансової науки, а саме: Д. Гелбрейт, Ф. Найт, Дж. Робінсон, Е. Сайкс, П. Самуельсон, Р. Харрод, Е. Чемберлін, Й. Шумпетер та ін. А питаннями, пов'язаними з формуванням та використанням прибутку в основному займалися вітчизняні вчені-економісти: І.О. Бланк, А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, С.М. Баранцева, Г.Г. Кірейцев та ін.

Проте, ще залишається чимало невирішених питань, пов'язаних з особливостями управління прибутком інноваційного підприємства, оскільки саме інноваційна спрямованість підприємства є основою формування високих якісних і кількісних результатів його діяльності.

Мета і завдання дослідження. Метою магістерської роботи є комплексне теоретичне обґрунтування та розробка ефективних методів управління прибутком підприємства і рекомендацій щодо їх застосування на практиці.

Для досягнення поставленої мети дослідження необхідно вирішити наступні наукові та практичні завдання:

• дослідити економічну природу прибутку, його роль і значення в діяльності підприємства;

• проаналізувати інструментарій управління прибутком підприємства;

• визначити і проаналізувати основні джерела прибутку підприємства;

• дослідити та розробити методи управління прибутком підприємства;

• розробити рекомендації щодо використання досліджених методів і підходів до управління прибутком на підприємстві.

Об’єкт дослідження – Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКЛАД».

Предмет дослідження – процес, принципи і методи ефективного формування, розподілу і раціонального використання прибутку підприємства.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дипломної роботи послужили фундаментальні положення економічної теорії, наукові праці та методичні розробки провідних вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі управління прибутком. У процесі дослідження використовувалися такі методи як метод аналізу і синтезу, наукової абстракції, системного і комплексного аналізу, метод становлення причинно-наслідкових зв'язків, економіко-математичні методи та ін.

Інформаційна база: Правове поле дослідження склали чинні законодавчі і нормативні документи, що регулюють формування і розподіл прибутку підприємств в Україні. Інформаційною базою дослідження є статистичні матеріали, дані фінансової звітності підприємства, результати власних досліджень і спостережень, літературні джерела, наукові праці вітчизняних та зарубіжних фахівців, постанови Кабінету Міністрів України.

Обсяг та структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, викладених на 103 сторінках, списку використаних джерел з 63 найменувань, 4 додатків , 23 таблиць, 14 рисунків.

Апробація результатів дослідження. Наукові положення основних результатів дослідження та їх практичного застосування обговорювалися на студентській науковій конференції «Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку України» (АМУ, м. Київ, 2014 р.)

Розділ 1 теоретичні основи ефективності формування та використання прибутку підприємства

1.1. Економічна сутність прибутку та його роль в діяльності підприємства

У здійсненні виробничо-фінансової діяльності господарюючих суб’єктів бере участь велика кількість взаємопов’язаних організаційних, трудових, матеріальних і фінансових факторів. Мета кожного господарюючого суб’єкта – якомога ефективніше використати ці фактори. Ефективність використання факторів виробництва виражається в кінцевому підсумку в фінансових результатах діяльності господарюючих суб’єктів.

Таким чином, фінансові результати – це економічний підсумок виробничої діяльності господарюючих суб’єктів, виражений у вартісній (грошовій) формі. Фінансові результати діяльності підприємств характеризуються такими економічними показниками як валовий доход, чистий доход, прибуток [12, c. 345].

Вироблена господарюючими суб’єктами валова продукція включає вартість спожитих засобів виробництва та новостворену живою працею вартість – валовий доход. «Валовий доход, - писав К.Маркс, - є та частина вартості та вимірювана частина валового продукту, яка залишається за вирахуванням частини вартості та вимірюваної частини всього виробленого продукту, який відшкодовує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал». Отже, валовий доход – це частина вартості валової продукції за вирахуванням матеріально-грошових затрат, крім оплати праці.

Проте К.Маркс зазначив, що «валова виручка, чи валовий продукт, є весь відтворений продукт». Отже, у виручці від продажу продукції та послуг у масштабі всього народного господарства виражена вартість валового продукту, який розподіляється на фонд відшкодування спожитих засобів виробництва та новостворену вартість, тобто валовий доход [39, c. 234].

