Розділ 3 особливості охорони праці в законодавстві україни

В даному розділі аналізуються законодавчі акти, яківідображають специфіку охорони праці на підприємствах України, а також конкретні інструкції у бази виробничої практики.

3.1. Специфіка охорони праці на підприємствах України

Відповідно до ст. 43 Конституції України 1996 р. "кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом". Це основні положення щодо реалізації права громадян на працю, забезпечення працівникам безпеки, гігієни праці та здорового виробничого середовища і єдиного порядку організації охорони праці в Україні.

Правове забезпечення охорони праці крім конституційних норм визначають норми КЗпП України, Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. в новій редакції від 21 листопада 2002 р. та інші підзаконні правові норми з охорони праці.

З урахуванням умов праці (важкі, шкідливі), психофізіологічних особливостей працівника (жінка, неповнолітній, інвалід) система законодавства з охорони праці включає загальні та спеціальні правові норми. Саме це й зумовлює визначення охорони праці як системи правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Це поняття охорони праці в широкому розумінні, оскільки воно включає великомасштабні заходи щодо забезпечення безпечних і здорових умов праці: правові, економічні, організаційно-технічні, лікувально-профілактичні тощо. У вузькому ж розумінні охорона праці — де система правових заходів і засобів забезпечення безпечного життя і здоров'я працівників у процесі праці на виробництві, у тому числі й правових норм щодо оздоровлення та поліпшення умов праці. У такому розумінні охорона праці є одним із принципів трудового права, суб'єктивним правом працівника на належні умови праці, правовим інститутом.

Центральне місце в системі охорони праці посідають працівники, тому й норми права визначають як зміст і гарантії права працівників на охорону праці. Такі гарантії реалізуються в процесі праці й включають комплекс правомочностей, зокрема права:

- на безпечні умови праці під час роботи на виробництві;

- на соціальне страхування від нещасних випадків та професійних захворювань;

- на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці;

- на забезпечення спецодягом та іншими засобами індивідуального захисту, миючими та знешкоджуючими засобами;

- на компенсацію власником матеріальної та моральної шкоди працівникові в разі ушкодження його здоров'я.

Реальним виявом турботи про працівників е правова організація охорони праці на виробництві. Норми права про організацію охорони праці передбачають широку систему заходів, до найголовніших із них належать:

1. Управління охороною праці на підприємстві та обов'язки власника. Конкретне забезпечення охорони праці цього напряму здійснюється за допомогою таких заходів: а) створення відповідних служб і призначення посадових осіб із питань охорони праці; затвердження інструкцій про їх обов'язки тощо; б) розробки за участю профспілок заходів з охорони праці та реалізація прогресивних технологій тощо; в) розробки і затвердження положень та інструкцій з охорони праці, що діють у межах підприємства, тощо.

2. Визначення обов'язків працівника виконувати вимоги норм і правил з охорони праці. Одним із важливих обов'язків працівників є медичний огляд, який поділяється на три види: попередній (під час прийняття на роботу); періодичний (протягом трудової діяльності); позачерговий (з ініціативи працівника чи власника), якщо працівник вважає, що умови праці спричинили погіршення стану його здоров'я. Суттєвим обов'язком сторін трудового договору є навчання з питань охорони праці, що здійснюється шляхом проведення інструктажів, які умовно поділяються на три види: попередній інструктаж під час прийняття на роботу (його проходять усі працівники); періодичний інструктаж із питань охорони праці (працівники, зайняті на роботах із підвищеною небезпекою, проходять його один раз на рік, а посадові особи - один раз на три роки згідно з переліком, затвердженим Держкомітетом України з нагляду за охороною праці); додатковий інструктаж із питань охорони праці (проводиться на прохання працівника).

3. Фінансування охорони праці та додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва та реконструкції підприємств.

4. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, які покладаються на власника підприємства та здійснюються з урахуванням вимог "Положення про розслідування і облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на підприємствах, в установах, організаціях".

Охорона праці жінок. Піклуючись про найчисельнішу частину трудових ресурсів України, ч. 2 ст. 24 Конституція України закріпила рівність прав жінок і чоловіків. Така рівність забезпечується наданням жінкам широких прав у галузі їх трудової діяльності - це і здобуття освіти, професійної підготовки, винагороди за працю, а також спеціальними заходами щодо охорони праці й здоров'я жінок, створенням умов, що дають жінкам можливість поєднувати роботу з материнством, й іншими пільгами та гарантіями.

