2. Археологiчнi пам'ятки I письмовi джерела про давнiх слов'ян.

Розселення, господарство, суспiльний лад, культура i релiгiйнi вiрування.

1 Речові пам'ятки слов'ян

Давня історія слов'ян засвідчена численними археологічними знахідками. Витоки слов'янства археологи вбачають іще в хліборобських племенах лісостепу, що їм доводилося боронитися від войовничих кіммерійців. Та було б хибним твердити, буцімто чорноліське населення - слов'яни. Йдеться лише про зародження якихось ознак духовного життя, побуту та господарства, властивих за пізніших часів слов'янам. Століття за століттям - і в археологічних культурах лісостепової частини України таких ознак стає більше, що дає змогу дослідникам називати нашу землю прабатьківщиною слов'ян. Безсумнівно, одначе, що за умов постійної зміни місць мешкання різними народами, як це траплялося зазвичай за давніх часів, предки слов'ян і собі мандрували, освоюючи значні території і проживаючи там разом з іншими народами. Тож не дивно, що багато вчених зародження слов'ян пов'язують із ширшими теренами - від Одри до Дніпра.

Речові пам'ятки давніх слов'ян мають свої особливості. Протягом тисячолітньої історії становлення слов'янства вони змінювалися. Та в найзагальніших рисах все-таки подібні між собою. Так, поселення слов'ян розташовувалися групами на близькій відстані одне від одного на південних схилах річок. За житла в них правили напівземлянки або землянки із плетеними чи складеними зі зрубаних стовбурів стінами і вогнищем, а від V ст. н. е. - з кам'яною піччю на долівці. Померлих співплемінників праслов'яни та слов'яни здебільшого спалювали. Керамічні вироби ліпили руками, без допомоги гончарного круга, зрідка оздоблюючи різними візерунками. Своєрідними були також знаряддя праці слов'ян та їхні прикраси.

Від початку І тисячоліття н. е. кількість слов'янських пам'яток невпинно зростає, проте археологам досі не пощастило знайти археологічну культуру до V ст., що повністю б належала праслов'янським чи слов'янським племенам. До V ст. слов'янські пам'ятки входять до складу археологічних культур поряд із пам'ятками інших народів. Так, на межі ер їх виділяють у двох культурах: зарубинецькій, що охоплювала терени України та Білорусі, та переворській (пшеворській), поширеній на території сучасної Польщі.

У зарубинецькій культурі слов'янські пам'ятки є основними при наявності балтських та германських. У переворській вони незначні поряд із основними германсько-кельтськими.

У V ст. н. е. на території України за участю слов'янських племен виникла черняхівська культура, яка охопила землі між Прип'яттю і Десною на півночі та Чорним морем і Дунаєм на півдні. Поряд зі слов'янами її творили племена готів, скіфо-сарматів, фракійців, кельтів тощо.

Власне слов'янські археологічні культури в лісостеповій частині Південно-Східної Європи постали в V-VI ст. н. е.

2 Писемні джерела про слов'ян

Мешкаючи на віддалених від виру тогочасної європейської історії територіях і не маючи власної писемності, слов'яни досить пізно потрапили на сторінки книжок. Найдавніші свідчення про них відносять до початку нової ери. Вони належать римським історикам І-II ст. Плінію Старшому, Таціту та грецькому географові Птолемею (II ст.). Усі троє називали слов'ян венедами і розповідали про них як окремий народ, що мешкав на схід від Вісли в оточенні германців, фракійців, сарматів, балтів. На думку археологів, саме венедам відповідають зарубинецька та черняхівська археологічні культури у їх слов'янській частині. Птолемей, між іншим, з-поміж венедів називав також племена ставанів. У цій назві дехто з мовознавців вбачає перекручену самоназву «слов'яни».

Про походження назв, що їх застосовували щодо слов'ян давні історики-чужинці, українські вчені дотримуються такої думки: дві з них - венеди та анти - є іншомовними (перша - балтського, друга - іранського походження); третя, склавіни, - видозмінена самоназва «слов'яни». Отож, етнонім «слов'яни» вживається в джерелах від VI ст., але, без сумніву, є давнішим.