Валовий доход є узагальнюючим показником, який характеризує результати діяльності підприємств. Його розмір залежить від кількості виробленої продукції та використаних на її виробництво матеріально-грошових коштів, крім оплати праці. Основними факторами підвищення валового доходу є збільшення виробництва продукції та зниження матеріально-грошових затрат. Валовий доход, що створюється на підприємстві, є джерелом оплати праці робітників сфери матеріального виробництва і накопичень, однією з форм яких є чистий доход [52, c.58].

Чистий доход – це частина вартості продукту, яка залишається після відшкодування затрат живої та уречевленої праці. К.Маркс писав: «Чистий же доход є додаткова вартість, отже – додатковий продукт, який залишається за вирахуванням заробітної плати». Таким чином, чистий доход є додатковим продуктом, тобто валовий доход за вирахуванням оплати праці.

Чистий доход, який створюється на підприємстві, ділиться на дві частини. Одна його частина вилучається в доход бюджету через механізм цін, друга – залишається на підприємстві і визначається як різниця між вартістю продукції та затратами на її виробництво. Ця частина чистого доходу є чистим доходом підприємства.

Чистий доход підприємства, в свою чергу, складається з реалізованого чистого доходу і чистого доходу, який залишається в залишках продукції, призначеної для внутрішньогосподарського використання. Чистий доход у залишках продукції, яка використовується на внутрішньогосподарські потреби, визначається як різниця між вартістю продукції за цінами реалізації та її собівартістю [1]. Реалізований чистий доход розраховується за проданою продукцією, і тому він тотожний прибутку підприємства, отриманого від продажу продукції [51, c.122-124].

У законі України «Про підприємства в Україні» записано: «Підприємство – самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів і господарської діяльності є прибуток (дохід) [63, c.3]». Цими нормативними положеннями визначається роль і місце прибутку в економіці підприємства.

Підприємство реалізує вироблену продукцію споживачам, отримуючи за це грошову виручку. Та частина виручки, яка залишається підприємству після відшкодування усіх витрат, пов’язаних з виробництвом, реалізацією продукції та іншими видами діяльності, називається прибутком. Прибуток виступає основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення усіх форм інвестування. Вся діяльність підприємства спрямована на забезпечення зростання прибутку або його стабілізації на певному рівні.

Прибуток підприємства - це перевищення доходів від його діяльності над сумою витрат; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень[3]. Прибуток у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару й затратами на виробництво товару – його собівартістю. У стандарті бухгалтерського обліку П(С)БО 3 записано: «Прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати». Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибутку. Такий показник, безумовно, більшою мірою характеризує якість господарювання підприємства, саме він є реальним і щодо спроможності підприємства відраховувати частину прибутку до бюджетy [28, c. 54]. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами ресурсів, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і є головним показником результативності й економічної ефективності. В умовах ринку прибуток є джерелом фінансових ресурсів підприємства.

Прибуток як економічна категорія – це грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основну форму грошових накопичень господарюючих суб’єктів. Він характеризує доходність підприємства від проведення відповідних заходів, окупність вкладених витрат і використаного майна в результаті проведення заходів [50, c.453 ]. Сума отриманого прибутку – показник, який характеризує результативність роботи підприємства, фінансовий результат його підприємницької діяльності.

Так як джерелом утворення прибутку є додатковий продукт, що створюється у процесі виробництва товарів, то в результаті реалізації товарів втілена в них вартість додаткового продукту проявляється як надлишок грошових коштів над витратами, що авансовані на виробництво товару. Але величина прибутку може не співпадати з вартістю додаткового продукту за результатами реалізації товару. Це зумовлено тим, що в ринкових умовах співвідношення між вартістю додаткового продукту і величиною отриманого прибутку залежить від рівня цін, за якими реалізується виготовлена продукція. Низькі ціни на товари, що є результатом несприятливої кон’юктури ринку, не дають можливості отримати у формі прибутку повної величини, втіленої в товарі вартості додаткового продукту. І, навпаки, високі ринкові ціни на товари, що є результатом високого на них споживчого попиту, сприяють отриманню всієї величини вартості додаткового продукту або його надлишку у форму прибутку чи надприбутку.

Об’єктивна умова функціонування прибутку зумовлена необхідністю первинного розподілу додаткового продукту між учасниками виробництва. Тому прибуток виступає формою реалізації вартості в основному додаткового продукту. Підприємства можуть отримати прибуток лише після того, як втілена в товарі вартість пройде відповідну стадію обороту і набере грошової форми [51, c. 123]. За допомогою цін на товари (послуги) відбувається перерозподіл додаткового продукту між підприємствами на користь тих, що реалізують товари за кращим співвідношенням ціна/цінність, які перемагають у конкурентній боротьбі.

