100

МАКІЇВСЬКИЙ ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

ФАКУЛЬТЕТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

КАФЕДРА ПСИХОЛОГІЇ

ДИПЛОМНА РОБОТА

ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНОГО РІВНЯ «БАКАЛАВР»

НА ТЕМУ: «ОСОБЛИВОСТІ ЗМІН СТРЕСОСТІЙКОСТІ СПІВРОБІТНИКІВ ОВС ЗАЛЕЖНО ВІД ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ Й ПРОФЕСІЙНОГО СТАЖУ»

Виконала:

студентка 4 курсу,

очно-заочної форми навчання,

напряму підготовки

6.030102 «Психологія»

Білоус Юлія Олегівна

Керівник:

к. психол. н.,професор

Синельников В.М.

Рецензент: Літвінова Г.О.

Макіївка – 2014 р.

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………				3
РОЗДІЛ 1	ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ПО ПРОБЛЕМІ СТРЕСУ Й СТРЕСОСТІЙКОСТІ			7
1.1. 1.2. 1.3. 1.4. 1.5. 1.6.	Поняття стресу й стресостійкості в психологічній літературі Взаємозв'язок стресу й психологічних властивостей організму Огляд науково-методичних робіт, що розглядають проблему стресу й стресостійкості………………………………………… Психолоічні особливості профотбора в структурі ОВС………. Стресостійкість і стрес як фактор дезорганізації діяльності ….. Фактори ризику виникнення стресу співробітників ОВС…….. Висновки до першого розділу…………………………………..			7 20 23 27 32 35 49
РОЗДІЛ 2	ЕМПІРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИЯВЛЕННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ РІВНЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ В СПІВРОБІТНИКІВ ОВС ВІД СТАЖУ РОБОТИ…………			40
2.1. 2.2	Планування й проведення емпіричного дослідження………… Аналіз та інтерпретація результатів дослідження…………… Висновки до другого розділу………………………………….			40 45 56
РОЗДІЛ 3. 3.1. 3.2.	ОСОБЛИВОСТІ ОХОРОНИ ПРАЦІ У ЗАКОНОДАВСТВУ УКРАЇНИ……………………………… Специфіка охорони праці на підприємства України…………. Положення про охорону праці дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України ………….. Висновки до третього розділу………………………………… Рекомендації………………………………………………………			58 58 64 74 75
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ			…………………………………………………..	77
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………				79
ДОДАТКИ				88

ВСТУП

Актуальність дослідження. У сучасних умовах на перше місце виступає проблема соціальної цінності людини, при цьому здоров’я є одним з важливих об'єктивних умов життєдіяльності. Серед безлічі факторів, що визначають працездатність і інші характеристики здоров'я, більшу роль грає психічна стійкість до стресових ситуацій. Високий рівень психічної стійкості до стресів є запорукою збереження, розвитку й зміцнення здоров'я й професійного довголіття особистості.

Формування стресостійкість є запорукою психічного здоров'я людей і неодмінною умовою соціальної стабільності, прогностичності процесів, що відбуваються в суспільстві. Наростаючі навантаження, у тому числі психічні, на нервову систему й психіку сучасної людини приводить до формування емоційної напруги, що виступає одним з головних факторів розвитку різних захворювань. У цей час на передній план виходить турбота про збереження психічного здоров'я й формування стресостійкість сучасної людини. Шлях до психічного здоров'я - це шлях до інтегральної особистості, розриває не зсередини конфліктами мотивів, сумнівів, непевністю в собі. На цьому шляху важливо пізнавати особливості своєї психіки, що дозволить не тільки попереджати виникнення хвороб, зміцнювати здоров'я, але й удосконалювати самих себе й своя взаємодія із зовнішнім миром.

Соціальні взаємини можуть сприяти психологічній, соціальній адаптації, засвоєнню форм здорового поводження й відновленню, якщо вони носять підтримуючий характер, а також впливати на фізіологічні показники здоров'я.

