1.3. Огляд науково-методичних робіт, що розглядають проблему стресу й стресостійкості

Уперше слово «стрес» зустрілося в 1303 році у віршах поета Роберта Манінга: «...це борошно було манної небесної, котру Господь послав людям, що прибували в пустелі сорок зим і находились у великому стресі»

У літературу по медицині й психології слово «стрес» потрапило більше на півстоліття назад. В 1936 році в журналі «Nature», у розділі «Листа до редактора», було опубліковано коротке повідомлення канадського фізіолога Гансу Сєльє (тоді ще нікому невідомого) за назвою «синдром, викликуваний різними агентами, що ушкоджують» [6; 23].

Ще будучи студентом, Сєльє звернув увагу на той факт, що різні інфекційні захворювання мають подібний початок: загальне нездужання, втрата апетиту, температура, озноб, ломота й болю в суглобах. Сєльє припустив, що існує загальна неспецифічна реакція організму на будь-яку «шкідливість», спрямована на мобілізацію захисних сил організму. Цю реакцію він назвав стресом. Вчення про стрес у цей час одержало досить широку популярність. Ще дослідження В. Кенона (1927,1929) показали, що організм прагне забезпечити сталість (гомеостазів) свого внутрішнього середовища

Термін «стрес» і його розшифровка спочатку були викладені всі тим же Г. Сєльє (1950,1960), що показав незалежність процесу пристосування від характеру подразнення або навантаження. Впливи можуть бути всілякими, але незалежно від своїх особливостей ведуть до ланцюга однотипних змін, що забезпечують пристосування [18; 111].

Відповідно до системного підходу, у наш час, стрес вивчається з позицій фізіологічного, психологічного, і поведінкового рівнів. Одна з перших таких спроб була почата Р. Лазарусом. Стрес фізіологічної природи являє собою, на думку автора, безпосередню реакцію організму, що супроводжується вираженими фізіологічними зрушеннями на вплив різних зовнішніх і внутрішніх стимулів фізико-хімічної природи. При цьому величина фізіологічного стресу залежить від інтенсивності агента, що впливає. Відмінні риси психологічного стресу полягають у тім, що він викликається психічними стимулами, які оцінюються як загрозливі. Саме Р. Лазарус, розвиваючи вчення про стрес (1956, 1970), висунув концепцію, відповідно до якої розмежовується фізіологічний стрес і психічний (емоційний) стрес [18;и 34].

Представники першого напрямку розглядають стрес як породження зовнішньої ситуації або, як визначає Л.М. Аболін, емоційна ситуація ототожнюється зі стресором. Інакше кажучи, стрес сприймається як реакція на які-небудь впливи, або як самі ці впливи

На наш погляд, об'єктивістський підхід не враховує того, що зовнішні напружені умови є стресогеними тільки потенційно й не обов'язково приведуть до розвитку стресу.

Суб'єктивісти позначають свій підхід як інтеракційну проблему, і представник даного напрямку Н. Ендлєр (1989), міркуючи про будь-які прояви особистості, у тому числі про стрес, відзначав у ньому специфічний спосіб взаємодії суб'єкта із самим собою й з навколишнім середовищем.

Основоположником суб'єктивістського підходу вважається вже згадуваний нами раніше Р. Лазарус, що обумовлював стрес двома особистісними особливостями:

1) поданнями про світ і собі й здатністю брати на себе зобов'язання;

2) поданням про свої здатності впливати на наслідки

Схожі подання про емоційний стрес можна знайти й у В.Э. Мільмана , що розглядає стрес, як функцію двох факторів: величини потреби в досягненні й суб'єктивній оцінці ймовірності досягнення [14; 24].

Узагальнюючи різні погляди на природу стресу в сучасній науковій літературі, можна сказати, що термін «стрес» використається, принаймні, у трьох значеннях. По-перше, поняття стрес може визначатися як будь-які зовнішні стимули або події, які викликають у людини напруга або порушення. У цей час у цьому значенні частіше вживаються терміни «стресор», «стрес-фактор». По-друге, стрес може ставитися до суб'єктивної реакції й у цьому значенні він відбиває внутрішній психічний стан напруги й порушення. По-третє, стрес може бути фізичною реакцією організму на пропоновану вимогу або шкідливий вплив.

Відомий дослідник стресу Г.Сєльє відзначає, що слово «стрес», так само як «успіх», «невдача» і «щастя», має різне значення для різних людей. Тому дати його визначення досить важко, хоча воно й увійшло в нашу повсякденну мову

В останні роки проблема вивчення норми й пре хвороби залучала до себе увага багатьох дослідників. Наприклад, академік О.Г. Газенко пише: «...Особливо складної є оцінка стану на грані так званих норм і патології, коли ще не розвилося яке-небудь конкретне захворювання, але рівновага між організмом і середовищем явно порушене й стан не може бути кваліфіковано, як нормальне» [8; 134].

