15. Світовий океан, поділ його на частини. Хімічний склад морської води. Рух вод Світового океану.

Під Світовим океаном розуміють сукупність гідрологічно зв’язаних між собою океанів, морів, проток і заток.

Океан – це частина Світового скеану, яка розміщена між материками, має великі розміри, самостійну циркуляцію вод і атмосфери та особливий гідрологічний режим. Складовими частинами снеанів є моря, затоки і протоки. Море – це порівняно невелика частина океану, яка врізається в сушу чи відмежована від нього берегами материків, півостровами та островами.

Світовий океан поділяється на Тихий, Атлантичний, Індійський та Пн.Льодовитий океани(деякі географи виділяють ще Пд.океан, який об’єднує прилягаючі до Антарктиди південні окраїни Атлантичного, Індійського та Тихого океанів). Найбільший за S, об’ємом та глибиною є Тихий океан, який інколи називають Великим.

За розташуванням відносно суші моря поділяються на: внутрішні (внутрішньоматерикові та міжматерикові), окраїнні та міжострівні.

Внутрішні моря мають утруднений водообмін з океаном через порівняно вузькі протоки, тому їхній гідрологічний режим суттєво відрізняється від гідрологічного режиму найближчих частин океану. Міжматерикові моря розташовані між різними материками (Середземне). Внутрішньоматерикові моря знаходяться всередині одного материка (Азовське, Балтійське, Біле).

Окраїнні моря відокремлюються від океану островами чи заходять в материк і мають відносно вільний зв’язок з океаном, тому гідрологічний режим цих морів має більшу схожість з режимом суміжних частин відкритого океану(Баренцеве, Чукотське).

Міжострівні моря розміщені серед великих островів чи архіпелагів (Фіджі, Банду).

В океанах і морях є ще окремі частини та райони, які відрізняються обрисами, морфологією дна і гідрологічним режимом. Це затоки, бухти, лимани, лагуни, фіорди, протоки.

Затока – частина океану чи моря, яка врізається в сушу і слабо відмежована від океану чи моря(Біскайська, Гвінейська, Бенгальська).

Бухта – невелика затока, чітко відділена мисами чи островами від океану чи моря, добре захищена від вітрів, тому часто використовується для влаштування портів.

Лиман – затока, відокремлена від моря піщаною косою, в якій є вузька протока, котра з’єднує лиман з морем.

Губа – поширена на пн.Росії назва затоки, яка глибоко врізається в сушу.

Фіорд – вузька та глибока затока з високими берегами.

Протока – водний простір, який розділяє дві ділянки суші та з’єднує окремі океани і моря чи їх частини.(Берінгова, Гібралтарська, Лаперуза).

Хімічний склад вод Світового океану.

Оскільки вода є активним розчинником, у морській воді є майже всі відомі на Землі хімічні елементи. О.О.Алєкін речовини, які входять до складу морської води, умовно поділяє на 5 груп:

Речовини першої групи містяться у воді в найбільших кількостях, що вимірюються в грамах на кг або в ‰. Вони складають 99,9% загальної маси солей у морській воді, причому серед головних іонів на хлористі сполуки натрію і магнію припадає 88,8%. Ці речовини зумовлюють солоність води, характеристику, від якої залежать густина, tº замерзання, швидкість звуку. Солоність – кількість розчинених у ній твердих мінеральних речовин, виражена в грамах на кг морської води (середня солоність океану 35‰).

Друга група речовин – гази, які утворюються за рахунок обміну з атмосферою, біологічної діяльності у воді та ін. процесів. Його зміна вмісту може свідчити як про інтенсивну вертикальну циркуляцію водних мас, так і про застійний режим.

Третя група – біогенні елементи. Це сполуки азоту, фосфору, кремнію та ін.елементів, які беруть участь у життєдіяльності організмів.

До четвертої групи віднесені мікроелементи, сумарна концентрація яких менша 0,01% суми головних іонів. У найбільших кількостях у морській воді містяться літій, рубідій, йод, а в найменших – золото.

П’ята група - органічні речовини.Вони безперервно продукуються в океані у вигляді первинної продукції – зеленої маси рослин, яка споживається, відмирає, розкладається.

Зростання антропогенного впливу на Світовий океан спричинилося до надходження в лкеан сторонніх для його природного складу сполук, забруднюючих речовин (нафта і нафтопродукти, детергенти або миючі засоби).

Рух вод Світового океану.

Рух вод представлений хвилюванням та течіями. Хвилювання – це рухи рідини в деякому шарі води, в якому частки води роблять періодичні коливання навколо положення своєї рівноваги.

Морські хвилі бувають: вітрові, припливно-відпливні (під дією сил притягання Місяця і Сонця), анемобаричні (пов’язані зі зміною поверхні океану від положення рівноваги під дією вітру й атмосферного тиску), сейсмічні (або цунамі, виникають в результаті динамічних процесів у земній корі- землетруси, вулканічні виверження), корабельні(при русі корабля).

За розміщенням розрізняють: поверхневі хвилі (утворюються на поверхні моря) і внутрішні( виникають на деякій глибині і майже не проявляються на поверхні).

За формою хвилі: поступальні(в них спостерігається видиме переміщення хвилі) і стоячі (типу сейші; в них такого переміщення не буває).

Хвилі поділяють на короткі (довжина хвилі менша глибини моря) та довгі (довжина хвилі більша глибини моря).