У психології й психофізіології стресостійкість досліджується як властивість особистості, що сприяє високої продуктивності діяльності в екстремальному просторі [8; 12]. Найчастіше її вивчення будується на виявленні й диференціації умов (зовнішнім і внутрішніх), визначенні різнорівневий фізіологічних, психофізіологічних і властиво психологічних факторів при впливі різних лабораторних або реальних екстремальних (стресових) умов, які задають високий або низький ступінь прояву стресостійкість. У результаті виявляються фізіологічні, інтелектуальні, емоційні, вольові й інші характеристики людини, що сприяють стресостійкість. У значній мірі вивчена й широко представлена в науковій літературі роль фізіологічних і психологічних передумов у становленні стійкості до стресу. У ряді робіт показана можливість цілеспрямованого її формування шляхом практичного застосування методів і прийомів довільної психічної саморегуляції. При цьому практично без уваги залишена можливість розвитку стресостійкості в процесі самої професійної екстремальної діяльності, з урахуванням здійснення цілеспрямованої психологічної корекції необхідних її елементів.

У загально психологічному плані проблема стресостійкості представлена в рамках теорії особистості (G. Allport, H. Eysench, R. Cattell, С. Rogers і ін.), «теорії мотивації досягнення» (D. McClelland і ін.), теорії гомеостазу (Y.Kennon) і стресу (G. Selye), теорії адаптаційно-трофічного значення симпатичної нервової системи (Л.А Орбелі.), теорії темпераменту й властивостей нервової системи (В.З. Мерлин, В.Д Небиліцин, И.П. Павлов і ін.) [37; 2], теорії надійності діяльності (Б.Ф. Ломов і ін.)[14,18]. Це дозволило перейти до вивчення даного явища в різних видах діяльності (Б.А. В’яткин, Г.С.Никифорі., В.Л. Маріщук. і ін.) [21;13,26;44].

Одним з важливих факторів при прийманні на роботу в структуру ОВС, є фактор стресостійкості особистості, тому що найчастіше робота пов'язана з підвищеною стомлюваністю, високим змістом інтелектуальної діяльності й багатьох інших стресових факторів. Сама професійна діяльність працівників МВС припускає психофізичну напругу й високий відсоток факторів, що викликають стрес. Стресові ситуації, що виникають на роботі - це звичайне й часто виникаюче явище, тому вплив негативних психічних станів, що нагромадилися, буде негативно позначатися на роботі співробітника МВС. Однак, незважаючи на присутність даної проблеми вона не враховується в процесі служби у ОВС. Це викликає необхідність вивчення особливостей даного впливу, для того щоб вчасно вживати заходів по психологічній реабілітації співробітників.

Метою нашого дослідження є виявлення особливостей змін стресостійкості співробітників ОВС залежно від психохологічних особливостей й професійного стажу діяльності.

Виходячи з мети дослідження були поставлені наступні завдання:

1. Зробити огляд літературних джерел із взаємозв'язку стресостійкості особистості, психологічних особливостей і професійного стажу.

2. Провести емпіричне дослідження психологічних особливостей особистості співробітників ОВС.

3. Провести статистико-математичну обробку даних.

4. Зробити висновки по емпіричному дослідженню.

Об'єктом дослідження виступають психологічні особливості особистості, що впливають на стресостійкість співробітників ОВС.

Предметом дослідження виступають особливості змін стресостійкості у співробітників ОВС залежно від психологічних особливостей і професійного стажу діяльності.

Гіпотезою дослідження стало припущення про те, що існує зв'язок рівня стресостійкості й психологічних особливостей особистості й професійного стажу у співробітників ОВС.

Методи дослідження - теоретичний аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових джерел, який дозволив виявити, узагальнити і систематизувати матеріали з проблеми дослідження; експериментальний метод і спостереження, на основі яких проаналізовано зміни стресостійкості співробітників ОВС залежно від психохологічних особливостей й професійного стажу діяльності; психодиагностический і математико-статистичні методи обробки даних - для підтвердження визначення достовірності зміни показників і значущості отриманих результатів.

У роботі були використані наступні методики: тепінг-тест для оцінки психомоторної діяльності І. Ільїна [45]; опитувальник діагностики нервово-психічної стійкості за методикою «НПУ: «Прогноз» [45]; методика «Шкала професійного стресу» [45]; колірний тест відносин (КТО), М. Еткінда – для визначення неусвідомленого емоційного ставлення до значимих професійних понять [45].

