1 Етап. Класичний підхід до розроблення програмного забезпечення (пз) іс.

До 1970-х років процес створення програм розглядався як творчий процес, що не підлягає контролю і не може бути стандартизований.

Характерні риси класичного підходу: неформальні методи, брак стандартизації і мінімум документації, яку розробляли після завершення створення системи.

На початку 1970-х років почали застосовувати методи управління проектами на базі моделей життєвого циклу ІС, що забезпечило деяку впорядкованість розроблення ПЗ. Проект розбивають на кілька стадій, кожна з яких має чіткі цілі і завдання, результати виконання яких можна перевірити, і забезпечує підгрунтя переходу до подальших робіт. Виконання кожної стадії супроводжується оформленням відповідної документації.

Проблеми використання методів життєвого циклу:

• недостатній ступінь формалізації, що породжує неузгодженість елементів ПЗ;

• відсутність ефективного супроводу розроблення і модернізації ІС.

2 Етап. Методи програмної інженерії.

Наприкінці 1970-х – початку 1980-х рр. з’явились методи програмної інженерії, які поділяють на такі категорії:

евристичні методи, що включають неформалізовані підходи. Це структурно-орієнтовані (функціонально-орієнтовані), об’єктно-орієнтовані, зорієнтовані на дані, та зорієнтовані на область застосування методи;

формальні методи, обгрунтовані математично. До цієї категорії відносять мови специфікацій, зорієнтовані на модель, властивості або поведінку; підходи до уточнення специфікацій (трансформації у кінцевий результат, максимально близький до бажаного – виконуваний програмний продукт); підходи підтвердження точності характеристик (початкових припущень та отримуваного продукту) із використанням теорем і перевіркою точності моделей;

методи прототипування, що включають стилі прототипування (створення тимчасових прототипів, еволюційне прототипування, розроблення виконуваних специфікацій); техніки оцінювання результатів прототипування.

3 Етап. Case-технологія.

Неавтоматизоване (ручне) проектування ІС породжує низку проблем:

1. Пов’язаних з виконанням проекту:

• запізнення реалізації;

• суттєве перевищення бюджету проекту.

2. Пов’язаних з якістю розробленого ПЗ:

• неадекватна специфікація вимог;

• складність виявлення помилок у проектних рішеннях;

• неадекватне виконання і низький рівень надійності ПЗ;

• неузгодженість структурних частин системи (підсистем, задач, файлів, баз даних);

• висока вартість, трудомісткість і ризикованість модифікації.

3. Пов’язаних з якістю проектної документації на систему:

• неузгодженість, дублювання проектних рішень у різних проектних документах;

• неповнота;

• неможливість простежити за документацією цілісну реакцію системи на зміну окремого елемента

Необхідність розв’язання вказаних проблем зумовила, а поширення персональних комп’ютерів у середині 1980-х років уможливило появу спеціалізованих програмно-технологічних засобів – CASE-систем, які реалізують CASE-технології створення і супроводження ІС.

CASE-технологія (Computer-Aided Software/System Engineering) являє собою сукупність методологій аналізу, проектування, розробки й супроводження складних систем програмного забезпечення (ПЗ), підтриману комплексом взаємозв’язаних засобів автоматизації. CASE надає системним аналітикам, проектувальникам і програмістам інструментарій для автоматизації проектування і розробки ПЗ.

До CASE-засобів зазвичай відносять будь-який програмний засіб, що забезпечує автоматичну допомогу в процесі розробки ПЗ, його супроводженні, а також під час управління проектом.

Сучасні CASE-засоби характеризуються такими властивостями:

• застосування потужної графіки для представлення і документування систем ПЗ, а також для покращання інтерфейсу з користувачем;

• використання комп’ютерного сховища, або репозиторію - бази даних CASE, в якій зберігається вся проектна інформація;

• інтеграція інформації і інструментальних засобів, що дає змогу керувати всім процесом проектування і розробки ПЗ, використовуючи засоби планування проекту;

• застосування базових програмних засобів різного призначення (бази даних і СКБД, компілятори, налагоджувачі, документатори, текстові редактори, оболонки експертних систем і бази знань, мови четвертого покоління і т.ін.);

• автоматична кодогенерація, призначена для одержання виконуваних машинних кодів із специфікацій ПЗ;

• обмеження складності з метою одержання керованих компонентів системи з простою структурою і доступних для огляду і розуміння;

• гнучкість, яка забезпечує здатність до адаптації при зміні вимог і цілей проекту.