31. Становлення і розвиток соціальної географії. (Олійник «Вступ до соц.Гео» ст.31)

Вперше термін соціальна географія застосувався в 1884 році П. де Рузьє в журналі «Соціальні реформи». Наукові дослідження з соц.гео. виникли у другій половині 19 століття, і створив їх французький соціолог і економіст Ф.Ле-Пле. Сповідуючи ідеї географічного детермінізму французькі вчені створили географічну школу соціології. При цьому соціальна географія розглядалася як частина соціології. Французький соціолог Е.Дюркгейм визначив її місце поряд з демографією. Амстердамська соціологічна школа, критикуючи географічний детермінізм, робила головний акцент на дослідження зв’язку між соціологією і географією і бачила предмет соціогеографії у вивченні географічного контексту життя соціальних груп. У цьому полягали відмінності між соціогеографією і географією ландшафту, яка вивчає не групи, а ландшафт. Соціогеографія не обмежується дослідженням впливу людини, її діяльності на природний ландшафт. Коло проблематики соціогеографії значно ширше і включає аналіз соціального простору відношення між населенням і територією, аналіз залежності соціального життя від навколишнього природного середовища, дослідження впливу освоєння природи на розвиток внутріобщинних і міжобщинних зв’язків, а також вивчення проблем відношення людини і простору, ролі просторово-географічних компонентів у соціальному житті.

Становлення і розвиток соціальної географії має свої особливості.

По-перше, соціогеографії виникла як соціальна наука, але з широким діапазоном міждисциплінарних контактів і насамперед з географією.

По-друге, її предметний зміст трактувався досить широко, проте без чіткої цільової спрямованості досліджень.

По-третє, методологічною базою аналізу слугували ідеї і підходи географічного детермінізму і позитивізму.

По-четверте, виникає питання про соціологізацію географії наприкінці 19 – поч. 20 століття.

Отже, можна зробити такі висновки: 1).Соціально-географічна проблематика у розвинутих країнах виникла наприкінці 19 ст., і отримала найбільший розвиток наприкінці 20 ст. Причиною тому стало загострення соціальних процесів, особливо у великих містах. Проблеми міст сприяли активізації досліджень у галузі соціогеографії міст. Вони охоплюють питання міграційного руху численних демографічних і етнічних спільностей, взаємодії соціальних прошарків, доступності послуг, в цілому умови життя населення, протиріччя між центром і периферією. 2). На кінець 20 ст. не склалось чіткого уявлення про зміст і структуру соціальної географії. Це поняття трактується досить широко і включає, крім власне соціальної теми, також економічні, історичні і культурні аспекти життя суспільства. Велика увага приділяється проблемам добробуту, в тому числі рівню і якості життя населення, міграційного руху, географією бідності та ін.

Розвиток соціальної географії в Україні. Соціологічні і соціогеографічні погляди в зародковому стані можна знайти вже в перших письмових документах Київської Русі. Проблеми суспільства – влада, особа і церква, захист бідних і знедолених, взаємодія «людина - природа» та інші стояли в центрі уваги «Густинського літопису», «Повісті врем'яних літ». Часи смути і роздроблення Київської Русі не сприяли духовному розвитку українського народу. Великий вплив на розвиток соціологічної думки мала Києво-Могилянська академія. Для вивчення соціальної географії країни багато зробили такі видатні укр.вчені, як П.Чубинський, С.Рудницький, К.Воблий, В.Кубійович, О.Діброва та інші.

В українській соціальній географії виділяють 2 напрямки:

- антропогеографічний, концентрує увагу на географії людини і її зумовленості факторами природного середовища. Географія господарства тут розглядається, як певна сторона, властивість географії людини. Представниками цього напрямку в укр.географії були передусім С.Рудницький, В.Кубійович, О.Діброва;

- економічний напрям, зосереджує увагу на географії господарства, а людина виступає як важливий фактор його розвитку та розміщення. При цьому виділяють 2 підходи – галузево-статистичний і комплексно-територіальний. Перший з них вивчає господарство і його розміщення за окремими, малопов'язаними галузями (Воблий), другий – у вигляді територіальних поєднань і систем (Паламарчук, Заставний).

Сучасний період дослідження в Україні проводиться в університетах, науково-дослідних закладах, особливо в Інституті географії НАН України, Інституті соціології НАН України, Національному інституті стратегічних досліджень та ін.