Емпірична база дослідження. Базою дослідження виступив відділ міліції Пролетарський РОВС м. Донецька

Теоретико-методологічною основою дослідження з'явилися системний підхід П.К.Анохіна, Н.А.Бернштейна, А.Н.Леонтьева, Б.Ф.Ломова й ін., що припускає вивчення того або іншого явища з позиції його включення в систему загального взаємозв'язку[37; 13], а також реалізацію цього підходу в процесі вивчення внутрішніх взаємозв'язків, втілених у специфічних особистісних, інтелектуальних, емоційних, вольових, мотиваційних і інших механізмах; положення суб'єктного підходу, сформульовані у роботах Л.М.Аболіна, К.А.Абульханової-Славської, А.В.Брушлинського, О.А.Конопкіна, С.Л.Рубінштейна, у контексті якого саморегуляція суб'єкта, будучи координатором різномодальних властивостей або здатностей, забезпечує їхній взаємозв'язок, необхідну для функціонування людини відповідно до об'єктивних вимог діяльності; положення про провідну роль вищих психічних функцій у регуляції діяльності Л.С.Виготського, В.П.Зінченко й ін.[37; 14].

Практична значимість дослідження полягає у використанні результатів даного дослідження при професійному відборі кадрів на службу в органи ОВС Україні.

Структура і обсяг роботи. Дипломна робота складається із вступу, 3 –х розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, 10 таблиць, 3 рисунка і викладена на 97 сторінках.

Розділ 1. Теоретичний аналіз наукової літератури по проблемі стресу й стресостійкості

В даній роботі визначено поняття стресу й стресостійкості в психологічній літературі, прослідкований взаємозв'язок стресу й психологічних властивостей організму, проаналізовані психолоічні особливості профотбора в структурі ОВС, доведена стресостійкість і стрес як фактор дезорганізації діяльності, теоретично обгрунтовані фактори ризику виникнення стресу співробітників ОВС

1.1. Поняття стресу й стресостійкості у психологічні літературі

У перекладі з англійської мови «стрес» позначає тиск, натяг, зусилля, а також зовнішній вплив, що створює цей стан. Передбачається, що англійське слово «stress» походить від латинського «stringere» - затягувати

Поняття «стрес» піддавалося згодом істотним змінам і стало більше широким. Слово «стресор» стало позначати не тільки фізичне, але й чисто психологічний вплив, а слово «стрес» - реакцію не тільки на фізично шкідливі впливи, але й на будь-які події, що викликають негативні емоції

Наукові статті про стрес, як правило, починається зі скарг на відсутність чітких визначень, а в словниках дається не якесь одне, а безліч співіснуючих. У короткому Оксфордським словнику - п'ять визначень стресу, серед них є наступні: що спонукує й примушує сила; зусилля або більша витрата енергії; сили, що роблять вплив на організм.

Уперше слово «стрес» зустрілося в 1303 році у віршах поета Роберта Манінга: «...це борошно було манної небесної, котру Господь послав людям, що прибували в пустелі сорок зим і находились у великому стресі».

У літературу по медицині й психології слово «стрес» потрапило більше на півстоліття назад. В 1936 році в журналі «Nature», у розділі «Листа до редактора», було опубліковано коротке повідомлення канадського фізіолога Гансу Сєльє (тоді ще нікому невідомого) за назвою «Синдром, викликуваний різними агентами, що ушкоджують». [28; 39].

Селье виділив три стадії стресу. Перша - реакція тривоги, що виражається в мобілізації всіх ресурсів організму. За нею наступає стадія опору, коли організму вдається (за рахунок попередньої мобілізації) успішно впорається із зовнішніми впливами. У цей період може спостерігатися підвищена стресостійкість. Якщо ж дія шкідливих факторів довго не вдається усунути й перебороти, наступає третя стадія - виснаження. Пристосувальні можливості організму знижуються. У цей період він гірше пручається новим «шкідливостями», збільшується небезпека захворювання

Пізніше Сєльє запропонував розрізняти два види стресу дістрес (від англійського слова distress - виснаження, нещастя) і еустрес. Сам по собі еустрес Сєльє став розглядати як позитивний фактор, джерело підвищення активності, радості від зусилля й успішного подолання. При еустресе відбувається активізації процесів самосвідомості, осмислення дійсності, пам'яті. Дістрес же наступає лише при дуже частих і надмірних стресах, у таких сполученнях несприятливих факторів, коли переважає не радість подолання, а почуття безпорадності, безнадійності, свідомість надмірності, непосильності й небажаності, «образливої несправедливості» необхідних зусиль

В останні роки відзначають умовність повного поділу фізіологічного й психічного стресу. Фізіологічний стрес пов'язаний з реальним подразником. Психологічний стрес характерний тим, що під час його людина оцінює майбутню ситуацію на основі індивідуальних знань і досвіду, як загрозливу, важку. У свою чергу психологічний стрес ділиться на інформаційний і емоційний. Інформаційний стрес розвивається тоді, коли виникає інформаційне перевантаження, тобто людина не справляється із завданням, не встигає приймати вірні рішення в необхідному темпі при високому ступені відповідальності. Для цього виду стресу характерне погіршення пам'яті, зниження концентрації уваги й посилення відвлекаємостю.