Отже, об’єктивна основа існування прибутку пов’язана з необхідністю первинного розподілу додаткового прибутку. Таким чином, прибуток є об’єктивною економічною категорією, тому на його формування впливають об’єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього прибутку [53, c. 231].

Утворення прибутку безпосередньо пов’язане з витратами виробництва. Так як прибуток становить частину вартості продукту, яка залишається після відшкодування виробничих витрат. Відокремлена частина вартості продукції у формі її витрат виступає у грошовому виразі як собівартість реалізації (прямі і непрямі виробничі витрати) та інших невиробничих операційних витрат (адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат). Тому величина прибутку виступає похідною від вартості товару. Він є результатом відображення вартості реалізованого додаткового продукту. У класичному розумінні прибуток являє собою частину чистого доходу, що визначається як різниця між вартістю проданої продукції або активів, обчислених у відпускних цінах виробника без податку на додану вартість і акцизного збору, та собівартістю її реалізації і інших невиробничих операційних витрат [54, c.101].

Значення прибутку полягає в тому, що він один з основних джерел фінансових ресурсів підприємств, формування централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. За рахунок прибутку відбувається формування в значному обсязі бюджетних ресурсів держави, здійснюється фінансування розширення підприємств, матеріальне стимулювання робітників, вирішення соціально-культурних заходів тощо. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку, який є підсумковим показником, результатом фінансово-господарської діяльності підприємства.

Багатоканальне використання прибутку підсилюється з переходом економіки держави на основи ринкового господарства. В цих умовах господарюючі суб’єкти, отримавши фінансову самостійність і незалежність, мають право вирішувати, на які цілі й в яких розмірах використовувати прибуток, який залишається після сплати до бюджету встановлених податків і платежів [58, c. 34].

В процесі господарської діяльності підприємству доводиться мати справу з різними видами прибутку: прибуток від основної діяльності, прибуток від інвестиційної діяльності, прибуток від фінансової діяльності, валовий (балансовий) прибуток, операційний прибуток, прибуток від звичайної діяльності, чистий прибуток. Але найбільш узагальнюючими поняттями є валовий і чистий прибуток.

Валовий (балансовий) прибуток являє собою прибуток, який отримано від реалізації продукції, основних фондів та іншого майна підприємства, позареалізаційних операцій (участі в діяльності інших підприємств,здачі майна в оренду, отримання дивідендів і процентів за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, сум, отриманих у вигляді відшкодування збитків, а також інших операцій, безпосередньо не пов’язаних з діяльністю підприємства).

Величина валового прибутку визначається як різниця між загальною виручкою підприємства від реалізації продукції та інших прибуткових операцій, витратами, які це підприємство мало за цей же період часу. Не слід ототожнювати валовий прибуток з валовим доходом. Останній – показник, який визначає ту частку валової продукції підприємства, яка залишається після покриття всіх матеріальних витрат, тобто це – новостворена на підприємстві вартість як результат використання живої праці колективу підприємства. Новостворена вартість, в свою чергу, складається з вартості необхідного продукту та вартості додаткового продукту. Якщо з суми валового прибутку сплатити податки та інші обов’язкові платежі, то отримаємо чистий прибуток підприємства, який залишається у вільному розпорядженні підприємства [59, c.99-101].

У цілому, формування прибутку має багатосторонні аспекти. Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує такі функції: оцінювальну, стимулюючу та госпрозрахункову. Зміст згаданих вище функцій розкривається в таких аспектах:

Оцінювальна функція прибутку полягає в тому, що прибуток використовується як основний критерій економічної ефективності виробництва і використання основних виробничих фондів. Використання прибутку в цій функції дає підприємцю дійовий засіб контроль за раціональним використанням наявних матеріальних і трудових ресурсів.

Розглядаючи функцію як міру ефективності виробництва, необхідно враховувати, що прибуток не збігається зі своєю об’єктивної основою – вартістю доданого продукту, а є її перетвореною (похідною) формою. Для підприємства прибуток означає, по-перше, надбавку до собівартості продукції, по-друге, приріст авансованої вартості.

