11. Пек України

ПЕК – це сукупність виробництв, які добувають і переробляють усі види палива, виробляють і передають електроенергію. Це складне міжгалузеве утворення, що включає в себе паливну промисловість та електроенергетику.

Паливна промисловість є однією з найважливіших галузей промислового виробництва. Вона охоплює всі процеси видобутку і переробки кам’яного та бурого вугілля, горючого газу, нафти, торфу. Вона складається з вугільної, нафтової і газової, нафтопереробної, торф’яної та сланцевої галузей.

Вугільна промисловість представлена видобутком кам’яного і бурого вугілля, їх збагаченням і брикетуванням. Запаси вугілля в Україні складають 4 % світових. За запасами наша держава на 7 місці. За видобутком Україна 10 в світі (2 %). Щороку обсяги видобутку вугілля в Україні зменшуються. У 2007 р. в державі видобувалося 80 млн. т. вугілля, це в 2,3 рази менше, ніж у 1991 р. На сьогодні частка вугілля в ПЕБ України становить 25%. В структурі запасів орг. палива в Укр. Частка вугілля становить 95%, а нафти і газу – бл. 5%. За оцінкою, запасів вугілля при нинішньому рівні видобутку вистачить на 430-450 р. В Україні є 3 вугільні басейни. У Донбасі (96% запасів) видобувають високоякісне вугілля – антрацит і коксівне. Головні центри видобутку: Донецьк, Макіївка, Єнакієво, Горлівка. Львівсько-Волинський бас. має значно менші запаси (2,3%). Основні центри: Червоноград, Нововолинськ, Соснівка. Собівартість місцевого вугілля нижча за донецьке, його використовують в основному як енергетичне паливо. Буре вугілля видобувають у Дніпровському бас. (1,1%). Воно має нижчу теплотворну спроможність, високий вміст сірки, велику зольність. Центр видобутку – Олександрія. В Україні функціонує 19 холдингових компаній, яким належить 137 шахт і 31 вуглезбагачувальна фабрика. Крім цього, працює 9 виробничих обєднань, яким належить 40 шахт і 1 вуглезбагачувальна фабрика. Є також 30 самостійних приватних шахт. В структурі підприємств 60% державних і 40% приватних. На сьогодні у вугільній промисловості задіяно 560 тис. ос., в т.ч. 370 тис. шахтарів. Найпотужнішими є три холдингові компанії – «Донбас-Антрацит», «Ровеньки-Антрацит» та «Луганськ-Вугілля».

Нафтова промисловість розвивається з кінця XIX ст., а газова — з початку XX ст. За запасами нафти Україна посідає 49 місце в світі (0,03% світових запасів). За виробництвом нафти – 50 в світі (0,1%). Україна є потужним імпортером нафти. За імпортом нафти вона займає 23 місце (імпортує 0,6% видобутої нафти в світі щороку). За експортом нафти Укр. займає 51 місце (0,2% в світовому експорті). За запасами природного газу, Укр. на 23 місці (0,6%). Україна є потужним імпортером газу (27 місце). За експортом газу вона на 29 місці. За оцінкою економістів Укр. забезпечує свої потреби в нафті на 18-19%, в газі – на 27-29%. Видобуток нафти і газу з 1991 р. знизився. На сьогодні видобуток нафти з газовим конденсатом складає 4,6 млн. т. Нафту і природний газ видобувають у 3 басейнах:

• Передкарпатський – найдавніший, промисловий видобуток розпочато з к. ХІХ ст. Спочатку добували нафту (к. ХІХ ст.) – Бориславське, Долинське, Північно-Долинське, Вільхівське родовища. Потім – газ (поч. ХХ ст.) – Дашава, Більче-Волиця, Рудки. На сьогодні це не перспективний басейн, запаси практично вироблені.

• Донецько-Придніпровський – найперспективніший, майже 70% загальноукр. запасів. Родов. Нафти – Леляківське і Глинсько-Розбишівське, нафти і газу – Гннідинцівське, Качанівське, Яблунівське, газу – Шебелинське, Західно-Хрестищенське.

• Причорноморсько-Кримський – недавно відкритий, перспективним є видобуток у Чорному морі. Родовища газу – Джанкойське, Глібівське, Оленівське.

Нафто-газова промисловість включає > 250 підприємств. Задіяно 230 тис. трудових ресурсів. Є державні і недержавні підприємства, зареєстровані і незареєстровані.