Емоційний стрес з'являється в ситуаціях погрози, небезпеки, образи й т.д., коли людина протягом тривалого часу залишається один на один зі своїми переживаннями. При цьому відзначається ріст напруги, занепокоєння, тривоги. Погіршується сон. Акуратні люди можуть стати нечупарами, а товариські - замкнутими. Можливо як поява депресії, безпорадності, так і емоційних вибухів. Цей вид стресу небезпечний тим, що в його прояві виникають думки й фрази, що містять погрозу самогубства .

Але якого би визначення не давали різні автори, завжди як центральна ланка стресу передбачається та сама неспецифічна реакція організму, що має незалежно від причини стресу, свої закономірності розвитку. Спробуємо розібратися в цьому центральному (фізіологічній і біохімічному) ланці стресу, щоб зрозуміти яким образом психічні переживання, емоційні реакції переходять у тілесні розлади: хвороби всіх органів або загальне фізичне нездужання.

Виникаюче при стресі складні фізіологічні й біохімічні зрушення - це прояв древньої, що сформувався в ході еволюції оборонної реакції, або як її називають, «реакції боротьби й втечі».

Ця реакція миттєво включалася в наших предків при найменшій погрозі, забезпечуючи з максимальною швидкістю мобілізацію сил організму, необхідних для боротьби з ворогом або втечі від нього

Отже, під стресостійкістю розуміється така інтегральна психологічна особливість людини, що, з однієї сторони («внутрішній» компонент), гармонізує особистісну структуру, а, з іншої сторони («зовнішній» компонент), лежить в основі успішності діяльності в стресогенний обстановці. Успішність прямо пов'язана із професійною майстерністю

У визначенні стресостійкість підкреслюється, що стресостійкість не сводима тільки до частої зміни збудливості й стійкості емоцій, а являє собою інтегральну характеристику людини. Але, також відзначається, що даний феномен розглядається і як характеристика, що впливає на продуктивність (успішність) діяльності. І тільки у визначенні Б.Х.Варданяна й С.В.Суботіна простежується ідея про двоїсту природу стресостійкістю[18;31].

Ця особливість проявляється в розгляді стресостійкість як властивості, що впливає на результат діяльності («зовнішній» компонент), і як характеристики, що забезпечує гомеостаз особистості як системи («внутрішній» компонент). Так, Б.Х.Варданян до «внутрішнього» відносить такі прийоми подолання ємоциогенної ситуації, які адресують внутрішнім суб'єктивним факторам виникнення цієї ситуації способи «зовнішнього» подолання, спрямовані на усунення зовнішніх умов виникнення емоціогенної ситуації, і, у першу чергу, на зміну оперативного стану діяльності. Із цих позицій стресостійкість можна розглядати як показник особистісний і діяльностний.

А.А. Реан уважає, що важливим фактором соціальної адаптації є соціально-психологічна терпимість особистості [14; 101]. Розвиток соціально-психологічної терпимості попереджає розвиток когнітивного дисонансу, а, отже, буде сприяти підвищенню стресостійкість. Рівень самооцінки і її адекватність можуть служити індикаторами й регуляторами стресостійкість. Позитивна самооцінка -переконені, прагнуть до самореалізації, негативна - сприймають усе через призму своїх стресів і тривог, нерідко звертаються до авторитарного стилю як до засобу психологічного захисту

Інші автори також виділяють у якості детермінант низкою стресостійкість такі властивості, як особистісна тривожність (Spielberger, 1972), інтроверсія (Cramer, 1991), нейротизм (Gallagher, 1990), схильність до інтрапунитивным реакцій (Domic, Ekehammar, Laaksonen,1991), відсутність упевненості в собі й низькій самооцінці [37; 39].