Систему правових норм щодо особливостей регулювання праці жінок умовно можна поділити на дві групи. Перша група норм забороняє або обмежує застосування праці жінок, а друга - встановлює переваги у зв'язку з материнством.

Заборона застосування праці жінок стосується важких робіт, робіт зі шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім нефізичних робіт або робіт із санітарного та побутового обслуговування. Перелік таких робіт затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 р., № 256, який налічує більше 500 видів робіт.

Забороняється залучати жінок до робіт, які пов'язані з постійним, протягом робочого дня (зміни) переміщенням вантажів масою понад 7 кг. Дозволяється виконання робіт із підіймання, переміщення вантажів, які перевищують 7 кг, але не більше 10 кг при чергуванні з іншою роботою (до двох разів на годину). Причому, в обох випадках сумарна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати а робочої поверхні - 350 кг, а підлоги - 175 кг. (Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень конвеєра, стола, станка тощо). У масу переміщуваного вантажу включається маса тари і упаковки. Такий порядок граничних норм підіймання і переміщення важких речей жінками затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 р., № 241.

Друга група правових норм стосується жінок, стан яких пов'язаний з материнством. Охороняючи працю таких жінок, чинне законодавство забороняє залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних робіт, надурочних робіт, робіт у вихідні дні та направляти їх у відрядження. Обмеження встановлені й для жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів. Такі жінки не можуть залучатися до надурочних робіт і направлятися у відрядження. До підвищеної особливої правової охорони праці жінок належать і норми, пов'язані з їхнім материнством - це переваги і гарантії, що стосуються виникнення, існування та припинення трудових відносин. Законодавством України про працю забороняється роботодавцям усіх форм власності й господарювання відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їхню заробітну плату з мотивів, пов'язаних із вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. 6 разі відмови в прийнятті на роботу зазначених жінок роботодавець зобов'язаний повідомити їм причину відмови у письмовій формі. Підвищену охорону праці жінок містять і норми, пов'язані з наданням відпусток у процесі існування трудових відносин. Існують два види відпусток: у зв'язку з вагітністю та пологами та для догляду за дитиною. Оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами надається жінкам на підставі медичного висновку тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів, а при ускладненні пологів або при народженні двох і більше дітей — 70 календарних днів після пологів. Тривалість такої відпустки сумарно становить 126 календарних днів або 140 — і вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

Мають відповідні особливості і відпустки з догляду за дитиною, що надаються працюючим жінкам, - це відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років із виплатою допомоги за державним страхуванням. Така відпустка може бути і більшої тривалості за рахунок коштів підприємства, установи, організації. У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати. Тривалість такої відпустки визначається у медичному висновку, але не може бути більшою, як до досягнення дитиною шести років.

Особлива охорона праці жінок має вияв і в нормах права, що стосуються змінення і припинення трудових відносин. Так, відповідно до медичного висновку вагітним жінкам знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих чинників, якщо ж така робота відсутня, то до вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, вона підлягає звільненню від роботи зі збереженням середнього заробітку за всі робочі дні за рахунок підприємства.

Переведенню на іншу роботу підлягають і жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною трьох років, якщо ж заробітна плата зростає за час переведення, то така жінка має право на одержання такого більш високого заробітку (ст. 178 КЗпП України).

Відповідні гарантії щодо припинення трудового договору стосуються лише двох категорій працюючих жінок - це вагітні жінки, жінки, які мають дітей до трьох років, одиноких матерів, при наявності дитини віком до 14-ти років або дитини-інваліда. Такі жінки не підлягають звільненню з ініціативи власника, або уповноваженого ним органу, крім двох випадків: повної ліквідації підприємства, установи, організації та після закінчення строкового трудового договору. Проте і в цих випадках звільнення цих жінок допускається з обов'язковим їх працевлаштуванням, а на період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата протягом трьох місяців із дня закінчення строкового трудового договору.

Всі гарантії і пільги, передбачені для жінок, що поєднують роботу з материнством, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері, а такожна опікунів і піклувальників (ст. 186і КЗпП України).

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють два види органів: трудові колективи через обраних ними уповноважених; професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників. Повноваження цих органів визначені статтями 41 і 42 Закону України "Про охорону праці".

Таким чином, у разі порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці залежно від конкретних обставин винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної або кримінальної відповідальності.