В 1979 р. була опублікована монографія професора Р.М. Баєвського «Прогнозування станів на грані норми й патології», що розглядає проблему стресу з погляду науки. Також помітно активізувалися вивчення й спроби систематизації перехідних станів психіатрами й психоневрологами (Н.Д.Лакосина, С.Б. Семітів, В.Я. Сємкє, Б.В. Шостакович). [24; 87].

Особливо цікаві дослідження тих психологів і психогігієністов, які по своїй роботі зайняті спостереженням практично здорових осіб, чия діяльність проходить у надзвичайно напружених умовах з особливо складними вимогами до механізму пристосування організму. Із представниками такого роду діяльності зв'язана робота спортивних психологів і психогігієністов. Тому становлять інтерес останні роботи в спортивній психології. За останні десятиліття вийшло чимало книг по спортивній психології: і ряд перекладних монографій, і міжнародний збірник «Стрес і тривога в спорті», і кілька робіт радянських авторів. До безсумнівних успіхів можна віднести збірник «Стрес і тривога в спорті» (укладач Ю.Л. Ханін) і монографію Г.Д. Горбунова «Психопедагогіка в спорті». Ці книги грають безсумнівну позитивну роль в освіті тренерів і спортсменів у підготовці їх до спільної роботи із психологом. Це саме по собі дуже важливо, тому що майже в кожної книги звучить мили про те, що тренери не розуміють психологів, не можуть сформулювати свої завдання, не переймають доступні їм самим нові методи в роботі [4; 23, 19; 254].

Недоліком більшості книг є відсутність єдиної теоретичної концепції, головного напрямку роботи, націленої на практичну ефективність. Лише В.А. Плахтиєнко і Ю.М. Блудов у книзі «надійність у спорті» представляють матеріал з позиції теорії надійності, а Б.А. В’яткин у роботі «Керування психічним стресом у спортивних змаганнях» - психічного стресу. Відсутність єдиної й подібної позиції приводить до таких розходжень думок, які часом виглядають абсурдом. В.А. Плахтиєнко і Ю.М. Блудов наочно демонструють це, показуючи, що за період з 1977 по 1980 рік різними авторами дано 14 визначень такого кардинального для спорту поняття, як надійність. І якщо така плутанина перебуває у вихідній термінології, то чи доводиться дивуватися, що навіть основний зміст роботи психолога в спортивній команді трактується різними авторами по-різному. [7; 76].

Л. Леви (1967) виявив позитивну кореляцію між інтенсивністю емоційного порушення, виділенням адреналіну й норадреналіну із сечею. Ф.Элмад´н і ін. (1957) указували на такі ж результати, порівнюючи виділення катехоламінов під час напружених ситуацій у хокеїстів і боксерів. У сучасних дослідженнях, оцінюючи вплив, що травмує, різних несприятливих факторів, що виникають в екстремальних ситуаціях, на психічну діяльність людини, виділяють непатологічні психоемоційні реакції й патологічні стани (психогенний) [24; 76].

Останнім часом учені й практики розробляють спеціальні рекомендації для представників стресогених професій, які найбільше часто підвергаються стресам з метою підвищити психологічну стійкість ці суспільства.

У роботах, де вивчаються психологічні проблеми стресу доводиться залежність поводження під час стресу від ступеня значимості ситуації, від психологічної структури особистості (відношення людини до труднощів у роботі, успіху й невдачі, упевненості й непевності у своїх силах, спрямованості особистості, рівня її домагань і реальних можливостей і т.п.

Центральним поняттям у літературі по професійному стресі є поняття контролю (тобто оцінки й корекції) способів і результатів діяльності. У роботах Р.А. Каразєк, присвячених створенню загальної теорії стресу робочого місця, на підставі досліджень проблеми контролю висунута гіпотеза, що переживання стресу виникають при взаємодії між двома факторами - відповідальністю й контролем («широта роботи» і «психологічні вимоги»). Високу напруженість має така професія, у якій індивід при великій відповідальності має недостатній контроль над способами й результатами виконання завдань.

Із усього вище нами сказаного, можна зробити висновок, що поняття стресу розглядалося в різний час і в різних напрямках і науках, наприклад, у спорті й у професійній діяльності людини. Саме тому, як нам здається, немає одного певного поняття стресу. Стрес у різний час і в різних напрямках визначається по-різному.