Зв'язок вартості додаткового продукту зі своїм джерелом – живою абстрактною працею – виражений прямо, безпосередньо, а в прибутку він представлений опосередковано та перетворено. І як такий прибуток виступає як результат руху всієї авансової вартості. Для підприємства економія будь-якої частини витрат виробництва означає збільшення прибутку. Отже, через те, що прибуток виступає як похідна форма й виражає результат руху всієї авансової вартості, в ньому відбивається результативність затрат як живої, так і уречевленої праці, тобто ефективність виробництва.

Стимулююча функція прибутку полягає в тому, що він є джерелом матеріального заохочення робітників, розширення виробництва та вирішення соціальних проблем на підприємствах, а також джерелом сплати прямих податків до бюджету. Тому в отриманні прибутку повинні бути зацікавлені як держава, так і підприємства.

Госпрозрахункова функція прибутку полягає в тому, що госпрозрахунок який є основним методом господарювання підприємств, передбачає не тільки покриття своїх витрат своїми доходами, але й отримання нагромаджень (прибутку) для стимулювання робітників і вирішення інших питань. В умовах ринкової економіки отримання прибутку орієнтує товаровиробника на збільшення обсягів виробництва продукції, зниження затратна виробництво. Цим досягається як мета підприємництва, так і задоволення суспільних потреб [10, c. 111].

В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства. Величина прибутку характеризує фінансові результати роботи підприємства та визначає його фінансовий стан. Обсяг прибутку зазнає впливу численних факторів і відображає їх результати. До них належить:

• сфера діяльності;

• галузь господарювання;

• форма власності;

• порядок формування витрати на виробництво продукції, який встановлюється державою;

• собівартість реалізованої продукції та інші невиробничі операційні витрати;

• рівень відпускних (роздрібних) цін на продукцію;

• рівень розвитку ринкових відносин тощо [63, c. 65].

Фактори, що впливають на прибуток, можуть класифікуватися по різних ознаках. Так виділяють зовнішні і внутрішні фактори. До внутрішнього відносяться фактори, що залежать від діяльності самого підприємства і характеризують різні сторони роботи даного колективу. До зовнішніх факторів відносяться фактори, що не залежать від діяльності самого підприємства, але деякі з них можуть впливати на темпи зростання прибутку і рентабельності виробництва.

У свою чергу внутрішні фактори підрозділяються на виробничі і невиробничі. Невиробничі фактори зв’язані в основному з комерційної, природоохоронної, претензійний і іншими аналогічними видами діяльності підприємства, а виробничі фактори відбивають, наявність і використання основних елементів виробничого процесу, що беруть участь у формуванні прибутку, - це засоби праці і сама праця [21, c. 12].

Основу організаційного забезпечення управління прибутком складає сформована на підприємстві структура цього управління, елементами якої є окремі менеджери, служби, відділи й інші організаційні підрозділи апарата управління. Тому що система управління прибутком є складовою частиною загальної системи управління підприємством,її організаційне забезпечення повинне бути інтегроване з загальною організаційною структурою управління. Таке інтегрування дозволяє знизити загальний рівень управлінських витрат, забезпечити координацію дій системи управління прибутком з іншими керуючими системами підприємства, підвищити комплектність і ефективність контролю за реалізацією прийнятих рішень. Сформовану в структурі управління підприємством систему зв’язків між різними ланками апарата управління підрозділяють на горизонтальні і вертикальні зв’язки. Горизонтальні зв’язки будуються як одно рівневі, а вертикальні – як багаторівневі, що забезпечують ієрархічність управління.

Загальні принципи формування організаційної структури управління підприємством (що інтегрує у своєму складі і структури управління прибутком) передбачають створення центрів управління двох типів – ієрархічного й органічного. Ієрархічний тип структур управління підприємством передбачає рух управлінських рішень і інформаційних потоків строго по вертикалі, у якій орган нижчого підпорядкування управління підкоряється і контролюється вище стоячим. Відповідно він передбачає виділення різних рівнів управління. У системі ієрархічного типу найбільше поширення одержали проста лінійна, лінійно-функціональна структури управління [15, c.143].

Так як прибуток синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства,то для зростання прибутку підприємство зобов’язане:

• нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;

• розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент, підвищувати якість продукції;

• впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;

• зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції (тобто її собівартість);

• з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, в тому числі фінансові ресурси;

• зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

• грамотно будувати договірні відносини з постачальниками й покупцями;

• вміти найдоцільніше розміщувати (вкладати) одержаний раніше прибуток задля досягнення оптимального ефекту.