Основним заняттям слов'ян було землеробство. Найдавнішим способом вирощування зернових культур у лісовій зоні було підсічне землеробство. Селяни спалювали повалені вітром на окремих ділянках лісу сухі дерева і таким чином проводили підготовку землі під посіви. Згодом — спалювали дерева, спеціально зрубані сокирою. Нерідко перед вирубуванням лісу дерева підсікали, щоб вони швидше висихали у вертикальному стані. Тоді — валили і спалювали. Попіл був добривом, він же розпушував грунт. Після трьох років використання виснажену землю залишали й освоювали нову ділянку. У лісостеповій зоні слов'яни мали постійні місця проживання. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і добрі грунти для обробітку. Ранні слов'яни використовували тут перелогову систему обробітку грунтів. Поле оброблялося і засівалося до того часу, поки ці землі давали хороші врожаї. Коли ж врожаї падали, поле залишалося для "відпочинку", а використовувалося інше. У той час вільних земель було багато і слов'яни мали завжди добрі врожаї. Вирощували слов'яни пшеницю, просо і ячмінь. Археологічні знахідки того часу говорять нам, що слов'яни користувалися-досить добрими знаряддями праці, зокрема, у них вже був залізний серп, мотики, кістяні і дерев'яні сохи з металевими наконечниками. Слов'яни займалися також скотарством. Вони вирощували велику рогату худобу, коней, свиней. Слов'яни полювали на хутрових звірів, хутра були цінним товаром. А ще вони займалися рибальством, бортництвом (примітивним бджолярством), у лісах збирали гриби і ягоди. У слов'ян було розвинене ремесло. Найбільше було поширене ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і ткацтво. Свої житла слов'яни споруджували в основному з дерева, заглиблювали їх наполовину в землю. Такі будинки були більш надійними й теплими. Посередині хати розташовувалися печі — для обігрівання житла і приготування їжі. Печі були без димарів, палили "по-чорному", дим виходив через отвори у даху. Печі у житлах відрізняють слов'янські поселення від їхніх північних сусідів — угро-фіннів і південних степових кочовиків. У них посеред житла було відкрите вогнище, над яким підвішували казан. Недалеко від будинку обов'язково споруджувалася яма-льох, де слов'яни зберігали зерно та інші продукти. Слов'яни жили первісною сусідською общиною. Існували великі патріархальні сім'ї, в яких жили родичі декількох поколінь. Вони вели спільне господарство, володіли окремими господарськими будівлями, житлами, навіть невеликими поселеннями. Общини родичів жили в близьких поселеннях, що називалися "гніздами". Група таких "гнізд" об'єднувалася у плем'я. Пізніше такі племена починають об'єднуватися в союзи племен. Давні слов'яни мали релігійні вірування. їхня релігія називається язичництво. Слов'яни обожнювали незрозумілі їм сили природи. Вони мали свій поховальний обряд, в основу якого була покладена віра у потойбічне життя. Померлих спалювали і ховали у спеціальних ямах. У могили клали речі померлого, знаряддя праці, посуд, їжу, інколи зброю. Крім цього, у давніх слов'ян існувала віра у різних духів. Візантійські автори характеризують слов'ян як численний народ, що має вплив на історичні події Південної та Південно-Східної Європи. Слов'ян вони подають під трьома назвами: венеди (або венети), анти, склавши. Маврикій Стратег пише, що анти живуть у лісах і болотах. Тобто їхні поселення сягають до Полісся, умови якого відповідають цій характеристиці. За Йорданом, анти займали землі між Дніпром та Дністром, а склавіни — від Дністра на захід. Археологи ототожнюють антів з черняхівською культурою. Найвищої могутності анти досягають у першій половині V! ст., коли ведуть загалом переможні війни з Візантією в Придунав'ї та на Балканах. У цей час в антів відбувається інтенсивний розпад родоплемінних відносин. Суспільно-політичний лад антів — так само, як і всіх слов'ян, — греки називали демократією. "Ці племена, слов'яни і анти, — писав у VI ст. візантійський історик П. Кесарійський, — не підлягають одній людині, а з давніх-давен живуть у демократії: тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони міркують спільно". Археологічні дослідження показують, що у V-VI ст. н. «. у лісостеповій зоні України найбільш поширені слов'янські поселення. У цей час розпочинаються процеси великого розселення слов'ян. Із межиріччя Дніпра і Дністра вони просуваються в придунайські землі і там діляться на дві групи. Одна йде на південь, на Балканський півострів, інша — вздовж течії Дунаю. У колишній Югославії відомі сотні відповідників географічним назвам України: Житомир, Малин, Болярка, Бараші, Радичі тощо. Там є один Київ, два Київці, п'ять поселень з назвою Києво. Ці назви пов'язані з переселенням на Балкани слов'янського населення з території України. Слов'яни лівобережжя України поступово заселяють нові землі на півночі і на північному сході, до цього зайняті бал-тами й угро-фіннами. На великій території — від Карпат до верхів'я Волги — формуються східнослов'янські племена й племінні об'єднання. Ці нові утворення, на відміну від попередніх — склавінів і антів, включають у себе вже 15 різних племінних груп.

Про високий рівень розвитку гончарства засвідчує велика кількість керамічних виробів (горщиків, мисок, глечиків, ваз, кухлів, піфосів), виготовлених на гончарному крузі. Характерною ознакою столової кераміки є сірий колір і лискована поверхня. З домашніх виробництв вирізняються й інші ремесла: косторізне (виготовлення гребенів), каменерізне. У черняхівців з'явилася нова галузь виробництва -- виготовлення ротаційних жорен. З твердих порід каменю робили точильні бруски. Відомі сакральні скульптури малих і великих форм. До останніх належать антропоморфні стели, ідоли. Деякі види виробництва мали домашній характер. Це -- прядіння, ткацтво, деревообробка та ін.

Головною галуззю економіки було сільське господарство. Серед злаків -- це пшениця різних видів, ячмінь, просо, овес, жито; бобові -- горох, чечевиця; технічні культури -- коноплі, чина. Переважала двопільна система землеробства. Розвиток скотарства підтверджують знахідки кісток домашніх тварин, серед яких переважають кістки великої рогатої худоби. Однак черняхівці розводили свиней, кіз, овець, а також коней. Кісток диких тварин виявлено зовсім мало, що засвідчує незначну роль полювання в господарстві.