3.Основні педагогічні категорії.

Категорії – це найзагальніші поняття, що відображають основні, найістотніші сторони, властивості і зв»язки явищ об»єктивного світу

1.Виховання – це процес формування моделі поведінки в навколишньому середовищі. Навколишнє середовище (соціальна сфера) виступає як двоаспектний простір впливу на особистість – організований і стихійний.

А) виховання в широкому соціальному розуміння – це виховний вплив всього суспільства і всієї дійсності, яка містить у собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти, протиріччя. «Виховує життя». Сім»я, дошкільні установи, навчально-виховні заклади, громадські організації, трудові колективи, церква, засоби мас-медіа і т.д.

Особистість тут формується і деформується.

Б) виховання у широкому педагогічному розумінні. Це процес і результат цілеспрямованого і систематичного впливу на розвиток і формування особистості (її рис і якостей, поглядів і переконань, способів поведінки в суспільстві), що здійснюється у системі навчально-виховних установ.

В) виховання у вузькому педагогічному розумінні – це спеціальна виховна робота педагога, спрямована на формування системи певних якостей, поглядів,переконань.

1. Самовиховання – це процес цілеспрямованої роботи над розвитком і самовдосконаленням людини. Основні сфери самовдосконалення: інтелектуальна, духовно-культурна, морально-вольова, фізично-гігієнічна.

В теорії цілеспрямованого самовиховання виділяють три взаємозв»язані і взаємозумовлені процеси:

• Самопізнання (вивчення себе як особистості)

• Самоутримування від негативних думок, дій, вчинків, способів поведінки

• Саморегуляція (само примушування) до здійснення позитивних дій, кроків, добрих справ.

Логіка виховання будується так, що процес виховання повинен перейти у процес самовиховання.

В.Сухомлинський : Ніхто не зможе виховати людину, якщо вона сама себе не виховає.

1.2.Перевиховання – це система певних дій, спрямованих на усунення у вчинках, способі життя людини негативних звичок, вад характеру і поступову заміну їх на позитивні риси і якості. Важко виховані, педагогічно занедбані діти.

ІІ. Навчання

• Це процес засвоєння інформації у вигляді знань, умінь і навичок.

• Це цілеспрямований процес взаємодії учителя і учнів, в ході якої здійснюється засвоєння інформації

• Це активна форма пізнавальної діяльності

Основні підходи :

• Взаємодія педагога і учня як суб»єкта навчального процесу (педагог – керівник, організатор, опікун процесу)

• Навчання – це пошук, вироблення учнями особистісних знань, умінь і навичок, набуття власного досвіду

• Навчання – міжособистісна взаємодія учнів

• Навчання – потенційний розвиток учнів/

ІІІ. Освіта – це результат навчання. Це процес і результат оволодіння людиною певної системи знань, умінь і навичок, на основі яких формується світогляд, ціннісні орієнтації людини.

Змінюється роль і місце освіти у суспільстві, її мета, завдання, переосмислюється саме поняття “освіта”, критерій освіченості людини.

До цього часу перважало уявлення про освіту як про процес і результат навчання. , концепція енциклопедизму, логіка “наукоучіння”, згідно якої освічена людина – це ерудована людина, яка володіє енцклопедичними знаннями. Формула Ф. Бекона “Знання-сила”.

Сьогодні вирішити проблеми простим нагромадженням знань, умінь, норм поведінки уже не можна.

Новий освітній ідеал грунтується на вмінні користуватися вже накопиченими суспільством знанням, здатності людини творчо його примножувати.

Навчити виробляти у молодої людини “знання про знання”, вміння орієнтуватися у безмежному океані ідей, теорій, концепцій, фактів, даних,

методологічної культури відбору “потрібного знання”, методики його пошуку за допомогою сучасної інформаційно-освітньої системи. вміння орієнтуватися у безмежному океані ідей, теорій, концепцій, фактів, даних.

Освіта – це те, що залишається в людині, коли все вивчене забулося.

Головне в освітньому процесі – формування потреби у власних знаннях, а не у запам”ятовуванні чужих.

Освічену людину сьогодні характеризують наступні якості:

• Гнучкість, розвинене критичне мислення, здатність швидко реагувати на швидкозмінюючі соціальні і економічні потреби:

• Готовність до постійної самоосвіти і самовдосконалення

• Соціальне, психічне і фізичне здоров”я, здатність витримувати темп і насиченість сучасного способу життя:

• толерантність, уміння розуміти і приймати інших людей, інші культури:

• Духовна довершеність, уміння гармонізувати свої відносини з оточуючим соціальним і природним середовищем.

Все це зумовлює пошук нової концепції, нових ідей, методології, нової освітньої парадигми.

Парадигма – це цілісна сукупність ідей, цінностей, загальноприйнятих у тій чи іншій науці.

На зміну традиційній, предметноорієнтованому підходу сьогодні проголошується особистісно-орієнтована парадигма освіти, де

• Людина розглядається як складна саморозвиваюча система, визнається унікальність і неповторність кожної особистості, її самоцінність;

• Цільові установки освіти зміщуються з інформатизації особистості на створення умов і допомогу в розвитку і саморозвитку особистості.

• Змінюється позиція самої людини в освітньому процесі. Суб”єкт. Він вибудовується у відповідності до потреб, інтересів, можливостей людини.

4. Розвиток – це процес і результат кількісних і якісних змін, що відбуваються в організмі людини під впливом всіх соціальних і природніх факторів, в числі яких цілеспрямоване навчання і виховання відіграють провідну роль.

5. Формування людини- це процес становлення людини як соціальної істоти. Це певна завершеність осбистості.

ІУ. СИСТЕМА ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК. СИСТЕМА ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК.

1. Загальна педагогіка –базова наукова дисципліна, яка вивчає загальні закономірності навчання і виховання:.Включає дидактику, теорію і методику виховання і школознавство.