На одну з істотних сторін стресостійкість обертає своя увага П.Б. Зільберман, говорячи про те, що стійкість може бути недоцільним явищем, що характеризує відсутність адекватного відбиття ситуації, що змінилася, що свідчить про недостатню гнучкість, пристосовність[14; 11]. Він же пропонує свою й, на наш погляд, одну із самих удалих трактувань стресостійкості, розуміючи під нею «..інтегратівноє властивість особистості, що характеризується такою взаємодією емоційних, вольових, інтелектуальних і мотиваційних компонентів психічної діяльності індивідуума, що забезпечує оптимальне успішне досягнення мети діяльності в складної ємотівної обстановці»

Таким чином, стресостійкість - це самооцінка здатності й можливості подолання екстремальної ситуації пов'язана з ресурсом особистості або запасом, потенціалом різних структурно-функціональних характеристик, що забезпечують загальні види життєдіяльності й специфічних форм поводження, реагування, адаптації й т.д.

Як треба з наведених визначень стресостійкості, даний феномен (якість, риса, властивість) розглядається в основному, з функціональних позицій, як характеристика, що впливає на продуктивність (успішність) діяльності.

Відповідно до системного підходу, у наш час, стрес вивчається з позицій фізіологічного, психологічного, і поведінкового рівнів. Одна з перших таких спроб була почата Р. Лазарусом. Стрес фізіологічної природи являє собою, на думку автора, безпосередню реакцію організму, що супроводжується вираженими фізіологічними зрушеннями на вплив різних зовнішніх і внутрішніх стимулів фізико-хімічної природи. При цьому величина фізіологічного стресу залежить від інтенсивності агента, що впливає. Відмінні риси психологічного стресу полягають у тім, що він викликається психічними стимулами, які оцінюються як загрозливі. Саме Р. Лазарус, розвиваючи вчення про стрес (1956, 1970), висунув концепцію, відповідно до якої розмежовується фізіологічний стрес і психічний (емоційний) стрес [18; 124].

Представники першого напрямку розглядають стрес як породження зовнішньої ситуації або, як визначає Л.М. Аболін, емоційна ситуація ототожнюється зі стресором [37; 234]. Інакше кажучи, стрес сприймається як реакція на які-небудь впливи, або як самі ці впливи

Суб'єктивісти позначають свій підхід як інтеракційну проблему, і представник даного напрямку Н. Ендлєр (1989), міркуючи про будь-які прояви особистості, у тому числі про стрес, відзначав у ньому специфічний спосіб взаємодії суб'єкта із самим собою й з навколишнім середовищем.

Основоположником суб'єктивістського підходу вважається вже згадуваний нами раніше Р. Лазарус [18; 56], що обумовлював стрес двома особистісними особливостями:

1) поданнями про світ і собі й здатністю брати на себе зобов'язання;

2) поданням про свої здатності впливати на наслідки

Схожі подання про емоційний стрес можна знайти й у В.Э. Мільмана (1980), що розглядає стрес, як функцію двох факторів: величини потреби в досягненні й суб'єктивній оцінці ймовірності досягнення

Узагальнюючи різні погляди на природу стресу в сучасній науковій літературі, можна сказати, що термін «стрес» використається, принаймні, у трьох значеннях. По-перше, поняття стрес може визначатися як будь-які зовнішні стимули або події, які викликають у людини напруга або порушення. У цей час у цьому значенні частіше вживаються терміни «стресор», «стрес-фактор». По-друге, стрес може ставитися до суб'єктивної реакції й у цьому значенні він відбиває внутрішній психічний стан напруги й порушення. По-третє, стрес може бути фізичною реакцією організму на пропоновану вимогу або шкідливий вплив.

Відомий дослідник стресу Г.Сєльє відзначає, що слово «стрес», так само як «успіх», «невдача» і «щастя», має різне значення для різних людей [28; 56]. Тому дати його визначення досить важко, хоча воно й увійшло в нашу повсякденну мову .

В останні роки проблема вивчення норми й перед хвороби залучала до себе увага багатьох дослідників. Наприклад, академік О.Г. Газенко пише: «...Особливо складної є оцінка стану на грані так званих норм і патології, коли ще не розвилося яке-небудь конкретне захворювання, але рівновага між організмом і середовищем явно порушене й стан не може бути кваліфіковано, як нормальне»

В 1979 р. була опублікована монографія професора Р.М. Баєвського «Прогнозування станів на грані норми й патології», що розглядає проблему стресу з погляду науки. Також помітно активізувалися вивчення й спроби систематизації перехідних станів психіатрами й психоневрологами (Н.Д.Лакосина, С.Б. Семітів, В.Я. Сємкє, Б.В. Шостакович) [37; ].

