9. Експертні методи географічного моделювання та прогнозування

Методи експертної оцінки (інтуїтивні, евристичні) базуються на раціональних доводах та інтуїції висококваліфікованих спеціалістів-експертів, обробці їх інформації про об’єкт прогнозування. При розробці прогнозів використовуються інтуїція, досвід, творчість, уява. Підходи, що використовуються для прогнозування, причинно-наслідкова структура прогнозів мають високий рівень суб’єктивності. Так, два різних експерти, вирішуючи ту саму проблему, використовуючи однакову вихідну інформацію, можуть дійти різних, а часом й протилежних висновків.

Експертні методи прогнозування застосовуються у таких ситуаціях:

• коли відсутня достатньо репрезентативна та достовірна статистична інформація про регіональний розвиток у минулому та сучасному;

• коли необхідно здійснити середньо- чи довготермінове прогнозування просторової організації нових видів людської діяльності у регіоні;

• коли виникають умови значної невизначеності регіонального розвитку (у районі так званих точок біфуркації);

• коли існує потреба виявити перцепційні уявлення населення про регіони.

У прогнозування поширені індивідуальні та колективні методи експертних оцінок.

Індивідуальні експертні методи базуються на незалежних судженнях окремих експертів. Головний їх недолік – це обмеженість знань одного спеціаліста-експерта. Серед конкретних методів – методи інтерв’ю та аналітичних оцінок, основані на самостійній роботі експерта. При цьому одна з головних вимог до експерта полягає в тому, щоб рівень його знань відповідав рівню проблеми, яка розв’язується.

Колективні експертні методи базуються на колективній думці експертів про перспективи розвитку об’єкту прогнозування. Головний їх недолік – це вплив авторитетів, роль більшості. Серед конкретних методів – метод Дельфі, «мозкової атаки» (генерації ідей), «дерева» цілей, програмного, евристичного прогнозування, анкетування. Як експерти використовуються експертні комісії та ради органів влади, наукові ради інститутів, окремо взяті особистості. Хоча при такому методі колективної експертизи, як опитування (анкетування), у ролі експертів можуть виступати окремі групи населення, обрані за певними критеріями (споживачі певних видів продукції, послуг; виборці; працівники певних спеціальностей тощо).

10. Демогеографічна ситуація в Україні

На 1 січня 2009 р. чисельність населення України складала 46,1 млн. ос. Середня густота населення становить 76 ос/км2.

Найбільша кількість жителів проживає в Донецькій, Дніпропетровській та Харківській областях. Найменша – у Чернівецькій, Закарпатській та Івано-Франківській. Найбільш густо заселена Донецька обл. (180 ос/км2). В цілому в Україні можна виділити два регіони з високою густотою населення: регіони промислової спеціалізації, де поширені працеємкі галузі (Донецька, Луганська, Дніпропетровська обл.) та західні області України, які є давньоосвоєними, мають сприятливі умови для проживання (Львівська, Чернігівська, Івано-Франківська, Закарпатська). Виділяють також дві групи регіонів з низькими показниками густоти населення – це поліські області (Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська) та області степу, адже тут обмежені водні ресурси, населені пункти розміщені в основному вздовж річок. Найнижча густота населення у Чернігівській області (35 ос/км2).

Природний рух населення обумовлений співвідношенням народжуваності і смертності за певний період. До 1991 р. народжуваність в Україні перевищувала смертність. У 1991 р. ситуація змінилася. Розпочався процес природного скорочення населення. З 1994 р. кількість населення України щороку зменшується на 260-300 тис. ос. Коеф. народжуваності в Україні складає 9 ос./1000 жит., а смертності – 15-16 ос./1000 жит. Природне скорочення населення становить 8 ос./1000 жит. Найкраща ситуація в західних областях. У Закарпатській та Рівненській обл. Спостерігається природний приріст населення, а Волинська обл. Наближається до цього процесу. Найгірші показники у Чернігівській та Сумській обл. В Україні дуже високий показник дитячої смертності – 10 дітей/1000 народжених дітей за 1 рік. Найвищі показники народжуваності характерні для Рівненської, Закарпатської та Волинської обл. (13 ос./1000 жит.), найнижчі – для Чернігівської (8 чол./1000 жит.). Найнижчий показник смертності в західних регіонах та м. Києві, а найвищий – у Чернігівській обл. (20 ос./1000 жит.). Основні причини смертності в Україні – різні види захворювань (75%). Висока смертність від нещасних випадків, отруєнь (на першому місці – отруєння алкогольними виробами). Також для України характерна висока суїцидальна смертність – щороку в 19 областях від суїциду помирає 30 людей на 100 тис. жит.

Важливим фактором, який впливає на демогеографічні показники є статево-вікова структура населення. Середній вік українця складає 39 років. У статевій структурі жінки складають 53,7%, чоловіки – 46,3%. Хлопчиків народжується більше (на 100 дівчаток – 106-107 хлопчиків), але у віці 19 років співвідношення вирівнюється і стає однаковим. Після 25 років поступово починають переважати жінки. Це зумовлено тим, що чоловіки частіше помирають від нещасних випадків, стан здоров’я у них гірший.

В Україні склалася несприятлива вікова структура населення: діти і підлітки складають 15,5 %, а люди пенсійного віку – 24 %. В Україні відбувається процес старіння нації, який зумовлений зниженням показника народжуваності. Середня тривалість життя українця складає 67 років, жінок – 73 р., чоловіків – 62 р. Така ситуація є вкрай несприятливою. В Україні постійно звужується відтворювальна база населення, про що свідчить постійне зменшення частки дітей і підлітків у віковій структурі. Для України характерна демографічна криза.

Розселення – це розміщення населення по території. В Україні містом вважається населений пункт, в якому проживає 10 тис. населення і більше, а смт – населений пункт, в якому проживає до 10 тис. жит., більше половини яких не зайняті в сільському і лісовому господарстві. На сьогодні в Україні міські жителі складають 67,2 %, а сільські – 32,8 %. В Україні нараховується 457 міст та бл. 890 смт. Причинами збільшення кількості міст і смт є: 1) збільшення кількості жителів; 2) виникнення міст внаслідок будівництва різних господарських об’єктів. Причинами зникнення міст і смт є: 1) зменшення кількості жителів; 2) природно-техногенні катастрофи. Найбільша кількість міських жителів у Донецькій (понад 90 %), Луганській, Дніпропетровській та Запорізькій обл. Є 6 областей, де переважають сільські жителі – Закарпатська (63 %), Чернівецька, Івано-Франківська, Тернопільська, Рівненська, Вінницька. На сьогодні в Україні 10200 сіл. За останні 55 р. кількість сіл зменшилась у 3,5 рази. Чисельність сіл постійно зменшується, характерне явище зникнення неперспективних сіл.

Отже, в Україні склалася складна демогеографічна ситуація. Відбувається процес старіння нації, постійно звужується відтворювальна база населення, про що свідчить постійне зменшення частки дітей і підлітків у віковій структурі населення. У ХХ ст. у межах сучасної держави України було кілька періодів, коли кількість населення зменшувалась. Вони були пов’язані з військовими діями, недоїданням, відсутністю продуктів харчування. У 90-х роках кількість жителів почала зменшуватись без двох попередніх причин. Для України характерна демографічна криза, підтвердженням якої є три вище названих явища. Для її подолання необхідно проводити грамотну демографічну політику держави, стимулювати вищу народжуваність за допомогою активних і пасивних інструментів, проводити реформи у сфері медичного обслуговування для зниження рівня захворюваності населення, проводити заходи для поліпшення соціально-економічної ситуації, з якої випливає рівень життя населення.