Останні три з названих вище напрямків значною мірою залежать від сумлінності і кваліфікації економістів, які причетні до фінансової роботи підприємства. Так, на стадії укладання угод з покупцями дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари й послуги, строки перегляду цін у зв’язку з інфляційними процесами в економіці. У договорі мають бути чітко визначені застереження щодо порядку обчислення розмірів втрат (збитків), які є наслідком порушень зафіксованих у ньому зобов’язань сторін, а також щодо порядку відшкодування цих втрат [36, c. 132].

Абсолютна величина прибутку важлива, коли йде мова про фінансові ресурси, які можуть бути використані підприємствами, суспільством. Але для характеристики ефективності господарювання цього абсолютно показника недостатньо. Отже, щоб оцінити результати господарювання, його ефективність, ефективність використання складових процесу виробництва, за допомогою яких отримано прибуток, його суму потрібно віднести до відповідних показників. У підсумку буде отриманий показник ефективності, або рентабельності.

Рентабельність – це відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва або сукупних затрат підприємства. У практиці господарювання розраховуються такі показники рентабельності: рентабельність продукції, рентабельність виробництва, рентабельність виробничих фондів і ін. Рентабельність продукції можна розрахувати по всій реалізована ній продукції та за окремими її видами. За цією методикою можна розрахувати також рентабельність виробництва та продажу окремих видів продукції. Для цього враховуються прибуток і собівартість по відповідному виду продукції [35, c.125].

Отже, прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Таким, чином прибуток є об’єктивною економічною категорією. На його формування впливають об’єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту. Тому завданням кожного підприємства є забезпечувати постійний ріст підприємства за рахунок ефективного управління прибутком. Рівень прибутковості відповідних складових процесу виробництва або сукупних затрат відбиває такий показник як рентабельність підприємства.

Прибуток як економічна категорія відображає чистий доход, створений в процесі підприємницької діяльності. Результатом з'єднання факторів виробництва (праці, капіталу, природних ресурсів) і корисної діяльності господарюючих суб'єктів є вироблена продукція, яка стає товаром за умов її реалізації споживачу. На стадії продажу визначається вартість товару, яка включає вартість минулої уречевленої праці і живої праці. Вартість живої праці відображає заново створену вартість і складається з двох частин: заробітної плати працівників, що приймають участь у виробництві продукції (її величина визначається низкою факторів, що обумовлені необхідністю відтворення робочої сили, тому в цьому розумінні вона для підприємця є частиною витрат на виробництво продукції) та чистого доходу. На рівні підприємства в умовах товарно-грошових відносин чистий доход приймає форму прибутку. Підприємства встановлюють ціну на продукцію, реалізують її на ринку і отримують грошову виручку, що не означає отримання прибутку. Для з'ясування фінансового результату необхідно зіставити виручку із витратами на виробництво і реалізацію, які приймають форму собівартості продукції. Якщо виручка перевищує собівартість, фінансовий результат свідчить про отримання прибутку. Підприємець завжди ставить собі за мету отримання прибутку.

Важливість категорії "прибуток" для економіки зумовлює необхідність розгляду теоретичних засад формування прибутку та його впливу на темпи і пропорції суспільного відтворення.

Категорія "прибуток" в економічній системі існує у зв'язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою та розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві. Це добре розуміли ще засновники класичної школи Сміт А., Мілль Дж., які брали до уваги історичний та юридичний факт володіння тим чи іншим майном. Спочатку у політичній економії, а згодом і у фінансовій науці усі джерела доходів поділялися на фундирувані та нефундирувані, тобто пов'язані з капітальним майном. Отже, розподіл доходів здійснювався за двома категоріями: доходи від капітального майна взагалі і доходи від праці, що не пов'язані з володінням капіталом. Доход від капітального майна, в свою чергу, об'єднував земельну ренту і дохід від капіталу, що являє собою підприємницький прибуток і процент. Д. Рікардо виявив протилежну залежність між прибутком та земельною рентою, між заробітною платою і прибутком. Яка частина продукту сплачується у формі заробітної плати – питання надзвичайно важливе при визначенні прибутку. Останній буде високим або низьким у тій самій пропорції, в якій буде низькою чи високою заробітна плата, зазначав видатний економіст.