Проблемою стресу займаються так само спортивні психологи. Особливо цікаві дослідження тих психологів і психогігієністів, які по своїй роботі зайняті спостереженням практично здорових осіб, чия діяльність проходить у надзвичайно напружених умовах з особливо складними вимогами до механізму пристосування організму. Із представниками такого роду діяльності зв'язана робота спортивних психологів і психогігієністів. Тому становлять інтерес останні роботи в спортивній психології. За останні десятиліття вийшло чимало книг по спортивній психології: і ряд перекладних монографій, і міжнародний збірник «Стрес і тривога в спорті», і кілька робіт радянських авторів. До безсумнівних успіхів можна віднести збірник «Стрес і тривога в спорті» (укладач Ю.Л. Ханін) і монографію Г.Д. Горбунова «Психопедагогіка в спорті». Ці книги грають безсумнівну позитивну роль в освіті тренерів і спортсменів у підготовці їх до спільної роботи із психологом. Це саме по собі дуже важливо, тому що майже в кожної книги звучить мили про те, що тренери не розуміють психологів, не можуть сформулювати свої завдання, не переймають доступні їм самим нові методи в роботі

Недоліком більшості книг є відсутність єдиної теоретичної концепції, головного напрямку роботи, націленої на практичну ефективність. Лише В.А. Плахтиєнко і Ю.М. Блудов у книзі «надійність у спорті» представляють матеріал з позиції теорії надійності, а Б.А. В’яткин у роботі «Керування психічним стресом у спортивних змаганнях» - психічного стресу [16; 38]. Відсутність єдиної й подібної позиції приводить до таких розходжень думок, які часом виглядають абсурдом. В.А. Плахтиєнко і Ю.М. Блудов наочно демонструють це, показуючи, що за період з 1977 по 1980 рік різними авторами дано 14 визначень такого кардинального для спорту поняття, як надійність. І якщо така плутанина перебуває у вихідній термінології, то чи доводиться дивуватися, що навіть основний зміст роботи психолога в спортивній команді трактується різними авторами по-різному.

Л. Леви (1967) виявив позитивну кореляцію між інтенсивністю емоційного порушення, виділенням адреналіну й норадреналіну із сечею. Ф. Элмадьян і ін. (1957) указували на такі ж результати, порівнюючи виділення катехоломінів під час напружених ситуацій у хокеїстів і боксерів. У сучасних дослідженнях, оцінюючи вплив, що травмує, різних несприятливих факторів, що виникають в екстремальних ситуаціях, на психічну діяльність людини, виділяють непатологічні психоемоційні реакції й патологічні стани (психогенні) [17; 38].

Останнім часом учені й практики розробляють спеціальні рекомендації для представників стресогених професій, спортсменів і люді, які найбільше часто підвергаються стресам з метою підвищити психологічну стійкість ці суспільства.

У роботах, де вивчаються психологічні проблеми стресу доводиться залежність поводження під час стресу від ступеня значимості ситуації, від психологічної структури особистості (відношення людини до труднощів у роботі, успіху й невдачі, упевненості й непевності у своїх силах, спрямованості особистості, рівня її домагань і реальних можливостей і т.п.

Крім робіт зі стресу в спорті зустрічаються роботи деяких учених по стресі в професійній діяльності. Центральним поняттям у літературі по професійному стресі є поняття контролю (тобто оцінки й корекції) способів і результатів діяльності. У роботах Р.А. Каразек, присвячених створенню загальної теорії стресу робочого місця, на підставі досліджень проблеми контролю висунута гіпотеза, що переживання стресу виникають при взаємодії між двома факторами - відповідальністю й контролем («широта роботи» і «психологічні вимоги»). Високу напруженість має така професія, у якій індивід при великій відповідальності має недостатній контроль над способами й результатами виконання завдань.

Із усього вище нами сказаного можна зробити висновок, що поняття стресу розглядалося в різний час і в різних напрямках і науках, наприклад, у спорті й у професійній діяльності людини. Саме тому, як нам здається, немає одного певного поняття стресу. Стрес у різний час і в різних напрямках визначається по-різному.

Дослідження адаптаційних дій затісно пов'язане з подання про емоційну напругу й стрес. Це послужило підставою для визначення стресу як неспецифічної реакції організму на пропоновані йому вимоги, і розгляд його як загального адаптаційного синдрому.

Пізнаваний забугорний психолог Ганс Сєльє, засновник західного вчення про стреси й нервові розлади, визначив наступні стадії стресу як процесу :

1) безпосередня реакція на дію (стадія хвилювання);

2) дуже ефективна адаптація (стадія резистентності);

3) порушення адаптаційного процесу (стадія виснаження).