В Україні працює 6 потужних НПЗ. Вони розміщені з урахуванням 3 чинників: сировинного (Дрогобич, Надвірна), наявності морського порту (Одеса), наявність нафтопроводу (Лисичанськ, Херсон, Кременчук). По території України проходить нафтопровід «Дружба» і Придніпровські магістральні нафтопроводи.

Торф’яна промисловість розвинена у пн. частині Укр. в районах зосередження основних запасів торфу (Чернігівська, Рівненська, Житомирська, Волинська обл.). Торфу видобувається небагато, для місцевих потреб.

Ресурси горючих сланців в Україні не використовуються, і тому сланцева промисловість практично відсутня.

Електроенергетика є базовою галуззю народногосподарського комплексу, а використання електроенергії – рушійною силою науково-технічного прогресу.

Розміщення електроенергетики залежить від двох факторів: наявності паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії.

Усі електростанції за енергетичними ресурсами поділяються на 4 види:

– теплові електростанції (працюють на твердому, рідкому і газоподібному паливі);

– гідравлічні (використовують гідроресурси);

– атомні (як паливо використовують збагачений уран або інші радіоактивні елементи);

– електростанції, що використовують нетрадиційні джерела енергії (вітер, сонце).

Провідна роль в електроенергетиці належить теплоелектростанціям – ДРЕС і ТЕС. Вони виробляють понад 60% усієї електричної енергії. Перевагою ТЕС є відносно вільне розміщення, вдвічі дешевша вартість капіталовкладень порівняно з ГЕС. Найбільша кількість великих теплових ДРЕС у Донбасі: Вуглегірська, Старобешівська, Курахівська, Слов’янська (Донецька обл.) та інші. Найбільшими ДРЕС також є Придніпровська (Дніпропетровська обл.), Зміївська (Харківська обл.), Бурштинська (Івано-Франківська обл.), Запорізька (Запорізька обл.), Ладижинська (Вінницька обл.), та інші.

Дедалі більшого значення набувають теплоелектроцентралі (ТЕЦ). Їх будують поблизу споживача, оскільки радіус транспортування тепла невеликий (10-12 км), проте коефіцієнт корисного використання тепла становить майже 70%, тоді як на ТЕС – тільки 30-35%. Найбільші з них: Київські ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6, Дарницька, Харківська ТЕЦ-5, Одеська, Краматорська та інші.

Атомна енергетика України представлена такими діючими потужними атомними електростанціями, як Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька. АЕС орієнтовані винятково на споживачів, особливо на райони з обмеженими ресурсами палива та енергії. Ними виробляється біля 35% усієї електроенергії.

Гідроелектростанції України – Київська, Канівська, Кременчуцька, Дніпродзержинська, Дніпрогес, Каховська, Дністровська, Теребле-Ріцька – малоефективні (особливо Дністровського каскаду) через застаріле обладнання та рівнинний характер долини р. Дніпро. ГЕС дають до 4,5% електроенергії України.

Районне значення можуть мати сонячні (Крим), вітрові (Поділля, степовий Крим), геотермальні (Карпати) електростанції.

За останні роки сумарна потужність електростанцій зросла (до 55 млн. кВт годин), а щорічне виробництво електроенергії зменшилось з 300 млрд. кВт годин до 150 (1996 р.). Потужні ЛЕП з’єднують енергомережі України, Росії. Найбільшим споживачем електроенергії є промисловість (65%), транспорт і сільське господарство (по 10%), будівництво та інші галузі.

У даний час електроенергетика, як і весь ПЕК України, знаходиться у глибокій кризі. На сучасному етапі економічного розвитку головною проблемою ПЕКу є загострення неплатежів за паливо та енергію. Також погіршуються гірничо-геологічні умови видобутку палива. Не вистачає коштів для відтворення основних виробничих фондів у галузі. І як наслідок, продовжується спад виробництва енергоносіїв. Стан і технічний рівень діючих потужностей ПЕКу в даний час стає критичним. Важливим завданням подальшого розвитку паливної та енергетичної промисловості в умовах становлення і розвитку ринкових відносин є здійснення заходів з охорони природи і раціонального природокористування. Нині на ПЕК припадає близько 45% викидів шкідливих речовин в атмосферу, більше 30% стічної води і стільки ж твердих відходів від усіх забруднювачів. На даному етапі важливим є завдання формування паливно-енергетичного ринку, контроль над яким здійснює держава за допомогою цінової та податкової політики, а також створення конкурентного середовища та залучення інвестицій.