Сміт А. і Рікардо Д. виокремили прибуток як особливу економічну категорію, яку досліджували у тісному зв'язку із процесом накопичення капіталу, із факторами зростання суспільного багатства. У різні часи Сміт А. трактував прибуток як:

1. закономірний результат продуктивності капіталу;

2. винагороду капіталісту за його діяльність і ризик;

2. частину неоплаченої праці найманого робітника.

Пояснення джерел виникнення прибутку, яке зробив Сміт А., набуло розвитку в різноманітних напрямках подальших теорій прибутку. Позиції учених щодо джерел виникнення прибутку формувались переважно в залежності від їх поглядів на закони виробництва, розподілу, обміну та споживання. За К.Марксом прибуток – це перетворена форма додаткової вартості, результат співвідношення між необхідним і додатковим робочим часом. Спираючись на досягнення класичної школи, під впливом теорії продуктивності капіталу та концепції граничної корисності на межі XIX - XX століть сформувалася неокласична теорія прибутку. Вона мала подвійне тлумачення категорії "прибуток". З одного боку, Кларк Дж., Л.Вальрас вважали, що прибуток – це винагорода, ціна одного окремого фактора виробництва – капіталу, не враховуючи винагороди за всі інші фактори – землю, працю. З іншого боку, прибуток розглядався як комплексний дохід підприємця від усіх факторів виробництва (Маршалл А.). На розвиток неокласичної теорії прибутку мав особливий вплив фактор ризику (бо будь-яка форма розміщення капіталу, завжди пов'язана з невизначеністю). Ризик досліджується у працях Фішера І., Мюрдаля Г., Лундберга Е., Найта Ф. як важливий розрахунковий показник, що використовується для аналізу прибутку в умовах недосконалої конкуренції. При цьому прибуток характеризується або як винагорода підприємцю за певний ризик його діяльності, або як розходження між очікуваними і фактично отриманими доходами. Кейнс Дж. розглядав прибуток в системі мзкроекономічних процесів в державі за допомогою ефективного попиту. Погляди Веблена Т., Гобсона Дж., Мінза Г, Берлі А. та Гордона Р. щодо походження та економічної природи прибутку визначили інституціонально-соціологічний напрямок теорії доходів підприємницьких структур.

В умовах колишнього СРСР, коли визначені планом контрольні цифри та індивідуальні економічні нормативи тривалий час практично не змінювалися, прибуток визначався як похідний показник від інших планових величин. Він дорівнював різниці між плановим обсягом продукції, що реалізовувалася в оптових цінах підприємства, та її собівартістю. Виконання директивних планових показників, в тому числі за величиною прибутку, було головною метою функціонування господарських суб'єктів.

Розвиток ринкових відносин в економіці України потребує нових підходів до управління формуванням та розподілом прибутку. Саме тому визначення прибутку зазнає певних змін. Не дивно, що в сучасних умовах вітчизняні та іноземні учені висловлюють різні точки зору щодо категорії "прибуток". Так Покропивиий С. розглядає прибуток як частину виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу та комерційну діяльність підприємства. Таке тлумачення категорії "прибуток", на наш погляд, обмежується її кількісним визначенням і не розкриває економічної природи прибутку. Російський економіст Моляков Д. під прибутком розуміє грошове втілення частини вартості додаткового продукту, в той час як український учений Поддєрьогін А. визначав прибуток як частину заново створеної вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Отже, акцентується увага на важливості процесу реалізації виробленого продукту.

В ринковій економіці, за звичайних умов, низький ризик пов'язаний з низькими доходами; чим вищий рівень ризику, тим більші доходи. При вкладанні грошей у різні об'єкти з однаковою віддачею привабливішим буде найменш ризикований проект. Інвестор повинен стримувати компенсацію за ризик. Бланк І. одним з перших в Україні почав вживати поняття співвідношення ризику і доходу у своєму визначенні прибутку. На думку ученого, прибуток - це втілений у грошову форму чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності та є різницею між сукупним доходом і сукупними цитратами, які утворюються в процесі здійснення цієї діяльності. Якщо в результаті господарської діяльності збільшуються активи підприємства, то, виходячи з подвійного запису, збільшуються й пасиви; і якщо це не кредиторська заборгованість, то має місце приріст капіталу або, іншими словами, прибуток. (Це твердження ґрунтується на аналізі балансу підприємства, а прибуток розглядається як зростання капіталу).