30. Крим I Пiвнiчне rричорномор'я в XIV - хvi ст.

Унаслідок феодальної роздробленості Золотої Орди в 1449 р. від неї відокремилися кримські татари і було створено Кримське ханство. Кримським ханом став Хаджі-Гірей. Свою резиденцію він переніс з Солхата до Бахчисарая. Однак самостійним Кримське ханство було недовго. Незабаром воно потрапило в залежність до турецького султана.

 

Туреччина ще з кінця XII ст., з часів султана Османа (1288—1326 рр.), почала швидко розширюватися і перетворюватися на могутню державу. Турецькі завойовники захопили візантійські володіння в Малій Азії, слов'янські землі на Балканах наприкінці XIV ст., а в 1453 р. оволоділи Константинополем, перейменували його на Стамбул і перетворили на столицю Османської (Оттоманської) імперії (Порти). У 1475 р. вони вдерлися в Крим. У 1487 р. хан Менглі-Гірей визнав себе васалом турецького султана. На початку XVI ст. васалом Туреччини стало й Молдовське князівство, до складу якого входила й Буковина.

 В основу своєї політики турецькі й кримські феодали поклали загарбницькі, агресивні війни. Вони захоплювали чужі землі, грабували підкорені народи, брали в полон і продавали в рабство мирних жителів, збирали данину й інші податки, по-звірячому знущалися з невільників. За турецької навали XV і XVI ст., як і під час монгольського нашестя, небезпека знову загрожувала всьому європейському розвиткові.

Наявність власної армії й апарата примусу визначили характер функціонування самої держави. Кримський хан володів однією з найбільших, сильних, витривалих армій у Східній Європі, що мала могутню кінноту, яка здійснювала спустошливі набіжи на сусідні країни. 

Систем заміщення престолу в Кримському ханстві – салічеська: влада успадковувалася старшим сином або братом хана. Ханом міг бути лише чингізид з династії Гіреїв. Тільки з першої половини XVI ст. Османська імперія почала втручатися у призначення ханів на посаду та зняття з неї. Таке втручання підкреслювало релігійну зверхність турецького султану над усім мусульманським миром, зокрема, Кримським ханством, і не поширювалося на політико-організаційну діяльність хана: його самостійність у проведенні внутрішньої і зовнішньої політики на міжнародній арені від цього істотно не зменшувалися.

 Особливо багато горя від турецьких і татарських нападів зазнавали український і російський народи. У 1482 р. кримський хан Менглі-Гірей (1478—1515 рр.) напав на Київ, пограбував і підпалив його. Никонівський літопис сповіщає, що Менглі-Гірей «град Киев взя... и огнем сожже... Полону безчисленно взя; и землю Киевскую учиниша пусту». З тих часів українські землі майже не знали спокою. З 1450 по 1556 р. орди кримських татар вчинили 86 великих грабіжницьких нападів на українські землі.

 Литва і Польща мало дбали про організацію оборони краю. Через це південно-східні українські землі — Подніпров'я і Побужжя аж до Полісся й Західного Поділля — систематично спустошувалися.

30. Турецько-татарська навала на YкpalHi в х - хуi столiттi

З кінця XVI ст. над Україною нависає нова загроза — турецько-татарська агресія. Свого часу активну боротьбу з татарами проводив Вітовт. Однак після його смерті ця діяльність Литовської держави занепала, а татарська загроза зростала, все більше загрожуючи як Московській, так і Литовській та Польській державам.

У середині XV ст. від Золотої Орди відокремилася Кримська Орда, на чолі якої стояла династія Гіреїв. Кримський півострів під назвою «Таврія» відомий в історії за багато віків до нашої ери. Назва «Крим» утвердилася татарами з XIII ст., коли вони назвали Кримом місто Солхат (тепер Старий Крим). Протягом XIV-XV ст. ця назва поширилася і закріпилася за всім півостровом.

До 1475 р. кримчаки знаходилися у васальній залежності від Литви, боронили її українські землі від східних татар. Політика Кримського ханства змінилася після того, як у 1475 р. Туреччина підкорила татарські міста Кафу, Перекоп, Очаків та ін. Таким чином,Турецька військово-феодальна держава, що захопила Візантію (Константинополь був завойований у 1453 p.), встановила своє панування над узбережжям Чорного та Азовського морів. Вона також захопила слов'янські країни Балканського півострова. Молдавія, до якої входила українська Буковина, також визнала васальну залежність від Туреччини. Все це мало фатальні наслідки для українського народу.

Литовський уряд у цій ситуації діяв нерішуче і захистити та утримати союз з Кримом не зумів. У 1482 р. союзник Москви Менглі-Прей, за її згоди, здійснив великий похід в Україну. Татари захопили Київ і влаштували в ньому страшний погром, якого не знали зчасів Батия. Київщину спустошили, населення частково знищили, частково вивели у кримський полон. Але цей погром був лише початком майже щорічних нападів, які спустошували Україну аж до Поліських боліт і Десни. Вся Україна до лінії річок Росі і Десни перетворилася на пустелю. Здобутки цивілізації протягом останніх двох століть були знищені.

Основними принципами зовнішньої політики турецьких і кримських феодалів були загарбання і пограбування чужих територій, некероване збирання данини, знищення та захоплення великої кількості людей у полон і продаж їх у рабство. За підрахунками істориків, уXVI ст. убито і захоплено у полон 2-2,5 млн. чоловік. Це, по суті, продовження попередніх кочових нападів з Азії. У XV-XVI ст., як і під час монгольської навали, небезпека знову загрожувала цивілізації Європи. І знову удар приймає на себе Україна.

Литовський і польський уряд не дбали про Україну і переклали весь тягар її оборони від татар на населення. Вперше розбив їх у 1497 р. князь Костянтин Острозький. Досить успішно організував розгром татарських загарбників Михайло Глинський, знищивши їхнє військо у 1505 р. в битві під Клецьком. Однак спустошена Україна не мала достатньо сил для розгрому татар, а Литовський уряд шукав опору в боротьбі з татарською загрозою у зміцненні унії з Польщею.