39. Виробничий комплекс – матеріальна основа суспільно-географічного району.

Сутність виробничого комплексу вперше розкрив М. М. Колосовський.

Виробничий комплекс – це економічне взаємообумовлене поєднання підприємств в одній промисловій точці (районі), при якому досягається певний економічний ефект за рахунок вдалого підбору підприємств та використання природних, трудових, матеріальних ресурсів, транспорту та економіко-географічного положення.

Він охоплює сферу матеріального виробництва, тобто галузі, в яких створюються матеріальні блага (промисловість, с/г), галузі, що не створюють нових матеріальних благ, але беруть участь в їх розподілі (транспорт і зв’язок, торгівля), а також галузі, де виробництво матеріальних благ суміщене з їх розподілом (громадське хорчування).

У розумінні М. М. Колосовського виробничий комплекс – це матеріальна основа районоутворюючого поцесу. Підкреслюється також, що він є ланкою нацональногосподарського комплексу країни. На основі вчення Колосовського про виробничі комплекси економічних районів вперше були розкриті закономірності поєднання виробництв у своєрідні структурні утворення, що визначають головні властивості комплексу. В основі таких утворень лежить тип виробничого процесу, характерний для даного виду енергії і сировини. Ці утворення Колосовський назвав енерговиробничими циклами.

Енерговиробничі цикли – це поєднання взамопов’язаних вирбничих процесів різних галузей на основі послідовної глибокої переробки сировини аж до одержання готової продукції та утилізації всіх промислових відходів. Найкраще такі поєднання розгортаються в районних виробничих комплексах.

Для аналізу виробничого комплексу економічного району необхідно визначити місце кжної галузі у виробництві району і країни. Тому всі галузі, що формують такий комплекс, діляться на три основні групи:

1. галузі, що виробляють основну частину продукції для міжрайонного обміну в територіальному поділі праці. Вони виступають основою виробничого комплексу, активно впливають на розвиток усіх інших галузей, формують виробничий напрямок господарства району (галузі спеціалізації);

2. галузі, що забезпечують розвиток галузей першої групи сировиною, напівфабрикатами, паливом, енергією, створенням основних фондів, транспортними послугами. Це допоміжні галузі.

3. галузі, що забезпечують безпосередні потреби населення в товарах широкого споживання – група обслуговуючих галузей.

За функціональною роллю і значенням виробництв в виробничому комплексі виділяють такі групи галузей: головні (циклоформуючі), супутні, додаткові, базові, допоміжні, обслуговуючі та місцеві.

Виробничий комплекс макрорайону – це особливий вид комплексу, що характеризується складністю виробничої структури, розвиненими економічними зв’язками, які об’єднують всі галузі в єдине ціле. Основний економічний ефект комплексного розвитку району досягається в результаті встановлення правильних пропорцій в розвитку і розміщенні перш за все галузей матеріального виробництва: промисловість, с/г, будівництво, транспорт.

Тісний взаємозв’язок галузей виробничого комплексу забезпечується на основі таких форм суспільної організації виробництва як концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування.

У процесі розвитку господарства економічного району формуються галузеві та міжгалузеві комплекси. Галузеві комплекси виникають на базі взамопов’язаних і взаємозалежних виробництв однієї великої галузі. Вони охоплюють широке коло технологічно споріднених виробництв, що можуть бути зосереджені в певному ареалі або розсіяні по території району. Міжгалузеві комплекси – це поєднання економічно взамопов’язаних галузей на основі міжвідомчих зв’язків. Міжгалузеві виробничі утворення формуються навколо головної стрижневої галузі. Це більш повний і значно ширший комплекс взамопов’язаних виробництв, що охоплює ряд галузей складного технологічного циклу. Якщо господарські взаємозв’язки між підприємства галузевих поєднань мають переважно виробничо-технологічний характер (послідовність виробничих операцій), то у міжгалузевих – виробничо-економічний (взаємозв’язок окремих самостійних ланок виробництв). (Іщук С. І. «РПС» Ст. 186-200)