У широкому змісті ці стадії характерні для хоч якого адаптаційного процесу.

Одним з факторів стресу є емоційна напруженість, що фізіологічно виражається в конфігураціях ендокринної системи людини. Приміром, при експериментальних дослідженнях у клініках хворих було встановлено, що люди, що постійно перебувають у нервовій напрузі, важче переносять вірусні інфекції. У таких варіантах потрібна допомога кваліфікованого психолога.

Головні риси психічного стресу:

1) стрес - стан організму, його виникнення припускає взаємодія меж організмом і середовищем;

2) стрес - більше напружений стан, чим повсякденне мотиваційне; воно просить для власного виникнення сприйняття небезпеки;

3) явища стресу мають місце тоді, коли звичайна адаптивна реакція недостатня.

Тому що стрес з'явився основним образом конкретно від сприйняття небезпеки, те його виникнення в певній ситуації може виникати по суб'єктивних причинах, пов'язаним з рисами даної особистості.

Взагалі, тому що індивіди не схожі один на одного, від фактора особистості залежить зовсім багато. Приміром, у системі “людина -середовище” рівень емоційної напруженості наростає в міру росту розходжень меж умовами, у яких формуються механізми суб'єкта, і знову створилися. таким образом, ті або інші умови викликають емоційна напруга не в силу їхньої абсолютної твердості, а в підсумку невідповідності цим умовам емоційного механізму індивідуума.

При будь-якім порушенні збалансованості “людина-середовище” недостатність психічних або фізичних ресурсів індивіда для догоджання актуальних потреб або неузгодженість самої системи потреб є джерелом хвилювання. Тривога, позначувана як

- почуття невизначеної небезпеки;

- почуття дифузійного побоювання й тривожного очікування;

- невизначене занепокоєння, представляє із себе більш сильно працюючий механізм психічного стресу. Це випливає з почуття, що згадує вже, небезпеки, що представляє із себе центральний елемент хвилювання й спричиняється її біологічне значення як сигналу неблагополуччя й погрози.

Тривога може гратися охоронну й мотиваційну роль, порівнянну з роллю болю. З виникненням хвилювання зв'язують посилення поведінкової активності, зміна характеру поводження або включення пристроїв інтрапсихичної адаптації. Але тривога може не лише провокувати активність, але й сприяти руйнуванню недостатньо адаптивних поведінкових стереотипів, заміщенню їх більше адекватними формами поводження.

У розходження від болю тривога - це сигнал погрози, що ще не реалізована. Прогнозування даної ситуації носить імовірнісний характер, а в остаточному підсумку залежить від особливостей індивідуума. При цьому особистісний фактор грається часто вирішальну роль, і в такому випадку інтенсивність хвилювання відбиває швидше особисті особливості суб'єкта, чим реальну значимість небезпеки.

Тривога, по інтенсивності й тривалості неадекватна ситуації, перешкоджає формуванню адаптаційного поводження, приводить до порушення поведінкової інтеграції й загальної дезорганізації психіки людини. Таким образом, тривога лежить у базі всіх конфігурацій психічного стану й поводження, обумовлених психічним стресом.

И. Березин визначив тривожний ряд, що представляє значимий елемент процесу психічної адаптації [26; 138]:

1) почуття внутрішньої напруженості - не має яскраво вираженого відтінку небезпеки, служить тільки сигналом її наближення, створюючи тяжкий щиросердечний дискомфорт;

2) гіперстезичної реакції - тривога наростає, раніше нейтральні стимули одержують негарне фарбування, підвищується дратівливість;

3) фактично тривога — центральний елемент розглянутого ряду. Проявляється почуттям невизначеної небезпеки. Характерна ознака : неможливість знайти характер небезпеки, пророчити час її виникнення. Частенько відбувається неадекватна логічна переробка, у підсумку якої через недостачу фактів видається невірний висновок;

4) жах - тривога, конкретизована на певному об'єкті. Хоча об'єкти, з якими зв'язується тривога можуть і не бути її передумовою, у суб'єкта створюється подання про те, що тривогу можна усунути певними діями;

5) почуття невідворотності катастрофи, що насувається, - наростання інтенсивності тривожних розладів приводить суб'єкта до подання про неможливість запобігання прийдешньої дії;

6) тривожно-боязке порушення - викликувана побоюванням дезорганізація досягає максимуму, і можливість цілеспрямованої діяльності зникає.

