64. Поняття про план, карту та аерокосмічний знімок ділянок місцевості

Карта – це зменшене, побудоване у картографічній проекції, узагальнене і виконане у певній системі умовних позначень зображення поверхні Землі (іншого небесного тіла чи позаземного простору) з розміщеними або спроектованими на ній об’єктами реальної дійсності.

Карта є математично обґрунтованим зображенням завдяки використання масштабу та картографічної проекції. Карта подає узагальнену картину дійсності або її складових.

Карта є плоскою просторовою, математично визначеною, генералізованою, образно-знаковою моделлю реального світу. (сучасне загальнонаукове положення)

Карта створюється з використанням умовних знаків.

На планах масштаб однаковий в усіх його частинах. На карті масштаб у різних її частинах неоднаковий, хоч не на всіх картах ці коливання значні щодо своєї величини.

На плані зображають невеликі території майже при цілковитому додержанні подібності місцевості. На картах не всі елементи земної поверхні зображаються детально в масштабі, тобто поза масштабно. При складанні планів не береться до уваги опуклість земної поверхні, а на кртах враховується завжди. На картах завжди зображується градусна сітка (меридіани і паралелі), а на планах звичайно креслять тільки стрілку, яка показує напрям на північ. Карту роблять у дрібнішому масштабі, ніж план, тому на ній вміщається значно більша територія.

Суть аерокосмічної зйомки полягає у отриманні зображення частини поверхні Землі шляхом фотографічної чи графічної рестрації ультрафіолетового, видимого. Інфрачервоного і гамма-випромінень, радіохвиль, радіоактивних процесів, а також неомагнітного, штучного електричного і гравітаційних полів.

Реєстрація сигналів може проводитись за допомогою фотографічних систем, оптико-електронних систем та геофізичних приймачів.

Сучасні види зйомок (а отже і аерокосмічні знімки) поділяють на такі види:

Фотографічна зйомка – базується на реєстрації відбитого і власного електромагнітного випромінювання Землі (у видимій чи інфрачервоній зоні спектру). Виконується у вигляді чорно-білої, чорно-білій спектразональній, кольоровій, кольоровій спектрозональній та інфрачервоній фотографій.

Фотоелектронна зйомка – виконується у видимій зоні спектра і далеко за межами видимої зони. Види: телевізійна, теплова, радіо теплова, радіолокаційна, ультрафіолетова, спектрометична.

Геофізична зйомка – заснована на вимірюванні гравітаційного і магнітного полів Землі. Виконується у вигляді магнітної зйомки, радіометричної зйомки, електророзвідки і гравіметричної зйомки.

65. Визначення масштабу та його види

Масштаб картографічного зображення визначає ступінь зменшення дійсних розмірів об’єктів реального світу на картографічних творах.

Відношення, що показує, у скільки разів зменшені лінійні розміри дійсних розмірів об’єктів реального світу при їх зображенні на карті.

Прийнято такі форми позначення масштабу на карті:

Чисельний масштаб (1:500, 1:100 000) – подається у вигляді дробу з одиницею в чисельнику та числом, яке відповідає ступеню зменшення об’єкта картографування у знаменнику, наприклад 1:500, 1:100 000, що означає зменшення об’єкта у 500 та 100 000 разів.

Іменований масштаб вказує довжину лінії на місцевості, яка відповідає одиниці довжини на карті. Наприклад, подається надпис «В 1 см 5 м» або «1 см 1000 м».

Лінійний масштаб – є графічною побудовою, яка спрощує визначення відстаней між певними об’єктами або їх розмірів. Має вигляд прямої лінії, що поділена на рівні відрізки з надписами, які вказують довжину лінії в натуральній величині. Міра довжини, на якій нанесені поділки на масштабній лінійці, називається основою масштабу. Відстань на місцевості, яка відповідає одній найменшій поділці лінійного масштабу, відповідає точності масштабу, а 0,1 мм – граничній точності масштабу. Лінійний масштаб дає можливість безпосередньо, без додаткових обчислень визначити справжню відстань на плані і карті. Існують й інші форми подання масштабу.

Поперечний масштаб – зображується у вигляді прямокутника, горизонтальний бік якого розділений на декілька рівних частин, переважно по 2 см. Кожна така частина називається основою масштабу. Крайня ліва основа у верхній і нижній частинах поперечного масштабу. Крайня ліва основа у верхній і нижній частинах поперечного масштабу поділяється на десять рівних частин. Кінці цих десятих частин основи з’єднуються між собою прямими, що поділяють горизонтальні лінії на соті частини основи.

За ступенем зменшення масштаби поділяють на великі, середні та дрібні.