Розрізняють такі елементи хвиль: гребінь хвилі – найвища точка хвильового профілю; підошва хвилі – найнижча точка хв.профілю; фронт хвилі – лінія, яка проходить уздовж гребеню хвилі і перпендикулярна до напрямку переміщення хвиль; висота хвилі – віддаль по вертикалі від найвищої до найнижчої точки хв.профілю; довжина хвилі – горизонтальна відстань між двома послідовно розміщеними найнижчими точками в напрямку розходження хвиль.

Вітрові хвилі. Діючи на поверхню води, вітер, завдяки тертю об воду, створює дотичну напругу , а також спричинює місцеві коливання тиску повітря. В результаті на поверхні води навіть при швидкості вітру 1 м/с утворюються малі хвилі, висота яких вимірюється мм, а довжина- см. Оскільки існування таких хвиль пов’язане з поверхневим натягом, їх називають капілярними. Якщо вітер пройшов над водою короткочасним поривом, то капілярні хвилі, інтерферуючи, збільшуються за розмірами, перш за все по довжині. Зростання хвилі приводить до об’єднання їх у групи і видовження до к-ох метрів. Хвилі стають гравітаційними.

Цунамі. Це одиночні хвилі чи невеликі серії хвиль заввишки від десятків см до 35 м і більше. Найчастіше зустрічається період цих хвиль від 2 до 40 хв., довжина хвилі – від 20 до 600 км, швидкість розходження – сотні км/год. Вони виникають у результаті землетрусів на дні океану, зсувів на крутих схилах дна і вулканічних вивержень. Деформації дна піднімають чи опускають усю товщу води на певній обмеженій площі. Деформація доходить до поверхні океану і від цієї площі починає переміщуватись хвиля з типу довгих: уся товща води від дна до поверхні приведена в рух. Висота хвилі поблизу місця зародження буває лише 1-2м. При багатокілометровій довжині вона зовсім непомітна через музерну крутість. Лише біля берегів хвиля виходить на шельф і на сушу, відбувається сильна деформація хвилі, зростає її висота і вона викочується на сушу гігантським валом. Найчастіше цунамі бувають біля берегів Японії, Чілі, Перу, Алеутських і Гавайських островів.

Сейші. При стоячій хвилі підошва чергується з вершиною, причому це чергування відбувається в одному і тому ж місці, тобто хвиля не переміщується поступально в горизонтальному напрямку. В певних точках стоячих хвиль часточки рідини залишаються нерухомими. Такі точки називаютьсявузлами. Точки, в яких чергуються вершина і підошва хвилі, називаються пучностями. Стоячі хвилі утворюються від накладання поступальних і відбитих хвиль, у результаті відбиття поступальної хвилі перешкодою, розміщеною перпендикулярно розходженню хвилі.

Припливно-відпливні явища – це складні хвильові рухи водної товщі, зумовлені силами всесвітнього тяжіння і виражені в періодичних змінах рівня і течій. Виникають вони в результаті дії сил притягання Місяця і Сонця. Це явище спостерігається у вигляді періодичних коливань рівня біля берегів, де відбувається то підвищення рівня – приплив, то зниження – відплив. Крайнє положення рівня в кінці припливу називається повною водою, в кінці відпливу – малою водою, різниця цих рівнів називається величиною припливу. Проміжок часу між двома послідовними повними чи малими водами називається періодом припливу. Залежно від періоду розрізняють припливи півдобові, добові і мішані.

Крім постійних переміщень водних мас, у морях і океанах існують поступальні рухи води, спричинені змінними вітрами. Рухи води можуть мати також періодичний характер, вони спричинені дією припливоутворювальних сил Місяця і Сонця.

Існує низка класифікацій морських течій. За походженням: густинні (зумовлені нерівномірним горизонтальним розподілом температури і солоності води, а відповідно і густини води по горизонталі, що спричиняє переміщення водних мас), вітрові або дрейфові(спричинені силою тертя рухомого повітря об поверхню моря і частково в результаті тиску вітру на поверхню хвиль), припливно-відпливні(зумовлені дією періодичних припливноутворювальних сил Місяця та Сонця), згінно-нагінні (спричинені нахилом поверхні моря в результаті дії вітру), бароградієнтні (пов’язані з нахилом рівня моря, зумовленим змінами в розподілі атмосферного тиску), стокові (утворюються за рахунок підвищення рівня в прибережних ділянках у результаті річкового стоку ).

За стійкістю течії поділяються на постійні, періодичні і тимчасові. Постійні течії мало змінюють швидкість і напрямок протягом сезону або року. Це пасатні течії всіх океанів. Періодичні течії повторюються через одинакові проміжки часу в певниій послідовності. Тимчасові течії виникають внаслідок неперіодичної взаємодії зовнішніх сил , насамперед вітру.

За глибиною розміщення виділяють течії: поверхневі, які поширюються на глибину до 100м; глибинні, які зустрічаються на різних глибинах від поверхні моря; придонні, порширені в шарі, прилеглому до дна.

За характером руху виділяють прямолінійні і криволінійні течії, які, в свою чергу, поділяються на циклонічні і антициклонічні.

За фізико-хімічними властивостями розрізняють теплі й холодні, солоні й розпріснені течії. Більше поширені у Світовому океані течії, які утворилися в результаті взаємодії одразу кількох факторів.