38. Поняття про територіальну структуру господарських комплексів регіонів та її елементи.

Територіальна структура суспільного виробництва формується на основі процесів поділу праці і усуспільнення виробництва в умовах зображення просторових відмін від місця до місця. Вона характеризує, з одного боку, територіальні відміни у складі і зв’язках компонентів і елементів суспільного виробництва, з іншого – єдність і взаємообумовленість цих компонентів на різних рівнях соціально-економічних спільностей.

Окремі підприємства, групи взамопов’язаних підприємств і цілі галузі концентруються в окремих різних вузлах і центрах з різним економічним потенціалом. Вони взаємодіють в процесі виробництва і відтворення за допомогою транспортної системи, системи комунікацій, ліній електропередач, трубопроводів. Склад і відношення взамопов’язаних елементів виробництва, що мають різномаштабний економічний потенціал в межах країни та її регіонів, називається територіальною структурою виробництва. Її можна зобразити як взаємне розміщення певних форм економічного рельєфу, що відображають різну величину економічних потенціалів виробничих об’єктів.

Територіальна структура господарських комплексів в суспільній географії розглядається як важливий предмет вивчення, складова територіальної організації суспільного виробництва.

Значний науковий внесок в теорію і методику вивчення територіальної структури зробив І. М. Маєргойз, який запропонував виділяти три форми територіальної структури: інтегрально-просторові структури, тобто економічні райони країни з усіма сферами національного господарства; територіально-галузеві структури – концентрація виробництва ключових галузей економіки на окремих територіях на основі їх взаємодії; лінійно-сітьовузлові структури, в основі яких лежать економічні лінії і смуги, а в місцях їх пересікання формуються економічні вузли.

М. М. Баранський вперше висунув ідею опорного каркасу, який писав, що “міста і мережі доріг – це каркас, кістяк, на якому все останнє тримається, кістяк, що формує територію, надає їй певної конфігурації”. В подальшому цю ідею розвинув у своїх дослідженнях Г. М. Лаппо. Він запропонував виділяти за конфігурацією опорного каркасу такі основні типи територіальних структур господарства економічних районів: радіально-кільцевий (доцентровий), прямокутно-регулярний (решітчастий), лінійно-вузловий, приморський та багатоядерний.

Розглядаючи територіальну структуру господарського комплексу, М. М, Паламарчук виділяє чотири типи елементів – стійких поєднань територіальних відношень, що типово повторюються. До таких елементів відносяться: точкові – один населений пункт; вузлові – поєднання кількох відносно близько розташованих центрів і пунктів; ареальні – певний ареал дискретного поширення об’єктів; регіональні – всі об’єкти в межах свого ареалу.

Оскільки територіальна структура характеризується різноманітністю елементів, зв’язків і відношень у процесі виробництва і відтворення, необхідно всі елементи систематизувати і класифікувати.

За ступенем складності елементи територіальної структури поділяють на прості і складні.

За ієрархічною упорядкованістю елементи можуть бути поділені на декілька класів: первинні елементи, які вважаються неподільними; територіальні підсистеми різного порядку, що ієрархічно підпорядковані одна одній та територіальні системи, що представлені економічними районами, або й цілими країнами чи групами інтегрованих країн.

За розвиненістю функцій можна виділяти однофункціональні, багатофункціональні та інтегральні елементи територіальної структури.

За інтенсивністю і якісним рівнем зв’язків всі елементи суспільного виробництва, що формують терит структуру, умовно можна згрупувати у такі класи: а) автономні або ізольовані, слабо пов’язані з навколишнім середовищем. Вони розміщуються переважно на периферії районів; б) територіальні групи елементів, для яких характерні непрямі, опосередковані зв’язки з спільною територією; в) територіальні поєднання елементів, що характеризуються безпосередніми матеріально-речовими зв’язками, як внутрішніми, так і зовнішніми; г) територіальні комплекси на локальному і регіональному рівнях з системою розвинених взаємозв’язків. (Іщук, ст. 97)