Посилення хвилювання приводить до збільшення інтенсивності діяння двох взаємозалежних адаптаційних пристроїв, які наведені нижче:

1) алопсихичний механізм - діє, коли відбувається модифікація поведінкової активності. Метод діяння : зміна ситуації або відхід з її.

2) інтрапсихичний механізм - забезпечує редукцію хвилювання завдяки переорієнтації особистості.

Існує кілька типів захистів, які вживаються інтрапсихічним механізмом психічної адаптації:

1) перешкода усвідомлення факторів, що викликають тривогу;

2) фіксація хвилювання на певних стимулах;

3) зниження рівня спонукання, т.Е. Знецінювання вихідних потреб;

4) концептуалізація.

Тривога, незважаючи на багатство різних значеннєвих формулювань, являє собою єдине явище й служить облігаторним механізмом емоційного стресу. Виникаючи при будь-якім порушенні збалансованості в системі “людина-середовище”, воно активізує адаптаційні механізми, і разом з тим при значимій інтенсивності лежить у базі розвитку адаптаційних порушень.

Підвищення рівня хвилювання спричиняється включення або посилення діяння пристроїв інтрапсихічної адаптації. Ці механізми можуть сприяти ефективній психічній адаптації, забезпечуючи редукцію хвилювання, а у випадку їхньої неадекватності знаходять своє відбиття в типі адаптаційних порушень, яким відповідає характер що формуються при цьому прикордонних психопатологічних явищ.

Організація емоційного стресу припускає утруднення реалізації мотивізації, блокаду мотивованого поводження, тобто фрустрацію. Сукупність фрустрації, хвилювання, а також їхній взаємозв'язок з алопсихичними і інтрапсихичними адоптаціями й становить основне тіло стресу.

Ефективність психічної адаптації прямо залежить від організації мікросоціальної взаємодії. При конфліктних ситуаціях у домашній або виробничій сфері, утрудненнях у побудові неформального спілкування порушення механічної адаптації відзначалися істотно частіше, чим при ефективному соціальному сприянні. Також з адаптацією прямо зв'язаний аналіз факторів певного середовища або оточення, Оцінка особистих властивостей навколишніх як фактора приваблюючого в переважній більшості випадків змішувалася з ефективною психічною адаптацією, а оцінка таких же властивостей як фактора відразливого - з її порушеннями.

Але не лише аналіз факторів навколишнього середовища описує рівень адаптації й емоційної напруженості. Потрібно також сприймати в увагу особисті властивості, стан безпосереднього оточення й особливості групи, у якому здійснюється мікросоціальна взаємодія.

Ефективна психічна адаптація являє собою одну з передумов до вдалої професійної діяльності.

У професійній управлінській діяльності стресові ситуації можуть створюватися динамічністю подій, необхідністю швидкого ухвалення рішення, неузгодженістю меж індивідуальними рисами, ритмом і характером діяльності. Факторами, що сприяють виникненню емоційного стресу в цих ситуаціях, можуть бути недостатність інформації, її суперечливість, надмірне достаток або монотонність, оцінка роботи як перевищуючої здатності індивіда по розмірі або ступеню труднощів, суперечливі або невизначені вимоги, критичні події або ризик при ухваленні рішення [46; 116].

Необхідними факторами, що поліпшують психічну адаптацію в професійних групах, є соціальна згуртованість, здатність будувати міжособистісні справи, можливість відкритої комунікації.

У зв'язку з вищесказаним стає природним, що без досліджень психічної адаптації буде неповним розгляд хоч яких труднощів психічної невідповідності, а аналіз змальованих якостей адаптаційного процесу представляється невід'ємною частиною психології людини . таким образом, непогодженість психічної адаптації являє собою важливу область наукових вишукувань, розташовану на стику різних галузей знання, що здобувають у сучасних умовах все більше значення. У даному зв'язку адаптаційну концепцію можна розглянути як один з перспективних підходів до комплексного дослідження людини.

Отже, стрес - це психофізіологічна реакція, що є невід'ємною частиною нашого життя. Уникнути його в умовах нашого існування неможливо, так це не завжди й треба, тому що стрес має здатність загартовувати психіку людини й підготовляти його до більше складних ситуацій у майбутньому. Кожна людина має своє поняття про стрес, кожний переживає ту або іншу подію по-різному, тому говорити про те, що «от це» треба уникати, а «от це» треба пережити, не можна.